Амприл

склад:

Одна таблетка «Ампріл» містить 1,25; 2,5; 5 або 10 мг діючої речовини (раміприлу).

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, стеарилфумарат лактози, гідрокарбонат натрію, прежелатинізований крохмаль, кроскармелоза натрію, харчові барвники.

Форма випуску:

Таблетки «Ампріл», що містять по 1,25; 2,5; 5 або 10 мг діючої речовини. Упаковані в картонну коробку по 14, 28, 30, 56, 60, 84, 90 або 98 таблеток.

Купити Амприл від тиску можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю.
Актуальна ціна на ліки Амприл вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Фармакодинаміка. Раміприл після всмоктування метаболізується в печінці з утворенням раміприлату. Раміприлат є потужним інгібітором АПФ з тривалою дією. Пригнічення активності АПФ призводить до зниження концентрації в плазмі крові ангіотензину II, збільшення концентрації реніну, посилення ефектів брадикініну і до зниження секреції альдостерону. Останнє може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові. У пацієнтів з АГ гіпотензивний ефект раміприлу та його вплив на гемодинаміку обумовлені зменшенням ОПСС, що приводить до поступового зниження артеріального тиску. ЧСС зазвичай не змінюється. При тривалому лікуванні відбувається зменшення вираженості гіпертрофії лівого шлуночка без впливу на функцію серця. Гіпотензивний ефект проявляється через 1-2 години після одноразового прийому, досягає максимуму в межах 3-6 год і триває протягом 24 год.

Раміприл також ефективний при лікуванні хронічної серцевої недостатності. Його застосування у пацієнтів з клінічними ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності, резистентної до терапії, і знижує частоту госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.

Препарат також знижує загальну смертність і потребу в проведенні реваскуляризації, а також затримує початок і прогресування хронічної серцевої недостатності. Раміприл значно зменшує мікроальбумінурію і ризик розвитку нефропатії.

Фармакокінетика. Раміприл швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Абсорбція становить 50-60% і не залежить від прийому їжі. Cmax в плазмі крові досягається протягом 1 год після прийому. T½ раміприлу становить 1 ч.

Раміприл метаболізується в печінці. Основним метаболітом є раміпрілат, активність якого як інгібітора АПФ в 6 разів вище в порівнянні з раміприлом. Cmax раміприлату в плазмі крові досягається через 2-4 години після прийому, рівноважна концентрація в плазмі крові досягається через 4 дні від початку застосування препарату.

Приблизно 73% раміприлу і 56% раміприлату зв'язується з білками плазми крові.

Раміприл і раміпрілат в основному виводяться із сечею (приблизно 60%), переважно у вигляді метаболітів і <2% прийнятої дози виводиться у вигляді незміненого раміприлу.

Виведення раміпрілата має кілька фаз. Після прийому раміприлу у терапевтичній дозі кінцевий T½ становить 13-17 год.

У пацієнтів з нирковою недостатністю елімінація раміприлу, раміприлату та їх метаболітів уповільнена, тому дозу необхідно коригувати залежно від функції нирок. У хворих з печінковою недостатністю метаболічне перетворення раміприлу в раміприлат може сповільняться, що призводить до підвищення концентрації раміприлу в плазмі крові.

Лікування артеріальної гіпертензії.
Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження частоти виникнення серцево-судинних захворювань та смертності у пацієнтів з:
Вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця чи інсульту чи захворювання периферичних судин)
діабетом мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Лікування захворювання нирок:
Початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;
виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ "Фармакологічні властивості");
виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г на добу (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Лікування серцевої недостатності, що супроводжується клінічними проявами.
Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення смертності під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів із клінічними ознаками серцевої недостатності на початку лікування більш як через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

Дозування і тривалість лікування визначають індивідуально.

АГ

Рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів з АГ, які не приймають діуретики та в яких не діагностована серцева недостатність, становить 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від реакції на лікування дозу можна підвищувати в 2 рази кожні 1-2 тижні. Звичайна підтримуюча доза становить 2,5-5 мг/добу, а максимальна добова доза - 10 мг.

Якщо пацієнт приймає діуретик, його необхідно при можливості скасувати або принаймні знизити дозу мінімум за 3 дні до початку лікування раміприлом.

Початкова доза раміприлу для хворих АГ, які не припинили приймати діуретик до початку лікування, а також для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та серцевою недостатністю з порушенням функції нирок або без складає 1,25 мг 1 раз на добу. Лікування починають у стаціонарі під медичним контролем.

Хронічна серцева недостатність

Рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів зі стабільним станом, які приймають діуретики, становить 1,25 мг 1 раз на добу. Залежно від реакції на лікування дозу можна підвищувати в 2 рази кожні 1-2 тижні. Максимальна добова доза становить 10 мг.

Якщо пацієнт приймає діуретик у великій дозі, його необхідно при можливості скасувати або знизити дозу як мінімум за 3 дні до початку лікування раміприлом.

Стан після інфаркту міокарда

Лікування раміприлом можна починати тільки в стаціонарі в період між 3-м і 10-м днем після перенесеного інфаркту. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері); через 2 дні дозу збільшують до 5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Звичайна підтримуюча доза раміприлу становить 2,5-5 мг 2 рази на добу.

Якщо пацієнт погано переносить цю початкову дозу (наприклад виникає артеріальна гіпотензія), її необхідно знизити до 1,25 мг 2 рази на добу. Через 2 дні цю дозу можна знову збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, а протягом наступних 2 днів - підвищити дозу до 5 мг 2 рази на добу.

Якщо хворий погано переносить підвищення дози до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування раміприлом необхідно припинити.

нефропатія

Рекомендована початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу. Цю дозу необхідно підвищувати кожні 2-3 тижні в залежності від переносимості препарату. Максимальна добова доза становить 5 мг 1 раз на добу.

Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту і серцево-судинної смертності: рекомендована початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу. Залежно від реакції на лікування дозу необхідно поступово підвищувати. Рекомендується підвищувати дозу в 2 рази через 1-2 тижні та ще раз через 2-3 тижнів підвищити її до звичайної підтримуючої - 10 мг 1 раз на добу.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок

У пацієнтів з кліренсом креатиніну> 0,5 мл / с (30 мл/хв) корекція дози не потрібна. У хворих з кліренсом креатиніну <0,5 мл / с (30 мл/хв) початкова доза повинна становити 1,25 мг, а максимальна добова доза - 5 мг.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки

Початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу, а максимальна добова доза - 2,5 мг.

Застосування раміприлу у дітей не вивчалось, тому цей препарат не рекомендується застосовувати в педіатричній практиці.

Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат можна приймати до, під час або після їди.

Можливе виникнення таких побічних ефектів:

• З боку серцево-судинної і нервової системи
• Артеріальна гіпотензія. В поодиноких випадках можливі головний біль, порушення рівноваги, тахікардія, слабкість, сонливість, запаморочення або уповільнення реакцій.
• Іноді можуть виникати периферичні набряки, припливи крові до обличчя, дзвін у вухах, підвищена стомлюваність, збудливість, депресія, тремор, неспокій, порушення зору, розлади сну, сплутаність свідомості, тривожність, тахікардія, посилене серцебиття, порушення слуху, порушення ортостатичної регуляції, сонливість, можливі стенокардія, порушення ритму серця і непритомність.
• В поодиноких випадках можуть розвиватися мозкова ішемія, транзиторні ішемічні напади, ішемічний інсульт, феномен Рейно або парестезія.
• З боку сечовидільної системи
• Вкрай рідко (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок або ті, хто приймає діуретики) - минуще порушення функції нирок, що супроводжується підвищенням концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові. Рідко спостерігається підвищення концентрації калію в плазмі крові. В поодиноких випадках може знижуватися рівень натрію в плазмі крові, посилюватися наявна протеїнурія.
• З боку респіраторної системи
• Часто виникає сухий непродуктивний, дратівливий кашель. Іноді може виникати риніт, синусит, бронхіт, бронхоспазм і задишка, дуже рідко - ангіоневротичний набряк.
• З боку шкірних покривів
• Виникає висип, свербіж або кропив'янка. В поодиноких випадках можуть розвиватися такі реакції: макулопапульозні висипання, пухирчатка, загострення псоріазу, псоріазоподібний, пемфігоїдна або лихеноидная енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, оніхоліз або фотосенсибілізація.
• В період лікування інгібіторами АПФ підвищується ймовірність розвитку і збільшується вираженість анафілактичних / анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Можливо, цей ефект може проявлятися і по відношенню до інших алергенів.
• Шлунково-кишковий тракт
• Іноді виникає нудота, збільшується активність печінкових ферментів і / або рівень білірубіну в плазмі крові та розвивається холестатична жовтяниця. Рідко виникає сухість у роті, глосит, запальні реакції з боку шлунково-кишкового тракту, біль у шлунку, диспепсія, запор, діарея і блювота, а також підвищення рівня панкреатичних ферментів.
• Під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалися поодинокі випадки появи синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці та прогресує до некрозу печінки.
• Спостерігалися поодинокі випадки дисфункції печінки (включаючи гостру печінкову недостатність), гепатит, панкреатит і кишкову непрохідність.
• З боку системи крові
• Гіпогемоглобінемія або нейтропенія, еритроцитопенія і тромбоцитопенія.
• В окремих випадках може розвиватись агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення функції кісткового мозку.
• В поодиноких випадках - гемолітична анемія.

Інші побічні ефекти

Іноді відзначали кон'юнктивіт або (рідко) м'язові судоми, зниження лібідо, втрата апетиту, порушення нюхових і смакових відчуттів (наприклад металевий присмак у роті), а також часткову і іноді навіть повну втрату смаку.

В окремих випадках можуть виникати васкуліт, біль у м'язах і суглобах, пропасниця, еозинофілія або підвищення титру антиядерних антитіл (ANA).

підвищена чутливість до раміприлу або інших інгібіторів АПФ, компонентів препарату, наявність ангіоневротичногонабряку в анамнезі, гемодинамічно значущий стеноз ниркової артерії, артеріальна гіпотензія або нестабільна гемодинаміка, період вагітності та годування груддю.

На початку і в процесі лікування необхідно контролювати функцію нирок, особливо у пацієнтів з порушенням функціональної активності нирок, з серцевою недостатністю, двостороннім стенозом ниркових артерій або артерії єдиної нирки, а також у хворих, яким провели трансплантацію нирки.

Ризик розвитку алергічних (анафілактичних) реакцій підвищувався у пацієнтів, яким одночасно з лікуванням інгібіторами АПФ проводили гемодіаліз із застосуванням поліакрилонітрилових мембран.

При необхідності проведення гемодіалізу пацієнта спочатку слід перевести на препарат іншої групи, який відповідає цьому показнику, або застосувати інший тип мембран у діалізаторі.

Подібні реакції спостерігались і при лікуванні за допомогою аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, тому цей метод не рекомендується застосовувати у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ.

В період лікування раміприлом збільшення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові можуть також відзначати та у пацієнтів з нормальною функцією нирок, особливо якщо вони приймають сечогінні засоби. В такому випадку можна знизити дозу раміприлу або припинити застосування цього препарату. У хворих з порушенням функції нирок підвищується ризик розвитку гіперкаліємії.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки метаболізм раміприлу і утворення його активного метаболіту може сповільнюватися через зниження активності печінкових естераз.

Після початку застосування раміприлу у пацієнтів з неускладненій АГ іноді може розвиватися симптоматична гіпотензія.

До особам з високим ризиком розвитку гіпотензії відносяться:

• хворі з серцевою недостатністю; лікування у них необхідно починати з застосування раміприлу в мінімальній дозі (1,25 мг);
• які отримують терапію діуретиками; якщо не можна припинити застосування останніх або знизити їх дозу, застосування раміприлу слід розпочинати з мінімальної дози (1,25 мг);
• пацієнти з гіповолемією або втратою солей, а також хворі, у яких може виникнути такий дефіцит через недостатнє споживання рідини, солей; а також через діареї, блювоти або профузного потовиділення в умовах недостатньої компенсації солей і рідини. Тому перед початком лікування необхідно усунути дегідратацію, гіповолемію та / або дефіцит електролітів, а лікування раміприлом почати або продовжити в мінімальній дозі (1,25 мг) під суворим медичним контролем.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення на низьку подушку і заповнити обсяг плазми крові. Після нормалізації артеріального тиску і ОЦК хворі зазвичай добре переносять подальше лікування раміприлом.

У хворих після великих оперативних втручань і у пацієнтів, яким вводили гіпотензивний препарат під час наркозу, раміприл може блокувати утворення ангіотензину II через компенсаторного вивільнення реніну. Гіпотензію, що виникла за цим механізмом, можна усунути введенням рідини.

На початку і протягом лікування необхідно контролювати кількість лейкоцитів в периферичної крові для виявлення можливої нейтропенії / агранулоцитозу. Частий контроль необхідно здійснювати у пацієнтів з нирковою недостатністю, супутніми захворюваннями сполучної тканини (наприклад системний червоний вовчак або склеродермію), а також у хворих, які одночасно приймають інші препарати, здатні впливати на кількість формених елементів крові. Аналіз крові слід проводити при появі клінічних симптомів і ознак нейтропенії / агранулоцитозу, а також схильності до кровотеч.

У пацієнтів з гіпертензією іноді під час лікування раміприлом спостерігалося підвищення рівня калію в плазмі крові.

Раміприл може посилювати дію алкоголю. Підвищення вживання солі з їжею може зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу.

При застосуванні інгібіторів АПФ під час проведення десенсибілізуючої терапії з використанням осиної або бджолиної отрути може розвинутись анафілактична реакція (гіпотензія, бронхоспазм, блювання, шкірний висип). Реакції підвищеної чутливості можуть також розвиватися при укусах бджіл, ос. Якщо потрібно провести десенсибілізуючу терапію з використанням осиної або бджолиної отрути, застосування інгібітору АПФ слід тимчасово припинити та продовжити лікування відповідними препаратами іншої групи.

Діти. Відсутні клінічні дані щодо застосування препарату у дітей.

Здатність до керування транспортними засобами та роботі з потенційно небезпечними механізмами. Можуть впливати деякі побічні ефекти (певні симптоми зниження артеріального тиску, наприклад, запаморочення). Пацієнтам рекомендується уникати подібних видів діяльності до з'ясування індивідуальної реакції на лікування препаратом.

Симптомами передозування є артеріальна гіпотензія, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу і ниркова недостатність.

При появі гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення зі злегка піднятими нижніми кінцівками. При необхідності рекомендується збільшити об'єм плазми крові інфузією 0,9% розчину натрію хлориду. У разі значного передозування рекомендується провести промивання шлунка, ввести ентеросорбенти та сульфат натрію (в перші 30 хвилин, коли це можливо). Необхідно провести моніторинг АТ, функції нирок і рівня калію в плазмі крові. При гіпотензії, крім компенсації об'єму циркулюючої крові та електролітів, можна ввести агоніст α1-адренорецепторів (наприклад норадреналін, допамін) і ангіотензин II (Ангіотензінамід). Ефективність діалізу в лікуванні інтоксикації не встановлена.

При одночасному застосуванні раміприлу та інших гіпотензивних засобів (наприклад діуретиків) або інших препаратів, що знижують артеріальний тиск (наприклад нітратів, трициклічних антидепресантів, анестетиків), може посилюватись гіпотензивний ефект раміприлу.

Одночасне застосування раміприлу і препаратів калію або калійзберігаючих діуретиків може обумовлювати гиперкалиемию. Тому при одночасному застосуванні цих препаратів необхідно регулярно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Вазопресорні симпатомиметики (наприклад адреналін, норадреналін) можуть зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу, тому при одночасному застосуванні цих препаратів необхідно частіше контролювати рівень артеріального тиску.

Одночасне введення раміприлу і алопуринолу, імунодепресантів, кортикостероїдів, прокаїнаміду, цитостатиків або інших препаратів, здатних впливати на кількість клітин крові, підвищує ймовірність зміни кількості формених елементів крові.

Інші інгібітори АПФ можуть зменшувати виділення літію і тим самим призводити до підвищення його рівня в плазмі крові з ризиком розвитку токсичних ефектів. Тому при одночасному застосуванні препаратів літію і рамиприла потрібно контролювати рівень літію в плазмі крові.

Інгібітори АПФ можуть посилювати ефект антидіабетичних засобів (наприклад, інсуліну або похідних сульфонілсечовини), що в окремих випадках може зумовити розвиток гіпоглікемії. Тому на початку такої комбінованої терапії необхідно особливо строго контролювати рівень глюкози в крові.

Одночасне застосування раміприлу і деяких нестероїдних протизапальних засобів (наприклад ацетилсаліцилової кислоти або індометацину) може зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу. Крім того, одночасне застосування цих препаратів може викликати розвиток гіперкаліємії і підвищувати ризик порушення функції нирок.

Одночасне введення раміприлу і гепарину може викликати гіперкаліємію.

У сухому місці при температурі не вище 25 °C.