Механізм дії.
Акалабрутиніб — це селективний інгібітор тирозинкінази Брутона (ТКБ). ТКБ є сигнальною молекулою антигенних рецепторів В-клітин (ВКР) та рецептора цитокінів. У B-клітинах передача сигналів за допомогою ТКБ сприяє виживанню та проліферації B-клітин та необхідна для клітинної адгезії, міграції та хемотаксису.
Акалабрутиніб та його активний метаболіт АСР-5862 формують ковалентний зв’язок із цистеїновим залишком в активному центрі ТКБ, що призводить до необоротної інактивації ТКБ з мінімальними нецільовими взаємодіями.
Фармакодинаміка
У пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями при отриманні акалабрутинібу у дозі 100 мг двічі на добу медіана зв’язування ТКБ у рівноважному стані в периферичній крові більше 95 % зберігалася понад 12 годин, що призводило до інактивації ТКБ протягом рекомендованого інтервалу між прийомом доз лікарського засобу.
Кардіоелектрофізіологія
Вплив акалабрутинібу на інтервал QTc був оцінений у 46 здорових чоловіків та жінок в рандомізованому подвійно сліпому ретельному дослідженні QT із застосуванням плацебо і позитивного контролю. У надтерапевтичній дозі, яка в 4 рази перевищувала максимальну рекомендовану дозу, Калквенс не призводив до клінічно значущого збільшення інтервалу QT/QTc (наприклад, не перевищував або дорівнював 10 мс) (див. розділи «Особливості застосування» і «Побічні реакції»).
Клінічна ефективність і безпека
Пацієнти з раніше не лікованим хронічним лімфоцитарним лейкозом (ХЛЛ)
Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Калквенс для лікування раніше не лікованого ХЛЛ були оцінені в рандомізованому мультицентровому відкритому дослідженні фази 3 (ELEVATE-TN) за участю 535 пацієнтів. Пацієнти отримували лікарські засоби за такими схемами лікування: Калквенс + обінутузумаб, Калквенс як монотерапія або обінутузумаб + хлорамбуцил. У дослідження ELEVATE-TN були включені пацієнти віком від 65 років або пацієнти віком від 18 до 65 років із супутніми захворюваннями, при цьому 27,9 % пацієнтів мали КК
Пацієнти були рандомізовані у співвідношенні 1:1:1 на 3 групи і отримували:
- Калквенс + обінутузумаб (Калквенс + О): Калквенс приймали у дозі 100 мг двічі на добу, починаючи з дня 1 циклу 1, до прогресування захворювання або виникнення неприйнятного токсичного ефекту. Обінутузумаб застосовували з дня 1 циклу 2 протягом максимум 6 циклів терапії: у загальній дозі 1000 мг – в дні 1 і 2 (100 мг у день 1 та 900 мг у день 2), 8 та 15 циклу 2, а потім 1000 мг у день 1 циклів 3–7. Кожний цикл тривав 28 днів.
- Калквенс як монотерапія: Калквенс приймали у дозі 100 мг двічі на добу до прогресування захворювання або виникнення неприйнятного токсичного ефекту.
- Обінутузумаб + хлорамбуцил (О + ХЛ): обінутузумаб і хлорамбуцил застосовували протягом максимум 6 циклів терапії: обінутузумаб у загальній дозі 1000 мг – в дні 1 і 2 (100 мг у день 2 і 900 мг у день 2), 8 та 15 циклу 1, а потім 1000 мг у день 1 циклів 2–6; хлорамбуцил у дозі 0,5 мг/кг – в дні 1 та 15 циклів 1–6. Кожний цикл тривав 28 днів.
Пацієнти були стратифіковані за мутаційним статусом делеції ділянки 17p хромосоми (за наявністю або відсутністю), функціональним статусом за шкалою ECOG (0 або 1 проти 2) та географічним регіоном (Північна Америка та Західна Європа проти інших регіонів). Після підтвердження прогресування захворювання 45 пацієнтів, які були рандомізовані для отримання комбінації О + ХЛ, перейшли на Калквенс як монотерапію. У таблиці 1 наведено основні демографічні дані та характеристики захворювання досліджуваної популяції.
Таблиця 1
Характеристики пацієнтів із раніше не лікованим ХЛЛ (у дослідженні ELEVATE-TN)
Характеристика
|
Калквенс + обінутузумаб N = 179
|
Калквенс як монотерапія N = 179
|
Обінутузумаб + хлорамбуцил N = 177
|
Медіана віку в роках (діапазон)
|
70 (41–88)
|
70 (44–87)
|
71 (46–91)
|
Чоловіки, %
|
62
|
62
|
59,9
|
Представники європеоїдної раси, %
|
91,6
|
95
|
93,2
|
Функціональний статус за шкалою ECOG 0-1, %
|
94,4
|
92,2
|
94,4
|
Медіана часу з моменту діагнозу (місяців)
|
30,5
|
24,4
|
30,7
|
Генералізована лімфаденопатія з вузлами ≥ 5 см, %
|
25,7
|
38
|
31,1
|
Цитогенетичний профіль/ хромосомна аномалія, досліджена методом флуоресцентної гібридизації in situ, %
|
Делеція ділянки 17p хромосоми
|
9,5
|
8,9
|
9
|
Делеція ділянки 11q хромосоми
|
17,3
|
17,3
|
18,6
|
Мутація гена TP53
|
11,7
|
10,6
|
11,9
|
Немутований ген варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну
|
57,5
|
66,5
|
65,5
|
Складний каріотип (≥ 3 аномалій)
|
16,2
|
17,3
|
18,1
|
Стадія ХЛЛ за Rai, %
|
1,7
|
0,6
|
I
|
30,2
|
26,8
|
28,2
|
II
|
20,1
|
24,6
|
27,1
|
III
|
26,8
|
27,9
|
22,6
|
IV
|
21,2
|
20,7
|
21,5
|
Первинною кінцевою точкою була виживаність без прогресування (ВБП) групи пацієнтів, які отримували Калквенс + О, у порівнянні з групою пацієнтів, які отримували О+ХЛ, за оцінкою незалежної експертної комісії (НЕК) відповідно до критеріїв Міжнародного семінару з хронічного лімфоцитарного лейкозу (IWCLL), проведеного у 2008 році, із включенням роз’яснення щодо лімфоцитозу, пов’язаного з лікуванням (Cheson 2012). При медіані подальшого спостереження 28,3 місяця ВБП пацієнтів із раніше не лікованим ХЛЛ за оцінкою НЕК у групі застосування Калквенс + О показала статистично значуще зниження ризику прогресування захворювання або смерті на 90 % порівняно з групою застосування О + ХЛ. Результати оцінки ефективності наведено в таблиці 2. Криві Каплана – Мейєра для ВБП наведено на рисунку 1.
Таблиця 2
Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою НЕК (у дослідженні ELEVATE-TN)
Показник
|
Калквенс + обінутузумаб N = 179
|
Калквенс монотерапія N = 179
|
Обінутузумаб + хлорамбуцил N = 177
|
Виживаність без прогресування*
|
Кількість подій (%)
|
14 (7,8)
|
26 (14,5)
|
93 (52,5)
|
ПЗ, n (%)
|
9 (5)
|
20 (11,2)
|
82 (46,3)
|
Летальні наслідки (%)
|
5 (2,8)
|
6 (3,4)
|
11 (6,2)
|
Медіана (95 % ДІ), місяці
|
н. д.
|
н. д. (34,2, н. д.)
|
22,6 (20,2, 27,6)
|
ВР† (95 % ДІ)
|
0,10 (0,06, 0,17)
|
0,20 (0,13, 0,30)
|
-
|
P-значення
|
-
|
Розрахунок за 24 місяці, % (95 % ДІ)
|
92,7 (87,4, 95,8)
|
87,3 (80,9, 91,7)
|
46,7 (38,5, 54,6)
|
Загальна виживаністьa
|
Летальні наслідки (%)
|
9 (5)
|
11 (6,1)
|
17 (9,6)
|
Відношення ризиків (95 % ДІ)†
|
0,47 (0,21, 1,06)
|
0,60 (0,28, 1,27)
|
-
|
Найкраща загальна частота відповіді* (ПВ + ПВн + ЧВм + ЧВ)
|
ЗЧВ, n (%)
|
168 (93,9)
|
153 (85,5)
|
139 (78,5)
|
(95 % ДІ)
|
(89,3, 96,5)
|
(79,6, 89,9)
|
(71,9, 83,9)
|
P-значення
|
0,0763
|
-
|
ПВ, n (%)
|
23 (12,8)
|
1 (0,6)
|
8 (4,5)
|
ПВн, n (%)
|
1 (0,6)
|
ЧВn, n (%)
|
1 (0,6)
|
2 (1,1)
|
3 (1,7)
|
ЧВ, n (%)
|
143 (79,9)
|
150 (83,8)
|
128 (72,3)
|
ПЗ – прогресування захворювання; ДІ – довірчий інтервал; ВР – відношення ризиків; ЗЧВ – загальна частота відповіді; н. д. – не досягнуто; ПВ – повна відповідь; ПВн – повна відповідь із неповним відновленням параметрів крові; ЧВn – часткова нодулярна відповідь; ЧВ – часткова відповідь.
* За оцінкою НЕК.
† На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.
a Медіана ЗВ не була досягнута в обох групах.
Кількість пацієнтів у групі ризику
|
Місяць
|
3
|
6
|
9
|
12
|
15
|
18
|
21
|
24
|
27
|
30
|
33
|
36
|
39
|
Калквенс
|
179
|
166
|
161
|
157
|
153
|
150
|
148
|
147
|
103
|
94
|
43
|
40
|
4
|
3
|
Калквенс + О
|
179
|
176
|
170
|
168
|
163
|
160
|
159
|
155
|
109
|
104
|
46
|
41
|
4
|
2
|
О + ХЛ
|
177
|
162
|
157
|
151
|
136
|
113
|
102
|
86
|
46
|
41
|
13
|
13
|
3
|
2
|
Рис. 1. Крива Каплана – Мейєра для ВБП у пацієнтів із ХЛЛ (ITT-популяція) за оцінкою НЕК (у дослідженні ELEVATE-TN).
Результати ВБП для схем лікування, що включають Калквенс з обінутузумабом або без нього, були аналогічними у всіх підгрупах, включно з підгрупами з ознаками високого ризику. У популяції ХЛЛ із високим ризиком (з делецією 17p, делецією 11q, мутацією гена TP53 та немутованим геном варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну) ВР для ВБП для схем лікування, що включали Калквенс з обінутузумабом або без нього, становило 0,08 [95 % ДІ (0,04, 0,15)] порівняно з 0,13 [95 % ДІ (0,08, 0,21)] для схеми обінутузумаб + хлорамбуцил.
Таблиця 3
Аналіз ВБП у підгрупах (у дослідженні ELEVATE-TN)
Показник
|
Калквенс, монотерапія
|
Калквенс + О
|
N
|
Відношення
ризиків
|
95 % ДІ
|
N
|
Відношення
ризиків
|
95 % ДІ
|
Усі пацієнти
|
179
|
0,20
|
(0,13, 0,30)
|
179
|
0,10
|
(0,06, 0,17)
|
Делеція 17p
|
Так
|
19
|
0,20
|
(0,06, 0,64)
|
21
|
0,13
|
(0,04, 0,46)
|
Ні
|
160
|
0,20
|
(0,12, 0,31)
|
158
|
0,09
|
(0,05, 0,17)
|
Мутація гена TP53
|
Так
|
19
|
0,15
|
(0,05, 0,46)
|
21
|
0,04
|
(0,01, 0,22)
|
Ні
|
160
|
0,20
|
(0,12, 0,32)
|
158
|
0,11
|
(0,06, 0,20)
|
Делеція 17p та/або мутація TP53
|
Так
|
23
|
0,23
|
(0,09, 0,61)
|
25
|
0,10,
|
(0,03, 0,34)
|
Ні
|
156
|
0,19
|
(0,11, 0,31)
|
154
|
0,10
|
(0,05, 0,18)
|
Мутація гена варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну
|
З мутацією
|
58
|
0,69
|
(0,31, 1,56)
|
74
|
0,15
|
(0,04, 0,52)
|
Без мутації
|
119
|
0,11
|
(0,07, 0,19)
|
103
|
0,08
|
(0,04, 0,16)
|
Делеція 11q
|
Так
|
31
|
0,07
|
(0,02, 0,22)
|
31
|
0,09
|
(0,03, 0,26)
|
Ні
|
148
|
0,26
|
(0,16, 0,41)
|
148
|
0,10
|
(0,05, 0,20)
|
Складний
|
каріотип
|
Так
|
31
|
0,10
|
(0,03, 0,33)
|
29
|
0,09
|
(0,03, 0,29)
|
Ні
|
117
|
0,27
|
(0,16, 0,46)
|
126
|
0,11
|
(0,05, 0,21)
|
Пацієнти з ХЛЛ, які отримали принаймні один курс терапії
Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Калквенс для лікування рецидивуючого або рефрактерного ХЛЛ були оцінені в рандомізованому мультицентровому відкритому дослідженні фази 3 (ASCEND) за участю 310 пацієнтів, які отримали принаймні один курс терапії, що не включав інгібітори BCL-2 або інгібітори рецепторів В-клітин. Пацієнти отримували лікарські засоби за такими схемами лікування: Калквенс як монотерапія або іделалісиб + ритуксимаб чи бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника. Учасникам дослідження дозволялося приймати антитромботичні лікарські засоби. З дослідження були виключені пацієнти, які потребували отримання антикоагулянтної терапії варфарином або аналогічними антагоністами вітаміну К.
Пацієнти були рандомізовані в співвідношенні 1:1 та отримували:
- Калквенс у дозі 100 мг двічі на добу до прогресування захворювання або неприйнятної токсичності або
- На вибір дослідника:
Іделалісиб у дозі 150 мг двічі на добу у комбінації з ритуксимабом у дозі 375 мг/м2 внутрішньовенно у день 1 першого циклу, потім у дозі 500 мг/м2 внутрішньовенно кожні 2 тижні до отримання 4 доз, а потім кожні 4 тижні до отримання 3 доз, що загалом відповідає 8 інфузіям. Бендамустин у дозі 70 мг/м2 (у дні 1 та 2 кожного 28-денного циклу) у комбінації з ритуксимабом (375 мг/м2/ 500 мг/м2) у день 1 кожного 28-денного циклу протягом до 6 циклів.
Пацієнти були стратифіковані за мутаційним статусом делеції ділянки 17p хромосоми (за наявністю або відсутністю), функціональним статусом за шкалою ECOG (0 або 1 проти 2) та кількістю отриманих курсів терапії (1–3 проти ≥ 4). Після підтвердження прогресування захворювання 35 пацієнтів, які були рандомізовані на вибір дослідника для отримання комбінації іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб, перейшли на Калквенс як монотерапію. У таблиці 4 наведено демографічні дані та характеристики захворювання досліджуваної популяції.
Таблиця 4
Характеристики пацієнтів із ХЛЛ (у дослідженні ASCEND)
Характеристика
|
Калквенс монотерапія N = 155
|
Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155
|
Медіана віку в роках (діапазон)
|
68 (32–89)
|
67 (34–90)
|
Чоловіки, %
|
69,7
|
64,5
|
Представники європеоїдної раси, %
|
93,5
|
91,0
|
Функціональний статус за шкалою ECOG, %
|
37,4
|
35,5
|
1
|
50,3
|
51,0
|
2
|
12,3
|
13,5
|
Медіана часу з моменту діагнозу (місяці)
|
85,3
|
79,0
|
Генералізована лімфаденопатія з вузлами ≥ 5 см, %
|
49,0
|
48,4
|
Медіана кількості отриманих курсів терапії ХЛЛ (діапазон)
|
1 (1–8)
|
2 (1–10)
|
Кількість отриманих курсів терапії ХЛЛ, %
|
1
|
52,9
|
43,2
|
2
|
25,8
|
29,7
|
3
|
11,0
|
15,5
|
≥ 4
|
10,3
|
11,6
|
Цитогенетичний профіль/ хромосомна аномалія, досліджена методом флуоресцентної гібридизації in situ, %
|
Делеція ділянки 17p хромосоми
|
18,1
|
13,5
|
Делеція ділянки 11q хромосоми
|
25,2
|
28,4
|
Мутація гена TP53
|
25,2
|
21,9
|
Немутований ген варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну
|
76,1
|
80,6
|
Складний каріотип (≥ 3 аномалій)
|
32,3
|
29,7
|
Стадія ХЛЛ за Rai, %
|
1,3
|
2,6
|
I
|
25,2
|
20,6
|
II
|
31,6
|
34,8
|
III
|
13,5
|
11,6
|
IV
|
28,4
|
29,7
|
Первинною кінцевою точкою була ВБП за оцінкою НЕК відповідно до критеріїв Міжнародного семінару з хронічного лімфоцитарного лейкозу (IWCLL), проведеного у 2008 році, із включенням роз’яснення щодо лімфоцитозу, пов’язаного з лікуванням (Cheson 2012). При медіані подальшого спостереження 16,1 місяця ВБП показала статистично значуще зниження ризику смерті або прогресування захворювання на 69 % у групі пацієнтів, які отримували Калквенс. Результати оцінки ефективності наведено в таблиці 5. Криві Каплана – Мейєра для ВБП наведено на рисунку 2.
Таблиця 5
Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою НЕК (у дослідженні ASCEND)
Показник
|
Калквенс, монотерапія N = 155
|
Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155
|
Виживаність без прогресування*
|
Кількість подій (%)
|
27 (17,4)
|
68 (43,9)
|
ПЗ, n (%)
|
19 (12,3)
|
59 (38,1)
|
Летальні наслідки (%)
|
8 (5,2)
|
9 (5,8)
|
Медіана (95 % ДІ), місяці
|
н. д.
|
16,5 (14,0, 17,1)
|
ВР† (95 % ДІ)
|
0,31 (0,20, 0,49)
|
P-значення
|
0,0001
|
Розрахунок за 15 місяців, % (95 % ДІ)
|
82,6 (75,0, 88,1)
|
54,9 (45,4, 63,5)
|
Загальна виживаністьa
|
Летальні наслідки (%)
|
15 (9,7)
|
18 (11,6)
|
Відношення ризиків (95 % ДІ)†
|
0,84 (0,42, 1,66)
|
-
|
Найкраща загальна частота відповіді* (ПВ + ПВн + ЧВм + ЧВ)**
|
ЗЧВ, n (%)
|
126 (81,3)
|
117 (75,5)
|
(95 % ДІ)
|
(74,4, 86,6)
|
(68,1, 81,6)
|
P-значення
|
0,2248
|
-
|
ПВ, n (%)
|
2 (1,3)
|
ЧВn, n (%)
|
126 (81,3)
|
115 (74,2)
|
Тривалість відповіді (ТВ)
|
Медіана (95 % ДІ), місяці
|
н. д.
|
13,6 (11,9, н. д.)
|
ПЗ – прогресування захворювання; ДІ – довірчий інтервал; ВР – відношення ризиків; н. д. – не досягнуто; ПВ – повна відповідь; ПВн – повна відповідь із неповним відновленням параметрів крові; ЧВn – часткова нодулярна відповідь; ЧВ – часткова відповідь.
* За оцінкою НЕК.
a Медіана ЗВ не була досягнута в обох групах. P-значення для ЗВ становило 0,6089.
** ПВн та ЧВn становлять 0.
† На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.
На основі довгострокових даних медіана подальшого спостереження становила 22,1 місяця у групі пацієнтів, які отримували Калквенс, і 21,9 місяця у групі пацієнтів, які отримували іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб (ІР/БР). Медіана ВБП не була досягнута у групі пацієнтів, які отримували Калквенс, і становила 16,8 місяця у групі пацієнтів, які отримували ІР/БР. Відношення ризиків для оціненої дослідником ВБП у групі пацієнтів, які отримували Калквенс, становило 0,27 [95 % ДІ, від 0,18 до 0,40] порівняно з групою пацієнтів, які отримували ІР/БР, що на 73 % знижує ризик смерті або прогресування захворювання у групі пацієнтів, які отримували Калквенс. Результати виконаної дослідником оцінки ефективності наведено в таблиці 6.
Таблиця 6
Ефективність застосування для лікування пацієнтів із ХЛЛ за оцінкою дослідника, виконаною під час довготривалого подальшого спостереження (у дослідженні ASCEND)
Показник
|
Калквенс, монотерапія N = 155
|
Іделалісиб + ритуксимаб або бендамустин + ритуксимаб на вибір дослідника N = 155
|
Виживаність без прогресування*
|
Кількість подій (%)
|
35 (22,6)
|
90 (58,1)
|
ПЗ, n (%)
|
23 (14,8)
|
79 (51)
|
Летальні наслідки (%)
|
12 (7,7)
|
11 (7,1)
|
Медіана (95 % ДІ), місяці
|
н. д.
|
16,8 (14,1, 22,4)
|
ВР† (95 % ДІ)
|
0,27 (0,18, 0,40)
|
Розрахунок за 21 місяць, % (95 % ДІ)
|
79,1 (71,5, 84,8)
|
45,3 (36,9, 53,4)
|
Загальна виживаністьa
|
Летальні наслідки (%)
|
21 (13,5)
|
26 (16,8)
|
Відношення ризиків (95 % ДІ)†
|
0,78 (0,44, 1,40)
|
-
|
Найкраща загальна частота відповіді* (ПВ + ПВн + ЧВn+ ЧВ) **
|
ЗЧВ, n (%)
|
124 (80)
|
130 (83,9)
|
(95 % ДІ)
|
(73, 85,5)
|
(77,3, 88,8)
|
P-значення
|
0,3516
|
-
|
ПВ, n (%)
|
5 (3,2)
|
6 (3,9)
|
ЧВn, n (%)
|
114 (73,5)
|
122 (78,7)
|
Тривалість відповіді (ТВ)
|
Медіана (95 % ДІ), місяці
|
н. д.
|
18 (11,9, 19,8)
|
ДІ – довірчий інтервал; ВР – відношення ризиків; н. д. – не досягнуто; ПВ – повна відповідь; ПВн – повна відповідь із неповним відновленням параметрів крові; ЧВn – часткова нодулярна відповідь; ЧВ – часткова відповідь; ПЗ – прогресування захворювання.
* За оцінкою дослідника.
a Медіана ЗВ не була досягнута в обох групах. P-значення для ЗВ становило
** ПВн та ЧВn становлять 2 та 5 відповідно.
† На основі стратифікованої моделі пропорційних ризиків Кокса.
Час від рандомізації (місяців)
Кількість пацієнтів у групі ризику
|
Місяць
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
6
|
7
|
8
|
9
|
10
|
11
|
12
|
13
|
14
|
15
|
16
|
17
|
18
|
19
|
20
|
21
|
22
|
23
|
Калквенс
|
155
|
153
|
153
|
149
|
147
|
146
|
145
|
143
|
143
|
139
|
139
|
137
|
118
|
116
|
73
|
61
|
60
|
25
|
21
|
21
|
1
|
1
|
1
|
На вибір дослідника
|
155
|
150
|
150
|
146
|
144
|
142
|
136
|
130
|
129
|
112
|
105
|
101
|
82
|
77
|
56
|
44
|
39
|
18
|
10
|
8
|
Рис. 2. Крива Каплана – Мейєра для ВБП у пацієнтів із ХЛЛ (ITT-популяція) за оцінкою НЕК (у дослідженні ASCEND).
Результати ВБП для лікарського засобу Калквенс були аналогічними у всіх підгрупах, включно з підгрупами з ознаками високого ризику. У популяції ХЛЛ із високим ризиком (з делецією 17p, делецією 11q, мутацією гена TP53 та немутованим геном варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну) ВР для ВБП становило 0,25 [95 % ДІ (0,16, 0,38)].
Таблиця 7
Аналіз ВБП у підгрупах (у дослідженні ASCEND)
Показник
|
Калквенс як монотерапія
|
N
|
Відношення ризиків
|
95 % ДІ
|
Усі пацієнти
|
155
|
0,27
|
(0,18, 0,40)
|
Делеція 17p
|
Так
|
28
|
0,18
|
(0,07, 0,43)
|
Ні
|
127
|
0,30
|
(0,19, 0,47)
|
Мутація гена TP53
|
Так
|
39
|
0,17
|
(0,08, 0,37)
|
Ні
|
113
|
0,33
|
(0,21, 0,52)
|
Делеція 17p або мутація TP53
|
Так
|
45
|
0,16
|
(0,08, 0,34)
|
Ні
|
108
|
0,34
|
(0,22, 0,55)
|
Мутація гена варіабельних важких ланцюгів імуноглобуліну
|
З мутацією
|
33
|
0,30
|
(0,12, 0,76)
|
Без мутації
|
118
|
0,28
|
(0,18, 0,43)
|
Делеція 11q
|
Так
|
39
|
0,35
|
(0,16, 0,75)
|
Ні
|
116
|
0,26
|
(0,16, 0,41)
|
Складний каріотип
|
Так
|
50
|
0,28
|
(0,15, 0,53)
|
Ні
|
97
|
0,25
|
(0,15, 0,44)
|
Пацієнти дитячого віку
Європейське агентство з лікарських засобів дозволило не подавати результати досліджень із застосування лікарського засобу Калквенс в усіх підгрупах пацієнтів дитячого віку з ХЛЛ (див. розділ «Спосіб застосування та дози» для отримання інформації щодо застосування дітям).
Фармакокінетика
Фармакокінетика акалабрутинібу та його активного метаболіту АСР-5862 була вивчена в дослідженнях за участю здорових осіб та пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями. Для акалабрутинібу характерна дозозалежність, при чому фармакокінетичні показники як для акалабрутинібу, так і ACP-5862 є майже лінійними в діапазоні доз від 75 до 250 мг. За даними популяційного фармакокінетичного моделювання, фармакокінетика акалабрутинібу та АСР-5862 є подібною у пацієнтів із різними B-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями. У пацієнтів із В-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями (у тому числі у пацієнтів із ХЛЛ) середнє геометричне площі під кривою «концентрація-час» при досягненні рівноважного стану в розрахунку за добу (AUC24h) для акалабрутинібу та АСР-5862 становило 1679 нг × год/мл і 438 нг/мл, а максимальна концентрація акалабрутинібу в плазмі (Cmax) – 4166 нг × год/мл і 446 нг/мл відповідно при прийомі препарату в рекомендованих дозах 100 мг двічі на добу.
Абсорбція
Час досягнення максимальної концентрації акалабрутинібу та АСР-5862 в плазмі (Тmax) становив 0,5–1,5 години і 1 годину відповідно. Абсолютна біодоступність лікарського засобу Калквенс становила 25 %.
Вплив їжі на акалабрутиніб
У здорових осіб прийом одноразової дози 75 мг акалабрутинібу з їжею з високим вмістом жирів та калорій (приблизно 918 ккал, 59 г вуглеводів, 59 г жирів та 39 г білків) не впливав на середнє значення AUC у порівнянні з прийомом препарату натще. При цьому Сmax зменшилася на 69 %, а Тmax збільшився на 1–2 години.
Розподіл
Оборотне зв’язування з білками плазми людини становило 99,4 % для акалабрутинібу та 98,8 % для АСР-5862. Середнє співвідношення концентрацій у крові та плазмі in vitro становило 0,8 для акалабрутинібу та 0,7 для АСР-5862. Середній об’єм розподілу акалабрутинібу в рівноважному стані (Vss) становив приблизно 34 л.
Біотрансформація/метаболізм
In vitro акалабрутиніб переважно метаболізується за участю ферментів CYP3A та меншою мірою – шляхом кон’югації з глутатіоном і гідролізу амідів. АСР-5862 є основним метаболітом у плазмі крові, який в подальшому метаболізується переважно за рахунок CYP3A-опосередкованого окиснення і середнє геометричне експозиції (AUC) якого приблизно в 2–3 рази більше, ніж акалабрутинібу. АСР-5862 приблизно на 50 % менш ефективно пригнічує ТКБ, ніж акалабрутиніб.
Результати досліджень in vitro свідчать про те, що акалабрутиніб не інгібує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, UGT1A1 або UGT2B7 у клінічно значущих концентраціях. Його вплив на кліренс субстратів цих CYP є малоймовірним.
Результати досліджень in vitro свідчать про те, що ACP-5862 не інгібує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4/5, UGT1A1 або UGT2B7 у клінічно значущих концентраціях. Його вплив на кліренс субстратів цих CYP є малоймовірним.
Взаємодія з транспортними білками
Результати досліджень in vitro свідчать про те, що акалабрутиніб і ACP-5862 є субстратами P-gp і BCRP. Однак малоймовірно, що супутнє застосування з інгібіторами BCRP призведе до клінічно значущих взаємодій з іншими лікарськими засобами. Супутнє застосування з інгібітором OATP1B1/1B3 (600 мг рифампіцину, одноразова доза) призводило до збільшення Cmax і AUC акалабрутинібу в 1,2 і 1,4 раза (N = 24, здорові добровольці) відповідно, що не є клінічно значущим.
Акалабрутиніб і ACP-5862 не інгібують P-gp, OAT1, OAT3, OCT2, OATP1B1, OATP1B3 та MATE2-K у клінічно значущих концентраціях. У клінічно значущих концентраціях акалабрутиніб може інгібувати BCRP у кишечнику, тоді як ACP-5862 може інгібувати MATE1 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Акалабрутиніб не інгібує MATE1, а ACP-5862 не інгібує BCRP у клінічно значущих концентраціях.
Виведення
Після одноразового перорального прийому акалабрутинібу в дозі 100 мг період його напіввиведення (t1/2) становив 1–2 години. t1/2 активного метаболіту ACP-5862 становив приблизно 7 годин.
Середній уявний пероральний кліренс (CL/F) у пацієнтів із B-клітинними лімфопроліферативними захворюваннями становив 134 л/год і 22 л/год для акалабрутинібу та АСР-5862 відповідно.
Після одноразового прийому здоровими добровольцями 100 мг акалабрутинібу, міченого радіоактивним ізотопом 14С, 84 % прийнятої дози виводилося з фекаліями, 12 % – з сечею; менше 2 % виводилося в незміненому вигляді.
Особливі категорії пацієнтів
За даними популяційного фармакокінетичного аналізу, вік (від 18 років), стать, раса (європеоїдна раса, афроамериканці) і маса тіла пацієнта не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику акалабрутинібу та його активного метаболіту АСР-5862.
Пацієнти дитячого віку
Фармакокінетичні дослідження лікарського засобу Калквенс за участю пацієнтів віком до 18 років не проводилися.
Пацієнти з нирковою недостатністю
Акалабрутиніб виводиться з сечею у мінімальному об’ємі. Дослідження фармакокінетики за участю пацієнтів із нирковою недостатністю не проводилися.
За даними популяційного фармакокінетичного аналізу не було виявлено клінічно значущих відмінностей щодо фармакокінетики між 408 пацієнтами з легкою нирковою недостатністю (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) від 60 до 89 мл/хв/1,73 м2), 109 пацієнтами з помірною нирковою недостатністю (рШКФ від 30 до 59 мл/хв/1,73 м2) та 192 пацієнтами з нормальною функцією нирок (рШКФ більше або дорівнює 90 мл/хв/1,73 м2). Фармакокінетика акалабрутинібу не вивчалась у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (рШКФ 2) та пацієнтів з нирковою недостатністю, які потребували проведення діалізу. У клінічні дослідження не включалися пацієнти з рівнем креатиніну, у 2,5 раза більшим за встановлену верхню межу норми (ВМН) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Пацієнти з печінковою недостатністю
Акалабрутиніб метаболізується у печінці. У спеціальних дослідженнях фармакокінетики акалабрутинібу у пацієнтів з легкою (n = 6, клас А за класифікацією Чайлда – П’ю), помірною (n = 6, клас В за класифікацією Чайлда – П’ю) та тяжкою (n = 8, клас С за класифікацією Чайлда – П’ю) печінковою недостатністю було відзначено збільшення AUC відповідно у 1,9, 1,5 і 5,3 раза порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки (n = 6). Проте не було виявлено значущих змін з точки зору виведення препарату у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю, тому її вплив, ймовірно, був недооцінений у цьому дослідженні. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу не було виявлено клінічно значущих відмінностей між пацієнтами з легкою (n = 79) або помірною печінковою недостатністю (n = 6) (з концентрацією білірубіну, в 1,5–3 рази більшою за верхню межу норми [ВМН] при будь-якій активності аспартатамінотрансферази (ACT)) та пацієнтами з нормальною функцією печінки (n = 613) (з концентрацією загального білірубіну та активністю ACT в межах ВМН) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).