Лозап таблетки вкриті оболонкою по 12,5 мг 3 блістера по 10 шт

Лозап ^® (LOZAP ^®)

LOSARTANUM C09C A01

Zentiva

Склад лікарського засобу:

табл. п / о 12,5 мг, № 10, № 30, № 60, № 90

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (E421), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, Album Sepifilm 752 (гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, макрогола стеарат 2000, титану діоксид (E171)), макрогол 6000.

№ UA / 3906/01/01 від 11.10.2010 до 11.10.2015

табл. п / о 50 мг, № 10, № 30, № 60, № 90

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (E421), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, Album Sepifilm 752 (гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, макрогола стеарат 2000, титану діоксид (E171)), макрогол 6000.

№ UA / 3906/01/03 від 11.10.2010 до 11.10.2015

табл. п / о 100 мг, № 10, № 30, № 60, № 90

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (E421), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, Album Sepifilm 752 (гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, макрогола стеарат 2000, титану діоксид (E171)), макрогол 6000.

№ UA / 3906/01/04 від 11.10.2010 до 11.10.2015

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Лозартан - це синтетичний антагоніст рецепторів (типу АТ ₁₎ ангіотензину ІІ, призначений для перорального застосування. Ангіотензин ІІ, потужний вазоконстриктор, є основним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи та визначальним фактором в патофізіології АГ. Ангіотензин II зв'язується з AT ₁ -рецептором, який присутній у багатьох тканинах (наприклад гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), що призводить до виникнення цілого ряду важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикції і стимуляції секреції альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію клітин гладких м'язів.
Лозартан селективно блокує АТ ₁ рецептор. In vitro і in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильної кислоти E3174 блокують всі фізіологічно важливі ефекти ангіотензину ІІ, незалежно від джерела або шляху його синтезу.
Лозартан не зв'язується з рецепторами інших гормонів і не блокує їх або іонні канали, важливі для серцево-судинної регуляції. Лозартан не пригнічує АПФ (киназу ІІ), фермент, який розщеплює брадикінін. Внаслідок цього не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном.
Відсутність негативного зворотного зв'язку між ангиотензином ІІ і секрецією реніну при застосуванні лозартану призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові (АРП). Підвищення АРП призводить до підвищення концентрації ангіотензину ІІ в плазмі крові. Незважаючи на підвищення кількості цих речовин, зберігається антигіпертензивна активність і знижується концентрація альдостерону в плазмі крові, що свідчить про ефективне блокування рецепторів ангіотензину ІІ. Протягом 3 днів після припинення лікування лозартаном показники АРП і ангіотензину ІІ знижуються до початкових рівнів.
Як лозартан, так і його основний активний метаболіт має більшу афінності до АТ _{1-рецепторів,} ніж до АТ ₂ рецепторів. Активний метаболіт в 10-40 разів активніший, ніж лозартан.
Фармакокінетика
абсорбція
Після перорального прийому лозартан добре всмоктується. При метаболізмі першого проходження через печінку утворюється активний метаболіт карбоксильної кислоти та інші неактивні метаболіти. Системна біодоступність при застосуванні таблеток лозартану становить близько 33%. Середня C _max лозартану досягається протягом 1 год, а його активного метаболіту - протягом 3-4 годин.
розподіл
Більше 99% лозартану та його активного метаболіту зв'язуються з білками плазми крові, переважно з альбумінами. Обсяг розподілу лозартану становить 34 л.
Біотрансформація
Майже 14% лозартану перетворюється в його активний метаболіт. Після перорального застосування ¹⁴ С-міченого лозартану калію основними радіоактивними речовинами, які циркулюють в плазмі крові, є лозартан і його активний метаболіт. Мінімальна перетворення лозартану в його активний метаболіт спостерігалося приблизно у 1% досліджених осіб.
Крім активного метаболіту утворюється також і неактивний метаболіт.
елімінація
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить близько 600 і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить близько 74 і 26 мл/хв відповідно. Після перорального застосування лозартану майже 4% дози виводиться з сечею в незміненому вигляді та близько 6% дози - із сечею у вигляді активного метаболіту. При пероральному застосуванні лозартану калію в дозах до 200 мг фармакокінетика лозартану і його активного метаболіту лінійна.
Після перорального застосування плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно, з кінцевим Т _½ 2 і 6-9 годин відповідно. При застосуванні дози 100 мг 1 раз на добу ні лозартан, ні його активний метаболіт не накопичуються в плазмі крові в значній кількості.
Лозартан і його метаболіти виводяться як з жовчю, так і з сечею. Після перорального застосування ¹⁴ С-міченого лозартану приблизно 35/43% радіоактивно міченого препарату виявлено в сечі та 58/50% - в калі.
Особливі групи пацієнтів
У пацієнтів похилого віку з АГ плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту суттєво не відрізняються від таких у пацієнтів молодого віку з АГ.
У жінок з АГ плазмові концентрації лозартану були майже в 2 рази вище, ніж у чоловіків з АГ, в той час як плазмові концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок істотно не відрізнялися.
У пацієнтів з легким або помірним алкогольним цирозом печінки плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту після перорального застосування були відповідно в 5 і 1,7 рази вище, ніж у молодих здорових чоловіків-добровольців (див. Спосіб застосування та Особливості застосування).
У пацієнтів з кліренсом креатиніну> 10 мл/хв плазмові концентрації лозартану не змінюються. У порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією нирок у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, показник AUC майже в 2 рази вище.
Плазмові концентрації активного метаболіту у пацієнтів з порушенням функції нирок або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не змінюються.
Ні лозартан, ні його активний метаболіт неможливо вивести за допомогою гемодіалізу.

Показання

АГ; зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень і смертності у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка; захист функції нирок у пацієнтів з цукровим діабетом II типу з протеїнурією з метою уповільнення прогресування захворювання нирок (запобігання необхідності проведення діалізу та трансплантації нирки), а також для зменшення протеїнурії.

Спосіб застосування

таблетки лозартану ковтають, запиваючи склянкою води. Лозартан можна приймати незалежно від прийому їжі.
АГ
Для більшості пацієнтів звичайна початкова і підтримуюча доза становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів після початку лікування. Для деяких пацієнтів може бути корисним підвищення дози до 100 мг 1 раз на добу (вранці). Лозартан можна приймати одночасно з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо діуретиками (наприклад гідрохлортіазидом).
Пацієнти з АГ і цукровим діабетом II типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу
Звичайна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Вона може бути збільшена до 100 мг 1 раз на добу в залежності від показників артеріального тиску через 1 міс від початку лікування. Лозартан можна застосовувати одночасно з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-адреноблокатори та препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, які широко застосовуються (наприклад препаратами сульфонілсечовини, глітазонов і інгібіторами глюкозидази ).
Зниження ризику виникнення інсульту у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ
Звичайна початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від реакції пацієнта на лікування до терапевтичної схемою необхідно додати низьку дозу гідрохлоротіазиду та / або підвищити дозу до 100 мг 1 раз на добу.
Застосування у пацієнтів із зменшенням внутрішньосудинного об'єму рідини
Пацієнтам зі зменшенням внутрішньосудинного об'єму рідини (наприклад пацієнти, що приймають діуретики у високих дозах), призначають початкову дозу 25 мг 1 раз на добу (див. Особливості застосування).
Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю або у осіб, які перебувають на гемодіалізі
Для пацієнтів з нирковою недостатністю та осіб, які перебувають на гемодіалізі, немає необхідності коригувати початкову дозу.
Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю
Пацієнтам з печінковою недостатністю в анамнезі призначають нижчу дозу. Досвіду застосування препарату у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю немає. Тому пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю лозартан протипоказаний.
Застосування у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю
Звичайна початкова доза для пацієнтів з серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Дозу необхідно титрувати з інтервалом в 1 тиждень (12,5; 25 і 50 мг/добу), доводячи до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу в залежності від переносимості лікування.
Застосування у хворих похилого віку
Незважаючи на те що починати лікування пацієнтам у віці старше 75 років краще з дози 25 мг, коригувати дозування особам похилого віку, як правило, не потрібно.

Протипоказання:

підвищена чутливість до будь-яких компонентів препарату. Перехід на Лозап не рекомендується пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю, стабілізованою лікуванням інгібіторами АПФ; II і III триместр вагітності; період годування груддю; дитячий вік; тяжка печінкова недостатність.

ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ:

частота виникнення побічних ефектів, зазначених нижче, класифікується наступним чином: дуже часто (≥1 / 10); часто (≥1 / 100, <1/10); нечасто (≥1 / 1000, <1/100); рідко (≥1 / 10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не може бути розрахована за наявними даними).
У контрольованих клінічних випробуваннях при первинній АГ серед пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, хронічною серцевою недостатністю, а також у випробуваннях при АГ і цукровому діабеті II типу з нефропатією, найбільш поширеним побічним ефектом було запаморочення.
АГ
У контрольованих клінічних випробуваннях лозартану при первинній АГ спостерігалися наступні побічні явища.
З боку нервової системи: часто - запаморочення, вертиго; нечасто - сонливість, головний біль, порушення сну.
З боку серця: нечасто - відчуття серцебиття, стенокардія, тахікардія.
З боку судин: нечасто - симптоматична артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів з дефіцитом внутрішньосудинного об'єму рідини, наприклад пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або застосовують діуретики у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект, висип.
З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто - біль у животі, стійкий запор.
Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату: нечасто - астенія, підвищена втомлюваність, набряк, біль в грудній клітці.
Пацієнти з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка
У контрольованому клінічному випробуванні лозартану у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка спостерігалися наступні побічні ефекти.
З боку нервової системи: часто - запаморочення.
З боку органів слуху та лабіринту: часто - вертиго.
Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату: часто - астенія / втомлюваність.
Хронічна серцева недостатність
У контрольованих клінічних випробуваннях лозартану у пацієнтів з серцевою недостатністю спостерігалися наступні побічні ефекти.
З боку нервової системи: нечасто - запаморочення, головний біль; рідко - парестезія.
З боку серця: рідко - фібриляція передсердь, порушення мозкового кровообігу, синкопе.
З боку судин: нечасто - артеріальна гіпотензія, в тому числі ортостатичнагіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто - задишка, набряк слизової оболонки носа, фарингіт, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто - діарея, нудота, блювота.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - кропив'янка, свербіж, висип.
Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату: нечасто - астенія / втомлюваність.
АГ і цукровий діабет II типу з нефропатією
У контрольованому клінічному випробуванні серед хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією найпоширенішими побічними явищами, пов'язаними із застосуванням лозартану, були наступні.
З боку нервової системи: часто - запаморочення.
З боку судин: часто - артеріальна гіпотензія.
Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату: часто - астенія / втомлюваність.
Лабораторні дослідження: часто - гіпоглікемія, гіперкаліємія.
Наступні побічні явища значно частіше виникали у пацієнтів, які отримували лозартан, порівняно з групою плацебо.
З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома - анемія.
З боку серця: частота невідома - запаморочення, відчуття серцебиття.
З боку судин: частота невідома - ортостатичнагіпотензія.
З боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома - діарея.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: частота невідома - біль в спині, м'язові судоми.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: частота невідома - інфекція сечовивідних шляхів.
Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату: частота невідома - грипоподібні симптоми.
постмаркетинговий досвід
Під час постмаркетингового спостереження виявлені наступні побічні ефекти.
З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома - анемія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: рідко - підвищена чутливість до препарату, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, в тому числі набряк гортані та язика, який приводив до порушення прохідності повітроносних шляхів, і / або набряк обличчя, губ, глотки та / або язика; у деяких з цих пацієнтів спостерігалося виникнення ангіоневротичного набряку та при застосуванні інших лікарських засобів, в тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, в тому числі пурпура Шенлейна - Геноха.
З боку нервової системи: частота невідома - мігрень.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома - кашель.
З боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома - діарея, панкреатит.
Гепатобіліарні порушення: рідко - гепатит; частота невідома - порушення функції печінки.
З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома - кропив'янка, свербіж, висипи, реакції фоточутливості.
З боку органів слуху та лабіринту: частота невідома - шум у вухах.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: частота невідома - біль у м'язах, біль у суглобах, рабдоміоліз.
З боку нирок: як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у пацієнтів, які належать до групи ризику, спостерігалися зміни у функціонуванні нирок, в тому числі ниркова недостатність. Ці зміни можуть мати зворотний розвиток після припинення лікування (див. Особливості застосування).
З боку репродуктивної системи: частота невідома - еректильна дисфункція / імпотенція.
Психічні порушення: частота невідома - депресія.
Загальні порушення: частота невідома - слабкість.
Лабораторні дослідження: гіпонатріємія.
У контрольованих клінічних випробуваннях клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників дуже рідко були пов'язані із застосуванням таблеток лозартану. При АГ підвищення рівнів АлАТ спостерігалося рідко і, як правило, проходило після припинення лікування. Під час клінічних випробувань при АГ у 1,5% пацієнтів виникала гіперкаліємія (рівень калію в плазмі крові> 5,5 ммоль). Під час клінічного випробування, проведеного серед пацієнтів з цукровим діабетом II типу і нефропатією, у 9,9% пацієнтів, які отримували таблетки лозартану, розвинулася гіперкаліємія> 5,5 мЕкв / л в порівнянні з 3,4% пацієнтів, які отримували плацебо (див. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ).
Під час контрольованих клінічних випробувань серед пацієнтів з серцевою недостатністю спостерігалося підвищення рівня сечовини в крові, плазмового креатиніну і калію в плазмі крові.

ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ:

підвищена чутливість
Можливе виникнення ангіоневротичного набряку. Пацієнти, в анамнезі яких є ангіоневротичний набряк (набряк обличчя, губ, гортані та / або мови), повинні ретельно контролюватися (див. Побічна дія).
Артеріальна гіпотензія і порушення водно-електролітного балансу
У пацієнтів з дефіцитом об'єму циркулюючої рідини та / або натрію в організмі внаслідок інтенсивного застосування діуретиків, обмеження вживання солі, діареї або блювоти, може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози та після підвищення дози. Подібні стани вимагають корекції до застосування лозартану або зниження початкової дози (див. Спосіб застосування).
Порушення електролітного балансу
У пацієнтів з нирковою недостатністю як з цукровим діабетом, так і без нього, часто виникають порушення електролітного балансу, що вимагають корекції. Під час клінічних випробувань, проведених за участю пацієнтів з цукровим діабетом II типу і нефропатією, частота виникнення гіперкаліємії була вище в групі застосовували лозартан в порівнянні з групою плацебо (див. Побічна дія). Тому необхідно регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові та показники кліренсу креатиніну. Особливо ретельного спостереження вимагають пацієнти з серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв. Одночасно з лозартаном не рекомендується застосовувати калійзберігаючі діуретики, добавки, що містять калій, і замінники солі з калієм (див. Взаємодія з іншими лікарськими).
Порушення функції печінки
Грунтуючись на фармакокінетичних даних, що свідчать про істотне підвищення плазмових концентрацій лозартану у пацієнтів з цирозом печінки, пацієнтам, в анамнезі яких є порушення функції печінки, необхідно знизити дозу препарату. Досвіду терапевтичного застосування лозартану у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю немає. Тому лозартан не можна приймати особам з тяжкою печінковою недостатністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ, Протипоказання і Фармакологічні властивості).
Порушення функції нирок
Як наслідок пригнічення ренін-ангіотензинової системи спостерігалися зміни у функціонуванні нирок, в тому числі ниркова недостатність (зокрема у пацієнтів, у яких функція нирок може залежати від функціонування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад при тяжкій серцевій недостатності або фонової дисфункції нирок). Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки спостерігається підвищення рівня сечовини в крові та плазмового креатиніну. Лозартан слід з обережністю застосовувати у хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки.
трансплантація нирок
Досвіду застосування препарату у пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирок, немає.
Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не реагують на лікування антигіпертензивними препаратами, механізм дії яких полягає в пригніченні ренінангіотензинової системи. Тому їм не рекомендується застосовувати таблетки лозартану.
ІХС і цереброваскулярні захворювання
Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних препаратів, швидке зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця і цереброваскулярним захворюванням може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Серцева недостатність
У пацієнтів з серцевою недостатністю, з порушенням функції нирок або без при застосуванні лозартану, як і при застосуванні будь-яких інших лікарських засобів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик виникнення тяжкої гіпотензії і (дуже часто гострої) ниркової недостатності. У пацієнтів з серцевою недостатністю і супутньою тяжкою нирковою недостатністю, у осіб з тяжкою нирковою недостатністю (IV клас по класифікацією NYHA), а також у хворих з серцевою недостатністю і серцевими аритміями, що супроводжуються клінічними проявами та загрожують життю, достатнього досвіду застосування лозартану немає. Тому у пацієнтів цих категорій лозартан слід застосовувати з обережністю. Комбінацію лозартану з блокаторами β-адренорецепторів також слід застосовувати з обережністю (див. Фармакологічні властивості).
Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і при застосуванні інших вазодилататорів, необхідно дотримуватися особливої обережності у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.
Інші запобіжні заходи
Подібно інгібіторів АПФ, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні в зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси у порівнянні з представниками інших рас, найімовірніше, внаслідок більш високої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції пацієнтів з АГ негроїдної раси.
Період вагітності та годування груддю. Лозартан не рекомендується застосовувати в I триместр вагітності (див. Побічна дія). Лозартан протипоказаний у II і III триместр вагітності (див. Побічна дія та Особливості застосування).
Лікарські засоби, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, при застосуванні протягом II-III триместру вагітності можуть викликати ураження плода і навіть смерть. Тому відразу ж після встановлення вагітності застосування лозартану слід негайно припинити.
Переконливих епідеміологічних доказів існування тератогенної ризику при застосуванні інгібіторів АПФ в I триместр вагітності немає, проте не можна виключати та незначного підвищення ризику. Поки не будуть отримані дані контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ), для цього класу препаратів можуть існувати аналогічні ризики. За винятком випадків, коли лікування блокаторами ангіотензинових рецепторів абсолютно необхідно, пацієнток, які планують вагітність, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування якого в період вагітності є безпечним. При діагностуванні вагітності лікування лозартаном слід негайно припинити та, при необхідності, розпочати лікування іншим препаратом.
Відомо, що застосування лозартану в II і III триместр вагітності призводить до виникнення фетотоксичні явищ (зниження функції нирок, дегідратація, затримка осифікації кісток черепа) та проявів неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Невідомо, чи проникає лозартан в грудне молоко. У зв'язку з можливістю виникнення побічних ефектів у дітей грудного віку лозартан протипоказаний в період годування груддю.
Діти. Безпека і ефективність застосування лозартану для лікування дітей не встановлені, тому препарат не застосовують в педіатричній практиці.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. З огляду на можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення і артеріальна гіпотензія, препарат слід застосовувати з обережністю при керуванні автотранспортом і роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими

в клінічних фармакокінетичних дослідженнях не виявлено клінічно значущої взаємодії з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. Є повідомлення, що рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту лозартану. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювались.
Інші антигіпертензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Також до препаратів, які можуть викликати гіпотензію, відносяться трициклічніантидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин. Основним або побічним ефектом одночасного застосування цих препаратів з гіпотензивними засобами може бути підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії.
Лозартан переважно метаболізується під дією ферменту цитохрому P450 CYP 2C9 з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти. У клінічних випробуваннях доведено, що флуконазол (інгібітор CYP 2C9) знижує концентрацію активного метаболіту в плазмі крові майже на 50%. Доведено, що одночасне застосування лозартану і рифампіцину (індуктора ферментів) призводить до зниження концентрації активного метаболіту в плазмі крові на 40%. Клінічне значення цього ефекту нині невідомо. При одночасному застосуванні з флувастатином (слабким інгібітором CYP 2C9) будь-якої зміни плазмових концентрацій лозартану не виявлено.
Як і для інших препаратів, які блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що викликають затримку калію в організмі (наприклад калійзберігаючихдіуретиків: амилорида, триамтерена, спіронолактону) або препаратів, що підвищують рівень калію (наприклад, гепарин), або добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм може призвести до підвищення рівня калію в плазмі крові. Тому приймати ці препарати одночасно не рекомендується.
При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ спостерігали оборотне підвищення концентрацій літію в плазмі крові та виникнення токсичних проявів. Подібні випадки дуже рідко спостерігалися також і при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Слід дотримуватися обережності при одночасному лікуванні препаратами літію і лозартаном. Якщо застосування такої комбінації необхідно, тоді протягом усього періоду одночасного застосування цих препаратів необхідно контролювати рівень літію в плазмі крові.
При застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (наприклад селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою в протизапальних дозах і неселективними НПЗП), може спостерігатися послаблення гіпотензивного ефекту. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків з НПЗП може призводити до підвищення ризику прогресування дисфункції нирок, в тому числі до виникнення гострої ниркової недостатності, а також підвищенню рівня калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо в осіб похилого віку. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини. Також необхідно ретельно контролювати функцію нирок після початку одночасного застосування препаратів і періодично під час лікування.

Умови та термін зберігання

симптоми інтоксикації
Існують обмежені дані щодо передозування лозартаном. Залежно від ступеня інтоксикації можуть виникати такі симптоми, як артеріальна гіпотензія, тахікардія, однак може розвиватися і брадикардія.
лікування інтоксикації
Лікувальні заходи залежать від часу, який минув з моменту прийому препарату, типу і тяжкості симптомів. Першочерговим завданням є стабілізація гемодинамічних показників. У разі передозування при застосуванні препарату всередину рекомендується прийняти достатню кількість активованого вугілля. Рекомендується викликати блювоту і промити шлунок. Після цього слід ретельно спостерігати за життєво важливими показниками. При необхідності - провести корекцію життєвих показників. Ні лозартан, ні його активний метаболіт неможливо вивести за допомогою діалізу.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі до 30 °C.