Рамімед

табл. 5 мг, № 30

• Раміприл 5 мг

табл. 10 мг, № 30

• Раміприл 10 мг

табл. 2,5 мг + 12,5 мг, № 30

• Раміприл 2,5 мг
• Гідрохлортіазид 12,5 мг

табл. 5 мг + 25 мг, № 30

• Раміприл 5 мг
• Гідрохлортіазид 25 мг

Купити таблетки Рамімед можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю. Актуальна на Рамімед ціна вказана у каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

фармакодинамика. Рамімед / Рамімед Комбі - антигіпертензивний лікарський засіб, інгібітор АПФ. Рамімед після абсорбції в шлунково-кишковому тракті гидролизует і пригнічує активність АПФ (кініназа II), викликаючи розширення судин та зниження артеріального тиску. Пригнічення активності АПФ підвищує активність реніну в плазмі крові, знижує рівень ангіотензину II і альдостерону. Рамімед проявляє антигіпертензивний ефект як при високому, так і при низькому рівні реніну в плазмі крові. Раміприл пригнічує метаболізм брадикініну. Антигіпертензивний ефект настає через 1-2 години після застосування препарату, максимальний ефект розвивається протягом 3-6 год і триває не менше 24 год. При щоденному прийомі Рамімеда антигіпертензивний ефект поступово підвищується протягом кількох (3-4) тижнів і зберігається при тривалому лікуванні . При вираженій недіабетичній або діабетичної нефропатії Рамімед уповільнює прогресування порушень функцій нирок і розвитку термінальної стадії ниркової недостатності, при яких потрібна трансплантація нирки або діаліз. Рамімед істотно не змінює нирковий кровообіг (а в деяких випадках навіть покращує його) і швидкість клубочкової фільтрації. У хворих з ризиком недіабетичної або діабетичної нефропатії раміприл знижує рівень альбумінурії.

Раптова відміна препарату не призводить до швидкого підвищення артеріального тиску.

Рамімед також володіє кардіопротекторну дію за рахунок пригнічення аніотензінпревращающего ферменту в міокарді.

Дослідження REIN, багатоцентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження у паралельних групах, проводили з метою оцінки впливу лікування раміприлом на інтенсивність зниження швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) у 352 пацієнтів з нормальним або підвищеним артеріальним тиском (віком 18−70 років), у яких спостерігалася легка (середня кількість виведеного білка із сечею > 1 та < 3 г/за добу) або тяжка протеїнурія (≥ 3 г/за добу) внаслідок хронічної недіабетичної нефропатії. Обидві підгрупи були проспективно стратифіковані.

Результати основного аналізу стану пацієнтів з найбільш тяжкою протеїнурією (підгрупа, яка достроково припинила участь у дослідженні, оскільки була доведена користь від лікування у групі раміприлу) продемонстрували, що середня інтенсивність зниження ШКФ за місцями була нижчою при застосуванні раміприлу, ніж при застосуванні плацебо: −0,54 (0,66) порівняно з −0,88 (1,03) мл/хв/місяць, p = 0,038. Таким чином, міжгрупова різниця становила 0,34 [0,03−0,65] мл/хв/місяць та приблизно 4 мл/хв/рік; 23,1 % пацієнтів  групи раміприлу досягли комбінованої вторинної кінцевої точки - подвоєння концентрації креатиніну у плазмі крові та/або термінальна стадія захворювання нирок (необхідність проведення гемодіалізу або трансплантації нирки) - порівняно з 45,5 % у групі плацебо (p = 0,02).

У двох масштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях [ONTARGET (дослідження  впливу телмісартану як монотерапії та у комбінації з раміприлом на загальну кінцеву точку)  і VA NEPHRON-D (дослідження діабетичної нефропатії у ветеранів)] вивчали застосування комбінації інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II. Ці дослідження не показали значущих переваг комбінованої терапії щодо ниркових та/або серцево-судинних наслідків та летальності, тоді як при цьому спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії порівнянно з монотерапією. Отже, інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Гідрохлортіазид, що входить до складу Рамімед Комбі, викликає помірно виражений діуретичний ефект, підвищуючи виведення з організму води, іонів натрію, хлору і калію. Знижує вміст іонів натрію в судинній стінці, знижуючи її чутливість до вазоконстрикторних впливів і посилюючи таким чином антигіпертензивний ефект раміприлу.

Комбінація раміприлу з гідрохлоротіазидом характеризується сильнішим гіпотензивним ефектом, ніж кожен з її компонентів окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретиків, зменшується.

Фармакокінетика. Раміприл швидко абсорбується після перорального застосування. Прийом їжі істотно не впливає на абсорбцію раміприлу. Його активний метаболіт раміпрілат приблизно в 6 разів активніше, ніж раміприл. Cmax раміприлату в плазмі крові досягається через 2-4 години після перорального застосування раміприлу. Зв'язування з білками плазми крові для раміприлату становить приблизно 56%.

T½ - 13-17 год при регулярному прийомі; близько 40% виводиться з калом і 60% - з сечею.

Біодоступність гідрохлортіазиду після перорального застосування становить приблизно 70%. Час досягнення Cmax в плазмі крові - 1,5-3 ч. Зв'язування з білками крові - 40-70%. Виведення з плазми крові - двофазне; T½ в початковій фазі - 2 ч, в кінцевій - близько 10 год. Всього 50-75% прийнятої перорально дози екскретується з сечею в незміненому вигляді.

Спільне застосування раміприлу і гідрохлоротіазиду не впливає на біодоступність окремих компонентів.

Рамімед:

• пониження ризику розвитку інфаркту міокарда у пацієнтів з ішемічною хворобою серця;
• АГ;
• cердечная недостатність;
• клінічно виражена серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою не раніше, ніж через 2 доби після гострого інфаркту міокарда;
• виражена діабетична або недіабетична нефропатія, а також її початкові стадії.

Рамімед Комбі Есенціальна АГ.

Комбінація раміприлу / гідрохлортіазиду показана пацієнтам, у яких артеріальний тиск погано піддається контролю при застосуванні тільки раміприлу або тільки гідрохлортіазиду.

Рамімед (Рамімед 2,5 мг; Рамімед 5 мг; Рамімед 10 мг)

Таблетки слід ковтати, запиваючи великою кількістю рідини (близько 1 склянки).

Таблетки не можна розжовувати.

Їжа не впливає на всмоктування раміприлу, тому таблетки Рамімеда можна приймати незалежно від її прийому.

Профілактика розвитку інфаркту міокарда. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг раміприлу 1 раз на добу. Дозу препарату поступово підвищують залежно від реакції пацієнта.

Рекомендується збільшити дозу до 5 мг протягом 2 тижнів, потім через 3 тижні - до 10 мг/добу.

Підтримуюча доза - 10 мг раміприлу 1 раз на добу. У пацієнтів, які раніше приймали раміприл в більш низьких дозах за іншими свідченнями, дозу можна поступово підвищувати до цільового рівня - 10 мг 1 раз на добу.

АГ. Рекомендована початкова добова доза раміприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Дозу необхідно підвищувати поступово, з інтервалами 2-3 тижнів, в залежності від реакції пацієнта, до максимальної - 10 мг 1 раз на добу.

Зазвичай підтримуюча доза для лікування гіпертензії становить 2,5-5 мг 1 раз на добу. Якщо є необхідність в дозах вище 10 мг, замість подальшого збільшення дози препарату Рамімед слід розглянути можливість його поєднання з іншими антигіпертензивними засобами, наприклад, діуретиками або блокаторами кальцієвих каналів.

Прийом діуретиків необхідно припинити за 2-3 дні до початку терапії раміприлом, для того щоб знизити ймовірність симптоматичної гіпотензії. При необхідності прийом діуретиків можна розпочати знову після закінчення лікування раміприлом.

У хворих з АГ, які також мають застійну серцеву недостатність з асоційованою нирковою недостатністю або без неї, може спостерігатися симптоматична гіпотензія при застосуванні інгібіторів АПФ. Таким пацієнтам слід почати терапію з дози 1,25 мг під медичним наглядом у лікарні.

Серцева недостатність. Рекомендована початкова доза - 1,25 мг/добу. Залежно від терапевтичного ефекту добову дозу можна підвищувати в 2 рази кожні 1-2 тижні. Якщо добова доза дорівнює або перевищує 2,5 мг, то препарат можна приймати в 1 або 2 прийоми.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати 10 мг.

Серцева недостатність після інфаркту міокарда. Початок терапії: лікування раміприлом можна починати тільки в стаціонарі в період між 3-10-м днями після інфаркту. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері), а через 2 дні її підвищують до 5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Звичайна підтримуюча доза раміприлу - 2,5-5 мг 2 рази на добу.

Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (наприклад виникає гіпотензія), то її необхідно знизити до 1,25 мг 2 рази на добу. Через 2 дні цю дозу можна знову збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, а протягом наступних 2 днів - до 5 мг 2 рази на добу.

Якщо пацієнт не переносить збільшення дози до 2,5 мг 2 рази на добу, то лікування раміприлом необхідно припинити.

Виражена недіабетична або діабетична нефропатія, а також її початкові стадії. Рекомендована початкова доза - 1,25 мг 1 раз на добу. Її слід підвищувати кожні 2-3 тижні в залежності від переносимості препарату пацієнтом. Максимальна добова доза становить 5 мг 1 раз на добу.

Ниркова недостатність. При помірному зниженні функції нирок (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу (1 таблетка 1,25 мг). Підтримуюча добова доза не повинна перевищувати 2,5 мг. Максимальна добова доза - не більше 5 мг. При значному зниженні функції нирок (кліренс креатиніну ≤10 мл/хв) застосовувати препарат не рекомендується.

Порушення функції печінки. На ранніх стадіях лікування препаратом Рамімед хворі з порушенням функції печінки потребують ретельного медичного нагляду. Рекомендована початкова доза в таких випадках - 1,25 мг 1 раз на добу, максимальна добова доза не повинна перевищувати 2,5 мг.

Пацієнти похилого віку (старше 65 років)

На початку лікування Рамімедом необхідний контроль артеріального тиску. Рекомендована початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу, звичайна підтримуюча доза - 2,5 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 5 мг.

У хворих, які лікуються діуретиками, слід розглянути можливість тимчасової відміни або хоча б зниження дози діуретиків не менше ніж за 2-3 дня (або більш тривалий термін, в залежності від тривалості дії діуретиків) до початку застосування препарату Рамімед. Для пацієнтів, які недавно отримували діуретики, початкова добова доза становить 1,25 мг (1 таблетка 1,25 мг).

Якщо у хворого в достатній мірі не усунуто порушення водно-електролітного балансу, а також при тяжкій гіпертензії та у випадках, коли значне зниження артеріального тиску може завдати шкоди (наприклад при стенозі коронарних або мозкових артерій), слід віддати перевагу низькі початкові дози, наприклад 1,25 мг на добу.

Рамімед Комбі застосовують всередину у дорослих. Приймають вранці з достатньою кількістю рідини, не розжовуючи. Препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Призначення лікарського засобу рекомендується тільки після індивідуального титрування доз з окремими компонентами - раміприлом і гідрохлоротіазидом.

Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг / 12,5 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна підвищити не раніше ніж через 3 тижні. Звичайна підтримуюча доза - 2,5 мг / 12,5 мг або 5 мг / 25 мг одноразово. Максимальна добова доза - 5 мг / 25 мг.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Необхідний моніторинг рівня калію і креатиніну кожні 2 міс. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв слід застосовувати ½ таблетки 2,5 мг / 12,5 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 5 мг / 25 мг.

Пацієнти похилого віку. Початкова доза не повинна перевищувати ½ таблетки 2,5 мг / 12,5 мг.

У пацієнтів з неповністю компенсованим дефіцитом рідини або солей в організмі, з вираженою АГ, так само, як і хворі, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад з клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин мозку), слід застосовувати початкову дозу ½ таблетки 2,5 мг / 12,5 мг на добу.

Пацієнти, які попередньо лікувались діуретиками

Бажано припинити застосування діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку терапії препаратом Рамімед Комбі або принаймні знизити дозу сечогінного лікарського засобу. Початкова доза для пацієнтів, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить ½ таблетки 2,5 мг / 12,5 мг.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Відповідь на терапію може бути як вираженим, так і невираженим. Тому лікування цих пацієнтів слід починати під пильним медичним наглядом. Максимальна добова доза для дорослих становить ½ таблетки 2,5 мг / 12,5 мг.

гіперчутливість до раміприлом і інших інгібіторів АПФ, тіазидів, похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату, ангіоневротичний набряк в анамнезі, гіпотензія, стеноз ниркової артерії (двобічний або однобічний у пацієнтів з єдиною ниркою), ниркова недостатність з кліренсом креатиніну <30 мл/хв, анурія , важка печінкова недостатність, холестаз, діаліз або гемофільтрація з використанням негативно заряджених високопродуктивних мембран (наприклад AN 69); аферез ЛПНЩ; десенсибілізації; декомпенсована серцева недостатність; первинний гіперальдостеронізм; трансплантація нирки; стеноз аорти або мітрального клапана серця з порушенням гемодинаміки або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; клінічно значущий електролітний дисбаланс (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія), період вагітності та годування груддю; дитячий вік.

найчастішими побічними ефектами є запаморочення (близько 4%), нудота (близько 3%) і головний біль (близько 2%).

З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки - гемолітична анемія, агранулоцитоз, панцитопенія, пригнічення функції кісткового мозку.

З боку імунної системи: в поодиноких випадках - розвиток симптомокомплексу, що складається з 1 або декількох симптомів (лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія, міозит, артралгія / артрит, підвищення титру антинуклеарних антитіл (ANA), підвищення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз, екзантема, анафілактичніреакції або інші дерматологічні реакції різного ступеня тяжкості).

Психічний статус: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - депресія, сплутаність свідомості, нервозність.

З боку нервової системи: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - парестезія, тремор; дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки, - невропатія.

З боку органу зору: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - порушення зору, кон'юнктивіт.

З боку органу слуху: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - дзвін у вухах, порушення рівноваги та слуху.

З боку серцево-судинної системи: часто (> 1/100, <1/10) - непритомність, ортостатичні реакції, включаючи гіпотензію; рідко (> 1/10 000, <1/1000) - тахікардія, посилене серцебиття, інфаркт міокарда, аритмія, синдром Рейно, ішемічний інсульт.

З боку дихальної системи: часто (> 1/100, <1/10) - кашель; рідко (> 1/10 000, <1/1000) - бронхіт, бронхоспазм, задишка, загострення БА, риніт, синусит.

З боку травної системи: часто (> 1/100, <1/10) - нудота, діарея, абдомінальний біль; рідко (> 1/10 000, <1/1000) - зміна смакових відчуттів, сухість у роті, стоматит, блювання, запор, панкреатит, анорексія.

З боку гепатобіліарної системи: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - підвищення рівня білірубіну і / або печінкових трансаміназ у сироватці крові, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, печінкова недостатність.

З боку шкіри та м'яких тканин: часто (> 1/100, <1/10) - висип, свербіж, кропив'янка (іноді супроводжується лихоманкою); рідко (> 1/10 000, <1/1000) - ангіоневротичний набряк з набряком обличчя, кінцівок, язика, голосової щілини та / або гортані, випадання волосся, оніхоліз, мультиформна еритема, фотосенсибілізація; дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки, - макулопапульозний висип, пемфігус, псоріаз і псоріазоподібні дерматит, пемфігоїдна або лихеноидная висип і енантема.

З боку кістково-м'язової системи: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - м'язовий спазм, біль у м'язах, біль у суглобах.

З боку сечовидільної системи: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - порушення функції нирок, ниркова недостатність, підвищення рівня креатиніну в плазмі крові; можливий розвиток протеїнурії, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю або у тих, хто приймає інгібітори АПФ у відносно високих дозах.

З боку статевої системи та молочних залоз: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - імпотенція; дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки, - гінекомастія.

Загальні порушення: часто (> 1/100, <1/10) - запаморочення, головний біль, стомлюваність; рідко (> 1/10 000, <1/1000) - біль в грудях, пітливість, порушення сну.

З боку лабораторних показників: рідко (> 1/10 000, <1/1000) - зниження рівня натрію в сироватці крові, підвищення рівня сечовини та калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю. Повідомлялося про зниження рівня гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.

Інгібітори АПФ можуть викликати прогресування протеїнурії, хоча зазвичай вони сприяють її зниження.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання, рідко – панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ); рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість у роті, рідко – глосит, невідомо – стоматит.

Існує ризик розвитку нейтропенії залежно від дози препарату і загального стану пацієнта.

не слід призначати медикамент Рамімед / Рамімед Комбі пацієнтам зі стенозом аортального та мітрального клапана. Після прийому першої дози препарату, а також при підвищенні дози діуретика хворі повинні перебувати під контролем лікаря протягом 8 год з метою попередження розвитку неконтрольованої гіпотензії.

У хворих із серцевою недостатністю прийом препарату може призвести до вираженої гіпотензії, що супроводжується олігурією або азотемією, і зрідка - розвитком гострої ниркової недостатності.

При терапії інфаркту міокарда в ранні терміни рівень систолічного артеріального тиску повинен бути не нижче 100 мм рт. ст.

Пацієнти зі злоякісною АГ або із супутньою тяжкою серцевою недостатністю повинні починати лікування в умовах стаціонару.

До початку і під час терапії інгібіторами АПФ необхідний контроль лейкоцитарної формули та загальної кількості лейкоцитів (1 раз на місяць протягом 3-6 міс) у пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку нейтропенії (при порушенні функції нирок, колагенозах або при прийомі великих доз препарату, а також при перших ознаках розвитку інфекційного захворювання). При розвитку нейтропенії (кількість нейтрофілів <2000 / мкл) терапію інгібіторами АПФ необхідно припинити.

До і під час лікування необхідно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок, рівень калію, електролітів, гемоглобіну, креатиніну, сечовини та печінковихтрансаміназ в плазмі крові.

З обережністю призначають препарат пацієнтам, які перебувають на малосолевой або без солі дієті (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії). У хворих зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (при прийомі діуретиків, обмеженому споживанні солі, діалізу, діареї і блювоті) можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування інгібіторами АПФ після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного розвитку вираженої артеріальної гіпотензії необхідно знизити дозу або відмінити препарат.

У хворих з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, не пов'язаного з прийомом інгібіторів АПФ, існує підвищений ризик його розвитку під час прийому Рамімеда.

Слід дотримуватися обережності при фізичному навантаженні або в жарку пору року в зв'язку з імовірністю виникнення дегідратації та гіпотензії внаслідок зниження ОЦК.

Не рекомендується вживати алкогольні напої під час лікування препаратом.

Перед проведенням хірургічного втручання (включаючи стоматологічне) необхідно попередити хірурга / анестезіолога про прийом лікарського засобу.

Пацієнти похилого віку. З обережністю призначають препарат пацієнтам, які приймають діуретики та / або при наявності серцевої недостатності, порушення функції печінки або нирок. Дозу лікар підбирає індивідуально в залежності від реакції на лікарський засіб.

Період вагітності та годування груддю. Не застосовувати в період вагітності. На час лікування препаратом годування груддю необхідно припинити.

Діти. Не рекомендується застосовувати у дітей.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. На час лікування слід утримуватися від керування транспортними засобами та виконання видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливо запаморочення, особливо після прийому початкової дози інгібітору АПФ у пацієнтів, які приймають діуретики.

Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з підвищеною частотою виникнення таких небажаних явищ як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із застосуванням лише одного засобу, що впливає на РААС (див. розділи "Протипоказання", "Особливості застосування" та "Фармакодинаміка").

не рекомендується призначати препарат разом з:

• алопуринолом, імунодепресантами, ГКС, прокаїнамідом, цитостатичними лікарськими засобами (ризик порушення кровотворення);
• противодиабетическими препаратами (інсулін або похідні сульфонілсечовини) у зв'язку зі значним гипогликемическим ефектом;
• антигіпертензивними лікарськими засобами (наприклад, діуретиками) або препаратами, що володіють антигіпертензивним ефектом (нітрати, трициклічні антидепресанти та анестетики) в зв'язку з посиленням антигіпертензивного дії Рамімеда;
• препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками, гепарином - можливе підвищення концентрації калію в крові;
• препаратами літію - підвищення концентрації літію в крові, токсичний ефект;
• НПЗП, препаратами натрію - зниження антигіпертензивного ефекту;
• алкоголем - потенціювання дії раміприлу.

симптоми: виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, шок, затримка діурезу, серцева аритмія, тахікардія, порушення свідомості, електролітний дисбаланс, гостра ниркова недостатність і паралітична кишкова непрохідність.

Лікування: загальні заходи (промивання шлунка, застосування сорбентів, сульфату натрію), якщо це можливо, протягом перших 30 хв після прийому препарату.

При гіпотензії - в / в введення фізіологічного розчину натрію хлориду, катехоламінів, ангіотензину II. При стійкої брадикардії - застосування штучного водія ритму.

Гемодіаліз неефективний.

При виникненні ангіоневротичного набряку необхідно негайно ввести 0,3-0,5 мг адреналіну п / к або повільно в / м, ГКС вводити в / в або в / м; в подальшому - в / в введення ГКС. Також рекомендується введення антигістамінних препаратів та антагоністів Н2-рецепторів.

Рамімед - при температурі не вище 25 °C. Рамімед Комбі - при температурі не вище 30 °C.