СУФЕНТАНІЛ-3Н

Склад

діючa речовинa: sufentanil;

1 мл розчину для ін’єкцій містить суфентанілу цитрату в перерахунку на суфентаніл 5 мкг або 50 мкг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Фармакотерапевтична група

Нервова система. Анестетики. Анестетики, загальні. Опіоїдні анестетики. Код АТХ N01A Н03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії. Суфентаніл є синтетичним опіоїдом, що діє як μ-агоніст.

Фармакодинамічні властивості. Суфентаніл є дуже потужним наркотичним знеболювальним засобом (приблизно в 10 разів потужнішим, ніж фентаніл), що застосовується для епідурального та внутрішньовенного введення. У щурів продемонстровано широкий терапевтичний діапазон суфентанілу: мінімальне співвідношення LD50/ED50 становить 25 211 (фентаніл: 277; морфін: 69,5).

Внутрішньовенне введення. Дія суфентанілу, що вводиться внутрішньовенно, відбувається швидко. У разі короткочасного застосування швидке виведення дозволяє швидко прокинутися. Ступінь знеболення залежить від дози, а також залежить від тривалості застосування. Його можна відрегулювати за ступенем болю при операції.

Як і всі опіоїдні засоби для зняття болю, суфентаніл може спричинити скутість м’язів залежно від дози та швидкості введення.

Дослідження показали, що суфентаніл не викликає явної секреції гістаміну.

Всі ефекти суфентанілу можуть бути нейтралізовані специфічним антагоністом опіоїдів (наприклад, налоксоном).

Епідуральне введення. При епідуральному введенні суфентаніл використовується для лікування післяопераційного болю та як допоміжний болезаспокійливий засіб. Він викликає глибоку спінальну анестезію середньої тривалості (зазвичай 4‒6 годин) протягом 5‒10 хв.

Діти. Після епідурального введення 0,75 мкг/кг суфентанілу у 15 дітей віком від 4 до 12 років середній час до початку знеболення становив 3 ± 0,3 хв, а середня тривалість знеболення – 198 ± 19 хв.

Суфентаніл вводили епідурально лише обмеженій кількості дітей віком від 3 місяців до 1 року у вигляді одноразового болюсу 0,25‒0,75 мкг/кг для контролю післяопераційного болю.

У дітей віком від 3 місяців епідуральна болюсна доза 0,1 мкг/кг суфентанілу з подальшою епідуральною інфузією 0,03‒0,3 мкг/кг/год у поєднанні з місцевим анестетиком амідного типу забезпечувала ефективну післяопераційну аналгезію до 72 годин після операції на нижній частині черевної порожнини.

Фармакокінетика

Абсорбція. При епідуральному введенні максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 10 хвилин після ін’єкції; вона в 4‒6 разів нижча, ніж після внутрішньовенного введення. Додавання епінефрину (50‒75 мкг) зменшує швидке початкове всмоктування на 25‒50 %.

Після внутрішньовенного введення 5 мкг/кг плазмові рівні становлять близько 28 нг/мл. Суфентаніл широко розподіляється в тканинах. Завдяки високій ліпофільності він швидко перетинає клітинну мембрану і проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Розподіл. Дослідження з внутрішньовенними дозами 250‒1500 мкг суфентанілу, в яких вимірювання концентрацій у сироватці крові проводились протягом тривалого періоду, дали такі результати: послідовні періоди напіввиведення фази перерозподілу становили 2,3‒4,5 хв та 35‒73 хв. Об’єм розподілу в центральній камері становив 14,2 л, об’єм розподілу в рівноважному стані — 344 л.

Визначальними у зниженні концентрації в плазмі з терапевтичного рівня до рівня у фазі пробудження є послідовні періоди напіввиведення фази перерозподілу, а не кінцевий період напіввиведення (4,1 год після застосування 250 мкг і до 10‒16 годин після застосування 500‒1500 мкг). Фармакокінетика суфентанілу є лінійною у дослідженому діапазоні доз.

Суфентаніл сильно зв’язується з білками плазми крові (92,5 %). Порівняно з дорослими, зв’язування з білками у дітей слабке; воно збільшується з віком. У новонароджених близько 80,5 % суфентанілу зв’язується з білками у порівнянні з 88,5 % у немовлят та 91,9 % у дітей.

Вторинне підвищення концентрації в плазмі може відбутися через перерозподіл з тканин.

Метаболізм. Печінка і тонкий кишечник є основними місцями біотрансформації. Цитохром P450 3A4 (CYP3A4) є основним задіяним ферментом.

Виведення. Середній період напіввиведення суфентанілу становить 784 (656–938) хв. У зв’язку з межею виявлення аналіту, період напіввиведення суфентанілу після введення дози 250 мкг був значно коротшим (240 хв), ніж після введення дози 1500 мкг. Плазмовий кліренс становить 917 мл/хв. Майже 80 % введеної дози виводиться протягом наступних 24 годин, і лише 2 % введеної дози препарату виводиться у незміненому вигляді.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. У хворих на цироз печінки об’єм розподілу дещо збільшується, а загальний кліренс дещо зменшується порівняно зі здоровими суб’єктами. Це призводить до значного подовження (майже на 30 % періоду напіввиведення), що вимагає більш тривалого післяопераційного контролю.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Об’єм розподілу в рівноважному стані, загальний кліренс та кінцевий період напіввиведення у пацієнтів, які перебувають на діалізі, та у пацієнтів після ниркової трансплантації не відрізняються від відповідних значень у здорових суб’єктів. Незв’язана частка суфентанілу в цій популяції така ж, як у здорових людей.

Діти. Дані про фармакокінетику у дітей обмежені.

Внутрішньовенне введення. Зв’язування з білками плазми у дітей нижче, ніж у дорослих, і зростає з віком. У новонароджених суфентаніл майже на 80,5 % зв’язується з білками плазми, порівняно з 88,5 % у немовлят, 91,9 % у дітей та 92,5 % у дорослих.

Після внутрішньовенного введення болюсу 10‒15 мкг/кг суфентанілу дітям, які перенесли кардіохірургічну операцію, фармакокінетика суфентанілу, як і у дорослих, демонструє триекспоненціальну криву. Встановлено, що кліренс, нормалізований за масою тіла, був вищим у немовлят та дітей, ніж у підлітків, у яких кліренс був порівнянним із кліренсом у дорослих. У новонароджених спостерігався значно нижчий кліренс з високою змінністю (діапазон 1,2‒8,8 мл/хв/кг та одне індивідуальне розбіжне значення 21,4 мл/хв/кг). У новонароджених виявляли більший об’єм розподілу в рівноважному стані та більш тривалий період напіввиведення. Фармакодинамічні відмінності через різницю у фармакокінетичних параметрах можуть бути ще більшими, якщо врахувати незв’язану фракцію.

Епідуральне введення. Після епідурального введення 0,75 мкг/кг суфентанілу 15 дітям віком від 4 до 12 років концентрація у плазмі крові, виміряна через 30, 60, 120 та 240 хвилин після ін’єкції, становила між 0,08 ± 0,01 та 0,1 ± 0,01 нг/мл.

У 6 дітей віком від 5 до 12 років, які отримували болюс 0,6 мкг/кг суфентанілу з подальшою безперервною епідуральною інфузією 0,08 мкг/кг/год суфентанілу та 0,2 мг/кг/год бупівакаїну протягом 48 годин, максимальна концентрація була досягнута приблизно через 20 хвилин після болюсної ін’єкції і знаходилась між значенням, що нижче межі виявлення (

Показання

Лікарський засіб застосовувати епідурально дорослим:

· Для післяопераційного лікування болю після загальних хірургічних втручань, після торакальних операцій, ортопедичних втручань та після кесаревого розтину.

· Як допоміжний болезаспокійливий засіб у поєднанні з епідуральним введенням бупівакаїну під час перейм та нормальних пологів.

Лікарський засіб застосовувати внутрішньовенно дорослим:

· Як основний болезаспокійливий засіб на етапі індукції та підтримання комбінованої анестезії при загальних хірургічних, гінекологічних або ортопедичних втручаннях.

· Як єдиний загальний анестетик для індукції та підтримання анестезії під час серйозних кардіологічних та нейрохірургічних втручань.

Застосування дітям:

· Лікарський засіб застосовувати внутрішньовенно дітям віком від 1 місяця як додатковий знеболювальний засіб під час фази індукції та/або підтримання збалансованої загальної анестезії.

· Лікарський засіб застосовувати епідурально дітям віком від 1 року для післяопераційного лікування болю після загальних хірургічних втручань, торакальних операцій та ортопедичних втручань.

Протипоказання

Гіперчутливість до суфентанілу або інших опіоїдів.

Суфентаніл, як і інші опіоїди для епідурального введення, не слід застосовувати у таких випадках: сильна кровотеча або шок, сепсис, інфекція у місці ін’єкції, порушення згортання крові, такі як тромбоцитопенія та коагулопатія, лікування антикоагулянтами, медичні обставини або одночасне лікування, що є протипоказанням до епідурального введення.

Внутрішньовенне введення протипоказане під час пологів або, у разі кесаревого розтину, перед затисканням пуповини через ризик пригнічення дихання у новонародженого. З іншого боку, епідуральне введення доз, що не перевищують 30 мкг, під час перейм не впливає на стан матері або новонародженого.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Препарати, що пригнічують центральну нервову систему (ЦНС). Препарати, що діють на ЦНС, такі як барбітурати, бензодіазепіни або споріднені препарати, нейролептики, загальні анестетики та інші неспецифічні депресанти ЦНС (наприклад, алкоголь), можуть посилювати пригнічення дихання, викликане опіоїдами. Необхідна доза суфентанілу буде нижчою, ніж зазвичай, у пацієнтів, які отримували такі депресанти. Одночасне застосування цього типу лікарських засобів та суфентанілу у пацієнтів зі спонтанним диханням може збільшити ризик пригнічення дихання, глибокої седації, коми та смерті.

Вплив суфентанілу на інші лікарські засоби. Дозу інших депресантів ЦНС слід зменшити після введення суфентанілу. Це особливо важливо після хірургічних втручань, оскільки глибоке знеболення поєднується з вираженим пригніченням дихання, яке може зберігатися або повторюватися в післяопераційній фазі. Введення препарату, що пригнічує ЦНС, наприклад бензодіазепіну або спорідненого препарату, протягом цієї фази може непропорційно збільшити ризик пригнічення дихання.

Інгібітори моноаміноксидази (ІМАО). Пацієнти, які отримують ІМАО (включаючи селегілін), повинні припинити лікування ними за 2 тижні до операції.

Інгібітори CYP3A4. Суфентаніл в основному метаболізується CYP3A4. Однак in vivo еритроміцин (який також пригнічує CYP3A4) не пригнічує метаболізм одноразової внутрішньовенної дози суфентанілу. Хоча клінічних даних щодо цього явища немає, за даними in vitro, еритроміцин, а також інші потужні інгібітори цього ізоферменту (такі як кетоконазол, ітраконазол та ритонавір) можуть інгібувати метаболізм суфентанілу, що може збільшити ризик відстроченого або тривалого пригнічення дихання. Необхідний спеціальний моніторинг пацієнта, якщо препарат застосовується одночасно з інгібіторами CYP3A4, такими як макроліди, імідазолові антимікотики або інгібітори протеази. Зокрема, може знадобитися зменшити дозування препарату.

Серотонінергічні засоби. Одночасне застосування суфентанілу та серотонінергічного засобу, наприклад селективного інгібітора зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітора зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН) або ІМАО, може збільшити ризик розвитку серотонінового синдрому, що може мати летальний наслідок.

Особливості застосування

Пригнічення дихання. Виникнення пригнічення дихання залежить від дози, а також залежить від тривалості застосування, і його можна усунути за допомогою специфічних антагоністів опіоїдів, наприклад налоксону. Може потребуватися багаторазове введення антагоніста, оскільки тривалість його дії може бути меншою, ніж тривалість пригнічення дихання.

Як і всі сильні опіоїди, суфентаніл викликає глибоке знеболення при внутрішньовенному введенні, що супроводжується пригніченням дихання, яке може тривати і під час початкової післяопераційної фази або знову з’явитися протягом цієї фази. Перш ніж виписати пацієнта, який отримав суфентаніл шляхом інфузії або у високій дозі, із кімнати для відновлення, важливо переконатися, що він дихає спонтанно, достатньо та регулярно. Гіпервентиляція під час анестезії може змінити реакцію пацієнта на вуглекислий газ і, отже, вплинути на післяопераційне дихання. Тому важливо мати в наявності реанімаційне обладнання, зокрема обладнання для вентиляції легень, а також опіоїдні антагоністи.

Ризик одночасного застосування із депресантами ЦНС, включаючи бензодіазепіни або споріднені препарати. Одночасне застосування суфентанілу та депресантів ЦНС, включаючи бензодіазепіни або споріднені препарати, пацієнтам зі спонтанним диханням пов’язане з підвищеним ризиком пригнічення дихання, глибокої седації, коми та смерті. Якщо приймається рішення застосовувати лікарський засіб одночасно з депресантом ЦНС, включаючи бензодіазепін або споріднені препарати, слід застосовувати найнижчі ефективні дози цих препаратів протягом якомога коротшого періоду. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами щодо наявності симптомів пригнічення дихання та глибокої седації. У зв’язку з цим настійно рекомендується інформувати пацієнтів та їхніх доглядачів про можливість виникнення цих симптомів.

Залежність та потенціал зловживання. Повторне введення опіоїдів може призвести до толерантності та фізичної та психологічної залежності. Ризик підвищується у пацієнтів з особистим або сімейним анамнезом зловживання психоактивними речовинами (включаючи лікарські засоби, алкоголь або наркотичні речовини) або психічних захворювань (наприклад, тяжка депресія). Тому для досягнення клінічної відповіді може знадобитися більша доза лікарського засобу.

Фізична залежність може призвести до гострих симптомів відміни після раптового припинення застосування або значного зменшення дози опіоїдів.

Суфентаніл має потенціал зловживання, подібний до інших агоністів опіоїдних рецепторів. Зловживання та навмисне неправильне застосування лікарського засобу може призвести до передозування та/або смерті. Люди з підвищеним ризиком зловживання опіоїдами все ще можуть отримати належне лікування за допомогою суфентанілу.

Синдром абстиненції у новонароджених. Хронічне вживання опіоїдів під час вагітності може викликати розвиток синдрому абстиненції у новонародженого.

М’язова ригідність. Препарат при введенні внутрішньовенно може спричинити ригідність м’язів, головним чином в ділянці грудей. Зазвичай цього ефекту можна уникнути за допомогою повільного внутрішньовенного введення (цього зазвичай достатньо для низьких доз), бензодіазепіну як премедикації та введення міорелаксантів.

Можуть виникати неепілептичні міоклонічні рухи.

Захворювання серця. Брадикардія (або інколи зупинка серця) може виникнути, коли пацієнт не отримував достатньої кількості антихолінергічних засобів або коли препарат поєднується з неваголітичним міорелаксантом. Атропін може лікувати брадикардію.

Опіоїди можуть спричинити гіпотензію, особливо при гіповолемії. Слід вжити відповідних заходів для стабілізації артеріального тиску.

Особливості дозування. Слід уникати швидкого болюсного введення пацієнтам зі зниженою еластичністю судин головного мозку. У цих пацієнтів тимчасове зниження артеріального тиску зазвичай призводить до короткочасного зниження церебрального перфузійного тиску.

Пацієнтам, які вже отримували хронічну опіоїдну терапію або які зловживали опіоїдами, можуть бути потрібні більш високі дози.

Бажано зменшити дозування для літніх або чутливих пацієнтів.

Потрібна обережність при підвищенні дози пацієнтам з такими станами: неконтрольований гіпертиреоз, пневмонія, зниження дихального резерву, алкоголізм, печінкова та ниркова недостатність. Ці пацієнти також потребують більш тривалого спостереження.

При епідуральному введенні слід дотримуватися обережності, коли вже є пригнічення дихання або функціональний дихальний дискомфорт, а також при наявності фетопатії. Через ранній початок пригнічення дихання за пацієнтом слід ретельно спостерігати після введення кожної дози протягом принаймні 1 години.

Гіпералгезія, індукована опіоїдами. Гіпералгезія, індукована опіоїдами - це парадоксальна реакція на опіоїд, при якій відчуття болю посилюється, незважаючи на стабільний або підвищений вплив опіоїдів. Це інше явище, ніж толерантність, що вимагає більш високих доз опіоїдів для досягнення такого ж знеболюючого ефекту або для лікування періодичного болю. Гіпералгезія може проявлятися як більш сильний, більш генералізований (тобто менш вогнищевий) біль або біль у результаті звичайних (тобто безболісних) подразників (алодинія) без ознак прогресування захворювання. Якщо є підозра на виникнення гіпералгезії, слід зменшити дозу опіоїдів, якщо це можливо, або поступово припинити їх застосування.

Діти. Через велику варіативність фармакокінетичних параметрів у новонароджених існує ризик передозування або недостатнього дозування препарату при внутрішньовенному введенні протягом неонатального періоду.

Безпека та ефективність препарату при епідуральному введенні у дітей віком до 1 року не встановлені.

Допоміжні речовини. Лікарський засіб містить 1,08 ммоль (або 24,78 мг) натрію на дозу 7 мл. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженим вмістом натрію.

Застосування|вживання| у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Суфентаніл не мав тератогенних ефектів у репродуктивних дослідженнях у тварин. Однак контрольовані дослідження у вагітних жінок не проводилися, тому лікарський засіб не слід застосовувати у період вагітності, за винятком випадків явної необхідності.

Суфентаніл швидко переходить у плаценту людини з лінійною залежністю від концентрації у матері. Для співвідношення пуповинної венозної концентрації до материнської венозної концентрації було визначено коефіцієнт 0,81.

Хронічне вживання опіоїдів під час вагітності може викликати у новонародженого залежність, що може призвести до синдрому абстиненції. Якщо застосування опіоїдів протягом тривалого періоду часу необхідне вагітній жінці, її слід попередити про ризик розвитку синдрому абстиненції у новонародженого.

Контрольовані клінічні дослідження показали, що суфентаніл, який вводиться під час перейм у вигляді епідуральної дози до 30 мкг з бупівакаїном, не має негативного впливу на здоров’я матері та новонародженого. Однак слід уникати внутрішньовенного введення препарату під час перейм. Після епідурального введення максимальної загальної дози 30 мкг середні концентрації у плазмі у пупковій вені становили 0,016 нг/мл. Завжди повинен бути доступний антагоніст опіоїдів для лікування дитини.

Годування груддю. Суфентаніл виділяється у грудне молоко. Препарат не слід застосовувати у період годування груддю через можливу знеболювальну дію у новонародженого.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Керувати автотранспортом або користуватися механізмами можна лише тоді, коли минуло достатньо часу з моменту введення лікарського засобу.

Спосіб застосування та дози

Загальні рекомендації. Дозування слід визначати індивідуально залежно від віку, маси тіла, загального стану пацієнта, одночасного застосування інших лікарських засобів і виду хірургічного втручання та анестезії.

Якщо потрібне введення наступних доз, слід враховувати ефект початкової дози.

Епідуральне застосування. Перед введенням лікарського засобу в епідуральний простір слід переконатися у правильному введенні голки або катетера.

Застосування для полегшення післяопераційного болю: початкова доза 30‒50 мкг зазвичай викликає адекватне знеболення протягом 4‒6 годин. Додаткові болюсні дози 25 мкг можуть бути призначені, якщо є ознаки погіршення ефекту знеболення.

Тривалість застосування для післяопераційного знеболення обмежена максимум 24 годинами.

Застосування у якості додаткового знеболювального засобу під час пологів: додавання 10 мкг препарату до бупівакаїну для епідурального введення (0,125‒0,25 %) забезпечує більш тривале та якісно краще знеболення. За необхідності можна зробити дві повторні ін’єкції комбінації. Впродовж пологів можна вводити максимум 30 мкг суфентанілу.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Для літніх та ослаблених пацієнтів дозу слід зменшити. Хоча не спостерігалося збільшення періоду напіввиведення із плазми у пацієнтів літнього віку, відзначалася більша частота серцево-судинних змін.

Діти. Епідуральне введення дітям можуть здійснювати лише анестезіологи, які проходять спеціальну підготовку з педіатричної епідуральної анестезії та лікування депресивних ефектів опіоїдів на дихання. Має бути напоготові відповідне реанімаційне обладнання, включаючи пристрої для підтримання дихальних шляхів, та антагоніст опіоїдів.

У дітей слід спостерігати за ознаками пригнічення дихання принаймні протягом 2 годин після епідурального введення препарату. Наявні дані про епідуральне застосування препарату дітям обмежені.

Діти віком Немає даних про епідуральне введення суфентанілу новонародженим та немовлятам віком до 3 місяців, і є лише обмежені дані про епідуральне введення суфентанілу дітям віком від 3 місяців до 1 року. Безпека та ефективність суфентанілу у дітей віком до 1 року не встановлені. З цієї причини неможливо дати рекомендації щодо дозування дітям цієї вікової групи.

Діти віком ≥1 рік. У клінічних дослідженнях одноразова болюсна інтраопераційна доза 0,25‒0,75 мкг/кг суфентанілу забезпечувала знеболення протягом 1‒12 годин. На тривалість ефективного знеболення впливає хірургічна процедура та одночасне епідуральне застосування амідних місцевих анестетиків.

Внутрішньовенне застосування. Щоб уникнути брадикардії, рекомендується безпосередньо перед введенням суфентанілу вводити внутрішньовенно низькі дози антихолінергічних препаратів.

Застосування у якості додаткового знеболювального засобу: у пацієнтів, яким проводиться загальна операція, початкові дози 0,5‒5 мкг/кг препарату викликають глибоке знеболення. Симпатичні та гормональні реакції на хірургічну процедуру зменшуються, що забезпечує достатню серцево-судинну стабільність. Тривалість дії залежить від дози. Доза 0,5 мкг/кг зазвичай ефективна протягом приблизно 50 хвилин. Додаткові дози 10‒25 мкг слід застосовувати відповідно до потреб конкретного пацієнта та ймовірної тривалості операції.

Застосування у якості єдиного загального анестетика: дози понад 5 мкг/кг викликають сон і тривале дозозалежне знеболення без використання додаткових анестетиків. Крім того, симпатичні та гормональні реакції на хірургічні подразники зменшуються ще більше. Додаткових ін’єкцій 25‒50 мкг зазвичай достатньо для підтримки серцево-судинної стабільності під час анестезії.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Для літніх та ослаблених пацієнтів дозу слід зменшити. Хоча не спостерігалося збільшення періоду напіввиведення із плазми у пацієнтів літнього віку, відзначалася більша частота серцево-судинних змін.

Діти.

Діти віком ≤1 місяць (новонароджені). Через високу варіабельність фармакокінетичних параметрів у новонароджених неможливо надати рекомендації щодо дозування.

Діти віком >1 місяця. Для всіх доз рекомендується проводити премедикацію антихолінергічним засобом, таким як атропін (якщо антихолінергічні засоби не протипоказані).

Індукція анестезії. Препарат можна вводити у вигляді повільної болюсної ін’єкції 0,2‒0,5 мкг/кг протягом 30 секунд або довше у поєднанні з індукційним засобом для анестезії. У випадку серйозних операцій (наприклад, операції на серці) можна вводити дози до 1 мкг/кг.

Підтримання анестезії у пацієнтів на штучній вентиляції легень. Препарат можна вводити як частину збалансованої загальної анестезії. Дозування залежить від дози знеболювальних засобів, що вводяться одночасно, а також від типу та тривалості хірургічної процедури. Початкова доза 0,3‒2 мкг/кг, що вводиться у вигляді повільної болюсної ін’єкції протягом 30 секунд, при необхідності може супроводжуватися повторними дозами від 0,1‒1 мкг/кг до максимум 5 мкг/кг під час кардіологічних втручань.

Діти. Лікарський засіб застосовується дітям згідно з рекомендаціями, викладеними у розділі «Спосіб застосування та дози».

Передозування

Симптоми. Передозування проявляється посиленням фармакологічних ефектів суфентанілу. Може виникати пригнічення дихання різного ступеня тяжкості — від брадипное до апное.

Лікування. У разі гіповентиляції або апное слід проводити оксигенацію з контрольованою вентиляцією легень. Призначати специфічний антагоніст опіоїдів, такий як налоксон, враховуючи, що пригнічення дихання може тривати довше, ніж ефект антагоніста. Тому може знадобитися введення декількох послідовних доз антагоніста.

Якщо пригнічення дихання пов’язане з ригідністю м’язів, слід вводити внутрішньовенно міорелаксант, щоб полегшити механічну вентиляцію легенів.

Необхідно уважно стежити за пацієнтом і пам’ятати про підтримку достатньої температури тіла та споживання рідини. Якщо гіпотензія важка або стійка, слід враховувати гіповолемію, яка може бути усунена за допомогою парентеральної гідратації.

Побічні реакції

Як і всі засоби для знеболення опіоїдного типу, суфентаніл викликає міоз та дозозалежне пригнічення дихання (включаючи летальний результат). Пригнічення дихання може знову з’явитися під час післяопераційної фази. Суфентаніл може спричинити скутість м’язів (а також скутість у грудях) та міоклонічні рухи.

Дані клінічних досліджень. Безпека суфентанілу була оцінена в 6 клінічних дослідженнях за участю 650 пацієнтів, які отримували суфентаніл. З цих 650 пацієнтів 78 брали участь у 2 дослідженнях із суфентанілом: у них суфентаніл вводили внутрішньовенно як анестетик для введення та підтримання анестезії у пацієнтів, які перенесли серйозну операцію (коронарне шунтування або операція на відкритому серці). Решта 572 пацієнти брали участь у 4 дослідженнях, в яких суфентаніл вводили епідурально як післяопераційний аналгетик або як допоміжний аналгетик для епідуральної анестезії бупівакаїном під час перейм та нормальних пологів. Усі пацієнти отримували принаймні одну дозу суфентанілу, і були зібрані дані щодо безпеки застосування. Згідно з об’єднаними даними цих клінічних досліджень, найчастіше виникали такі побічні реакції (> 5 %): седація (19,5 %), свербіж (15,2 %), нудота (9,8 %) і блювання (5,7 %). У таблиці 1 нижче перелічено побічні реакції суфентанілу, про які повідомлялось в цих дослідженнях.

Частота побічних реакцій визначається за такими критеріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та     (≥ 1/10 000, включаючи поодинокі випадки).

Таблиця 1. Побічні реакції, які спостерігалися у 6 клінічних дослідженнях суфентанілу

Інфекції та інвазії
Нечасто	риніт
Розлади з боку імунної системи
Нечасто	гіперчутливість
Психічні розлади
Нечасто	апатія, нервозність
Розлади з боку нервової системи
Дуже часто	седація (19,5 %)
Часто	неонатальний тремор, сплутаність свідомості, головний біль
Нечасто	атаксія, неонатальна дискінезія, дистонія, гіперрефлексія, гіпертензія, неонатальна гіпокінезія, сонливість
Розлади з боку органів зору
Нечасто	порушення зору
Серцеві розлади
Часто	тахікардія
Нечасто	атріовентрикулярна блокада, ціаноз, брадикардія, аритмія*, відхилення показників електрокардіограми
Судинні розлади
Часто	гіпертензія, гіпотензія, блідість
Дихальні, торакальні та медіастинальні розлади
Часто	неонатальний ціаноз
Нечасто	бронхоспазм, гіповентиляція, дисфонія, кашель, гикавка, захворювання дихальних шляхів
Шлунково-кишкові розлади
Часто	нудота, блювання
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини
Дуже часто	свербіж (15,2 %)
Часто	зміна кольору шкіри
Нечасто	алергічний дерматит, сухість шкіри, гіпергідроз, висипи, неонатальні висипи
Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Часто	міоклонус
Нечасто	біль у спині, неонатальна гіпотензія
Розлади з боку нирок та сечовивідної системи
Часто	затримка сечі, нетримання сечі
Загальні розлади та стани у місці введення
Часто	пірексія
Нечасто	переохолодження, зниження температури тіла, підвищення температури тіла, озноб, біль у місці ін’єкції*, реакція у місці ін’єкції, біль

* Побічні реакції, які спостерігались лише в дослідженнях, в яких суфентаніл вводили як анестезувальний засіб внутрішньовенно.

Постмаркетингові дані. У таблиці 2 представлені побічні реакції, що спостерігалися після виходу на ринок суфентанілу цитрату у контексті постмаркетингового нагляду.

Частота, визначена за такими спонтанними повідомленнями, не відповідає дійсній частоті, як це має місце в даних клінічних або епідеміологічних досліджень, через обмеженість відомостей.

Таблиця 2. Побічні реакції, виявлені при застосуванні суфентанілу у постмаркетинговий період за допомогою спонтанних повідомлень

Розлади з боку імунної системи
Дуже рідко	анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція
Розлади з боку нервової системи
Дуже рідко	кома, судоми, мимовільні скорочення м’язів
Розлади з боку органів зору
Дуже рідко	міоз
Серцеві розлади
Дуже рідко	зупинка серця
Судинні розлади
Дуже рідко	шок
Дихальні, торакальні та медіастинальні розлади
Дуже рідко	зупинка дихання, апное, пригнічення дихання, набряк легенів, ларингоспазм
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини
Дуже рідко	еритема
Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Дуже рідко	м’язові спазми

Синдром нижньої порожнистої вени (або гіпотензивний синдром у положенні лежачи на спині) є частим ускладненням у період вагітності. У плацебоконтрольованому дослідженні суфентанілу при епідуральному введенні під час пологів синдром нижньої порожнистої вени спостерігався у більш ніж 1 % випадків у пацієнтів, які одночасно отримували бупівакаїн та епінефрин. Через одночасне введення декількох препаратів неможливо чітко визначити, чи є цей синдром побічним ефектом суфентанілу, але не можна виключати, що йому сприяють, наприклад, гіпотензивні властивості препарату.

Діти. Частота, тип та тяжкість побічних реакцій у дітей, ймовірно, узгоджуються з такими, що спостерігаються у дорослих.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність

За потреби лікарський засіб можна змішувати з такими інфузійними розчинами: 0,9 % розчин натрію хлориду, розчин глюкози, розчин Рінгера лактатний.

Упаковка

Розчин для ін’єкцій 5 мкг/мл по 2 мл в ампулі, по 5 ампул у блістері, по 1 блістеру в коробці з картону.

Розчин для ін’єкцій 50 мкг/мл по 5 мл в ампулі, по 5 ампул у блістері, по 1 блістеру в коробці з картону.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.

Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України