Купуй Українське
| Торгівельна назва | Ібупрофен |
| Діючі речовини | Ібупрофен |
| Кількість діючої речовини: | 200 мг |
| Форма випуску: | таблетки для внутрішнього застосування |
| Кількість в упаковці: | 50 таблеток (5 блістерів по 10 шт) |
| Первинна упаковка: | блістер |
| Спосіб застосування: | Орально |
| Взаємодія з їжею: | Не має значення |
| Температура зберігання: | від 5°C до 25°C |
| Чутливість до світла: | Не чутливий |
| Ознака: | Вітчизняний |
| Походження: | Хімічний |
| Виробник: | ПРАТ ТЕХНОЛОГ |
| Країна виробництва: | Україна |
| Заявник: | Лекхім |
| Умови відпуску: | Без рецепта |
|
Код АТС M Препарати для лікування захворювань кістково-мʼязової системи M01 Протизапальні і знеболюючі засоби M01A Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби M01AE Похідні пропіонової кислоти M01AE01 Ібупрофен |
|
Ібупрофен- це нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ), похідний пропіонової кислоти для симптоматичного лікування головного болю, зубного болю, дисменореї, невралгії, болю у спині, суглобах, м’язах, ревматичних болів, а також лікування симптомів застуди та грипу.
Підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.
Наявність в анамнезі реакцій гіперчутливості (таких як астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка) після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) або інших НПЗЗ.
Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два або більше виражених епізодів підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).
Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація стінки шлунково-кишкового тракту в анамнезі, пов’язані із застосуванням НПЗЗ.
Тяжка серцева недостатність (клас IV за класифікацією NYHA), тяжка ниркова недостатність або тяжка печінкова недостатність.
Активне запальне захворювання кишечнику.
Геморагічний діатез або інші порушення згортання крові.
Останній триместр вагітності.
Тільки для короткотривалого перорального застосування. Таблетки необхідно ковтати, запиваючи водою, не розжовувати.
Слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, потрібну для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду часу. Якщо симптоми зберігаються більше 5 днів від початку лікування або погіршуються, слід звернутися до лікаря. Лікарський засіб призначають дорослим та дітям з масою тіла більше 20 кг (приблизно з 6 років). Рекомендована добова доза лікарського засобу становить 20–30 мг/кг маси тіла. Не перевищувати дозу 30 мг/кг маси тіла на добу.
Дітям з масою тіла від 20 до 30 кг (віком від 6 до 11 років): по 200 мг (1 таблетка) на прийом. Повторну дозу застосовують за потреби через 6 годин. Не перевищувати дозу 600 мг (3 таблетки) на добу.
Дорослим та дітям з масою тіла більше 30 кг: по 200–400 мг (1–2 таблетки) на прийом. Повторну дозу застосовують за потреби через 4–6 годин. Не перевищувати дозу 1200 мг (6 таблеток) на добу.
Особи літнього віку не потребують спеціального дозування.
Побічні ефекти, пов’язані з ібупрофеном, можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, потрібної для лікування симптомів, протягом найкоротшого
Під час І та ІІ триместрів вагітності слід уникати застосування лікарського засобу. Лікарський засіб протипоказаний в ІІІ триместрі вагітності.
НПЗЗ не слід застосовувати у I та II триместрі вагітності, тільки якщо потенційна користь для пацієнтки не перевищує потенційний ризик для плода. Якщо ібупрофен застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместрів вагітності, слід використовувати найменшу можливу дозу впродовж найкоротшого періоду часу.
В обмежених дослідженнях ібупрофен був виявлений у грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, щоб він міг негативно вплинути на немовля, яке годують груддю.
Не застосовувати дітям з масою тіла менше 20 кг та віком до 6 років.
За умови застосування згідно з рекомендованими дозами та тривалістю лікування препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Симптоми передозування виникають протягом 4 годин після застосування.
Застосування лікарського засобу дітям у дозі понад 400 мг/кг може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5–3 години.
Симптоми. У більшості пацієнтів застосування клінічно значущої кількості НПЗЗ спричиняло нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або рідше – діарею. Також можуть виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При тяжкому отруєнні спостерігається токсичне ураження центральної нервової системи, що проявляється сонливістю, вертиго, запамороченням, летаргією, інколи – збудженим станом, атаксією, дезорієнтацією або комою. Інколи у пацієнтів розвиваються судоми. При більш тяжкому отруєнні може виникати гіперкаліємія, метаболічний ацидоз та збільшення протромбінового часу/МНВ (імовірно, через взаємодію з факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі). Може виникнути гостра ниркова недостатність та ураження печінки, гіпотензія, гіпотермія, ціаноз, задишка/синдром гострого порушення дихальної функції та короткочасні епізоди апное (у дітей після застосування великих кількостей лікарського засобу). У хворих на бронхіальну астму може спостерігатися загострення перебігу астми. Можливі ністагм, порушення чіткості зору та втрата свідомості.
Нижчезазначені побічні реакції належать до тих, що спостерігалися при короткотривалому застосуванні ібупрофену у безрецептурних дозах. При лікуванні хронічних станів, при довготривалому лікуванні можуть спостерігатися додаткові побічні ефекти.
Найчастіше спостерігалися побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту. Здебільшого побічні реакції є залежними від дози, зокрема ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі залежить від дози та тривалості лікування.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25°С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Опис лікарського засобу/медичного виробу Ібупрофен 200 табл. в/о 200мг №50 на цій сторінці підготовлений на підставі інструкції про його застосування та надається виключно на виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Перед застосуванням лікарського засобу/медичного виробу слід ознайомитись з інструкцією про його застосування та проконсультуватись з лікарем. Пам’ятайте, самолікування може бути шкідливим для Вашого здоров’я.
Спільне застосування Ібупрофену та Анальгіну можливе лише під суворим медичним контролем і з урахуванням індивідуальних факторів ризику, оскільки їх комбінована дія посилює знеболювальний ефект, але підвищує ймовірність серйозних побічних реакцій і потребує моніторингу функції печінки, нирок та показників крові.
Раціональні підходи до спільного використання Ібупрофену та Анальгіну в терапії болю та запалення.Поєднання Аспірину та Ібупрофену потребує суворого медичного контролю через підвищений ризик шлунково-кишкових ускладнень, зниження кардіопротективного ефекту Аспірину та посилення навантаження на нирки, що робить необхідним розділення часу прийому або вибір більш безпечних альтернативних препаратів.
Медичні аспекти спільного застосування Аспірину та Ібупрофену.Спільне застосування Ібупрофену та Диклофенаку не підвищує терапевтичну ефективність і пов’язане з високим ризиком гастроінтестинальних, ниркових та серцево-судинних ускладнень, що зумовлено синергетичним пригніченням циклооксигенази і рекомендовано уникати такого поєднання в клінічній практиці.
Основи безпеки поєднання Ібупрофену та Диклофенаку в терапії.Вибір між Ібупрофеном та Ібукліном визначається характером симптомів - запальної болі або поєднання болю з високою температурою, при цьому Ібупрофен переважний для ізольованої протизапальної дії, а Ібуклін забезпечує комплексне зниження температури і болю завдяки комбінованому складу, що вимагає обережності через ризики передозування.
Раціональний вибір між Ібупрофеном та Ібукліном на основі клінічних показань.Ібупрофен та Долгіт, маючи однакову діючу речовину й порівнянну ефективність у знеболюванні, протизапальному та жарознижувальному ефекті, відрізняються переважно формою випуску, допоміжними компонентами, смаком та індивідуальною переносимістю, що визначає вибір препарату на основі зручності застосування, репутації виробника та економічних факторів.
Порівняльний аналіз Ібупрофену та Долгіту у контексті ефективності та переносимості.Вибір між Ібупрофеном та Вольтареном ґрунтується на співставленні їх фармакологічних профілів, інтенсивності протизапального ефекту та ризиків безпеки, при цьому Ібупрофен більш доречний для короткочасного полегшення помірного болю та жару, а Вольтарен — при вираженому запаленні та хронічних больових синдромах, що потребує індивідуального підходу та лікарського контролю.
Порівняльний аналіз ефективності та безпеки Ібупрофену й Вольтарену в терапії болю та запалення.Ібупрофен та Диклофенак є НПЗП із різними фармакологічними властивостями та профілем безпеки, вибір між якими має ґрунтуватися на характері й інтенсивності болю, тривалості лікування та індивідуальних особливостях пацієнта для оптимального контролю больового та запального синдрому.
Порівняльний аналіз Ібупрофену та Диклофенаку в контексті клінічного застосування.Ібупрофен і Аертал є НПЗП з різними діючими речовинами та фармакологічними профілями, де Ібупрофен переважно застосовується для швидкого та універсального полегшення помірного болю і спека, а Аертал має виражений протизапальний ефект і показаний при хронічних запальних захворюваннях опорно-рухового апарату під медичним контролем.
Порівняльний аналіз Ібупрофену та Аерталу з огляду на ефективність та показання до застосування.Порівняння Долмена та Ібупрофену демонструє, що вибір препарату залежить від механізму дії та клінічної ситуації, де Долмен забезпечує комбіноване центральне та периферійне знеболювання з підвищеним ризиком побічних ефектів, тоді як Ібупрофен виступає як більш безпечний НПЗП для короткочасного зняття запалення, болю та жару середньої інтенсивності.
Комбіноване та селективне знеболювання - клінічні аспекти вибору між Долменом та ІбупрофеномВибір між Дексалгіном та Ібупрофеном визначається клінічною ситуацією: Дексалгін переважніший при вираженому гострому болю завдяки швидкому та сильному знеболювальному ефекту, тоді як Ібупрофен підходить для помірного болю та універсального короткочасного застосування з більш м’яким профілем безпеки, що вимагає уважного підходу до дозування та протипоказань для мінімізації ризиків.
Раціональний вибір анальгетика залежно від інтенсивності та характеру болюБруфен і Ібупрофен, будучи препаратами з однаковою діючою речовиною, мають співставну ефективність при однаковому дозуванні, тоді як основні відмінності стосуються форми випуску, допоміжних компонентів та індивідуальної переносимості, що визначає вибір препарату з урахуванням клінічних показань та особливостей пацієнта.
Раціональний вибір між Бруфеном та Ібупрофеном з урахуванням фармакологічних та клінічних факторів.Вибір між Аспірином та Ібупрофеном базується на цілі терапії та індивідуальних особливостях пацієнта, оскільки Аспірин ефективний для кардіопротекції та профілактики тромбозів у низьких дозах, тоді як Ібупрофен має більш виражену протизапальну дію і краще переноситься при короткотривалому застосуванні для зняття болю та жару.
Раціональне зіставлення лікувального потенціалу Аспірину та Ібупрофену у клінічній практиці.Вибір між Анальгіном та Ібупрофеном залежить від характеру болю, стану здоров'я та необхідності протизапального ефекту, оскільки Анальгін ефективний для швидкого полегшення болю та жару без протизапальної дії, тоді як Ібупрофен діє ширше, одночасно знижуючи біль, запалення та температуру, але вимагає обережності при тривалому застосуванні та наявності супутніх захворювань.
Комплексне порівняння властивостей і показань Анальгіну та Ібупрофену для оптимального вибору терапії.Неефективність Ібупрофену при менструальних болях потребує оцінки правильності дозування і режиму прийому, а у разі збереження симптомів - комплексного обстеження у гінеколога з метою виявлення можливих гінекологічних патологій та призначення індивідуалізованої терапії з урахуванням альтернативних НПЗП, спазмолітиків та немедикаментозних методів для оптимізації якості життя.
Комплексний підхід до лікування болісних місячних при неефективності ІбупрофенуПри неефективності Ібупрофену у зниженні температури необхідно перевірити правильність дозування та спосіб прийому, розглянути можливість чергування з Парацетамолом, використовувати немедикаментозні методи терморегуляції, а при збереженні лихоманки провести комплексну діагностичну оцінку з залученням лікаря для виявлення можливих ускладнень або серйозних інфекцій.
Комплексний підхід до лікування лихоманки при неефективності Ібупрофену.При відсутності ефективності Ібупрофену слід провести ретельну оцінку дозування, характеру болю та способу прийому з подальшим зверненням до лікаря для можливої корекції терапії, поєднання з іншими препаратами та застосування немедикаментозних методів з метою безпечного і адекватного контролю больового синдрому.
Раціональний підхід до відсутності ефекту Ібупрофену в лікуванні болюУ разі недостатньої ефективності Ібупрофен для купірування головного болю необхідно ретельно переглянути дозування й умови прийому, визначити характер болю, застосувати комбіновані чи немедикаментозні методи знеболення та за частих або посилюваних симптомів обов’язково звернутися за медичною консультацією для корекції терапії з урахуванням можливих серйозних патологій і мінімізації ризику побічних ефектів.
Комплексний підхід до лікування головного болю при недостатній ефективності ІбупрофенуПриймати Ібупрофен можна через 3–4 години після Парацетамолу з урахуванням індивідуального стану пацієнта та максимальних добових доз, що забезпечує ефективний і безпечний контроль болю та температури з мінімальним ризиком побічних ефектів.
Оптимальне часове розділення Парацетамолу та Ібупрофену для безпечного застосування.Рекомендований інтервал у 8–12 годин між прийомом Німесилу та Ібупрофену мінімізує перекриваючу фармакологічну активність і знижує ризики шлунково-кишкових, печінкових та ниркових ускладнень, зумовлених спільним механізмом дії цих нестероїдних протизапальних засобів, при цьому остаточне рішення потребує медичної консультації з урахуванням індивідуальних факторів ризику.
Оптимізація інтервалу між Німесилом і Ібупрофеном для безпеки терапіїОдночасний прийом Ібупрофену та Ремантадину при грипі типу А можливий за умови суворого дотримання лікарських рекомендацій та врахування індивідуальних протипоказань, оскільки їх фармакологічні механізми не конфліктують, але потребує уважного контролю стану пацієнтів із хронічними захворюваннями органів ШКТ, печінки, нирок та серцево-судинної системи.
Ефективне та безпечне поєднання Ібупрофену з Ремантадином при грипі типу А.Поєднання Цитрамону та Ібупрофену за контрольованим лікарем режимом можливе лише за умови строгого дотримання дозувань, інтервалів прийому та підвищеної уваги до можливих ризиків для шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок і серцево-судинної системи, тоді як самостійне одночасне застосування цих препаратів може призвести до серйозних ускладнень.
Безпека комбінованого застосування Цитрамону та Ібупрофену вимагає професійного контролю та грамотного дозування.Поєднання Цефтриаксону та Ібупрофену є клінічно обґрунтованим і безпечним за умови призначення лікарем і дотримання дозувань, оскільки їхні різнопланові механізми дії доповнюють один одного у боротьбі з бактеріальною інфекцією та симптомами запалення, хоча потребує уважного контролю можливих побічних ефектів і стану шлунково-кишкового тракту пацієнта.
Ефективне поєднання антибіотика та протизапального препарату для комплексного лікування інфекції і болю.Поєднання Феназепаму та Ібупрофену допустиме за умови лікарського контролю, оскільки відсутні прямі фармакологічні взаємодії, проте необхідно враховувати індивідуальні реакції організму, можливі побічні ефекти та дотримуватися рекомендацій щодо дозування для безпечного й ефективного застосування даної комбінації.
Безпечне поєднання Феназепаму та Ібупрофену за лікарським контролемСумісне застосування Трамадолу та Ібупрофену при помірному та сильному болю є мультимодальною стратегією знеболення, спрямованою на різні патофізіологічні механізми болю, що дозволяє знижувати дозування і мінімізувати побічні ефекти за обов’язковим медичним контролем з урахуванням індивідуальних протипоказань і ризиків.
Мультимодальний підхід до знеболення з Трамадолом та Ібупрофеном.Поєднання Сирдалуду (тизанідину) та Ібупрофену в клінічній практиці може бути безпечним та ефективним за умови лікарського контролю, дотримання рекомендованих дозувань та врахування індивідуальних ризиків з боку шлунково-кишкового тракту, печінки та нирок, що зумовлено різними механізмами дії та потенційними побічними ефектами цих препаратів.
Раціональне застосування Сирдалуду та Ібупрофену у терапії м’язових болей.Одночасний прийом Диклофенаку та Ібупрофену, які є нестероїдними протизапальними препаратами з однаковим механізмом дії, не рекомендується через значне підвищення ризику шлунково-кишкових, ниркових та серцево-судинних ускладнень за відсутності підтвердженої клінічної користі від комбінації.
Ризики та обмеження одночасного застосування Диклофенаку та ІбупрофенуСпільне застосування Німесуліду та Ібупрофену без медичного контролю суттєво підвищує ризик шлунково-кишкових, печінкових і ниркових ускладнень через посилене пригнічення циклооксигенази та кумулятивне навантаження на органи, що робить переважним використання одного НПЗП або альтернативних засобів для знеболювання.
Оптимізація знеболювання з мінімізацією ризиків при застосуванні НПЗП.Спільне застосування Мовалісу та Ібупрофену без медичного контролю протипоказане через підвищений ризик ускладнень з боку шлунка та нирок за відсутності значного збільшення знеболювального ефекту, що вимагає індивідуального підбору терапії та застосування безпечних альтернативних стратегій.
Ризики та принципи раціонального застосування Мовалісу та ІбупрофенуСпільне застосування Мідокалму та Ібупрофену за умови дотримання дозувань і протипоказань забезпечує синергетичний ефект при комплексному полегшенні болю та м’язових спазмів, що вимагає особливої уваги до стану шлунково-кишкового тракту, нирок і серцево-судинної системи пацієнта.
Ефективне поєднання Мідокалму та Ібупрофену для комплексного зняття болю та спазмівСумісне застосування Меновазину та Ібупрофену при стандартних дозах є безпечним і не супроводжується значущими лікарськими взаємодіями завдяки різним шляхам впливу препаратів, проте потребує дотримання правил нанесення та урахування протипоказань для мінімізації ризику побічних реакцій.
Безпека комбінованого застосування Меновазину та Ібупрофену підтверджена при правильному використанні.Сумісне застосування Мелоксикаму та Ібупрофену, незважаючи на подібний механізм дії через інгібування циклооксигенази і зниження синтезу простагландинів, не підвищує терапевтичну ефективність, але суттєво збільшує ризик шлунково-кишкових, ниркових і серцево-судинних ускладнень, тому таке поєднання протипоказане без суворого медичного контролю та альтернативних підходів до лікування.
Ризики й обмеження одночасного застосування Мелоксикаму та Ібупрофену в клінічній практиці.Одночасний прийом Ксарелто та Ібупрофену протипоказаний через суттєве підвищення ризику шлунково-кишкових та системних кровотеч без підвищення терапевтичної ефективності, що вимагає суворого медичного контролю та вибору альтернативних знеболювальних для безпечної антикоагулянтної терапії.
Ризики та особливості поєднання Ксарелто з Ібупрофеном у клінічній практиціСпільне застосування Кеторолу та Ібупрофену, що є нестероїдними протизапальними препаратами з однаковим механізмом дії, значно підвищує ризик тяжких шлунково-кишкових, ниркових та серцево-судинних ускладнень без підвищення терапевтичної ефективності, що робить таку комбінацію небажаною в клінічній практиці.
Ризик і несумісність комбінування Кеторолу з Ібупрофеном у терапії болюОдночасне застосування Кетопрофену та Ібупрофену, незважаючи на схожий механізм дії як нестероїдних протизапальних препаратів, не збільшує терапевтичну ефективність, але значно підвищує ризик шлунково-кишкових, ниркових та серцево-судинних ускладнень, що потребує обережного вибору знеболювальних засобів і консультації з лікарем.
Ризики та незначний ефект спільного застосування Кетопрофену та ІбупрофенуСпільне застосування Каптопресу та Ібупрофену можливе за умови ретельного контролю функції нирок та артеріального тиску, оскільки НПЗП можуть знижувати ефективність антигіпертензивної терапії та підсилювати навантаження на нирки і серцево-судинну систему, що вимагає індивідуального підходу та медичного спостереження.
Взаємодія Каптопресу та Ібупрофену у контролі артеріального тиску та функції нирокСпільний прийом Ібупрофену та Терафлю за умови дотримання дозувань, оцінки складу препарату Терафлю та консультації з лікарем при хронічних захворюваннях є допустимим, оскільки їх активні речовини не дублюються і не взаємодіють лікарсько, проте потребує уваги до ризиків передозування парацетамолу та шлунково-кишкових ефектів.
Безпечне поєднання Ібупрофену та Терафлю з урахуванням фармакологічних особливостей.Поєднання Ібупрофену та Парацетамолу при правильній дозуванні та врахуванні інтервалів прийому становить клінічно оправданий та безпечний метод посилення анальгетичного й жарознижувального ефекту без суттєвого підвищення ризику токсичності у здорових дорослих пацієнтів.
Раціональне комбінування Ібупрофену та Парацетамолу для ефективного контролю болю та температури.Спільне застосування Ібупрофену та Панадолу обґрунтоване їх різними фармакологічними механізмами, що дозволяє посилити знеболювальний та жарознижувальний ефект за умови строгого дотримання дозування, інтервалів прийому та врахування протипоказань для мінімізації ризиків побічних реакцій.
Раціональне поєднання Ібупрофену та Панадолу для ефективного та безпечного симптоматичного лікування.Спільне застосування Ібупрофену та Німіду, які належать до однієї групи нестероїдних протизапальних препаратів, не рекомендується через відсутність значного підсилення терапевтичного ефекту та суттєве підвищення ризику гастроентерологічних, печінкових і ниркових ускладнень, що потребує суворого лікарського контролю при необхідності комбінації.
Ризики та обмеження одночасного призначення Ібупрофену та Німіду в терапіїПоєднання Ібупрофену та Корвалолу не супроводжується прямим фармакологічним конфліктом, проте потребує обережності через можливе посилення седативних ефектів, зниження концентрації уваги та підвищення ризику небажаних реакцій, особливо у пацієнтів з хронічними патологіями та схильністю до гіпотонії.
Особливості взаємодії Ібупрофену та Корвалолу у клінічній практиціСпільний прийом Ібупрофену і вітаміну С є клінічно обґрунтованим і безпечним за умови врахування їх фармакологічних властивостей і дотримання рекомендацій щодо дозування та режиму прийому з метою мінімізації гастроінтестинальних побічних ефектів.
Раціональне поєднання Ібупрофену і вітаміну С з урахуванням безпеки для шлункаСпільний прийом Ібупрофену та антигістамінних препаратів у більшості випадків є безпечним завдяки різним механізмам дії, проте потребує ретельного вибору покоління антигістамінного засобу та врахування індивідуальних особливостей пацієнта для мінімізації ризиків седативного ефекту, передозування та навантаження на органи.
Безпека та особливості спільного застосування Ібупрофену з антигістамінними.Спільне застосування Ібупрофену та алкоголю протипоказане через суттєве підвищення ризику гастроентерологічних, гепатотоксичних та неврологічних ускладнень, що потребує індивідуальної оцінки стану пацієнта та обережного вибору знеболювальних стратегій.
Ризики одночасного прийому Ібупрофену та алкоголю в клінічній практиці.Спільний прийом Декскетопрофену та Ібупрофену не рекомендований через ідентичний механізм дії як нестероїдних протизапальних засобів (НПЗП), що не підвищує терапевтичну ефективність, але суттєво збільшує ризик шлунково-кишкових ускладнень, нефротоксичності та порушень згортання крові, вимагаючи лікарського контролю та розгляду альтернативних схем лікування.
Принципові обмеження поєднання Декскетопрофену та Ібупрофену в клінічній практиціСпільний прийом Аугментину та Ібупрофену можливий за клінічною необхідністю, зважаючи на відсутність прямої лікарської взаємодії, але вимагає контролю потенційних побічних ефектів з особливою увагою до шлунково-кишкових реакцій, функції нирок і печінки, а також протипоказань, пов’язаних з алергією на пеніцилін.
Раціональне поєднання Аугментину та Ібупрофену в терапії бактеріальних інфекцій і запальних станів.Спільний прийом Амоксиклаву та Ібупрофену при інфекційних захворюваннях з температурою та больовим синдромом є клінічно обґрунтованим і безпечним за умови врахування потенційного ризику шлунково-кишкових та ниркових ускладнень, а також необхідності медичного контролю при появі серйозних симптомів.
Поєднання Амоксиклаву та Ібупрофену в терапії інфекцій з високою температурою та болем вимагає оцінки ризику та медичного спостереження.Спільний прийом Фенібута та Ібупрофену допустимий через відсутність прямої фармакологічної взаємодії, проте вимагає обережного та короткотривалого застосування з урахуванням можливого посилення седативного ефекту, ризику шлунково-кишкового подразнення та супутніх хронічних захворювань, а також необхідності медичної консультації при виражених симптомах.
Особливості одночасного прийому Фенібута та Ібупрофену в клінічній практиці.Спільний прийом Темпалгіну та Ібупрофену може посилювати знеболювальний ефект за рахунок комбінування анальгезуючих та протизапальних механізмів, проте потребує суворого дотримання заходів обережності через підвищений ризик гастроінтестинальних, печінкових і ниркових ускладнень, а також можливий негативний вплив на серцево-судинну систему та нервову концентрацію, що визначає необхідність лікарського контролю особливо при хронічних захворюваннях та тривалому застосуванні.
Контрольоване поєднання Темпалгіну та Ібупрофену для комплексного знеболення.Спільний прийом Спазмалгону та Ібупрофену можливий і іноді виправданий при комплексних больових синдромах з елементами спазму та запалення, проте потребує обережності у зв’язку з підвищеним ризиком гастроінтестинальних, ниркових та алергічних ускладнень, особливо за наявності факторів ризику та тривалої терапії.
Раціональне застосування Спазмалгону та Ібупрофену у комплексній аналгезії.Одночасний прийом Пенталгіну та Ібупрофену, незважаючи на теоретичну можливість, суттєво підвищує ризик шлунково-кишкових і ниркових ускладнень, а також побічних ефектів з боку нервової системи, тому потребує суворого медичного контролю та не рекомендується без призначення лікаря.
Комбінація Пенталгіну з Ібупрофеном - ризики та особливості безпечного застосування.Одночасний прийом Нурофену та Ібупрофену, які містять одну і ту ж активну речовину з групи НПЗП, не підвищує знеболювальний ефект, але суттєво збільшує ризики шлунково-кишкових та ниркових ускладнень, тому при необхідності корекції терапії рекомендується консультація з лікарем.
Оптимізація знеболення без ризику ускладнень - принципи безпечного застосування НПЗП.Одночасний прийом Німесила та Ібупрофену не рекомендований через сумування негативних впливів на шлунок, нирки та печінку, при цьому клінічна ефективність комбінації не зростає, а у разі потреби посилення знеболення слід звертатися до лікаря для підбору безпечної терапії.
Ризики та особливості поєднання Німесила з Ібупрофеном у знеболюванні.Спільне застосування Налгезіну та Ібупрофену, обох нестероїдних протизапальних засобів, значно підвищує ризик шлунково-кишкових ускладнень та порушення функції нирок при мінімальному посиленні знеболювального ефекту, що вимагає обережного підходу та консультації лікаря при виборі лікування болю.
Ризики та рекомендації щодо одночасного прийому Налгезіну та Ібупрофену.Одночасний прийом мефенамінової кислоти та Ібупрофену, обидва з яких належать до нестероїдних протизапальних препаратів з подібним механізмом дії, суттєво підвищує ризик шлунково-кишкових ускладнень і нефротоксичності при мінімальному посиленні знеболювального ефекту, що вимагає вибору одного препарату і консультації з лікарем у разі потреби посилення терапії.
Клінічні ризики одночасного застосування мефенамінової кислоти та Ібупрофену.Спільний прийом Кетоналу та Ібупрофену, які належать до групи нестероїдних протизапальних препаратів, не рекомендується через підвищений ризик шлунково-кишкових кровотеч, нефротоксичності та інших серйозних побічних ефектів без суттєвого посилення знеболювальної дії, що вимагає вибору одного препарату та консультації лікаря при недостатній ефективності.
Ризики та рекомендації щодо одночасного застосування Кетоналу та ІбупрофенуСпільний прийом Ібупрофену та Есциталопраму можливий при обмеженому та усвідомленому використанні з урахуванням підвищеного ризику шлунково-кишкових кровотеч через посилення їх спільного побічного ефекту, при цьому рекомендується дотримуватися мінімальних доз, короткострокових курсів та консультуватися з лікарем при тривалій терапії або наявності факторів ризику.
Раціональне поєднання Ібупрофену та Есциталопраму з мінімізацією ризиків.Одночасний прийом Ібупрофену та Омепразолу є поширеною клінічною практикою для зниження ризику гастродуоденальних ускладнень при застосуванні НПЗП, проте вимагає суворого дотримання режиму дозування та урахування індивідуальних факторів ризику через збереження можливості побічних ефектів обох препаратів.
Раціональна фармакотерапія поєднання Ібупрофену та Омепразолу в клінічній практиціСпільний прийом Ібупрофену та Найза, двох нестероїдних протизапальних препаратів з подібним механізмом дії, суттєво підвищує ризик гастроінтестинальних ускладнень і не покращує знеболюючий ефект, що вимагає використання одного препарату під контролем лікаря та розгляду альтернативних варіантів терапії при вираженому болі.
Ризики та принципи комбінування Ібупрофену та Найза в клінічній практиціОдночасний прийом Ібупрофену та Кетанова можливий виключно під суворим медичним контролем та на короткий курс, оскільки поєднання цих НПЗП не підвищує знеболюючий ефект, але суттєво збільшує ризик гастроінтестинальних та ниркових ускладнень, що вимагає ретельної оцінки співвідношення «користь/ризик» і дотримання рекомендованих дозувань.
Збалансоване застосування Ібупрофену та Кетанова в клінічній практиціПоєднання Золофт (сертраліну) та Ібупрофену допустиме за умови обережного застосування, мінімізації тривалості курсу та врахування факторів ризику шлунково-кишкових кровотеч і порушень згортання крові, що вимагає медичного контролю при регулярному або тривалому використанні.
Рекомендації щодо безпечного спільного прийому Золофт і Ібупрофену.Спільне застосування Дротаверину та Ібупрофену є клінічно обґрунтованим при лікуванні спастичного болю із запальним компонентом, оскільки їхні різні механізми дії доповнюють один одного, проте потребує дотримання дозувань, обережності у пацієнтів із захворюваннями ШКТ, печінки чи нирок та лікарського контролю для мінімізації ризику побічних ефектів.
Раціональне поєднання Дротаверину та Ібупрофену в клінічній практиці.Спільне застосування Ібупрофену та АЦЦ (ацетилцистеїну) при захворюваннях дихальних шляхів вважається безпечним за умови дотримання лікарських рекомендацій і контролю можливих гастроінтестинальних та системних побічних ефектів, що підтверджується сучасними клінічними дослідженнями та фармакологічними даними.
Раціональне поєднання Ібупрофену та АЦЦ у терапії респіраторних захворювань.Спільний прийом Атараксу та Ібупрофену можливий за суворим дотриманням рекомендацій лікаря та з урахуванням індивідуальних протипоказань, оскільки прямих серйозних взаємодій між препаратами не виявлено, проте необхідно контролювати можливі побічні ефекти та супутні стани пацієнта.
Безпека та особливості суміщення Атараксу та Ібупрофену у клінічній практиціСпільне застосування Амоксициліну та Ібупрофену можливе за умови лікарського контролю та оцінки індивідуальних ризиків, оскільки, хоча прямих лікарських взаємодій між ними не виявлено, їх комбінований вплив може підвищувати навантаження на ШКТ та органи детоксикації у чутливих пацієнтів.
Безпека одночасного прийому Амоксициліну та Ібупрофену потребує ретельного медичного підходу.При одночасному застосуванні Азитроміцину та Ібупрофену відсутні прямі фармакокінетичні взаємодії, однак слід враховувати підвищений ризик побічних ефектів, особливо з боку шлунково-кишкового тракту та функцій печінки і нирок, що вимагає уважного підходу при призначенні та контролі терапії у пацієнтів із хронічними захворюваннями.
Безпечне поєднання Азитроміцину та Ібупрофену за контролю ускладненьПомірне споживання кави під час прийому Ібупрофену можливе за умови дотримання правил прийому препарату та відсутності захворювань шлунково-кишкового тракту, оскільки поєднання може посилювати подразнюючу дію на шлунок і викликати дискомфорт у сприйнятливих пацієнтів.
Раціональне поєднання кави та Ібупрофену з урахуванням безпеки шлункаІбупрофен, не володіючи седативним або психотропним ефектом і не порушуючи законодавчих обмежень на водіння, у більшості випадків безпечний при керуванні автомобілем, проте можливі побічні реакції та вихідний стан пацієнта вимагають уважного підходу до застосування препарату за кермом.
Безпека Ібупрофену при водінні під науковим контролем.Одночасний прийом Ортофену та Ібупрофену, які належать до нестероїдних протизапальних препаратів із подібним механізмом дії, не підсилює терапевтичний ефект, але суттєво підвищує ризик гастроінтестинальних, ниркових та серцево-судинних ускладнень, тому у клінічній практиці таке поєднання вважається небажаним і потребує заміни або консультації фахівця для корекції терапії.
Безпечне застосування НПЗП: особливості прийому Ортофену та ІбупрофенуІбупрофен може застосовуватися після вакцинації для симптоматичного зниження температури та болю за умови дотримання рекомендованих доз і обмеженого курсу, оскільки профілактичний або регулярний прийом препарату до або одразу після щеплення потенційно знижує імунну відповідь організму.
Контрольоване використання Ібупрофену після вакцинації забезпечує ефективне полегшення симптомів без істотного впливу на імунітет.Запивання Ібупрофену молоком не знижує його біодоступність і ефективність, при цьому молоко має захисний вплив на слизову оболонку шлунка, що особливо важливо для запобігання подразненню та дискомфорту, спричиненим прийомом препарату.
Ібупрофен і молоко – безпечне поєднання з захистом шлункаВибір оптимального препарату під назвою «Ібупрофен» визначається не силою дії, а якістю виробництва, формою випуску, переносимістю та клінічним завданням, оскільки усі зареєстровані препарати мають співставну ефективність у межах фармакопейних стандартів.
Критерії вибору ефективного та безпечного Ібупрофену в сучасній клінічній практиці.Чергування Ібупрофену та Парацетамолу є ефективною стратегією контролю больового синдрому та лихоманки за умови суворого дотримання дозувань, інтервалів прийому та виключення одночасного застосування з урахуванням протипоказань і необхідності консультації лікаря при тривалому застосуванні.
Раціональне застосування Ібупрофену та Парацетамолу для оптимального керування болем та температурою.Ібуфлам та Ібупрофен належать до нестероїдних протизапальних препаратів одного фармакологічного класу, різнячись переважно за статусом бренду, стандартизацією складу, виробником, допоміжними речовинами та ціною, водночас клінічна ефективність і механізм дії у них подібні, що вимагає індивідуального підходу до вибору препарату залежно від переносимості та клінічної ситуації пацієнта.
Відмінності Ібуфламу та Ібупрофену у бренді та фармакологічній стандартизації.Ібупрофен, будучи неселективним нестероїдним протизапальним препаратом, переважно спричиняє підвищення артеріального тиску через затримку рідини та послаблення дії антигіпертензивних засобів, що особливо актуально для пацієнтів із гіпертонією та серцево-судинними захворюваннями.
Вплив ібупрофену на артеріальний тиск і серцево-судинні ризики.Ібупрофен є діючою речовиною з групи нестероїдних протизапальних препаратів із аналгетичною, жарознижувальною та протизапальною дією, тоді як Ібупром є торговою маркою з тим самим активним компонентом та можливими додатковими допоміжними речовинами, що впливають на форму випуску та фармакокінетику, але не на клінічну ефективність і спектр показань.
Порівняльний аналіз Ібупрофену та Ібупрому в контексті фармакологічних властивостей та клінічної застосовності.Спільний прийом Аміксину, що стимулює імунітет, та Ібупрофену, який полегшує симптоми запалення і болю, за дотримання дозувань і рекомендацій становить ефективну й безпечну терапевтичну стратегію для лікування вірусних інфекцій з урахуванням обмежень пацієнтів із хронічними захворюваннями та необхідністю медичного контролю.
Ефективне поєднання противірусної та симптоматичної терапії при вірусних інфекціях.Фебрильна реакція у дітей, будучи фізіологічною відповіддю на проникнення патогенних агентів, індукує синтез інтерферону та вимагає науково обґрунтованого підходу до симптоматичної корекції, що включає підтримання адекватного гідробалансу, контроль мікроклімату та цілеспрямоване застосування антипіретиків при вираженому дискомфорті.
Принципи ефективного управління дитячою лихоманкою при респіраторних інфекціях.Ефективна терапія менструальних болів базується на етіологічній діагностиці у гінеколога та подальшому комплексному підході, що включає фармакологічну корекцію із застосуванням анальгетиків, спазмолітиків або гормональних препаратів залежно від клінічної картини.
Раціональна фармакотерапія менструального дискомфорту.Оптимальний вибір між Парацетамолом, що має анальгетичну та жарознижувальну дію для слабо виражених больових синдромів, та Ібупрофеном, що виявляє більш виражену анальгетичну та протизапальну активність при інтенсивних головних болях, визначається етіологією та характером больового синдрому.
Раціональний підхід до фармакотерапії головного болю: вибір між Парацетамолом та Ібупрофеном.Ефективне купірування дисменореї досягається завдяки застосуванню двох основних фармакологічних груп препаратів - анальгетиків периферичної та центральної дії (НПЗП, парацетамол) та спазмолітиків міотропного й нейротропного типів, спрямованих на зменшення больового синдрому та усунення спазмів матки.
Сучасні фармакологічні підходи забезпечують належний контроль над менструальним дискомфортом.Поєднане застосування Парацетамолу, анальгетика-антипіретика, та Ібупрофену, нестероїдного протизапального засобу, для посилення терапевтичного ефекту при лихоманці та болю вимагає суворого дотримання часового інтервалу в 4-6 годин між прийомами кожного препарату з метою уникнення підвищення ризику гепатотоксичності.
Принципи безпечного чергування Парацетамолу та Ібупрофену для максимальної ефективності.Хоча послідовне застосування Парацетамолу та Ібупрофену здатне забезпечити синергічний анальгетичний та антипіретичний ефект, одночасний прийом або перевищення дозування може спричинити гепато- та нефротоксичність, що підкреслює необхідність суворого дотримання терапевтичних рекомендацій та переважного використання комбінованих лікарських форм.
Раціональне поєднання Парацетамолу та Ібупрофену: ефективність та безпека у клінічній практиці.Сумісне застосування ібупрофену з антибіотиками суворо регламентоване, оскільки, крім потенційного негативного впливу на шлунково-кишковий тракт та нирки, його взаємодія з фторхінолоновими препаратами може провокувати непередбачувані реакції центральної нервової системи, включаючи судомні стани.
Дослідження фармакокінетики підтверджує критичну значущість верифікації сумісності ібупрофену з антибіотиками.Оптимальні стратегії фармакотерапії лихоманкових станів різняться залежно від віку пацієнта та анамнезу, передбачаючи диференційований підхід до зниження температури для підтримки природних захисних реакцій організму при помірному підвищенні та своєчасної корекції при значних гіпертерміях або ризику ускладнень.
Диференційований підхід до управління гіпертермією.
Купуй Українське
Упаковка / 50 шт.
діюча речовина: ібупрофен;
1 таблетка містить ібупрофену 200 мг або 400 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, лактози моногідрат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк, макрогол 4000.
Таблетки, вкриті оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 200 мг: таблетки, вкриті оболонкою, прямі цільні циліндри, білого або майже білого кольору, торцеві поверхні яких опуклі;
таблетки по 400 мг: таблетки, вкриті оболонкою, видовженої форми, білого або майже білого кольору, з верхньою та нижньою опуклими поверхнями.
Засоби, що впливають на опорно-руховий апарат. Протизапальні та протиревматичні засоби. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти. Ібупрофен.
Код АТХ М01А Е01.
Ібупрофен – це нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ), похідна речовина пропіонової кислоти, який чинить спрямовану дію проти болю, жару та запалення шляхом пригнічування синтезу простагландинів – медіаторів болю та запалення. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти/аспірину на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 годин до та в межах 30 хвилин після застосування ацетилсаліцилової кислоти/аспірину негайного вивільнення (81 мг) знижується вплив ацетилсаліцилової кислоти/аспірину на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча є неточності щодо екстраполяції отриманих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Всмоктування
Ібупрофен швидко всмоктується в основному в тонкому кишечнику та зв’язується з білками плазми крові. Після перорального прийому 200–600 мг ібупрофену максимальна плазмова концентрація 15–55 мкг/мл (Cmax) досягається в середньому за 1–2 години (tmax).
Якщо препарат приймати після вживання їжі, всмоктування ібупрофену здійснюється значно повільніше, а максимальні концентрації у плазмі крові будуть нижчі.
Після перорального прийому разової дози 400 мг ібупрофену пік концентрації 8–13 мкг/мл у плазмі крові досягається через 6 годин.
Розподіл
99 % ібупрофену зв’язується з білками плазми крові. Зв’язування оборотне.
Метаболізм
Понад 50–60 % пероральної дози ібупрофену метаболізується у печінці до двох неактивних метаболітів. Метаболізм ібупрофену подібний у дітей та дорослих.
Вивидення
Період напіввиведення у плазмі крові становить 1½–2 години. Короткий період напіввиведення означає, що навіть після повторного введення ібупрофену не відбувається накопичування. Ібупрофен та його метаболіти практично повністю виводяться нирками через 24 години після прийому препарату.
У пацієнтів літнього віку не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі.
Симптоматичне лікування легкого та помірного болю різного походження (головний, зубний біль, болісні менструації), в тому числі при застуді та гарячці.
• Підвищена чутливість до ібупрофену або до будь-якого з компонентів лікарського засобу.
• Реакції гіперчутливості (наприклад бронхіальна астма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які спостерігалися раніше після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти/аспірину або інших НПЗЗ в анамнезі.
• Виразкова хвороба шлунка і/або дванадцятипалої кишки або шлунково-кишкова кровотеча в активній формі, або рецидиви в анамнезі (два і більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі в минулому).
• Гострі або перенесені раніше запальні хвороби кишечнику (такі як хвороба Крона, виразковий коліт).
• Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попереднім застосуванням НПЗЗ, в анамнезі.
• Підвищена схильність до кровотеч.
• Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатинину ˂ 30 мл/хв).
• Тяжка печінкова недостатність (цироз печінки, асцит).
• Тяжка серцева недостатність (клас ІІІ-IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркської Асоціації Кардіологів).
• Лікування післяопераційного болю після коронарного шунтування (або використання апарату штучного кровообігу).
• Останній триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю).
- Інші НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2: одночасне застосування декількох НПЗЗ може підвищити ризик шлунково-кишкових виразок і кровотеч через синергічний ефект. Таким чином, слід уникати супутнього застосування ібупрофену з іншими НПЗЗ (див. розділ «Особливості застосування»);
- кортикостероїди: підвищують ризик появи виразок та кровотеч у шлунково-кишковому тракті (див. розділ «Особливості застосування»);
- алкоголь: посилює шлунково-кишкові побічні ефекти, підвищує ризик шлунково-кишкових кровотеч;
- антигіпертензивні засоби, β-блокатори та діуретики: НПЗЗ можуть зменшувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів, таких як інгібітори АПФ, антагоністи ангіотензину та β-блокатори. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або у пацієнтів літнього віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та визначити потребу у проведенні моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також надалі. Діуретики підвищують ризик нефротоксичного впливу НПЗЗ;
- пробенецид та сульфінпіразон: можуть затримувати екскрецію ібупрофену, урикозуричний ефект пробенециду та сульфінпіразону послаблюється;
- антикоагулянти: НПЗЗ можуть посилити лікувальний ефект таких антикоагулянтів як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»);
- антиагрегантні препарати і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): збільшення ризику шлунково-кишкової кровотечі при застосуванні з НПЗЗ (див. розділ «Особливості застосування»);
- аміноглікозиди: НПЗЗ можуть зменшувати виведення аміноглікозидів;
- ацетилсаліцилова кислота/аспірин: не слід застосовувати в комбінації з ібупрофеном, оскільки це збільшує ризик виникнення побічних реакцій. Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину на агрегацію тромбоцитів. Однак невизначеність щодо можливості екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не дає змоги зробити остаточні висновки про те, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними (див. розділ «Особливості застосування»);
- препарати групи сульфонілсечовини: дія пероральних антидіабетичних препаратів (сульфонілсечовини) може бути посилена дією ібупрофену та інших НПЗЗ. Рідко повідомляли про гіпоглікемію у пацієнтів, які отримували ібупрофен на терапії сульфонілсечовиною. Слід регулярно перевіряти рівень глюкози в крові та при необхідності коригувати дозу антидіабетичних препаратів;
- антагоністи Н2 гістаміну: клінічно значущої взаємодії ібупрофену з циметидином або ранітидином не встановлено;
- дигоксин: НПЗЗ можуть підвищувати концентрацію дигоксину у плазмі крові;
- фенітоїн: НПЗЗ можуть підвищувати концентрацію фенітоїну у плазмі крові;
- літій: НПЗЗ можуть знижувати виведення літію;
- метотрексат: НПЗЗ можуть пригнічувати канальцеву секрецію метотрексату і знижувати кліренс метотрексату;
- баклофен: застосування НПЗЗ підвищує токсичність баклофену;
- холестирамін: при одночасному застосуванні з холестираміном може знижуватись абсорбція ібупрофену у шлунково-кишковому тракті, проте клінічне значення цього невідоме;
- циклоспорин: підвищення ризику нефротоксичності;
- такролімус: підвищення ризику нефротоксичності;
- екстракти трав: гінкго білоба може потенціювати ризик кровотеч, пов’язаний з НПЗЗ;
- міфепристон: зменшення ефективності лікарського засобу теоретично можливе з огляду на антипростагландинові властивості НПЗЗ. Обмежені дані дають змогу передбачити, що одночасне застосування НПЗЗ у день застосування простагландину не змінює дію міфепристону або простагландинів на дозрівання шийки матки або скоротність матки і не знижує клінічну ефективність медикаментозного переривання вагітності;
- хінолонові антибіотики: дослідження на тваринах показали, що судоми, пов’язані з хінолонами, можуть виникати частіше у зв’язку з прийомом НПЗЗ. Одночасний прийом з ібупрофеном підвищує ризик виникнення судом;
- зидовудин: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗЗ. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном;
- інгібітори CYP2C9: одночасне призначення ібупрофену з інгібіторами CYP2C9 може збільшувати експозицію ібупрофену (субстрат CYP2C9). У ході одного дослідження було показано, що вориконазол та флуконазол (інгібітори CYP2C9) збільшували експозицію S(+)-ібупрофену приблизно на 80–100 %. Необхідно розглянути зниження дози ібупрофену при одночасному призначенні з інгібіторами CYP2C9, особливо при призначенні високих доз ібупрофену пацієнтам, які приймають вориконазол або флуконазол;
- одночасне застосування ібупрофену і калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії (рекомендується перевірка калію в сироватці крові);
- серцевими глікозидами: НПЗЗ можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові.
Загальні застереження
Побічні ефекти ібупрофену в цілому можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, потрібної для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду часу (див. розділ «Спосіб застосування та дози» і шлунково-кишкові, кардіоваскулярні ризики нижче).
Довготривале застосування будь-яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. При підозрі або підтвердженні цієї ситуації слід звернутися до лікаря та відмінити лікування. Слід припускати діагноз головного болю, зумовленого надмірним застосуванням лікарського засобу, у пацієнтів, які страждають на часті або щоденні головні болі, незважаючи на (або через) регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю.
Для деяких селективних інгібіторів ЦОГ-2 у плацебо-контрольованих дослідженнях було виявлено підвищений ризик тромботичних серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень. Поки не відомо, чи корелює цей ризик безпосередньо селективність ЦОГ-1/ЦОГ-2 для окремих НПЗЗ. Оскільки в даний час немає порівнянних даних клінічного дослідження щодо ібупрофену з максимальними дозами та тривалою терапією, аналогічно підвищений ризик не можна виключити. Поки не будуть доступні відповідні дані, ібупрофен слід застосовувати при клінічно доведеній ішемічній хворобі, цереброваскулярній хворобі, захворюваннях периферичних артерій або у пацієнтів зі значними факторами ризику (наприклад, високий артеріальний тиск, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) слід застосовувати лише після ретельної оцінки ризику та користі. Також через цей ризик слід давати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого терміну терапії.
Ниркові ефекти НПЗЗ включають затримку рідини з набряком та/або артеріальною гіпертензією. Тому ібупрофен слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушенням роботи серця та іншими станами, що схильні до затримки рідини. Слід бути обережними також пацієнтам, які приймають діуретики або інгібітори АПФ одночасно, а також при підвищеному ризику гіповолемії.
При одночасному застосуванні НПЗЗ з алкоголем можуть збільшуватися побічні ефекти, пов’язані з активною речовиною, зокрема з боку шлунково-кишкового тракту або центральної нервової системи (ЦНС).
Маскування симптомів основних інфекцій. Ібупрофен може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалося при бактеріальній негоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Якщо ібупрофен застосовувати при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Респіраторні розлади. З обережністю слід призначати ібупрофен пацієнтам, які страждають на бронхіальну астму, хронічний риніт, алергічні захворювання або мають їх в анамнезі, оскільки повідомляли, що ібупрофен може спричиняти бронхоспазм, кропив’янку або ангіоневротичний набряк у таких пацієнтів.
Порушення функції серця, нирок і печінки. З обережністю слід застосовувати НПЗЗ пацієнтам із порушеннями функції нирок, печінки або серця, оскільки це може призвести до погіршення функції нирок.
Звичний одночасний прийом подібних знеболювальних препаратів надалі підвищує цей ризик.
Пацієнтам з порушенням функції нирок, печінки або серця слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу, а також контролювати функцію нирок, особливо у разі довготривалого лікування (див. розділ «Протипоказання»).
Інші НПЗЗ. Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку спостерігається підвищена частота побічних реакцій на НПЗЗ, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, які можуть бути летальними.
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки, перфорації. НПЗЗ слід з обережністю застосовувати пацієнтам із хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Протипоказання»).
Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, в т. ч. летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗЗ, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку шлунково-кишкової системи в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки підвищується при збільшенні доз НПЗЗ у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. Ці пацієнти повинні починати лікування з мінімальних доз. Слід дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують супутні препарати, що підвищують ризик гастротоксичності або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), СІЗЗС або антиагрегантні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота/аспірин (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). При тривалому лікуванні для цих пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують супутнього застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти/аспірину або інших лікарських засобів, що збільшують ризик для шлунково-кишкового тракту, може потребуватися призначення лікарем комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнти зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі, передусім пацієнти літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (переважно кровотечу), особливо про шлунково-кишкову кровотечу на початку лікування.
У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.
Ібупрофен слід призначати лише за суворими показаннями та під медичним наглядом щодо шлунково-кишкових скарг та дисфункції печінки, оскільки їх стан може погіршитися (див. «Побічні реакції»).
Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив. Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас ІI за класифікацією NYHA) в анамнезі слід з обережністю розпочинати довготривале лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗЗ, повідомляли про випадки затримки рідини, артеріальної гіпертензії та набряків.
Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосовування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов’язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не передбачають, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤ 1200 мг на добу) пов’язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.
Пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас II‒III за класифікацією NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг на добу). Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).
Шкірні реакції. Дуже рідко на тлі прийому НПЗЗ можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса‒Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Побічні реакції»). Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігається на ранніх етапах терапії, у більшості випадків такі реакції виникають протягом першого місяця лікування. Також повідомляли про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу (AGEP), що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен.
Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На даний час не можна виключати вплив НПЗЗ на погіршення цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у випадку вітряної віспи.
Вплив на нирки. З обережністю слід починати лікування ібупрофеном пацієнтів зі значною дегідратацією. Існує ризик порушення функції нирок, особливо у дітей, підлітків та пацієнтів літнього віку з дегідратацією. Як і при застосуванні інших НПЗЗ, тривалий прийом ібупрофену може призвести до папілярного некрозу нирок та інших патологічних змін у нирках. Токсичний вплив на нирки також спостерігався у пацієнтів, у яких ниркові простагландини відігравали компенсаторну роль у підтриманні перфузії нирок. Призначення НПЗЗ таким пацієнтам може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландинів і, вторинно, зменшення ниркового кровотоку, що може призвести до ниркової недостатності.
До групи високого ризику розвитку такої реакції належать пацієнти з порушенням функції нирок, серцевою недостатністю, дисфункцією печінки, які приймають діуретики та інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), а також пацієнти літнього віку. Припинення прийому НПЗЗ зазвичай супроводжується відновленням стану, що передував лікуванню.
Звичне застосування знеболювальних лікарських засобів, особливо комбінації кількох знеболювальних, може призвести до стійкого порушення функції нирок з ризиком ниркової недостатності (аналгетична нефропатія). Цей ризик може бути підвищений через втрату солей та зневоднення.
Гематологічні ефекти. Ібупрофен може тимчасово пригнічувати функцію тромбоцитів (впливати на агрегацію тромбоцитів) і збільшувати час кровотечі. Тому рекомендується ретельно стежити за станом пацієнтів з порушеннями згортання крові.
Асептичний менінгіт, системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаних захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту. Однак при прийомі ібупрофену виникали симптоми асептичного менінгіту також у пацієнтів, у яких не було жодного з цих хронічних захворювань.
Вплив на фертильність у жінок. За деякими даними, лікарські засоби, які пригнічують синтез циклооксигенази/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Це явище є оборотним після припинення лікування. Довготривале застосування (стосується дози 2400 мг протягом доби, а також тривалості лікування понад 10 днів) ібупрофену може порушити жіночу фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей лікарський засіб застосовувати не слід.
Метаболізм порфірину. Слід дотримуватися обережності пацієнтам з вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад, гостра переміжна порфірія).
Хірургічні втручання. Слід дотримуватися обережності безпосередньо після обширних хірургічних втручань.
Інше. Дуже рідко спостерігаються тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок). При перших ознаках реакції гіперчутливості після застосування препарату терапію необхідно припинити. В таких випадках необхідно проводити як симптоматичну, так і спеціалізовану терапію.
При довготривалому застосуванні препарату необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки та нирок, а також перевіряти картину крові.
Цей лікарський засіб містить лактози моногідрат (одна таблетка Ібупрофен 400 – 26,37 мг, одна таблетка Ібупрофен 200 – 13,34 мг). Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову форму непереносимості фруктози, синдром мальабсорбції глюкози та галактози, а також недостатність ферментів сахарази або ізомальтази, не слід приймати цей лікарський засіб.
Фертильність.
Застосування ібупрофену може погіршувати жіночу фертильність та не рекомендується до застосування жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які мають проблеми зі здатністю завагітніти або які проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути необхідність припинення прийому ібупрофену.
Вагітність
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшувався з менш ніж 1 % до приблизно 1,5 %. Вважається, що ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріонів/плодів. Крім того, повідомляли про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.
Перший та другий триместр
Ібупрофен не слід приймати без призначення лікаря, починаючи з 20-го до 28-го тижня вагітності.
Упродовж І-ІІ триместрів вагітності ібупрофен застосовувати тільки тоді, коли, на думку лікаря, користь для матері значно перевищує можливий ризик для плода.
Жінкам, які намагаються завагітніти, а також під час І та ІІ триместрів вагітності слід застосовувати найменшу можливу дозу протягом найкоротшого періоду часу, і розглянути можливість контролю рівня навколоплідних вод за допомогою ультразвуку у випадку, якщо лікування перевищує 48 годин.
Третій триместр
Застосування НПЗЗ залишається протипоказаним в останньому триместрі вагітності (з 28 тижня і до кінця вагітності). Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландину можуть впливати на плід, призводячи до таких ризиків:
- кардіопульмонарна токсичність (що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
- порушення функції нирок, яке може призвести до низького рівня навколоплідних вод та можливих ускладнень, таких як порушення дозрівання легень та втрата руху суглобів (контрактури кінцівок) у новонародженої дитини.
Наприкінці вагітності інгібітори синтезу простагландинів у матері та новонародженого можуть призводити до:
- можливого подовження часу кровотечі, антитромбоцитарного ефекту, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах;
- пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.
Пологи.
Не рекомендується приймати ібупрофен під час пологів. Початок пологів може бути відкладеним у часі, а їх тривалість подовжитися разом зі збільшенням схильності до кровотеч у матері та дитини.
Годування груддю.
У деяких дослідженнях ібупрофен був виявлений у грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, що він може негативно вплинути на немовля, яке годують груддю. В якості запобіжних заходів ібупрофен не рекомендується застосовувати жінкам у період годування груддю.
Ніяких відповідних досліджень не проводили. Прийом ібупрофену може впливати на швидкість реакції пацієнтів, про що слід пам’ятати у разі заняття діяльністю, яка потребує підвищеної концентрації уваги, наприклад при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Вплив на швидкість реакції значною мірою посилюється при комбінації з алкоголем.
Після прийому НПЗЗ можливі небажані явища, такі як запаморочення, сонливість, втома і порушення зору. Якщо такі явища з’явилися під час застосування НПЗЗ, пацієнти не повинні керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.
Застосовувати внутрішньо. Тільки для короткотривалого застосування. Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів.
Таблетки слід приймати переважно під час або після прийому їжі, не розжовувати та запивати водою.
Дорослим та дітям віком від 12 років з масою тіла від 40 кг застосовувати за один прийом по 1 таблетці дозуванням 400 мг або по 2 таблетки дозуванням 200 мг кожні 6 годин у разі необхідності. Максимальна добова доза становить 1200 мг ібупрофену. Застосовувати мінімальну ефективну дозу, потрібну для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду часу.
Якщо у підлітків симптоми захворювання погіршуються або зберігаються більше 3 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування.
Якщо в дорослих підвищена температура тіла зберігається більше 3 днів або біль не зникає протягом 4 днів, або симптоми захворювання погіршуються, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування.
Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, залежно від перебігу захворювання та стану пацієнта.
Дітям віком від 6 до 11 років з масою тіла від 20 кг до 40 кг: зазвичай застосовувати з розрахунку від 20 до 30 мг/кг від маси тіла на добу у в декілька прийомів. Рекомендована початкова доза – 1 таблетка дозуванням 200 мг, повторна доза через 6 годин у разі необхідності. Максимальна добова доза для дітей з масою тіла від 20 до 30 кг становить 600 мг ібупрофену (3 таблетки дозуванням 200 мг); для дітей з масою тіла від 30 до 39 кг становить 800 мг ібупрофену (4 таблетки дозуванням 200 мг).
Пацієнти літнього віку не потребують спеціального підбору дози, крім випадків вираженої ниркової або печінкової недостатності. Через можливість розвитку небажаних ефектів пацієнти літнього віку потребують ретельного нагляду.
Пацієнти з легким та помірним порушенням функції нирок не потребують зниження дози (щодо пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнти з легким та помірним порушенням функції печінки не потребують зниження дози (щодо пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки див. розділ «Протипоказання»).
Діти.
Таблетки по 200 мг – не застосовувати дітям віком до 6 років та масою тіла менше 20 кг.
Таблетки по 400 мг – не застосовувати дітям віком до 12 років та масою тіла менше 40 кг.
Симптоми токсичності зазвичай не спостерігалися при застосуванні доз нижче 100 мг/кг у дітей та дорослих. Проте в деяких випадках можуть бути потрібні підтримуючі заходи. Застосування лікарського засобу дітям у дозі понад 400 мг/кг може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5‒3 години.
Симптоми. У більшості пацієнтів симптоми передозування розвиваються протягом 4–6 годин після прийому значної кількості ібупрофену.
Найчастіші симптоми передозування включають нудоту, блювання, біль у животі, млявість і сонливість. Прояви з боку центральної нервової системи (ЦНС): головний біль, дзвін у вухах, запаморочення, судоми і втрата свідомості. Рідко повідомляли про ністагм, метаболічний ацидоз, гіпотермію, симптоми з боку нирок, шлунково-кишкову кровотечу, кому, апное і пригнічення ЦНС та дихальної системи. Повідомляли про серцево-судинну токсичність, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, брадикардії і тахікардії.
У разі значного передозування можливий розвиток ниркової недостатності та ураження печінки. Значне передозування зазвичай добре переноситься, якщо не приймати інші препарати. При серйозних отруєннях може виникнути метаболічний ацидоз.
Лікування. Немає специфічного антидоту при передозуванні ібупрофеном. Пацієнтів слід лікувати за необхідності симптоматично. Якщо прийнята кількість препарату перевищує 400 мг/кг, рекомендується протягом 1 години після його прийому провести промивання/спорожнення шлунка з подальшим симптоматичним лікуванням. Протягом 1 години після прийому потенційно токсичної кількості необхідно призначити активоване вугілля і спостерігати за пацієнтом принаймні протягом 4 годин.
Лікування повинно включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. Забезпечити достатній діурез.
Часті або тривалі судоми слід лікувати внутрішньовенним введенням діазепаму. Інші заходи можуть бути показані за клінічним станом пацієнта.
Зазначені нижче побічні реакції спостерігалися під час короткотривалого застосування доз ібупрофену, що не перевищували 1200 мг на добу. При лікуванні хронічних захворювань при тривалому застосуванні можуть виникати додаткові побічні ефекти.
Побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться за системами органів та частотою їх прояву.
Частота побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до
Найчастіше спостерігаються побічні реакції при застосуванні НПЗЗ, що впливають на шлунково-кишковий тракт за своєю природою і здебільшого залежать від дози, зокрема ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, який залежить від дози та тривалості лікування.
Можуть виникати пептичні виразки, перфорації або кровотечі, іноді летальні, особливо у пацієнтів літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»), нудота, блювання, діарея, метеоризм, запори, порушення травлення (диспепсія), болі в животі, мелена, гематемезис.
Після застосування повідомляли про виразковий стоматит, загострення коліту та хворобу Крона (див. «Попередження та запобіжні заходи»). Гастрит спостерігається рідше. Рідко повідомляли про перфорацію шлунково-кишкового тракту при застосуванні ібупрофену.
Загострення шкірних інфекцій, спричинених інфекцією (наприклад, розвиток некротизуючого фасцититу), було описано при одночасному застосуванні НПЗЗ. У виняткових випадках під час варицельної інфекції можуть виникнути важкі інфекції шкіри та ускладнення м’яких тканин. Якщо є якісь ознаки інфекції або вона погіршується під час використання ібупрофену, пацієнт повинен негайно звернутися до лікаря.
Клінічні дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов’язаним з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливості застосування»).
Інфекції та інвазії: нечасто – риніт; рідко – асептичний менінгіт (особливо у пацієнтів з існуючими аутоімунними порушеннями, такими як системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини) із симптомами ригідності потиличних м´язів, головним болем, нудотою, блюванням, гарячкою або дезорієнтацією (див. розділ «Особливості застосування»).
Описано випадки загострення запалень шкіри, спричинених інфекцією (наприклад розвитку некротичного фасциту) під час застосування НПЗЗ. Якщо під час застосування ібупрофену виникають або загострюються ознаки інфекції, пацієнту слід негайно звернутися до лікаря.
З боку крові та лімфатичної системи: рідко – апластична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтротопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, які можуть виникати при тривалому лікуванні, першими ознаками яких є пропасниця, біль у горлі, поверхневі виразки у ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, кровотеча нез’ясованого походження та синці.
З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість. Є повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, реакції з боку дихальних шляхів, включаючи бронхіальну астму, загострення астми, бронхоспазм або задишку, різні розлади з боку шкіри, включаючи висипи різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк, рідше – ексфоліативний та бульозний дерматози (включаючи епідермальний некроліз та мультиформну еритему).
Рідко – анафілактична реакція, синдром вовчакового еритематозу, аутоімунна гемолітична анемія.
З боку психіки: нечасто – безсоння, тривожні розлади; рідко – депресія, сплутаність свідомості, збудження, галюцинації; дуже рідко – психічні розлади.
З боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення, зниження чутливості (особливо у поєднанні з алкоголем); нечасто – парестезія, сонливість.
З боку органів зору: нечасті – погіршення зору, як правило, оборотні, якщо лікування припинено; рідко – токсична амбліопія, токсична невропатія зорового нерва, неврит зорового нерва.
З боку органів слуху і лабіринтні порушення: нечасто – погіршення слуху, вертиго, при тривалому лікуванні можливі дзвін у вухах та запаморочення.
З боку серця: дуже рідко – серцева недостатність, набряк, інфаркт.
З боку судин: дуже рідко – артеріальна гіпертензія.
Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може дещо підвищувати ризик виникнення артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту) (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – бронхіальна астма, бронхоспазм, диспное, небезпека виникнення гострого набряку легенів у пацієнтів із серцевою недостатністю.
З боку шлунково-кишкового тракту: часто – абдомінальний біль, диспепсія, діарея, блювання, нудота, метеоризм, запор, мелена, гематемезис, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча; нечасто – гастрит, дуоденальна виразка, шлункова виразка, виразковий стоматит, шлунково-кишкова кровотеча, що можуть у деяких випадках призвести до летального наслідку, особливо в осіб літнього віку; дуже рідко – панкреатит; невідомо – печія, утворення виразок ротової порожнини, езофагіт, розвиток стриктур кишечнику, загострення виразкового коліту та хвороба Крона (див. розділ «Протипоказання»).
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гепатит, жовтяниця, порушення функції печінки; дуже рідко – печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; рідко – кропив’янка, свербіж, пурпура, ангіоневротичний набряк, реакції світлочутливості; дуже рідко – тяжкі форми шкірних реакцій (наприклад мультиформна еритема, бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса–Джонсона та токсичний епідермальний некроліз); частота невідома – медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), гострий генералізований екзантемальний пустульоз.
У виняткових випадках на тлі вітряної віспи можуть виникати тяжкі шкірні інфекції та ускладнення з боку м’яких тканин (див. також «Інфекції та інвазії»).
З боку нирок та сечовидільних шляхів: рідко – токсична нефропатія у різних формах, у тому числі тубулоінтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром і ниркова недостатність; дуже рідко – гостре порушення функції нирок, сосочковий некроз, особливо при тривалому застосуванні, пов’язані з підвищенням рівня сечовини у плазмі крові, та набряк, гіпернатріємія (затримка натрію), рідке сечовипускання.
Загальні порушення і порушення у місці введення: часто – нездужання/стомлювальність, роздратованість; рідко – набряк.
Лабораторні дослідження: дуже рідко – зниження рівня гемоглобіну.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації препарату є важливими. Вони дозволяють проводити безперервний моніторинг співвідношення між користю та ризиками застосування лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.
3 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °C.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Таблетки по 200 мг: по 10 таблеток у блістері; по 2 або по 5 блістерів у пачці з картону.
Таблетки по 400 мг: по 10 таблеток у блістері; по 1 або по 2, або по 5 блістерів у пачці з картону.
Без рецепта.
ПрАТ «Технолог».
Україна, 20300, Черкаська обл., місто Умань, вулиця Стара прорізна, будинок 8.
Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України
УВАГА! Ціни актуальні лише в разі оформлення замовлення в електронній медичній інформаційній системі Аптека 9-1-1. Ціни на товари в разі купівлі безпосередньо в аптечних закладах-партнерах можуть відрізнятися від тих, що зазначені на сайті!
Додавання відгуку
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
