Нервовий тик у дитини: що робити батькам

Тривожні часи, які ми зараз переживаємо, накладають відбиток на настрій дорослих і малюків. Але діти, на відміну від нас, не завжди розуміють причини, тому не вміють контролювати свій стан. Цю місію мають взяти на себе батьки.

У малюка смикається повіка чи губа, він часто підіймає брови, здригається, постійно повторює те саме слово? Лікарі називають такі прояви нервовим тиком. Одразу заспокоїмо – в більшості випадків він не несе загрози для здоров’я та минає через один-три тижні. Головним завданням батьків в цей період є стабілізація психологічного стану дитини. Ми розповімо, як цього досягти.

Чому виникає нервовий тик

Нервова система дитини лише формується, а психіка надто вразлива. Малюки дуже чутливі до настрою батьків та оточення, гостро сприймають негативний контент у соцмережах, не завжди адекватно реагують на поведінку ровесників у дитячому садку та школі. Їх лякають гучні звуки та нові правила життя, зміна місця проживання, конфлікти між татом і мамою. Через вік діти ще не вміють вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки і дуже часто звинувачують себе. Гіперболізація наслідків, до якої схильні малюки та підлітки, також деморалізує їх і часто призводить до підвищеної тривожності.

Нервові тики характерні для дітей віком 3-18 років, але лікарі помітили, що найбільш вразливі молодші школярі з 7 до 11 років.

Тики можуть виникати «нізвідки» і так само спонтанно проходити, а потім з’являтися знову. Їх може бути декілька різних (вокальних та рухових) і вони іноді утворюють певний ритуал. Але навіть такі комбіновані форми не потребують лікування, якщо тик минає впродовж 4 тижнів.

Однак бувають випадки, коли у дитини сіпається повіка або малюк повторює якесь слово чи звук більше року. В такому разі йдеться про хронічний тиковий розлад і тут вже не обійтися без фахівця.

Запускати такий стан не можна, в дорослому віці це може призвести до тривожних розладів, нестримного потягу до азартних ігор, аутоагресії і навіть до антисоціальної поведінки.

Що запускає механізм дитячої тривожності

Перше місце в списку тригерів належить психоемоційному збудженню. Воно може бути ситуативним, приміром, сильний переляк (звуки обстрілів, які пролунали надто близько, або напад незнайомої тварини), конфлікт з кимось з батьків чи товаришів. Лікарі називають це гострою психоемоційною травмою. Але і тривалий вплив емоційно несприятливих обставин, коли дитина відчуває, що нею нехтують, не приділяють увагу, або карають за будь-яку, навіть незначну, провину, теж може спровокувати нервовий тик.

Емоційне потрясіння через зміну звичних правил життя. Дуже часто батьки приводять до лікарів першокласників зі скаргами на нервовий тик на початку учбового року – дитині потрібен час, щоб призвичаїтися до нових правил та обмежень, незнайомого шкільного середовища.

Нервовий тик може бути результатом дефіциту кальцію та магнію, який викликає судоми м’язів обличчя та тіла. Порушення режиму, що призводить до перевтоми і хронічного недосипання, також є небезпечним. Емоційно-нервове перевантаження надмірно активує різні зони головного мозку із залученням екстрапірамідних систем і в результаті виникає нервовий тик як руховий, так і голосовий.

Ще одним пусковим моментом дитячої тривожності є спадковість. Якщо один з батьків страждає на нервовий тик, у дитини вірогідність його виникнення збільшується. Хоча останні дослідження довели, що це не є невідвортним, але за умови додавання одного з вище перерахованих чинників ризик дуже високий.

Як зарадити дитині з нервовим тиком

Спробуйте переключити увагу сина чи доньки на певний час за допомогою якоїсь спокійної гри (наприклад, лото чи складання пазлів) чи заняття (малювання, ліплення, аплікації). Цей ефект, на жаль, не дає тривалого результату.

Нервового сіпання повіки можна позбутися або принаймні знизити інтенсивність за допомогою своєрідного «масажу». Навчіть дитину натискати пальцем крапку на надбрівній дузі й утримувати протягом 10 секунд. Потім – так само притискати (несильно!) внутрішній і зовнішній кутики ока на 10 секунд. Після цього малюк має сильно заплющити обидва ока на 3-5 секунд. Повторюйте цей ритуал тричі з перервою на 1 хвилину.

Головне, що мають зробити батьки, це разом з психологом розібратися в причинах, які провокують нервовий тик у їхньої дитини, і позбавитися їх. А також контролювати свої емоції, які зчитує син та донька.

Дотримуйтеся інформаційної гігієни – не переглядайте і не обговорюйте при дитині новини, особливо трагічні. Контролюйте з ким вона спілкується у соцмережах і що там бачить.

Якщо ви помітили, що молодший член сім’ї схвильований, обов’язково поговоріть з ним, заспокойте, запропонуйте допомогу.

Вчіть дитину брати під контроль власні емоції. Тато чи мама, які зберігають «холодну голову» навіть коли гуде сирена, є найкращим прикладом – пам’ятайте про це завжди.

Піклуйтеся про своїх дітей! Дитинство має бути щасливим.

Список використаної літератури

• ncbi.nlm.nih.gov;
• medicalnewstoday.com;
• www1.racgp.org.au.