Максим Уткін
Мій перший робочий день в аптеці був у 4 роки
Бабуся і мама Максима – фармацевти. «В 4 роки я вже допомагав мамі приймати товар в аптеці. Моїм завданням було групувати по двоє і ставити обличчям одну до одної коробочки з лікам, які мали однакові малюнки (читати я ще не вмів!). Потім за мною йшла мама і звіряла кількість препаратів за паперовими накладними», – з посмішкою згадує хлопець. А згодом син і мама Ірина Леонідівна Скрипко працюватимуть в одній мережі, але в різних аптеках.
З огляду на такий бекграунд ви були приречені стати фармацевтом…
Ну, в школі я марив сценою – займався в театральному гуртку і мені дуже хотілося пов’язати своє життя з творчістю. Але на сімейній нараді вирішили, що бути мені фармацевтом. Я не пручався, бо знав цю галузь і не боявся: вдома, коли родина збиралася за вечерею, я постійно слухав про ліки і хвороби, про людей, яким потрібно допомагати…
Після 9-го класу в 2018 році я вступив в Хмельницький базовий медичний коледж і… очолив творчий сектор. А після закінчення продовжив навчання у Київському національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця. Зараз в аптеці намагаюся творчо підходити до своєї роботи. Так я поєднав свій внесок в розвиток династії і своє хобі (сміється).
І як саме?
У актора і фармацевта, як би дивно це не звучало, спільне завдання – достукатися до серця людини. Якщо ми не можемо змінювати правила фармопіки, то можемо змінювати підхід з огляду на характер людини, що стоїть з того боку першого столу.
Під час дистанційного навчання вже у нашій мережі мені дуже запам’яталася лекція про психологічні особливості Homo sapiens, за якими наш викладач розподіляв їх на групи. За певними особливостями поведінки можна визначити характер і настрій людини. Мій основний принцип – говорити з людьми так, як хочеш, щоб спілкувалися з тобою. Для цього потрібно поставити себе на місце співрозмовника і спілкуватися «його мовою». Тобто приводити, приміром, наукові аргументи, коли перед тобою серйозний чоловік, який ставить питання про дію тої чи іншої лікувальної речовини. А якщо у відвідувача гарний настрій, то можна і пожартувати (зрозуміло, доречно і не переходячи на особистості) та спілкуватися більш невимушено. Це працює!
Наша аптека знаходиться в спальному районі і більшість відвідувачів – постійні клієнти. Коли ти запитуєш, як справи, як він почувається, чи важкий в нього був день, люди розкриваються і починають довіряти – тобі і аптеці. І приходити тільки сюди, бо тут для них вже «намолене» місце.
Ви багато аптек змінили за час роботи?
Ні, я прийшов у цю аптеку 4 роки тому первостольником і… дуже не сподобався тодішній завідувачці. Для цього були об’єктивні причини: я ще не мав потрібного досвіду, але мав непростий характер, помножений на юнацький максималізм. Згодом ми «притерлися» і війну я зустрів уже на посаді заступника.
24 лютого ви працювали?
Працював, хоча мав вихідний. Вранці, коли стало зрозуміло, що почався найскладніший етап в нашому житті і тепер треба жити за новими правилами, ми з рідними, як і більшість жителів міста, пішли в «АТБ» за продуктами. Навпроти магазину знаходиться наша аптека і я побачив чергу довжиною орієнтовно 100 метрів.
За першої ж можливості я прийшов на допомогу дівчатам. Підміняв їх на касах, щоб вони мали хоча б 15 хвилин на перекусити і видихнути, підносив і робив запас товару в прикасовій зоні – так вони могли не витрачати зайві хвилини на пошуки його на полицях. Довелося знехтувати фармпорядком, тоді головним було обслужити якомога більше людей, бо черга стояла до вечора, до самого закриття. Наводив порядок в черзі, щоб мінімізувати конфлікти і з’ясовування стосунків, бо «вас тут не стояло».
З дефіцитом ліків довелося зіткнутися?
Вже в перші дні товар почав стрімко закінчуватися, адже на залишку була кількість препаратів, розрахованих на звичайний попит. Ввели обмеження на відпуск лікарських засобів в одні руки, але то не вирішило проблему.
Пам’ятаю, як вже закінчилися бинти та «Німесил» і тут нам телефонують з «Нової пошти», що посилка з замовленням, відправлена напередодні початку повномасштабного вторгнення, повернулася – замовник її не забрав. Я відкрив ту посилку і там лежали 4 бинти і пачка «Німесилу»! Це було справжнє щастя!
А коли вам привезли перший товар?
Першими відновили логістику «Оптима», «БАДМ» та «Вента». А десь за місяць нам вперше з початку війни привезли товар з нашого складу в Харкові. Одразу 130 ящиків!
Серед них були ящики з ліками з розбомблених харківських аптек. Відкриваєш і бачиш пил, уламки штукатурки, шматочки деревини… Я тримав в руках ті коробочки і уявляв, як їх збирали фармацевти після обстрілів. Мені здавалося іноді, що я тримаю в руках чиєсь життя. Я пишаюся нашими харківськими колегами, які вже третій рік живуть і працюють в нелюдських умовах заради того, щоб люди могли придбати ліки.
Хмельницький часто стає жертвою обстрілів?
На щастя, набагато рідше, ніж могло би бути, якби нас не рятував Старкон. Хлопці збивають 98% того, що летить у нашому напрямку. Останній серйозний обстріл міста стався 22 березня цього року, тоді ракета влучила у багатоповерхівку і приватний будинок, загинули люди.
В нас ситуація набагато краща, ніж в інших містах України – Харкові, Запоріжжі, Нікополі, Херсоні, не кажу вже про Донбас. В Хмельницький приїхало чимало людей з небезпечних регіонів – їх одразу впізнаєш серед місцевих. Вони зазвичай мовчазні і не йдуть на контакт. Але ми шукаємо і знаходимо підхід і до них. Щире бажання допомогти люди завжди цінують.
Дата створення: 19.07.2024 Дата оновлення: 19.08.2024