Ізоніазид

Склад:

Діюча речовина: ізоніазид;

1 таблетка містить ізоніазиду (у перерахуванні на суху речовину) 100 мг або 200 мг;

допоміжні речовини: повідон, крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кальцію стеарат.

Форма випуску:

Таблетки по 0,1; 0,2 або 0,3 г; порошок; 10% розчин в ампулах по 5 мл.

Фармакодинаміка

Препарат Ізоніазид має високу бактеріостатичну активність до мікобактерій туберкульозу, які активно розмножуються, менш ефективний до бактерій, які перебувають у спокої. Механізм його дії пов'язаний із пригніченням синтезу міколієвих кислот із довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Препарат затримує ріст мікобактерій у людини в концентрації 0,03 мкг/мл. На інші поширені збудники інфекційних захворювань препарат вираженого хіміотерапевтичного впливу не чинить.

Фармакокінетика

Добре всмоктується з травного тракту, легко проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр і виявляється в різних тканинах і рідинах організму. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація у крові спостерігається через 1-4 години, туберкулостатична концентрація у крові після прийому у разовій дозі утримується 6-24 години.

Виводиться в основному нирками. За кількістю виділеного із сечею активного ізоніазиду відносно прийнятої дози пацієнти належать до «повільних» і «швидких» інактиваторів. До першої категорії належать пацієнти, у яких із сечею виділяється до 10% ізоніазиду на добу, до другої - понад 10% на добу.

Період напіввиведення ізоніазиду в плазмі крові за швидкого ацетилювання - 0,5-1,6 години, за повільного - 2-4 години, за ниркової недостатності - 2-5 годин, за тяжкої ниркової недостатності - 5-7 годин.

Ізоніазид для чого призначається? Застосовують таблетки Ізоніазид для лікування всіх форм і локалізацій активного туберкульозу у дорослих і дітей; він найбільш ефективний при свіжих, гостро протікають процеси.

Призначають в комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами. При змішаній інфекції потрібно одночасно з ізоніазидом приймати інші антибактеріальні препарати: антибіотики (широкого спектру дії), сульфаніламіди, фторхінолони (див. Офлоксацин).

Підвищена чутливість до ізоніазиду або до інших компонентів препарату, епілепсія і схильність до судомних нападів; раніше перенесений поліомієліт (інфекційне захворювання головного і спинного мозку), порушення функцій печінки та нирок, виражений атеросклероз.

Не слід приймати ізоніазид в дозі понад 10 мг/кг при вагітності, легенево-серцевої недостатності IIIстадіі, гіпертонічної хвороби II-IIIстадіі, ішемічної хвороби серця, поширеному атеросклерозі, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, мікседемі (різкому пригніченні функції щитоподібної залози).

Протипоказано внутрішньовенне введення ізоніазиду при флебітах (запаленні вен).

Антацидні засоби: Зменшення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їхнім прийомом має становити не менше 1 години).

Непрямі антикоагулянти, бензодіазепіни, фенітоїн, карбамазепін, теофілін, інгібітори МАО: Ізоніазид потенціює ефекти цих препаратів (у т. ч. токсичні).

Ізоніазид може знижувати печінковий метаболізм бензодіазепінів (наприклад, діазепаму, флуразепаму, триазоламу, мідазоламу), що призводить до підвищення концентрації останніх у плазмі крові. Пацієнтів слід ретельно перевірити на наявність ознак бензодіазепінової токсичності, а дози бензодіазепінів відповідним чином скоригувати.

Фенобарбітал: Одночасне застосування з ізоніазидом може призвести до посилення гепатотоксичності.

Потенційно гепатотоксичні та нейротоксичні засоби (у т. ч. етанол, рифампіцин, парацетамол): Підвищується вірогідність розвитку токсичного гепатиту та нейропатії (з прийомом парацетамолу збільшується ризик розвитку гепатотоксичної дії).

При одночасному застосуванні підвищується концентрація вальпроату у плазмі крові.

Ставудин: Збільшується ризик розвитку дистальної сенсорної нейропатії.

Оскільки кліренс ізоніазиду подвоюється при застосуванні із зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, слід контролювати концентрацію ізоніазиду та зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування у таких пацієнтів.

Вітамін В₆ та глутамінова кислота: При комбінованому застосуванні знижується ймовірність побічних ефектів ізоніазиду.

Для посилення ефективності ізоніазид застосовують у комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами (наприклад, з рифампіцином, етамбутолом, піразинамідом), а при змішаній інфекції - одночасно з антибіотиками широкого спектра дії: фторхінолонами (такими як офлоксацин, ципрофлоксазозол), макролідами (наприклад, з кларитроміцином, азитроміцином, рокситроміцином).

Посилює протиаритмічні властивості дифеніну.

Тривале застосування ізоніазиду може знижувати плазмовий кліренс і збільшувати тривалість дії алфетанілу .

Глюкокортикостероїди: При одночасному застосуванні підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам із повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують парааміносаліцилову кислоту, концентрація препарату в тканинах може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Дисульфірам: Одночасне застосування з ізоніазидом може призвести до збільшення частоти впливу на ЦНС. Можливо, буде потрібне зменшення дозування або припинення прийому дисульфіраму.

Ізоніазид може уповільнювати печінковий метаболізм примідону, триазоламу, хлорзоксазону, що може призвести до посилення токсичності.

Ізоніазид може зменшити терапевтичний ефект леводопи.

Одночасне застосування з ітраконазолом не рекомендується через можливе суттєве зниження концентрації останнього в сироватці крові та відсутність терапевтичного ефекту.

Ізоніазид при одночасному застосуванні з кетоконазолом може знижувати рівень останнього в сироватці крові, тому необхідно контролювати концентрацію препарату в крові та за необхідності збільшити дозу.

Ізоніазид при застосуванні з ацетамінофеном збільшує його токсичність за рахунок генерації та накопичення метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій.

Аміназин: Одночасне застосування може посилити метаболізм ізоніазиду. Пацієнтів слід контролювати з приводу токсичної дії з боку ізоніазиду.

Хлорпромазин: Одночасне застосування з ізоніазидом може посилити метаболізм ізоніазиду. Пацієнтів слід ретельно контролювати на предмет токсичності ізоніазиду.

Галоперидол: Одночасне застосування може підвищити плазмовий рівень галоперидолу. Необхідно коригувати дозу галоперидолу.

Антикоагулянти (кумарин- або індандіонпохідні), наприклад варфарин (варфарин): Одночасне застосування може пригнічувати ферментативний метаболізм антикоагулянтів, що призводить до збільшення концентрації у плазмі крові з підвищеним ризиком кровотечі. Слід ретельно контролювати протромбіновий час.

Альфаентаніл: Хронічне перед/періопераційне застосування ізоніазиду може зменшити кліренс у плазмі крові та подовжити тривалість дії альфентанілу. Дозу альфентанілу, можливо, потрібно буде відповідно скоригувати.

Енфлюран: При сумісному застосуванні ізоніазид може збільшувати утворення потенційно нефротоксичних неорганічних фторидів - метаболітів енфлюрану.

Теофілін: Зростає концентрація теофіліну в плазмі крові, тому необхідно контролювати рівень теофіліну в крові та відповідно коригувати дозу препарату.

Прокаїнамід: Збільшується плазмова концентрація ізоніазиду. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо токсичної дії з боку ізоніазиду.

Кортикостероїди (наприклад, преднізолон): Необхідно коригувати дозу ізоніазиду.

Гідроксид алюмінію: Погіршується всмоктування ізоніазиду. Під час терапії ізоніазидом необхідно застосовувати кислотопригнічувальні препарати або антациди, які не містять гідроксид алюмінію.

Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетиллізоніазиду не змінюється при надмірному вживанні алкоголю, але можливе його збільшення у пацієнтів з алкогольною залежністю, однак цей ефект не визначений.

Також можлива взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутись побічні реакції, такі як почервоніння або шкірний свербіж, відчуття печії, головний біль чи запаморочення, озноб, підвищена пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Ізоніазид не слід приймати під час їди. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при застосуванні разом з їжею.

Взаємодія з лабораторними тестами: Ізоніазид може спричинити хибну позитивну відповідь при проведенні глюкозуричного тесту; ферментативні проби на глюкозу не впливають.

В результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його застосовують в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до спроможності інактивувати ізоніазид. Перед призначенням Ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин в крові та сечі. Пацієнтам, у яких відбувається швидка інактивація, Ізоніазид призначають у високих дозах. Для зменшення вираженості побічних ефектів одночасно з Ізоніазидом призначають піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або в / м) або глутамінової кислоти, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (в / м), натрієву сіль АТФ.

Під час лікування необхідний контроль лікаря, регулярне проведення офтальмологічного обстеження. У перший місяць обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів, потім - 1 раз на місяць.

У всіх пацієнтів необхідно контролювати функцію печінки в процесі лікування. Слід дотримуватися запобіжних заходів у пацієнтів з порушеннями функції печінки. Будь-яке погіршення функції печінки у цих хворих є показанням для припинення лікування. Якщо рівень АсАТ в плазмі крові підвищується більш, ніж в 3 рази або підвищується рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

Слід дотримуватися обережності, призначаючи Ізоніазид пацієнтам з цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом, при тяжких порушеннях функції печінки або нирок, у пацієнтів, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати.

Ризик ізоніазид-індукованої гепатотоксичності підвищується у пацієнтів у віці старше 35 років, особливо жіночої статі, у осіб з повільною інактивацією препарату, у віл-інфікованих пацієнтів, недостатнім харчуванням, нейропатией.

При появі перших симптомів гепатиту (блювання, темна сеча, жовтяниця, висипання, стійкі парестезії рук і ніг, слабкість тривалістю понад 3 дні та/або болючість живота, особливо правого верхнього квадранта, відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) припинити, оскільки продовження застосування препарату в цих випадках спричиняє більш тяжку форму ураження печінки. Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які постійно приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати та страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм, споживачам ін'єкційних наркотиків, пацієнтам із порушенням функції печінки або нирок.

Таблетки Ізоніазид не слід призначати особам з серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи лікарсько-індуковані захворювання печінки.

Не рекомендується прийом препарату в дозі> 10 мг/кг в період вагітності, при легенево-серцевої недостатності III ступеня, АГ II-III стадії, ІХС, захворюваннях нервової системи, БА, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі.

Не слід призначати ізоніазид при епілепсії, підвищеній судомної готовності. Ізоніазид з обережністю призначають пацієнтам з психозами в анамнезі. У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат сечі на цукор. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку нейропатії або піридоксинова недостатністю (цукровий діабет, хронічний алкоголізм, гіпотрофія, термінальна стадія ниркової недостатності, період вагітності, пацієнти з ВІЛ) необхідно призначати піридоксин.

Ліки Ізоніазид не слід приймати під час прийому їжі. У дослідженнях виявлено, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при одночасному прийомі з їжею. Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

Період вагітності та годування груддю

Застосування ізоніазиду в період вагітності можливо з урахуванням співвідношення користь / ризик у дозі до 10 мг/кг маси тіла на добу. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає через плаценту і може викликати розвиток міеломенінгоцеле і гіпоспадії, геморагії (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода.

Ізоніазид проникає в грудне молоко з досягненням концентрацій, які порівняні з концентраціями в плазмі крові, що може викликати розвиток гепатиту та периферичнихневритів у дитини, тому необхідно вирішити питання про припинення грудного вигодовування або припинення застосування препарату.

Діти. Застосовують у дітей віком від 2 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Немає даних про те, що ізоніазид може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Водіям і операторам складних механізмів необхідно враховувати ймовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, які можуть вплинути на здатність до концентрації уваги та швидкість реакції.

При призначенні ізоніазиду та інших препаратів - похідних гідразиду ізонікотіковой кислоти слід враховувати, що в організмі ці препарати інактивуються (повністю або частково втрачають біологічну активність) з різною швидкістю. Ступінь інактивування визначають за вмістом активного гідразиду ізонікотинової кислоти в крові та сечі. Чим швидше препарат інактивується в крові, тим більше його потрібно для забезпечення туберкулостатической концентрації в крові, тому хворим, в організмі яких відбувається швидка інактивація, дають препарат в кілька великих дозах. До "швидким інактіватори" відносять хворих, що виділяють на добу з сечею до 10% активного ізоніазиду по відношенню до прийнятої дозі, а до "повільним (слабким)" - що виділяють більше 10%.

Застосовують ізоніазид всередину, внутрішньокавернозно (в порожнину, що утворилася внаслідок омертвіння тканини), внутрішньом'язово, внутрішньовенно, інгаляційно.

Всередину призначають ізоніазид дорослим і дітям в добовій дозі 5-15 мг на 1 кг маси тіла в 1 - 3 прийоми (після їди). Добову дозу встановлюють індивідуально залежно від характеру та форми захворювання, ступеня інактивації та переносимості. Лікування тривале.

Внутрішньом'язово (і внутрішньовенно) ізоніазид вводять при активних формах туберкульозу, якщо хворий відчуває труднощі при прийомі всередину (захворювання шлунково-кишкового тракту, непереносимість). Дорослим і підліткам вводять 10% розчин по 5-12 мг/кг на добу протягом 2-5 міс.

Для зменшення побічних явищ призначають піридоксин (віт. Вб), який приймають всередину по 0,06-0,1 г (60-100 мг), одночасно з ін'єкцією ізоніазиду або вводять внутрішньом'язово по 0,1-0,125 г (100-125 мг ) через 30 хв після ін'єкції.

Внутрішньовенно вводять ізоніазид дорослим і підліткам при поширених формах туберкульозу легенів, при масивному бактеріовиділення і при неможливості прийому всередину. Ввводят 10% розчин по 0,01-0,015 г (10-15 mf) на 1 кг маси тіла на добу. Курс лікування - 30-150 вливань (залежно від ефективності та переносимості). Для попередження і зменшення побічних явищ застосовують піридоксин, а також глутамінової кислоти. Глутамінової кислоти беруть по 1,0-1,5 г на добу.

При внутрішньовенному введенні ізоніазиду хворий повинен після ін'єкції дотримувати постільний режим протягом 1 - 1,5 год.

Внутрішньокавернозно вводять 10% розчин в добовій дозі 10-15 мг/кг переважно дорослим при кавернозному і фіброзно-кавернозному туберкульозі легень (формах туберкульозу, при яких в легенях утворюються неспадаюшіеся порожнини) при бактеріовиділення і підготовці до операції.

Інгаляційно застосовують 10% розчин по 5-10 мг/кг на добу (в 1-2 прийоми). Курс лікування - протягом 1-6 міс. щодня.

Для профілактики туберкульозу ізоніазид приймають тільки всередину по 5-10 мг/кг на добу в 1-2 прийоми; профілактичний курс - 2 міс.

Ізоніазид-Дарниця можна купити за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю. Актуальна ціна на медикамент вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Вивчіть відгуки та рекомендації, щоб зробити правильний вибір та переконатися у якості товару.

Симптоми: при передозуванні протягом від 30 хвилин до 3 годин після прийому препарату можуть з’явитися: порушення функції травного тракту (у тому числі печінки) – нудота, блювання, анорексія; нейротоксичні прояви – запаморочення, гарячка, головний біль, судоми, порушення зору і слуху, в’ялість, дезорієнтація, гіперрефлексія, невиразне мовлення, ступор, зорові галюцинації. З часом може розвинутися респіраторний дистрес-синдром, кома. При лабораторних дослідженнях типові: наявність ацетону в сечі, тяжкий метаболічний ацидоз, гіперглікемія, глюкозурія.

Лікування: викликання блювання, промивання шлунка за допомогою зонда, введення активованого вугілля протягом 2-3 годин після прийому. Надалі проводити підтримуюче лікування: вводити внутрішньовенно піридоксин, повторюючи при необхідності введення кожні 5-30 хвилин. Гемодіаліз ефективно виводить ізоніазид із крові (до 73 % ізоніазиду протягом одного п’ятигодинного сеансу). При судомах слід застосовувати діазепам, розчин магнію сульфату, вітамін В₆, при порушенні функції печінки – метіонін, ліпамід, АТФ, вітамін В₁₂.

При застосуванні ізоніазиду та інших препаратів цього ряду (фтивазид, метазид і ін.) Можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, безсоння, нудота, блювота, больові відчуття в області серця, шкірні алергічні реакції, порушення чутливості.

Можливі ейфорія (безпричинне благодушний настрій), погіршення сну, нервозність, а також поява периферичного невриту (запалення периферичних нервів) з виникненням атрофії м'язів (зменшення маси м'язів з ослабленням їх функції в результаті порушення харчування м'язової тканини) і паралічу кінцівок.

Імунна система: алергічні реакції, в т.ч. реакції гіперчутливості, такі як медикаментозна гарячка, шкірні висипи (короподібний, макулопапульозний дерматити, пурпура або ексфоліативний дерматит), шкірний свербіж, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт

Психічні розлади: психотичні реакції (токсичні психози), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, які, як правило, зникали при відміні препарату, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, м’язові посмикування та судоми, гіперрефлексія, токсична енцефалопатія, розлади пам’яті, сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинації.

Шкіра та підшкірна клітковина: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда у осіб літнього віку.

Гепатобіліарна система: зрідка спостерігається лікарський гепатит (запалення печінки, викликане прийомом ізоніазиду).

Репродуктивна система та функції молочних залоз: дуже рідко при лікуванні ізоніазидом у чоловіків відзначаються гінекомастія (збільшення молочних залоз), у жінок - менорагії (маткові кровотечі).

Кров та лімфатична система: гемолітична та апластична анемії, сидеробластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія.

Зазвичай побічні явища проходять при зменшенні дози або тимчасовій перерві в прийомі препарату.

Для зменшення побічних явищ, крім піридоксину і глутамінової кислоти, рекомендуються розчини тіаміну -внутрімишечно 1 мл 5% розчину тіаміну хлориду або 1 мл 6% розчину тіаміну броміду (при парестезіях / почутті оніміння в кінцівках /), атріфос.

Важливо! Детальніша інформація, показання, дозування та побічні дії описані в документі Ізоніазид інструкція, який обов'язково додається до кожної упаковки.

Список Б. Порошок - в добре закупорених банках оранжевого скла; таблетки - в захищеному від світла місці; ампули - при температурі не вище + 10 °C.

Приготовлені з порошку розчини можуть зберігатися при температурі не вище + 10 °C не більше 48г.