Ліки при пієлонефриті

Причини виникнення, види та симптоми пієлонефриту

Нефрологічне захворювання бактеріальної етіології, що супроводжується розвитком запального процесу з одночасним або послідовним ураженням ниркових балій, канальців, інтерстиціальної тканини та паренхіми нирки називається пієлонефритом.

Причини та фактори, які провокують розвиток хвороби

Патологія виникає внаслідок проникнення та подальшого зростання у сечовивідних шляхах патогенних збудників:

• кишкової палички;
• стафілококів;
• ентерококів та інших бактерій.

Мікроорганізми потрапляють у нирки двома шляхами:

1. гематогенним – інфекція поширюється з кров'ю з вогнища запалення, що знаходиться в організмі.
2. висхідним шляхом, коли у людини діагностуються хвороби уретри або сечового міхура.

Ризик виникнення пієлонефриту зростає внаслідок:

• переохолодження;
• запальних процесів у сечовивідних шляхах — циститу, гломерулонефриту, уретриту та інших;
• тонзиліту та синуситу;
• стресів та переживань;
• зниження імунітету;
• цукрового діабету;
• гіповітамінозу;
• вагітності;
• травм, при яких ушкоджуються нирки та сечовий міхур;
• застою сечі;
• при аномаліях розвитку сечостатевої системи;
• ВІЛ-інфекції.

Види захворювання

Залежно від локалізації запалення пієлонефрит класифікується на:

• односторонній — розвивається в одній нирці;
• двосторонній — вражає обидва органи.

За тривалістю перебігу нефрологи виділяють дві стадії хвороби:

1. гостру — виникає спонтанно і супроводжується наростаючими симптомами запалення або повторюється через 3-6 місяців останній перенесеної гострої форми;
2. хронічну, для якої характерна менш виражена симптоматика або латентний перебіг.

Дана форма розвивається, коли первинний епізод захворювання не вилікувався, і триває більше півроку. Рецидиви змінюються ремісією, коли самопочуття пацієнта задовільний.

Ознаки гострої стадії пієлонефриту

Захворювання супроводжується тріадою клінічних симптомів:

• лихоманкою та ознобом, при яких температура підвищується до 38-40 градусів.
• болем у попереку, який локалізується в осередку ураження нирки і може бути тупим або настільки гострим, що людині важко рухатися, або іррадіювати в область паху.
• підвищенням щільності і виявленням лейкоцитів і білка в аналізі сечі — сеча каламутніє, набуває «рибного» запаху, в ній присутні «пластівці».

Інтоксикаційний синдром у хворого проявляється:

• нудотою та блюванням;
• головним болем;
• стомлюваність;
• здуття живота;
• спрагою;
• виділенням поту;
• набряком повік;
• розвитком дизурії;
• відсутністю чи зниженням апетиту.

Лікарські засоби, що призначаються в терапії пієлонефриту

Фармацевтичні виробники випускають медикаменти, які використовуються при лікуванні патології, у формі:

• таблеток;
• капсул;
• крапель;
• гранул, у тому числі готують розчин для орального прийому;
• ампул та флаконів, які вводять парентерально;
• інфузійних розчинів;
• ректальних та вагінальних супозиторіїв.

Комплексне лікування захворювання призначається лікарем і включає:

• Антибактеріальну терапію, яка спрямована на ірадикацію збудника та запобігання розвитку ускладнень;
• усунення запалення в нирках при нормальному відтоку сечі та санацію сечовивідних шляхів.

До етіотропних засобів першочергового вибору відносяться антибіотики групи фторхінолонів 2-4 поколінь.

Цефалоспорини 3-4 поколінь, до складу яких входить цефіксім, цефподоксим та цефоперазон застосовуються як препарати другої лінії.

Антибіотики при пієлонефриті на гострій стадії призначаються 5-14 днів залежно від тяжкості стану хворого.

Ліки від хронічного пієлонефриту, які містять антибіотики, призначаються 6-8 тижневим курсом та застосовуються в комплексі з пробіотиками та протигрибковими засобами.

Лікування ускладненого пієлонефриту проводять у стаціонарі.

Хворим парентерально 3-5 днів вводять медикаменти групи фторхінолонів і проводять дезінтоксикаційну терапію.

Після нормалізації температури пацієнт продовжує прийом ліків у таблетках.

До альтернативних препаратів, залежно від збудника захворювання, належать антибіотики наступних груп:

• захищених пеніцилінів;
• кабопенемів;
• нітрофуранів.

Антибіотики групи аміноглікозидів застосовуються лише з урахуванням життєвих показань.

Симптоматичну терапію пієлонефриту доповнюють призначенням:

• спазмолітиків, які допомагають усунути біль;
• жарознижувальних засобів;
• пробіотиків – для відновлення мікрофлори кишківника;
• ентеросорбентів;
• препаратами, які покращують кровообіг у нирках;
• вітамінними комплексами;
• молочно-рослинною дієтою з обмеженням солі;
• фізіотерапією;
• сечогінними травами та фітозборами;
• морсами та відварами з журавлини та шипшини, які мають антисептичну дію.

Протизапальні препарати при пієлонефриті:

• допомагають понизити температуру тіла;
• зменшують біль та запальний процес у нирках.

Рекомендації нефрологів щодо призначення препаратів для лікування пієлонефриту

Лікар-нефролог призначає схему терапії пацієнту після фізикального обстеження та лабораторної діагностики, яка включає:

• визначення збудника інфекції;
• виявлення супутніх патологій у людини.

Лікарю також потрібно враховувати побічні дії, які можуть спричинити антибіотики, та вік пацієнта.

Ліки, що містять нітроксолін, не призначаються при пієлонефриті, оскільки діюча речовина не проникає крізь біоплівку, яку утворюють бактерії.

Антибіотики групи пеніциліну та цефалоспорини 1 покоління не застосовуються у терапії хвороби, оскільки у мікроорганізмів спостерігається висока резистентність до них.

Антибактеріальні засоби групи аміноглікозидів та нітрофуранів не призначаються літнім пацієнтам із цукровим діабетом або гіпертонією.

Дозування антибіотиків знижують та скорочують курс терапії до 3 днів.

Хворим, які страждають на ниркову недостатність, для безпеки лікування, застосовують препарати, що містять цефтріаксон, пефлоксацин або цефоперазон, оскільки ліки виводяться печінкою та нирками.

Рослинні сечогінні при пієлонефриті рекомендується використовувати тривалий час при хронічному перебігу хвороби для:

• зменшення спазмів та запалення;
• нормалізації відтоку сечі;
• підвищення ефективності антибактеріальної терапії.

Купити ліки, які лікар призначає у схемі лікування пієлонефриту, пацієнт може у будь-якій аптеці фармацевтичної мережі 9-1-1 або попередньо замовити на сайті МІС Аптека 9-1-1.

Ціна на медикаменти залежить від наступних факторів:

• дозування препаратів;
• форми випуску;
• технології виробництва;
• оптового дистриб'ютора.

Список використаної літератури

• ncbi.nlm.nih.gov;
• Державний реєстр лікарських засобів України;
• nhs.uk.

Популярні питання

Що приймати при хронічному пієлонефриті?

Терапія пієлонефриту в хронічній стадії включає:

1. застосування антибактеріальних засобів різних груп для знищення збудника хвороби, які призначає лікар.

2. фітопрепарати, які містять ефірні олії, гіркоти та інші рослинні компоненти та надають:

• протизапальну, сечогінну та протимікробну дію;
• зменшують адгезію бактерій;
• покращують кровообіг у нирках.

Який антибіотик краще при хронічному пієлонефриті?

Нефрологи рекомендують проводити антибіотикотерапію під контролем аналізу сечі у три етапи:

• Перший місяць після терапії у стаціонарі призначаються антибіотики, до складу яких входить моксифлоксацин. Курс лікування – тиждень.
• У наступному місяці 7 днів застосовуються препарати, що містять амоксицилін та клавулонову кислоту.
• У третьому циклі один тиждень пацієнт отримує похідні нітрофурану.

Додатково використовують сечогінні, які містять фуросемід, — з 3 по 6 день, вітамін С та фітопрепарати.