Рамаг

діюча речовина: ramipril;

1 таблетка містить раміприлу 5 мг

допоміжні речовини:

• таблетки 10 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль кукурудзяний, натрію стеарилфумарат;
• таблетки 5 мг натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль кукурудзяний, натрію стеарилфумарат, пігментна суміш РВ24877 рожева: лактоза, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172).

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, пригнічує фермент діпептіділкарбоксіпептідазу I (синоніми: АПФ; кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I в активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин II, а також розпад активного вазоділататора брадикинина. Зменшення утворення ангіотензину II та інгібування розпаду брадикініну призводить до розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин II також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Зростання активності брадикініну, очевидно, призводить кардіопротекторний і ендотеліопротекторній ефекти, що спостерігалися під час експериментів на тваринах. На сьогодні не встановлено, наскільки це впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад надсадного кашлю).

Інгібітори АПФ є ефективними для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких концентрація реніну в плазмі крові низька. Середній ефект монотерапії інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай в групі пацієнтів з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою в порівнянні з відповідним показником у представників інших рас.

Фармакодинаміка.

Прийом раміприлу викликає помітне зниження опору периферичних артерій. Всього нирковий плазмотік і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.

Введення раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску в положенні лежачи та стоячи, без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального прийому одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин і зазвичай триває 24 години.

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при тривалій терапії він зберігається протягом 2 років.

Після різкого припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і суттєвого зростання артеріального тиску.

У пацієнтів з недіабетичної або діабетичної явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та наступ кінцевої стадії ниркової недостатності, внаслідок цього виникає потреба в проведенні діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, що мають недіабетична або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Дані досліджень показали, що раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту виникнення інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну смертність і потребу в реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії в загальній групі пацієнтів і серед хворих на діабет. Раміприл також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігалися у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією.

Фармакокінетика.

У печінці відбувається пресистемний метаболізм проліків (раміприлу), в результаті якого утворюється єдиний активний метаболіт раміпрілат (шляхом гідролізу, що відбувається в основному в печінці). Крім такої активації з утворенням раміприлату рамиприл глюкуронізуеться і перетворюється в рамиприл дікетопіперазін (ефір). Раміприлат також глюкуронізуеться і перетворюється в раміпрілат дікетопіперазін (кислоту).

В результаті цієї активації / метаболізму пролекарства приблизно 20% прийнятого перорально раміприлу є біодоступним.

Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45% в порівнянні з його доступністю після введення таких же доз.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з:

• вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботического генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту або захворювання периферичних судин);
• діабет, мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику.

Лікування захворювання нирок:

• початкова клубочковая діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;
• виражена клубочковая діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеінуріі, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику;
• виражена клубочковая недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеінуріі ≥ 3 г/добу.

Лікування серцевої недостатності, яка супроводжується клінічними проявами.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення смертності при гострій стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності при початку лікування більш ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, або до інших інгібіторів АПФ (АПФ).

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II).

Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії при наявності єдиної нирки.

Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами.

Не слід застосовувати разом з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв).

Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ і екстракорпоральних методів лікування, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактичних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральних методів лікування включають діаліз або гемофільтрації з використанням певних мембран з високою гідравлічної проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) і аферез ЛПНЩ з використанням декстрасульфату.

Препарат для перорального застосування.

Препарат Рамаг рекомендується приймати щодня в один і той же час. Препарат можна приймати до, під час і після їжі, оскільки вживання їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки Рамаг слід ковтати цілими, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Дорослі.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом Рамаг може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш ймовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У таких випадках рекомендується проявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК і / або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретиків за 2-3 дні до початку лікування препаратом Рамаг, якщо це можливо (див. Розділ «Особливості застосування»).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна скасувати діуретик, лікування Рамаг слід починати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок і рівень калію в крові.Дальнейшее дозування Рамаг слід коригувати залежно від цільового рівня артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. Розділ «Особливості застосування») і результатів контрольних вимірювань артеріального тиску.

Рамаг можна застосовувати у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом Рамаг слід починати поступово, починаючи з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно починати під контролем (див. Розділ «Особливості застосування»).

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза Рамаг становить 10 мг на добу. Як правило, препарат приймають 1 раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамаг становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім - через 2-3 тижні - збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

Дивіться наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Лікування захворювання нирок.

У пацієнтів з діабетом і мікроальбумінурією.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамаг становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.

У пацієнтів з діабетом і менше одним фактором серцево-судинного ризику.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамаг становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 1-2 тижні лікування добову дозу препарату Рамаг рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.

У пацієнтів з недіабетичної нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеінуріі ≥ 3 г/добу.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату Рамаг становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу збільшують. Через 2 тижні лікування разову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг через 2 тижні лікування.

Серцева недостатність з клінічними проявами.

Початкова доза. пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу препарату Рамаг титрують шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких клінічно і гемодинамічно стабільним, призначають початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу протягом 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, тоді слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг і 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

Дивіться наведену вище інформацію щодо дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Титрування дози та підтримуюча доза. Надалі добову дозу підвищують шляхом її подвоєння з інтервалом в 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу ділять на 2 прийоми.

Якщо дозу можна збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується починати терапію з дози 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну (див. Розділ «Фармакологічні властивості»):

• якщо кліренс креатиніну ≥ 60 мл/хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг/добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг;
• якщо кліренс креатиніну становить 30-60 мл/хв, необхідності в корекції початкової дози (2,5 мг/добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;
• якщо кліренс креатиніну становить 10-30 мл/хв, початкова добова доза становить 1,25 мг/добу, а максимальна добова доза - 5 мг;
• пацієнти з артеріальною гіпертензією, які знаходяться на гемодіалізі: при гемодіалізі рамиприл виводиться незначно;
• початкова доза становить 1,25 мг, а максимальна добова доза - 5 мг;
• препарат слід приймати через кілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. Розділ «Фармакологічні властивості»). Лікування препаратом Рамаг пацієнтів з порушеннями функції печінки слід починати під ретельним контролем, а максимальна добова доза в таких випадках повинна становити 2,5 мг.

Пацієнти похилого віку. Початкова доза повинна бути нижче, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на високу ймовірність виникнення небажаних ефектів, особливо в дуже старих і немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу - 1,25 мг раміприлу.

Профіль безпеки препарату Рамаг містить дані про постійне кашель і реакції, викликані артеріальноюгіпотензією. До серйозних побічних реакцій відносяться ангіоневротичнийнабряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, важкі реакції з боку шкіри та нейтропенія / агранулоцитоз.

Частота виникнення побічних реакцій класифікується наступним чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 <1/10); часто (від ≥ 1/1 000 до <1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до <1/1 000); дуже рідко (<1/10 000), невідомо (не може бути розрахована за наявними даними).

У кожній групі побічні явища представлені в порядку зменшення ступеня їх серйозності.

Симптоми інтоксикації. Передозування може викликати надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність.

Лікування інтоксикації. Первинна детоксикація, наприклад шляхом промивання шлунка, застосування адсорбентів, натрію сульфату (якщо можливо, протягом перших 30 хв).

У разі виникнення артеріальної гіпотензії, додатково до заходів, спрямованих на відновлення об'єму рідини та сольового балансу, слід застосувати агоністи α 1 -адренорецепторів (наприклад, норадреналін, допамін) або ангіотензин II (Ангіотензінамід), який зазвичай є тільки в окремих дослідницьких лабораторіях.

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться з системного кровотоку шляхом гемодіалізу.

Вагітність.

У період вагітності заборонено приймати. Таким чином, перед початком прийому препарату жінок репродуктивного віку слід обстежити для виключення можливої вагітності. При прийомі Рамагу жінки репродуктивного віку повинні користуватися надійними засобами контрацепції. Якщо жінка бажає завагітніти, їй слід припинити застосування препарату і замінити його іншим засобом (за винятком інгібіторів АПФ). Якщо лікування інгібіторами АПФ не можна припинити, необхідно оберігатися. У разі, якщо під час лікування Рамагом підтверджено вагітність, потрібно якомога швидше перейти (під наглядом лікаря) на альтернативний терапевтичний засіб, який становить менший ризик для плоду (за винятком інгібіторів АПФ).

Період годування груддю.

Дослідження на тваринах показали, що раміприл проникає в грудне молоко. Оскільки не відомо, потрапляє раміприл в грудне молоко, застосування Рамагу під час годування груддю протипоказане.

ДІТИ

Препарат протипоказаний до застосування дітям.

ОСОБЛИВІ ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ

Раміприл слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення адреналіну (підшкірно або повільно внутрішньовенно) паралельно з контролем ЕКГ та артеріального давленія.Рекомендуется госпіталізація, спостереження за хворим протягом не менше 12-24 годин. Виписувати пацієнта можна тільки після того, як симптоми повністю зникнуть.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечника. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою або блювотою або без них); в деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібітору АПФ.

Не існує достатньої відповідного терапевтичного досвіду застосування Рамагу дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв на 1,73 м 2Площа поверхні тіла) і пацієнтам, які перебувають на діалізі.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи.

При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску і погіршення ниркової функції в результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначається вперше чи вперше в більш високих дозах. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема:

• у пацієнтів з тяжкою, особливо злоякісної, гіпертензією. У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль;
• у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, яку лікували іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У разі тяжкої серцевої недостатності в початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль;
• у пацієнтів з гемодинамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад через стеноз аорти або стеноз мітрального клапана або гіпертрофічною кардіоміопатією). У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль;
• у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;
• у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливі, в початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль;
• у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (в результаті незадовільного споживання рідини або солі або, наприклад, через діарею, блювоту або надмірне потовиділення в випадках, коли компенсація нестачі рідини та солі недостатньо).

Всього рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору ризику об'ємного перевантаження). При клінічно значущих станах лікування Рамагом можна починати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживають відповідних заходів щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти з хворобами печінки.

У пацієнтів з порушенням функції печінки ефект лікування раміприлом може бути або збільшений, або зменшений. Крім того, у пацієнтів з тяжким цирозом печінки з набряками та / або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною, тому під час лікування таких хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску.

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад пацієнтам з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), в початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль.

Пацієнти похилого віку.

У пацієнтів похилого віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку лікування рекомендується оцінити їх ниркову функцію.

Моніторинг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг функції нирок, перш за все в перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль необхідний для пацієнтів з:

• серцевою недостатністю;
• вазоренальна захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про одностороннє погіршення функції нирок;
• погіршенням функції нирок;
• трансплантованою ниркою.
• Моніторинг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Більш часто перевіряти рівень калію в сироватці потрібно пацієнтам зі зниженою функцією нирок.

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кров'яних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Більш частий контроль рекомендується на початку лікування пацієнтів з порушенням функції нирок, з супутньою коллагеновой хворобою (наприклад червоний вовчак або склеродермію) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть викликати зміни картини крові.

Расові відмінності.

Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивну дію раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси у порівнянні з представниками інших рас. Це може бути обумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель.

При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерно, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. При диференціальної діагностики кашлю слід пам'ятати при можливості виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

ЗДАТНІСТЬ ВПЛИВАТИ НА ШВИДКІСТЬ РЕАКЦІЇ ПРИ УПРАВЛІННІ автотранспортом АБО РОБОТІ З ІНШИМИ МЕХАНІЗМАМИ

Деякі побічні ефекти (наприклад певні симптоми зниження артеріального тиску, зокрема нудота, запаморочення) можуть погіршити увагу і швидкість реакції у пацієнта.

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з полиакрилонитрила) і LDL-аферезу із застосуванням декстрину сульфату.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію в сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючимидіуретиками (наприклад спіронолактон) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.

Застосовувати з обережністю.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші препарати здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики): слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу. Рекомендується регулярно контролювати сироваткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатомиметики. Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску Рамагу. Рекомендується особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, які можуть викликати зміни в гемограмі, можуть підвищувати ймовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може знижуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові та збільшення токсичності літію. Тому необхідно контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (наприклад інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно приймають протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.

Їжа.

Їжа істотно не змінює абсорбції раміприлу.

Врахувати.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливо ослаблення ефекту зниження артеріального тиску під дією раміприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗП може викликати погіршення функції нирок і рівня калію в сироватці крові.

Гепарин. Можливе підвищення концентрації калію в сироватці крові.

Алкоголь. Збільшується розширення судин. Рамаг може посилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищене споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію Рамагу.

Метод специфічної гіпосенсибілізації. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.