Кардолакс

• Лікування тахіаритмії, зокрема суправентрикулярної тахіаритмії.
• Гострий інфаркт міокарда: раннє застосування Кардолаксу з метою зменшення зони інфаркту та частоти випадків фібриляції шлуночків; зменшення больових симптомів, що може також знизити потребу в опіатних аналгетиках; зниження летальності у хворих на гострий інфаркт міокарда.

• Кардіогенний шок.
• Синдром слабкості синусового вузла.
• Атріовентрикулярна блокада другого і третього ступеня.
• Нестабільна, некомпенсована серцева недостатність (набряк легенів, гіпоперфузія або артеріальна гіпотензія); одночасне застосування інотропної терапії, що триває або проводиться час від часу і спрямована на β-рецептори.
• Симптоматична брадикардія або артеріальна гіпотензія. Метопролол не слід призначати пацієнтам із підозрою на гострий інфаркт міокарда доти, доки частота серцевих скорочень становить < 45 ударів/хвилину, інтервал P-Q становить > 0,24 секунд або систолічний артеріальний тиск становить < 100 мм рт.ст.
• Систолічний тиск крові становить нижче 110 мм рт.ст. при лікуванні суправентрикулярної тахіаритмії
• Серйозні захворювання периферичних судин із загрозою розвитку гангрени.
• Встановлена підвищена чутливість до метопрололу тартрату або інших β -блокаторів.
• Нелікована феохромоцитома.
• Метаболічний ацидоз.
• Гострий інфаркт міокарда, ускладнений серцевою блокадою першого ступеня та/або тяжкою серцевою недостатністю.
• Дитячий вік (до 18 років).

Метопролол при внутрішньовенному введені рідко може спричинити клінічно значуще падіння артеріального тиску.

Також при застосуванні метопрололу можуть спостерігатися безсоння, сонливість, амнезія, погіршення існуючої AV-блокади, постуральні розлади (дуже рідко із синкопе), феномен Рейно, посилення симптомів переміжної кульгавості, висип (у формі псоріатиформної кропив’янки та дистрофічних уражень шкіри), імпотенція/сексуальна дисфункція, прекардіальний біль, поява антинуклеарних антитіл (не пов’язаних із системним червоним вовчаком), реакції у місці введення.

Верапаміл не слід вводити внутрішньовенно пацієнтам, які отримують лікування β-блокаторами.

При лікуванні пацієнтів із підозрюваною або підтвердженою серцевою недостатністю після кожної дози препарату слід ретельно контролювати гемодинамічний статус пацієнта. Лікування повинно бути перервано, якщо спостерігається будь-яке збільшення задишки або з’являється холодний піт.

Метопролол може призводити до загострення симптомів порушення периферичного артеріального кровообігу, наприклад переміжної кульгавості. При застосуванні препарату пацієнтам із тяжкими порушеннями функцій нирок, при комбінованому лікуванні препаратами наперстянки слід враховувати співвідношення користь/ризик. Кардолакс не слід призначати пацієнтам із латентною або маніфестною серцевою недостатністю без супутнього лікування.

У пацієнтів зі стенокардією Принцметала частота і ступінь нападів стенокардії можуть збільшуватися унаслідок опосередкованого α-рецепторами звуження коронарних судин. З цієї причини неселективні β-блокатори не слід призначати таким пацієнтам. Селективніβ₁-блокатори рецепторів слід застосовувати з обережністю.

При лікуванні хворих на бронхіальну астму або інші хронічні обструктивні захворювання легенів слід одночасно призначити адекватну бронхолітичну терапію. Можливо, буде необхідним збільшення дози стимуляторів β₂-рецепторів.

Лікування метопрололом може впливати на метаболізм вуглеводів або приховувати розвиток гіпоглікемії, хоча цей ризик менший, ніж при застосуванні неселективних β-блокаторів.

Дуже рідко можливе погіршення стану пацієнтів з існуючим порушення AV-провідності помірного ступеня тяжкості (що може спричинити розвиток AV-блокади).

Терапія β-блокаторами може погіршувати ефективність лікування анафілактичної реакції. Якщо Кардолакс призначають пацієнтам із феохромоцитомою, слід розглянути питання про призначення лікування α-блокатором.

При необхідності відміни препарату, її слід проводити поступово, протягом, принаймні, 2 тижнів, до досягнення кінцевої дози 25 мг на добу, яку слід приймати як мінімум 4 дні до повної відміни препарату. В іншому випадку, симптоми стенокардії можуть посилитися разом із підвищенням ризику розвитку інфаркту міокарда та раптової смерті.

У разі хірургічного втручання необхідно попередити анестезіолога про те, що пацієнт отримує Кардолакс. Пацієнтам, яким має бути проведене хірургічне втручання, припиняти лікування β-блокаторами не рекомендується. Якщо відміна метопрололу вважається необхідною, то вона по можливості повинна відбуватися не менше ніж за 48 годин до загальної анестезії. Термінового початку застосування високих доз метопрололу пацієнтам, яким планується проведення несерцевої хірургічної операції, слід уникати, оскільки це може бути пов’язано з розвитком брадикардії, артеріальної гіпотензії та інсульту, у тому числі з летальним наслідком у пацієнтів із серцево-судинними факторами ризику. Однак деяким пацієнтам можна застосовувати β-блокатори як премедикацію. У таких випадках необхідно обирати анестетик з незначним негативним інотропним ефектом для мінімізації ризику пригнічення діяльності міокарда.

Другу або третю дозу препарату не слід застосовувати, якщо частота серцевих скорочень становить < 40 ударів/хвилину, систолічний артеріальний тиск становить < 90 мм рт.ст., інтервал P-Q становить > 0,26 секунди.

Застосування метопрололу може спричинити погіршення нетяжких порушень периферичного кровообігу.

У пацієнтів із серцевою недостатністю в анамнезі або з бідним серцевим резервом слід враховувати необхідність супутньої терапії діуретиками.

Застосування метопрололу може призвести до розвитку брадикардії.

Слід з обережністю призначати метопролол пацієнтам із серцевою блокадою І ступеня.

Метопролол може маскувати ранні симптоми гострої гіпоглікемії при тахікардії, а також симптоми тиреотоксикозу.

Слід приділяти серйозну увагу пацієнтам із псоріазом до призначення метопрололу внутрішньовенно.

При застосуванні метопрололу у пацієнтів із лабільним цукровим діабетом І типу може виникнути потреба у корекції гіпоглікемічої дози.

Лікування адреналіном у звичайних дозах не завжди призводить до очікуваного терапевтичного ефекту.

Лікування пацієнтів з тяжкою стабільною симптоматичною серцевою недостатністю повинен проводити лише лікар зі спеціальними навичками та досвідом.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Кардолакс не слід застосовувати у період вагітності та годування груддю, якщо лікар не вважає, що користь переважає можливу шкоду для плода/дитини.

Діти

Метопролол не рекомендується застосовувати дітям у зв’язку з недостатністю даних про безпеку та/або ефективність застосування препарату цій групі хворих.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Під час лікування препаратом Кардолакс може виникнути запаморочення та стомлюваність. Пацієнтів, діяльність яких пов’язана з напруженням уваги, зокрема: керування автомобілем та робота з механізмами, слід попередити про можливість виникнення таких ефектів.

Токсичність: застосування метопрололу в дозі 7,5 г у дорослих призводило до розвитку інтоксикації з летальним наслідком. Застосування метопрололу в дозі 100 мг у пацієнтів віком до 5 років не призводило до розвитку у пацієнтів будь-яких симптомів після промивання шлунка. Застосування метопрололу в дозі 450 мг у пацієнтів віком до 12 років та 1,4 г у дорослих пацієнтів стало причиною розвитку помірної інтоксикації; застосування метопрололу в дозі 2,5 г у дорослих призводило до розвитку серйозної інтоксикації, а застосування в дозі 7,5 г у дорослих призвело до розвитку тяжкої інтоксикації.

Симптоми: найважливішими є серцево-судинні симптоми, проте у деяких випадках, особливо у дітей та осіб молодого віку, можуть переважати симптоми з боку центральної нервової системи (ЦНС) та пригнічення дихання. Брадикардія, AV-блокада I-IІІ ступеня, подовження інтервалу QT (виняткові випадки), асистолія, зниження артеріального тиску, недостатня периферична перфузія, серцева недостатність, кардіогенний шок. Пригнічення дихання, зупинка дихання. Інші симптоми: втомлюваність, сплутаність свідомості, втрата свідомості, дрібно розмашистий тремор, судоми, потовиділення, парестезії, бронхоспазм, нудота, блювання, можливий спазм стравоходу, гіпоглікемія (особливо у дітей) або гіперглікемія, гіперкаліємія. Вплив на нирки. Тимчасовий міастенічний синдром. Одночасне вживання алкоголю, гіпотензивних препаратів, хінідину або барбітуратів може погіршити стан пацієнта. Перші ознаки передозування можуть спостерігатися через 20 хвилин - 2 години після застосування препарату.

Лікування: при необхідності – промивання шлунка, застосування активованого вугілля.

Атропін (0,25-0,5 мг внутрішньовенно дорослим, 10-20 мкг/кг маси тіла – дітям) слід вводити до промивання шлунка (через ризик вагусної стимуляції). Може бути потрібна інтубація та використання апарату штучного дихання; адекватне відновлення об’єму циркулюючої крові; інфузія глюкози; ЕКГ-моніторинг; повторне внутрішньовенне введення атропіну 1,0-2,0 мг (головним чином, при вагусних симптомах). У разі пригнічення функції міокарда – інфузія добутаміну або допаміну та кальцію глубіонату 9 мг/мл, 10-20 мл. Можна вводити глюкагон 50-150 мкг/кг внутрішньовенно впродовж 1 хвилини з подальшою інфузією, а також амринон. У деяких випадках було ефективним додавання епінефрину (адреналіну). Інфузія натрію (хлориду або бікарбонату) у разі подовження QRS-комплексу та аритмії. Можна використати кардіостимулятор. У разі зупинки кровообігу можуть бути потрібні заходи з реанімації впродовж кількох годин. При бронхоспазмі призначати тербуталін (ін’єкція або інгаляція). Симптоматична терапія.

Зберігати при температурі не вище 25 °C у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.