Зованта

склад:

діюча речовина: пантопразол;

1 таблетка містить пантопразол натрію сесквігідрату еквівалентно пантопразолу 20 мг або пантопразол натрію сесквігідрату еквівалентно пантопразолу 40 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), натрію карбонат безводний, кросповідон, гідроксипропілцелюлоза, тальк, кальцію стеарат, зеин, метакрилатний сополімер (тип А), триетилцитрат, титану діоксид (Е 171), Opadry Yellow OY-52945 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколі, заліза оксид жовтий (Е172)).

Форма випуску:

По 10 таблеток в блістері, по 3 блістери в картонній коробці, або по 14 таблеток у блістері, по 1 або 2 блістери в картонній коробці.

Препарат Зованта, таблетки по 20 мг, застосовують для:

• лікування рефлюксної хвороби легкого ступеня тяжкості та її симптомів (таких як печія, закид кислоти, біль при ковтанні);
• тривалого лікування та профілактики рецидивів рефлюкс-езофагіту;
• профілактика утворення виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, викликаної прийомом неселективних нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) у пацієнтів групи ризику, які повинні застосовувати НПЗП довгий час.

Препарат Зованта, таблетки по 40 мг, застосовують у разі:

• рефлюкс-езофагіт;
• ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з виразками шлунка і дванадцятипалої кишки, викликаними цим мікроорганізмом у комбінації з протимікробними лікарськими засобами (амоксицилін, кларитроміцин, метронідазол, тинідазол);
• виразки дванадцятипалої кишки;
• виразки шлунка;
• синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів.

Підвищена чутливість до пантопразолу або до будь-якого компонента препарату. Пантопразол, як і інші інгібітори протонного насоса, протипоказано застосовувати з атазанавіром (див. Розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Таблетки слід приймати всередину цілком, не розжовуючи та не ламаючи, за одну годину до їди, запиваючи водою.

Таблетки по 20 мг

Лікування рефлюксної хвороби легкого ступеня тяжкості та її симптомів (таких як печія, закид кислоти, біль при ковтанні).

Рекомендована доза для дорослих і дітей старше 12 років становить 20 мг Зованта в день (1 таблетка) .Сімптоматіка, як правило, проходить через 2-4 тижні лікування. Зазвичай термін лікування езофагіту становить 4 тижні. Якщо цього терміну недостатньо, лікування продовжують протягом наступних 4-х тижнів. Після зникнення симптоматики, її рецидиви можна контролювати, застосовуючи 20 мг на добу в разі потреби.

Тривале лікування та профілактика рецидиву рефлюкс-езофагіту.

Для тривалого лікування підтримуюча доза становить 20 мг препарату Зованта в день (1 таблетка), при очікуваному загостренні можна збільшити дозу до 40 мг на добу. У такому випадку рекомендується прийом Зованта таблеток по 40 мг. Після поліпшення стану дозу знову можна зменшити до 20 мг на добу.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, викликаних прийомом неселективних НПЗП у пацієнтів групи ризику, які повинні приймати НПЗЗ тривалий час.

Рекомендована доза для дорослих становить 20 мг препарату Зованта на добу (1 таблетка).

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки добову дозу 20 мг Зованта не слід перевищувати.

Для пацієнтів похилого віку і з порушеннями функції нирок зменшувати дозу звичайно не потрібно.

Таблетки по 40 мг

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Рекомендована доза для дітей у віці від 12 років і дорослих становить 1 таблетка по 40 мг Зованта 1 раз на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки по 40 мг Зованта на добу), особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту.

Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна досягти протягом наступних 4 тижнів.

Ерадикація H. pylori в комбінації з протимікробними лікарськими засобами.

У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H.pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації Helicobacter pylori дорослим можна призначити такі терапевтичні комбінації:

а) 1 таблетка 40 мг Зованта 2 рази в день

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на день

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на день;

б) 1 таблетка 40 мг Зованта 2 рази в день

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на день;

в) 1 таблетка 40 мг Зованта 2 рази в день

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на день

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Зованта слід приймати ввечері за 1 годину до їжі. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше двох тижнів.

Якщо комбінована терапія не показана, наприклад, пацієнтам з негативним результатом на H.pylori, для монотерапії призначають Зованта в наступне дозуванні.

Лікування виразки шлунка. 1 таблетка 40 мг Зованта на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки по 40 мг препарату Зованта на добу), особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна досягти протягом наступних 4 тижнів.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки. 1 таблетка 40 мг Зованта на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки по 40 мг препарату Зованта на добу), особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів. Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки по 40 мг препарату Зованта). При необхідності після цього дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. Якщо доза перевищує 80 мг на добу, її необхідно розділити на два прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози до понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти.

Тривалість лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка 20 мг Зованта). Пацієнтам з порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат Зованта для ерадикації H. руlori в комбінованої терапії, оскільки на сьогодні немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Пацієнтам з порушенням функції нирок не слід застосовувати препарат Зованта для ерадикації H. руlori в комбінованої терапії, оскільки на сьогодні немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Для пацієнтів похилого віку і з порушеннями функції нирок зниження дози звичайно не потрібна.

Побічні реакції, відомості про яких наведені нижче, класифікована за органами та системами та за частотою виникнення: дуже часто (≥1 / 10), часто (≥1 / 100 і <1/10), нечасто (≥1 / 1000 і <1 / 100), рідко (≥1 / 10000 та <1/1000), дуже рідко (<1/10000) і такі, частота яких невідома.

З боку нервової системи. Нечасто: головний біль, запаморочення, розлади смаку.

З боку шлунково-кишкового тракту. нечасто діарея, нудота, блювання, метеоризм, запор, сухість у роті, біль і відчуття дискомфорту в животі.

З боку імунної системи. Рідко: реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичні реакції та анафілактичний шок.

З боку органів чуття. Рідко: порушення зору (нечіткість зору).

З боку сечовидільної системи. Частота невідома: інтерстиціальнийнефрит.

З боку крові та лімфатичної системи. Дуже рідко тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія.

Метаболічні порушення. Рідко гіперліпідемія, підвищення вмісту тригліцеридів, холестерину, зміна маси тіла. Частота невідома: гіпонатріємія, гіпомагніємія.

Психічні розлади. Нечасто: порушення сну. Рідко: депресія. Дуже рідко дезоріентація.Частота невідома: галюцинації, сплутаність свідомості, а також погіршення цих симптомів у випадку їх наявності.

Гепатобіліарні порушення. Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, гамма-глутамілтрансферази), підвищення рівня білірубіну. Частота невідома: ураження печінки, жовтяниця, печінкова недостатність.

Шкіра та підшкірні тканини. нечасто висип, екзантема, свербіж. Рідко: кропив'янка, ангіоневротичний отек.Частота невідома: синдром Лайєлла, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, фотосенсибілізація.

З боку опорно-рухового апарату. Рідко: артралгія, міалгія.

З боку репродуктивної системи. Рідко гінекомастія.

Інші. нечасто астенія, стомлюваність, нездужання. Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

Специфічні симптоми передозування невідомі. У разі передозування з ознаками інтоксикації вживають загальних дезінтоксикаційних заходів. Оскільки пантопразол істотно зв'язується з білками плазми крові, гемодіаліз неефективний. Специфічний антидот не відомий.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Досвід застосування препарату вагітним жінкам обмежений. В ході досліджень репродуктивної функції на тваринах спостерігалася незначна ембріотоксичність. Даних про виділення пантопразолу в грудне молоко немає. Тому в період вагітності та годування груддю таблетки пантопразолу можна застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плоду або дитини.

ДІТИ

Препарат застосовують для лікування дітей віком від 12 років.

Під час лікування препаратом пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки, особливо при тривалому застосуванні, необхідний регулярний контроль за рівнем печінкових ферментів. У разі збільшення рівня ферментів лікування необхідно припинити.

Пацієнтам, які вимагають тривалого застосування НПЗП, але відносяться до групи підвищеного ризику розвитку ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту, прийом препарату для профілактики виразки шлунка і дванадцятипалої кишки слід обмежити. Оцінка рівня ризику проводиться з урахуванням індивідуальних факторів ризику, наприклад вік 65 років, наявність в анамнезі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, а також кровотеч у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту.

При наявності тривожних симптомів, таких як суттєва втрата маси тіла, часте блювання, дисфагія, кривава блювота, анемія, мелена, а також при наявності виразки шлунка або підозри на неї, слід виключити наявність злоякісної пухлини, оскільки застосування пантопразолу може полегшувати симптоматику, що переносить діагностику злоякісної пухлини.

У хворих з синдромом Золлінгера-Еллісона та іншими станами з патологічною гіперсекрецією, особливо при тривалому лікуванні, пантопразол може знижувати всмоктування вітаміну В 12 (ціанокобаламін) через гіпо- або ахлоргидрия.

Це особливо слід враховувати при тривалому лікуванні пацієнтів зі зменшеним запасом вітамінів в організмі або з факторами ризику зменшення абсорбції вітаміну B 12.

При тривалості лікування понад 1 рік пацієнт повинен перебувати під постійним наглядом.

Пантопразол, як і інші інгібітори протонного насоса, може сприяти збільшенню кількості бактерій, які зазвичай знаходяться у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Тому слід мати на увазі, що застосування пантопразолу може трохи збільшити ризик шлунково-кишкових інфекцій, викликаних Salmonella і Campylobacter.

ЗДАТНІСТЬ ВПЛИВАТИ НА ШВИДКІСТЬ РЕАКЦІЇ ПРИ УПРАВЛІННІ автотранспортом АБО РОБОТІ З ІНШИМИ МЕХАНІЗМАМИ

Під час лікування можливе виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення або порушення зору, тому необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або іншими механізмами, що потребують підвищеної уваги та швидкості реакції.

Пантопразол може знижувати біодоступність інших лікарських засобів, всмоктування яких є рН-залежним (деякі протигрибкові засоби групи азолів, такі як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, а також такі засоби, як ерлотиніб).

Спільне застосування з пантопразолом атазанавіру та інших антиретровірусних препаратів, всмоктування яких є рН-залежним, може привести до істотного зменшення біодоступності та ефективності цих препаратів. Таким чином, спільне застосування атазанавіру з інгібіторами протонного насоса не рекомендується.

Хоча в клінічних фармакологічних дослідженнях взаємодії між пантопразолом і фенпрокумон або варфарином не спостерігалося, за даними постліцензійному застосування відзначено окремі випадки зменшення міжнародного нормалізованого співвідношення при зазначеному поєднанні препаратів. Тому в разі зазначеного спільного прийому препаратів необхідно відстежувати величину протромбінового часу і міжнародного нормалізованого співвідношення на початку курсу пантопразолу або після закінчення такого лікування.

Пантопразол метаболізується в печінці за участю ферментної системи цитохрому P450. Основний шлях метаболізму полягає в деметилирования за участю CYP2C19. Окислення пантопразола опосередковується ферментом CYP3A4. Не можна виключати взаємодії пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через ці системи. Однак проведення спеціальних досліджень з більшістю таких засобів не виявило клінічно значущих взаємодій, а саме з карбамазепіном, диазепамом, глібенкламідом, ніфедипіном та пероральними контрацептивами, що містять левоноргестрел і етинілестрадіол.

Результати досліджень також не виявили впливу пантопразолу на метаболізм фармакологічно активних речовин, які метаболізуються за участю CYP1A2 (кофеїн, теофілін), CYP2C9 (піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (метопролол), CYP2E1 (етанол). Пантопразол не впливає на засвоєння дигоксину, яке опосередковується через р-гликопротеид.

При одночасному застосуванні пантопразолу та антацидів не виявлено.

Не виявлено клінічно значущих взаємодій при прийомі пантопразолу одночасно з такими антибіотиками, як кларитроміцин, метронідазол і амоксицилін.

Фармакодинаміка. Пантопразол є зміщенням бензимидазола, який блокує секрецію соляної кислоти в шлунку через специфічний вплив на протонний насос парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі парієтальних клітин, де він блокує фермент H +, K + АТФ-азу, а саме кінцевий етап гідрофільної секреції соляної кислоти в желудке.Угнетеніе залежить від його дози та впливає як на базальну, так і на стимульовану секрецію шлункового соку. У більшості хворих полегшення симптоматики досягається через 2 тижні після початку лікування пантопразолом. Лікування пантопразолом, як і іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами H 2 рецепторів, зменшує рівень кислотності шлунка і викликає пропорційне збільшення виділення гастрину. Збільшення виділення гастрину має оборотний характер. Оскільки пантопразол зв'язується з ферментами, а не з клітинними рецепторами, він впливає на секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином) Ефект пантопразола однаковий, незалежно від шляху його застосування (перорально або внутрішньовенно).

При застосуванні пантопразолу збільшується вміст гастрину натщесерце. У разі короткострокового застосування препарату в більшості випадків такий рівень не виходить за верхню межу норми.Однако за довгострокового застосування пантопразолу в більшості випадків рівень гастрину подвоюється, хоча лише іноді спостерігається значне підвищення рівня гастрину. В результаті у невеликого числа хворих, які приймають препарат протягом тривалого часу, спостерігається незначне або помірне збільшення кількості специфічних ендокринних клітин шлунка (аденоматоідна гіперплазія). Однак ні атипової гіперплазії, ні освіти карциноїд шлунка у хворих, які приймали пантопразол, не спостерігалося, хоча такі ефекти були продемонстровані в ході експериментів на тваринах.

Тривале застосування пантопразолу ніяк не відбивається на функціональному стані щитоподібної залози.

Фармакокінетика. Пантопразол швидко всмоктується, максимальна концентрація в плазмі досягається навіть після прийому всередину однієї дози. В середньому максимальна концентрація в плазмі 1-1,5 мкг/мл досягається протягом 2-2,5 год після прийому дози 20 мг і 2-3 мкг/мл після прийому дози 40 мг. Ці значення залишаються постійними також після багаторазового прийому препарату. Фармакокінетика препарату практично однаковою після одноразового багаторазового прийому. При дозах від 10 до 80 мг кінетика пантопразолу в плазмі є лінійною як після перорального, так і після внутрішньовенного введення. Абсолютна біодоступність при пероральному застосуванні становить приблизно 77%. Прийом їжі не впливає на площу під кривою концентрація-час, максимальну концентрацію препарату в плазмі та біодоступність, хоча при цьому лаг-період між прийомом препарату і початком його дії може дещо варіювати.

Розподіл.

Зв'язування пантопразолу з білками плазми становить 98%. Обсяг розподілу становить близько 0,15 л/кг.

Висновок.

Пантопразол метаболізується в печінці за участю ферментної системи цитохрому P450. Основний шлях метаболізму полягає в деметилирования за участю CYP2C19 з подальшим утворенням сульфатних кон'югатів. Інший шлях метаболізму полягає в окисленні, яке каталізується CYP3A4. Період напіввиведення становить близько 1 год, а кліренс - приблизно 0,1 л / год / кг. У деяких випадках при виведенні може бути продовжений. Завдяки специфічному зв'язуванню пантопразолу з протонним насосом парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з подовженою тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти).

Головним шляхом виведення нирки. Із сечею виділяється близько 80% метаболітів пантопразолу, інші з калом. Основним метаболітом як у плазмі, так і в сечі деметильованих пантопразол, який кон'югується з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 год) не набагато довший, ніж пантопразолу.

Особливості фармакокінетики у деяких категорій хворих.

Приблизно у 3% населення Європи відсутній функціональний фермент CYP2C19. У таких осіб метаболізму пантопразола здійснюється головним чином за рахунок CYP3A4. Після разового прийому пантопразолу в дозі 40 мг у осіб з відсутнім функціональним ферментом CYP2C19 площа під кривою концентрація-час в середньому в шість разів більше таку у осіб з наявністю функціонального ферменту CYP2C19. Максимальна концентрація препарату в плазмі в середньому збільшується на 60% .Ці дані не впливають на дозування пантопразолу.

Пацієнти з порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі) не вимагають зниження дози. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу є коротким. Тільки дуже мала кількість пантопразолу може бути діалізували. Незважаючи на те, що період напіввиведення головного метаболіту дещо зростає (2-3 ч), він все ж досить швидко виводиться і, отже, не накопичується. У хворих з цирозом печінки (класи A і B за шкалою Чайлд-П'ю) при прийомі дози пантопразолу 20 мг період напіввиведення збільшується до 3-6 год і, відповідно, в 3-5 разів збільшується значення площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час. При цьому максимальна концентрація пантопразолу в плазмі збільшується лише в 1,3 рази в порівнянні зі здоровими добровольців. При прийомі дози пантопразолу 40 мг у хворих з цирозом печінки період напіввиведення збільшується до 7-9 год, величина площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час збільшується в 5-7 разів. При цьому максимальна концентрація пантопразолу в плазмі збільшується всього в 1,5 рази в порівнянні зі здоровими добровольців.

Незначне збільшення площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час і максимальної концентрації пантопразолу в плазмі у добровольців літнього віку в порівнянні з молодими також не є клінічно значущими.

Особливості фармакокінетики у дітей.

За одноразового перорального прийому 20 мг або 40 мг пантопразолу у віці 5-16 років показники площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час і максимальної концентрації пантопразолу в плазмі практично такі ж, як і у дорослих. При внутрішньовенному введенні препарату в разовій дозі 0,8 або 1,6 мг/кг дітям 2-16 років не відзначається зв'язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла. Площа під фармакокінетичною кривою концентрація-час і обсяг розподілу практично такі ж, як у дорослих.

Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °.

Термін придатності - 3 роки.