Альона Крячок
Фармацевт – це ще й на пів ставки і сімейний лікар
Бажання рятувати хворих спочатку привело дівчину у медичний коледж, де вона опановувала фах медичної сестри. Вирішила не зупинятися і продовжити навчання далі. «Було два варіанти: йти на лікаря чи на провізора. За пів року роботи в медичному закладі я усвідомила, що досить часто лікарі обмежені у своїй роботі протоколами та нормативами. Медицина мені подобалася, досі з теплом згадую всі отримані знання та навички, але в самій медичній системі я розчарувалася». Зваживши всі плюси та мінуси, Альона подала документи на фармацевтичний факультет Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Саме цей фах дозволяв надавати допомогу людям – реальну і ефективну.
В якій аптечній мережі розпочинали як фармацевт?
Саме в 9-1-1 і розпочинала, і не збираюся зраджувати їй з іншою мережею. Під час чергової сесії однокурсник запропонував разом з ним перейти працювати в нову аптеку поруч з домом. Я не шукала цю роботу – вона сама мене знайшла.
Він тоді сказав: «Це Аптечна мережа 9-1-1. Тобі зайде!» Я взяла час на обдумування. Прочитала в інтернеті про високі вимоги, вони мене не злякали. Трохи бентежили тодішні відгуки. Тим не менш, я вже за декілька днів писала заяву на звільнення на старій роботі. Так я прийшла на сесію медсестрою, а закінчила її фармацевтом.
Продовжіть фразу: «Аптека оптових ц..» в Баришівці зустріла мене…
…тоннами інструкцій до ліків! Треба було запам’ятати назви всіх аналогів, адже в університеті ти вивчаєш лише діючі речовини. Саме тоді я зрозуміла, що фармацевт – це ще на пів ставки і сімейний лікар.
Як для вас почалася війна?
Ранковою новиною, що Київ бомблять. «Як бомблять? Хто бомбить? Це якась помилка». Я була зовсім не готова до війни. Але, на жаль, це стало нашою новою реальністю.
Почала збиратися на роботу і паралельно дивилася новини. Відганяла думки про те, що можна залишитися вдома, хоча було страшно. Коли виходила з будинку, побачила, що в робочий чат завідувачів написала наш керівник. Вона заспокоювала нас і прохала не кидати людей. Як зараз пам’ятаю її напуття: «Ви не колготками торгуєте, ви потрібні людям».
Ми дійсно потрібні були людям в той день. Всі наче з глузду з’їхали: сльози на очах, істерики, хаотичне скуповування ліків… В той день і кілька днів поспіль наша аптека єдина працювала в Баришівці. Згодом ми вже не реагували на повітряну тривогу і звикли до звуків вибухів. Коли окупанти наближалися і от-от мали початися активні бойові дії, нас завчасно попереджали, що потрібно якнайшвидше зачинитися і ховатися подалі від роботи – аптека знаходилася за два кілометри від підірваного моста, який відділяв нас від росіян.
Паніки серед колег не було?
Як же без неї! На початку була, але ми згодом відпрацювали певну схему. Кожен робочий ранок, незважаючи на те, виходжу я сьогодні на роботу чи ні, розпочинався з мого дзвінка брату, який служив в ЗСУ і знав ситуацію в містечку і навколишніх окупованих селах. Він повідомляв, чи безпечно сьогодні відчиняти аптеку. Після цього я телефонувала колегам. Ніхто не виходив з дому, поки не отримає ранкового повідомлення.
Якщо за мирних часів на двох касах працювали двоє фармацевтів, то в перший тиждень війни троє, а то й четверо. Підміняли один одного і таким чином вдавалося допомогти більшій кількості людей та зібрати гуманітарну допомогу для військових.
Залишатися вдома один на один зі своїми думками та новинами було нестерпно, тому ми відволікалися роботою.
Коли і чому вирішили виїхати в Київ?
Ситуація в навколишніх селах загострювалася, прибувало дедалі більше окупантів і ворожої техніки. Оголосили офіційну евакуацію і ми розуміли, що не просто так вивозять людей: будуть бої і є висока вірогідність, що вони дістануться і до нас.
Куратор Людмила Михайлівна Онацька запропонувала пересидіти цей час в столиці (за що я їй вдячна), до того ж я знала, що там зараз гостро не вистачає фахівців. Не буду приховувати, брала до уваги й те, що у разі потреби виїхати з Києва буде легше. Збираючись туди, я не знала, як швидко повернуся назад і чи повернувся взагалі.
Але повернулися і досить швидко…
Днів за три, коли повідомили про дводенну комендантську годину. Працювати наступні кілька днів все одно не було можливості і до того ж я дізналася, що розпочинається деокупація.
Як поверталася в Баришівку вже під час коменданскої години – окрема історія. Але вже наступного дня після повернення разом з завідувачкою прийняли рішення відновити роботу аптеки.
Як вирішували питання з дефіцитом ліків?
Власними силами: підбирали аналоги, перенаправляли хворих до волонтерів з гуманітаркою, виносили ліки з дому із власних запасів. Так протрималися більше місяця, але навіть коли стало відносно безпечно, до нас все одно не хотіли їхати постачальники. Ми вже ладні були самі знайти машину і з’їздити на склади в Київ за товаром, але нашу ідею керівництво не погодило. Ризик був ще надто великим.
Як ви стали завідувачкою «Аптеки 9-1-1» Бориспіль 3, яка розпочала свою роботу в липні?
Неочікувано для самої себе. Це була пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Хтось скаже, що змінювати місце роботи під час війни – не найкраща ідея. Однак я без вагань прийняла цю пропозицію. Це ж великі перспективи!
Що для вас команда? За якими принципами ви її будуєте?
Основні кадрові питання вже були вирішені до мене. Половина персоналу – наші колеги з Харкова. Той факт, що мережа подбала про своїх співробітників з інших міст, викликає пошану. Харків’янок не потрібно було навчати, тільки підтримувати. Це правило нашої команди і не тільки щодо новеньких, й один до одного.
Демократія?
Певним чином. Я завжди прислухаюся до думки свого колективу, адже ми всі працюємо заради однієї мети. Але відповідальність несу я.
Чи змінилося ставлення відвідувачів до фармацевтів під час війни?
В перші пів року, коли ми фактично замінили лікарів, люди це цінували. На жаль, зараз все повертається на «круги своя».
Надавати допомогу відвідувачам безпосередньо в аптеці доводилося?
Невідкладну, на щастя, ні, хоча з початком війни я відновила всі знання і навички з домедичної допомоги і тактичної медицини.
А от колоти «Цефтріаксон» і перев’язувати рани – так. Згадала своє медсестринське минуле.
Який головний урок дала вам війна?
Змусила зробити колосальну переоцінку цінностей і розставити нові пріоритети. Я здобула знання і навички, яких воліла б не мати.
Дата створення: 08.05.2023 Дата оновлення: 17.05.2023