Л-Флокс

Л-Флокс для інфузій: випускається у флаконах, що містять 100 мл розчину. Один флакон містить 500 мг діючої речовини.

Пероральна форма Л-Флокс випускається у вигляді покритих жовтою оболонкою таблеток. В одній таблетці міститься стандартна доза 250 або 500 мг діючої речовини.

Розчин Л-Флокс для інфузій містить 100 мл фізіологічного розчину натрію хлориду, 500 мг левофлоксацину.

Пероральна форма препарату містить 250 або 500 мг левофлоксацину.

Допоміжні речовини:

• колоїдний діоксид кремнію,
• глюконат натрію,
• мікрокристалічна целлулеза,
• гідроксіпропілметілцелюллоза,
• тальк,
• стеарат магнію,
• кроскармелоза натрію.

Оболонка містить:

• діоксид титану,
• тальк,
• гідроксіпропілметілцелюллоза,
• пропіленгліколь,
• жовтий оксид заліза.

Л-Флокс відноситься до протимікробних препаратів широкого спектра дії. Відноситься до фармакологічної групи фторхінолонів і являє собою S-енантіомер рацемической суміші препарату офлоксацину.

Основна дія препарату зумовлена дією на комплекс ДНК-гірази, топоізомеразиIV і руйнуванням клітинної стінки бактерій.

Л-Флокс широко застосовується для лікування інфекцій дихальних шляхів (як верхніх, так і нижніх), бактеріальних уражень шкіри та м'яких тканин, а також в разі інфікування сечовивідних шляхів.

Фармакокінетика. За рахунок високої біодоступності та хорошою проникаючу здатність, препарат досягає високих концентрацій як в міжклітинної, так у внутрішньоклітинної рідини. Л-Флокс активно всмоктується в шлунково-кишковому тракті.

Досягнення максимальної концентрації відбувається приблизно через 1-3 години після прийому.

Л-Флокс виводиться з організму переважно з допомогою нирок. 87% всього обсягу виводиться з сечею в активній формі, завдяки чому в сечостатевій системі спостерігається накопичення високої концентрації лікарського засобу.

Частково виведення здійснюється з жовчю.

З каловими масами виводиться від 3 до 15% всього обсягу Л-Флокс.
Якщо у хворого присутні порушення функцій печінки, індивідуальну коригування дози проводити не потрібно. Це не стосується випадків зниженого креатиніну кліренсу.

Інфекції, що виникають за рахунок дії на організм чутливих до препарату мікроорганізмів. До них відносять захворювання ЛОР-органів (синусит, гострий гайморит, гострий отит), дихальних шляхів (пневмонія, хронічний бронхіт), сечостатевої системи (простатит, гострий пієлонефрит), а також захворювання шкірних покривів і м'яких тканин.

Стандартної дозою Л-Флокс є 500 мг на добу. Препарат приймається до їжі. Стандартний курс терапії триває від однієї до двох тижнів безперервного прийому препарату.

Розчин Л-Флокс для інфузій застосовують не пізніше трьох годин з моменту перфорації пробки (з метою профілактики можливого бактеріального забруднення). Захист від сонячного світла при проведенні інфузії не потрібно.

Дозування розчину для інфузії підбирається в залежності від тяжкості захворювання, виду збудника і стану хворого.

Розчин слід вводити через крапельну систему внутрішньовенно, повільно. Один флакон, що містить 100 мл розчину з 500 мг активної речовини, вводиться не менше години. Залежно від реакції організму пацієнта на інфузійну терапію через один-два дня можливий перехід на пероральну форму препарату з аналогічною дозуванням.

До побічних дій відносять нудоту, блювоту, відчуття печіння в верхній частині живота, порушення апетиту, диспепсичні розлади, шкірні висипання, головний біль і втрату свідомості, погіршення зору, тремтіння в кінцівках, парестезії, кандидоз слизової оболонки рота, вагінальний кандидоз у жінок, судоми . Л-Флокс може викликати порушення координації рухів через вплив на екстрапірамідну нервову систему.
Також препарат здатний викликати загострення стану у хворих, які страждають на порфірію.

Індивідуальна непереносимість препаратів групи левофлоксацину та інших хінолонів, епілепсія в анамнезі.
Не варто призначати препарат і пацієнтам, які мають скарги на побічну дію Л-Флокс або інших хінолонів з боку сухожиль в анамнезі.
Л-Флокс не застосовується у пацієнтів дитячого та підліткового віку.

Л-Флокс категорично заборонено застосовувати вагітним і жінкам, які перебувають у періоді годування грудьми.

Клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії Л-Флокс з теофіліном помічено не було, але існує ризик істотного зниження судомного порога при призначенні хінолонів (до яких відноситься і Л-Флокс) одночасно з теофіліном, НПЗЗ та іншими лікарськими засобами, які сприяють зниженню судомного порога. При застосуванні Л-Флокс одночасно з фенбуфеном викликає підвищення концентрації препарату приблизно на 13% від нормальної, що спостерігається без застосування фенбуфену.
При одночасному застосуванні не спостерігалося клінічно значущої взаємодії Л-Флокс і наступних лікарських препаратів: дигоксин, ранітидин, глібенкламід, карбонат кальцію.

Найбільш значущими ознаками передозування Л-Флокс є запаморочення, втрата свідомості та судоми. Також, згідно клінічних випробувань, при передозуванні препарату спостерігалося збільшення інтервалу QT на кардіограмі - тому в разі передозування необхідно особливо пильно спостерігати за станом хворого, включаючи регулярний контроль серцевої діяльності.
Лікування передозування проводиться симптоматичне. Методи детоксикації типу гемодіалізу або перитонеального діалізу не є ефективними в даній ситуації. Специфічні антидоти на сьогоднішній день також відсутні.

Зберігати Л-Флокс слід в сухому, захищеному від сонячного випромінювання місці при кімнатній температурі.