ЕТОПОЗИД-МІЛІ

Міжнародна непатентована назва Etoposide
ATC-код L01CB01
Тип МНН Моно
Форма випуску

концентрат для розчину для інфузій, 20 мг/мл по 2,5 мл (50 мг), або 5 мл (100 мг), або 10 мл (200 мг) у флаконі; по 1 флакону в коробці

Умови відпуску

за рецептом

Склад

1 мл розчину містить 20 мг етопозиду

Фармакологічна група Антинеопластичні засоби. Похідні подофілотоксину.
Заявник Мілі Хелскере Лімітед
Велика Британія
Виробник Венус Ремедіс Лімітед
Індія
Реєстраційний номер UA/6439/01/01
Дата початку дії 04.07.2017
Дата закінчення строку дії необмежений
Дострокове припинення Так
Останній день дії 20.12.2024
Причина зміна адреси виробника
Термін придатності 2 роки

Склад

діюча речовина: etoposide;

1 мл розчину містить 20 мг етопозиду;

допоміжні речовини: спирт бензиловий*, поліетиленгліколь 300, кислота лимонна, безводна; полісорбат 80, етанол 96%**.

*вміст спирту бензилового в препараті становить 30 мг.

**вміст етанолу в препараті становить 30,5 % за об’ємом.

Лікарська форма

Концентрат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або трохи жовтуватий розчин.

Фармакотерапевтична група

Антинеопластичні засоби. Похідні подофілотоксину.

Код АТХ L01C B01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Етопозид є напівсинтетичною похідною подофілотоксину. Він чинить виражену цитотоксичну дію, яка значною мірою залежить від доз і схеми лікування. Етопозид впливає на функцію топоізомерази II (фермент, що розрізає ДНК) і інгібує синтез ДНК у термінальній фазі. У результаті утворюються однониткові і двониткові розриви у ДНК. Цитотоксична дія залежить від концентрації і тривалості експозиції етопозиду. Препарат блокує мітоз, спричиняючи загибель клітин у S-фазі і ранній G2-фазі клітинного циклу. На відміну від інших відомих подофілотоксинів, він не спричиняє накопичення клітин у стадії метафази.

Фармакокінетика

Спостерігається значна міжсуб’єктна варіабельність фармакокінетичних показників. Етопозид швидко розподіляється в організмі. Зв’язування з білками плазми крові становить приблизно 94 %. Фармакокінетика етопозиду при внутрішньовенному введенні відповідає біекспоненційній двокамерній моделі. Період напіврозподілу у першій фазі становить приблизно 1,5 години, а період напіввиведення в термінальній фазі ― від 4 до 11 годин. Етопозид відносно погано проникає у цереброспінальну рідину. Приблизно 45 % дози виводиться із сечею, дві третини від цієї кількості екскретується протягом 72 годин у вигляді незміненої вихідної сполуки. Фенілбутазон, натрію саліцилат і саліцилова кислота можуть витісняти етопозид, зв’язаний з білками плазми крові.

Показання

- Дрібноклітинний рак легенів.

- Несеміномна карцинома яєчка.

- Гострий мієломоноцитарний і мієлоцитарний лейкоз (ГМЛ, підтипи M4 або M5 за класифікацією FAB) у складі комбінованої терапії у разі неефективності індукційної терапії.

- Паліативна терапія недрібноклітинного раку легенів, реіндукційна терапія хвороби Ходжкіна, індукційна терапія неходжкінської лімфоми і гострого мієлоцитарного лейкозу, а також індукційна та реіндукційна терапія хоріокарцином.

Протипоказання

· Підвищена чутливість до етопозиду або до інших компонентів препарату.

· Тяжкі порушення функції печінки.

· Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну

· Виражене пригнічення функції кісткового мозку.

· Етопозид не можна вводити внутрішньоартеріально або внутрішньопорожнинно (у плевральну, черевну або інші порожнини).

· Гострі інфекції.

· Застосування вакцини від жовтої лихоманки або інших живих вакцин у період лікування препаратом для пацієнтів із імуносупресією.

Особливі заходи безпеки

При роботі з препаратом необхідно дотримуватися загальних правил безпеки при поводженні з цитотоксичними речовинами.

Готувати розчини для інфузій слід в ізольованому боксі або витяжній шафі для роботи з цитостатичними препаратами. При цьому необхідно користуватися захисним одягом (одноразовими рукавичками, масками, окулярами, халатами і шапочками або комбінезонами). Необхідно вживати заходи для запобігання попаданню розчинів етопозиду на шкіру і слизові оболонки. Якщо препарат все ж потрапив на шкіру або слизові оболонки, уражену ділянку негайно промивати великою кількістю води.

Вагітному медичному персоналу не можна працювати з препаратом.

Невикористані залишки препарату, а також усі інструменти та матеріали, які використовувалися при приготуванні розчинів для інфузій та їх введенні, слід знищувати згідно з затвердженою процедурою утилізації відходів цитотоксичних речовин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Етопозид може потенціювати цитотоксичну і мієлосупресивну дію інших препаратів (зокрема циклоспорину). При супутній терапії високими дозами циклоспорину спостерігається підвищення експозиції і зниження кліренсу етопозиду.

Супутня променева терапія або хіміотерапія препаратами з мієлосупресивною дією може посилювати пригнічення функції кісткового мозку, спричинене етопозидом.

Етопозид може потенціювати дію пероральних антикоагулянтів.

Фенілбутазон, натрію саліцилат і саліцилова кислота можуть зменшувати зв’язування етопозиду з білками плазми крові.

Експериментально було встановлено наявність перехресної резистентності між антрациклінами та етопозидом.

Інформація щодо застосування етопозиду у поєднанні з препаратами, які інгібують активність фосфатази (наприклад левамізолу гідрохлоридом), відсутня.

Комбінована терапія з цисплатином пов’язана зі зменшенням загального кліренсу етопозиду. Застосування разом з фенітоїном, навпаки, пов’язано зі збільшенням загального кліренсу етопозиду та зменшенням його ефективності.

Супутня терапія варфарином може викликати збільшення міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС). Рекомендується ретельне відстеження протромбінового часу.

Вакцинація живими вакцинами пацієнтів з ослабленим імунітетом після хіміотерапії може спричинити розвиток тяжких і летальних інфекцій.

Потенційно сприятливі взаємодії

При застосуванні етопозиду у поєднанні з іншими цитотоксичними препаратами (зокрема метотрексатом і цисплатином) спостерігається синергічний терапевтичний ефект.

Особливості застосування

Концентрат для розчину для інфузій Етопозид-Мілі не можна вводити нерозведеним.

Етопозид-Мілі можна розводити лише 5 % розчином глюкози або 0,9 % розчином натрію хлориду. Концентрація етопозиду в розчині для інфузій не має перевищувати 0,4 мг/мл через ризик утворення осаду.

Можна вводити лише прозорі розчини для інфузій, які практично не містять механічних включень.

Лікування етопозидом здійснюють під наглядом лікаря-онколога.

Якщо до терапії етопозидом проводилася променева та/або хіміотерапія, лікування етопозидом не можна розпочинати до відновлення нормальної функції кісткового мозку.

Під час застосування можуть виникати реакції в місці ін’єкції. Коли етопозид застосовують внутрішньовенно, слід бути обережними, щоб уникнути екстравазації. Рекомендується уважно спостерігати за місцем введення на предмет можливої інфільтрації під час застосування препарату. Наразі невідоме специфічне лікування реакцій екстравазації.

Препарат етопозид не рекомендується застосовувати пацієнтами з кількістю нейтрофілів 500/мм3 (1,5 × 109/л) або з кількістю тромбоцитів 000/мм3 (100 × 109/л), якщо це зниження не зумовлене злоякісним утворенням. Слід провести модифікацію дозування після застосування початкової дози, якщо кількість нейтрофілів є меншою за 500/мм3 (0,5 × 109/л) впродовж 5 та більше днів або зниження пов’язане з лихоманкою чи інфекцією, якщо кількість тромбоцитів є меншою за 25 000/мм3 (25 × 109/л), якщо виникають інші ознаки токсичності ступенів тяжкості 3 або 4, а також якщо швидкість ниркового кліренсу є меншою за 50 мл/хв.

Розвиток гострої лейкемії, що може супроводжуватися мієлодиспластичним синдромом, був зареєстрований у пацієнтів, що проходили хіміотерапію із застосуванням етопозидо-вмісних препаратів.

Може виникнути тяжка мієлосупресія з подальшим розвитком інфекцій або виникненням кровотеч. Були зареєстровані випадки розвитку мієлосупресії із летальним наслідком після введення препарату етопозид. Пацієнтів, які проходять терапію препаратом етопозид, необхідно регулярно та ретельно перевіряти на наявність мієлосупресії, як під час, так і після терапії.

Необхідно контролювати кількість формених елементів у периферичній крові і проводити функціональні печінкові тести. При зниженні кількості лейкоцитів до рівня менше 2000/мм3, а тромбоцитів ― менше 50000/мм3 лікування необхідно призупиняти до нормалізації гематологічних показників (кількості лейкоцитів > 4000/мм3, тромбоцитів > 100000/мм3). Час, необхідний для відновлення функції кісткового мозку, залежить від того, застосовується етопозид у вигляді монотерапії чи у поєднанні з іншими хіміотерапевтичними засобами. Зазвичай гематологічні показники нормалізуються протягом 21 дня.

Бактеріальні інфекції необхідно вилікувати до початку терапії етопозидом.

При введенні етопозиду можливі анафілактичні реакції (припливи, тахікардія, бронхоспазм, артеріальна гіпотензія).

Нудота і блювання відзначаються у 30―40 % пацієнтів. Застосування антиеметиків дозволяє зменшити інтенсивність цих побічних реакцій.

Етопозид слід з обережністю призначати пацієнтам із серцевими аритміями, інфарктом міокарда в анамнезі, порушеннями функції печінки або нирок, периферичною нейропатією, порушеннями сечовипускання, епілепсією або ушкодженнями головного мозку, запаленням слизової оболонки ротової порожнини, а також хворим, які раніше отримували променеву або хіміотерапію.

У поодиноких випадках у пацієнтів, які лікувалися етопозидом у поєднанні з іншими антинеопластичними препаратами, може розвинутися гострий лейкоз (з передлейкозною фазою або без неї). Ризик розвитку вторинного гострого нелімфобластного лейкозу зростає при кумулятивній дозі етопозиду > 2000 мг/м2 поверхні тіла.

Кумулятивний ризик або фактори, що сприяють розвитку вторинної лейкемії, наразі невідомі. Роль обох схем лікування та накопичення препарату етопозид були зазначені, але не описані чітко. У деяких випадках вторинної лейкемії у пацієнтів, що проходили терапію епіподофілотоксинами, спостерігалась аномалія хромосоми 11q23. Ця аномалія також спостерігалась у пацієнтів із вторинною лейкемією після хіміотерапії із застосуванням схем лікування, що не включали препаратів-епіподофілотоксинів, та із лейкемією, що розвивалася de novo. Іншим фактором, пов’язаним із вторинною лейкемією серед пацієнтів, що проходили терапію епіподофілотоксинами, був короткий латентний період ― медіанний час розвитку лейкемії був приблизно 32 міс.

Лікарі мають враховувати можливе виникнення анафілактичних реакцій на препарат етопозид, симптомами яких є озноб, лихоманка, тахікардія, зупинка дихання та зниження тиску, які можуть призвести до летального наслідку. Лікування є симптоматичним. Необхідно відразу припинити інфузію препарату, ввести вазопресорні препарати, кортикостероїди, антигістаміни або плазмозамінники, на вибір лікаря. Введення препарату етопозид має відбуватися лише шляхом повільних внутрішньовенних інфузій (зазвичай протягом 30―60 хв.), оскільки гіпотензія є можливим побічним ефектом швидких внутрішньовенних ін’єкцій. У всіх випадках, коли застосування препарату етопозид обране для хіміотерапії, лікар має оцінити потребу та користь від препарату порівняно із ризиком небажаних реакцій. Більшість таких реакцій піддаються корекції, якщо їх виявити вчасно. Якщо виникають тяжкі реакції, треба зменшити дозу препарату або припинити його прийом, а також застосувати коригувальні заходи відповідно до клінічної оцінки лікаря. Повторне призначення препарату треба проводити обережно, з належною оцінкою подальшої потреби в прийомі препарату, а також з урахуванням можливого повторного виникнення токсичності. Пацієнти з низьким рівнем сироваткового альбуміну мають підвищений ризик виникнення токсичності, пов’язаної із прийомом препарату етопозид. У пацієнтів із печінковою та нирковою недостатністю потрібно регулярно проводити діагностику функцій вказаних органів через ризик накопичення.

У 1 мл препарату Етопозид-Мілі міститься 260,6 мг етанолу. При дозі 120 мг/м2 пацієнт з площею поверхні тіла 1,6 м2 отримує 2,5 г етанолу. Це слід враховувати, призначаючи препарат пацієнтам з алкогольною залежністю в анамнезі або тим, які приймають дисульфірам. Також цей факт слід брати до уваги при лікуванні вагітних і жінок, що годують груддю, дітей, пацієнтів з особливим ризиком, таких як пацієнти із захворюванням печінки або епілепсією. Ін’єкції препарату етопозид містять полісорбат 80. У групі недоношених дітей застосування ін’єкційного продукту вітаміну Е, що також містить полісорбат 80, викликало такі небезпечні для життя явища, як синдром печінкової та ниркової недостатності, порушення функцій легенів, тромбоцитопенію та асцит.

Оскільки до складу препарату входить бензиловий спирт, його не слід призначати дітям віком до 6 місяців через ризик розвитку метаболічного ацидозу. Також бензиловий спирт може спричинити токсичні та алергічні реакції у дітей до 3 років.

Етопозид є мутагенним і канцерогенним. Це слід враховувати при тривалій терапії.

Оскільки етопозид може чинити генотоксичну дію, чоловікам не рекомендується зачинати дітей у процесі лікування і протягом 6 місяців після закінчення терапії етопозидом.

Зважаючи на можливість розвитку необоротного безпліддя, пацієнтам-чоловікам рекомендується вдатися до кріоконсервації їхньої сперми до початку терапії етопозидом.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Є підстави вважати, що при застосуванні у період вагітності етопозид може спричинити серйозні вади розвитку плода, тому препарат не слід призначати у період вагітності, окрім як за життєвими показаннями.

Під час лікування препаратом пацієнткам репродуктивного віку необхідно користуватися ефективними контрацептивними засобами для запобігання вагітності. Якщо вагітність встановлена, слід ретельно оцінити доцільність продовження терапії з урахуванням потенційної користі для матері і можливого ризику для плода.

Дотепер невідомо, чи екскретується етопозид у грудне молоко, тому не можна виключити розвиток небажаних ефектів у дітей, яких годують груддю. Під час лікування етопозидом годування груддю необхідно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Досліджень впливу етопозиду на швидкість реакції при керуванні автотранспортом та іншими механізмами не проводилось.

Оскільки етопозид може спричиняти підвищену втомлюваність і транзиторну сліпоту, пацієнтам не рекомендується керувати автотранспортом або іншими механізмами після введення препарату.

Спосіб застосування та дози

Етопозид-Мілі слід вводити лише шляхом повільної внутрішньовенної інфузії (зазвичай протягом 30―60 хвилин), оскільки при швидких внутрішньовенних інфузіях може виникнути гіпотензія.

Безпосередньо перед застосуванням необхідну кількість препарату розводять 5 % розчином глюкози або 0,9 % розчином натрію хлориду до концентрації етопозиду 0,2―0,4 мг/мл (зазвичай не більше 0,25 мг/мл). Потім розведений розчин вводять шляхом внутрішньовенної інфузії тривалістю не менше 30 хвилин.

Необхідно вживати заходи для запобігання екстравазації.

Етопозид-Мілі рекомендується вводити у дозі 60―120 мг/м2 поверхні тіла на добу протягом

5 днів поспіль. Оскільки етопозид пригнічує функцію кісткового мозку, курси лікування повторюють з інтервалами не менше 10―20 днів.

При лікуванні негематологічних онкологічних захворювань інтервали між курсами мають бути не менше 21 дня. Розпочинати наступний курс терапії етопозидом можна лише після нормалізації кількості формених елементів крові.

Дозування препарату етопозид слід модифікувати відповідно до мієлосупресивних ефектів інших препаратів у комбінації або результатів попередньої променевої терапії чи хіміотерапії, що може зменшувати резерв кісткового мозку.

Варто розпочинати новий курс терапії препаратом етопозид лише якщо кількість нейтрофілів не є меншою за 1500/мм3 (1,5 × 109/л), а кількість тромбоцитів ― за 100 000/мм3 (100 × 109/л), окрім випадків, коли падіння показників спричинене новоутвореннями.

Модифікацію дозування після застосування початкової дози слід проводити, якщо кількість нейтрофілів є меншою за 500/мм3 (0,5 × 109/л) впродовж 5 та більше днів або зниження пов’язане із лихоманкою або інфекцією, якщо кількість тромбоцитів є меншою за 25 000/мм3 (25 × 109/л), якщо виникають інші ознаки токсичності ступенів тяжкості 3 або 4, а також якщо швидкість ниркового кліренсу є меншою за 50 мл/хв.

Лікування пацієнтів літнього віку

Для пацієнтів літнього віку корекція доз не потрібна.

Лікування пацієнтів з порушеннями функції нирок

Пацієнтам з порушеннями функції нирок, але нормальною функцією печінки слід призначати нижчі дози і ретельно контролювати головні гематологічні показники і показники функції нирок. Корекція доз етопозиду залежно від кліренсу креатиніну здійснюється відповідно до наведених нижче рекомендацій.

Кліренс креатиніну

Відсоток стандартної дози

> 50 мл/хв

100 %

15―50 мл/хв

75 %

Лікування етопозидом протипоказане

Надалі дозування має базуватися на переносимості пацієнтом та клінічному ефекті. Наразі немає даних щодо оптимального дозування у групі пацієнтів із рівнем кліренсу креатиніну

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям достатньо не вивчені.

Враховуючи обмежений досвід застосування препарату дітям, слід ретельно оцінити доцільність застосування етопозиду з урахуванням потенційної користі і можливого ризику.

Передозування

Внутрішньовенне введення етопозиду у загальній дозі 2,4―3,5 г/м2 поверхні тіла протягом трьох днів спричинило тяжкий мукозит і пригнічення функції кісткового мозку. Повідомлялося про тяжкі гепатотоксичні ефекти і розвиток метаболічного ацидозу у пацієнтів, які отримували етопозид у дозах, вищих за рекомендовані. Специфічний антидот етопозиду невідомий. У разі передозування призначають симптоматичне і підтримуюче лікування.

Побічні реакції

Частота і тяжкість небажаних реакцій залежать від дози етопозиду та інтервалів між введеннями. Дозолімітуючими небажаними реакціями є лейкопенія і тромбоцитопенія.

При комбінованій хіміотерапії частота і тяжкість побічних ефектів зростає.

Інфекції та інвазії: пропасниця, сепсис, нежить.

Доброякісні та злоякісні новоутворення (включаючи кісти і поліпи): вторинний гострий лейкоз (з передлейкозною фазою або без неї) у пацієнтів, які лікувалися етопозидом у поєднанні з іншими антинеопластичними препаратами.

У деяких пацієнтів з вторинним лейкозом після терапії епіподофілотоксинами була виявлена аномалія хромосоми 11q23. Тривалість латентного періоду вторинного лейкозу у пацієнтів, які отримували епіподофілотоксини, була короткою (у середньому 32 місяці).

Зміни з боку системи крові та лімфатичної системи: мієлосупресія (з летальним наслідком), лейкопенія і тромбоцитопенія, нейтропенія, анемія. Кількість лейкоцитів зазвичай знижується до мінімуму через 5―15 днів після введення препарату (гранулоцитів ― через 7―14 днів). Лейкопенія (у тому числі III або IV ступеня за класифікацією ВООЗ) відзначається частіше, ніж тромбоцитопенія. Нормалізація гематологічних показників зазвичай відбувається протягом 24―28 днів після введення останньої дози. Кумулятивна токсичність при монотерапії етопозидом не відзначається. Зниження рівня гемоглобіну (приблизно на 40 %), анемія, інфекції та кровотечі внаслідок тяжкої мієлосупресії.

Порушення з боку імунної системи: анафілактичні реакції (з такими проявами як нездужання, озноб, гарячка, припливи крові до обличчя, тахікардія, задишка, апное, бронхоспазм, артеріальна гіпотензія), ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), анафілактичний шок. Анафілактичні реакції частіше відзначалися у дітей, яким вводили розчини для інфузій з концентрацією етопозиду, вищою за рекомендовану. Залежність анафілактичних реакцій від концентрації розчинів для інфузій або швидкості введення препарату не встановлена. При розвитку анафілактичних реакцій препарат відміняють і призначають симптоматичне лікування вазопресорними агентами (наприклад адреналіном), кортикостероїдами, антигістамінними препаратами і, при необхідності, плазмозамінниками.

У поодиноких випадках реакції гіперчутливості може спричиняти бензиловий спирт, який входить до складу препарату.

Метаболічні розлади: гіперурикемія, метаболічний ацидоз, синдром лізису пухлини (часто із летальним наслідком).

Неврологічні розлади: периферична нейропатія, судоми (епізодично пов’язані із алергічними реакціями), симптоми нейротоксичності (в т. ч. сонливість, підвищена стомлюваність), сплутаність свідомості, гіперкінезія, акінезія, запаморочення, зміни смаку, транзиторна кіркова сліпота, заніміння кінцівок, головний біль.

Зміни з боку органів зору: неврит зорового нерва, сльозотеча.

Кардіальні розлади: інфаркт міокарда, серцеві аритмії, біль у ділянці серця, патологічні зміни на електрокардіограмі.

Судинні розлади: нестійка систолічна гіпотензія, що супроводжує швидке внутрішньовенне введення (при зниженні швидкості інфузії кров’яний тиск нормалізується); артеріальна гіпертензія і припливи крові до обличчя (артеріальний тиск зазвичай нормалізується протягом кількох годин після закінчення введення препарату); флебіт.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: апное зі спонтанним відновленням дихання після закінчення лікування етопозидом; кашель, ларингоспазм, ціаноз; інтерстиціальний пневмоніт/легеневий фіброз, пневмонія, задишка, раптові летальні реакції, пов’язані з бронхоспазмом, закладеність носа.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, діарея, анорексія; запалення слизових оболонок ротової порожнини (включаючи стоматит та езофагіт); біль у ділянці живота, запор, дисфагія, дисгевзія.

Гепатобіліарні розлади: оскільки у печінці досягаються високі концентрації етопозиду, він може порушувати функцію печінки внаслідок кумуляції, підвищення рівнів печінкових ферментів, підвищення рівнів аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази, лужної фосфатази, гіпербілірубінемія.

Зміни з боку шкіри та підшкірних тканин: оборотна алопеція (інколи повне випадання волосся), набряк обличчя і язика, посилене потовиділення, шкірні висипання, кропив’янка, зміни пігментації шкіри, свербіж, синдром Стівенса ― Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, свербіж, дерматит, гіперемія, включаючи гіперемію обличчя, повернення симптомів променевого дерматиту.

Зміни з боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, підвищення рівня азоту сечовини та креатиніну, біль у попереку.

Репродуктивні розлади: аменорея, ановуляторні цикли, зниження фертильності, гіпоменорея, азооспермія.

Системні розлади та місцеві реакції: астенія, загальне нездужання, екстравазація (із токсичністю прилеглих м’яких тканин, набряком, болем, запаленням сполучної тканини та некрозом шкіри), флебіти.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Етопозид-Мілі не слід розводити буферними розчинами з рН > 8, оскільки при цьому може утворюватися осад.

Етопозид-Мілі не можна змішувати з іншими лікарськими препаратами в одному інфузійному мішку або флаконі.

Повідомлялося про розтріскування деталей шприців та інфузійних систем, виготовлених з акрилових полімерів або акрилнітрил-бутадієн-стиролу (АБС), при контакті з нерозведеним концентратом для інфузій Етопозид-Мілі 20 мг/мл. З розведеними розчинами для інфузій цей ефект не спостерігається.

Упаковка

Концентрат для розчину для інфузій у скляних флаконах по 50 мг/2,5 мл; 100 мг/5 мл; 200мг/10мл у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Венус Ремедіс Лімітед.

Адреса:

Хіл Топ Індустріал Естейт, Джармаджарі, ЕРІР Фазе-1 (Екстен.), Батолі Калан, Бадді, Діст. Солан, Хімачал Прадеш, 173205, Індія.

Заявник

Мілі Хелскере Лімітед.

Місцезнаходження заявника

Фаірфакс Хаус 15, Фалвуд Плейс, Лондон, WC1V 6AY, Велика Британія.

Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України

Промокод скопійовано!
Завантаження