Флегмона

Флегмона

Флегмона — гостре гнійне запалення м’яких тканин, викликане бактеріальною інфекцією. Має тенденцію до поширення у прилеглі тканини (м’язи, шкіру, жирову клітковину) і, на відміну від абсцесу, не має чітких меж поширення. 

Причини флегмони

Прямою причиною захворювання є патогенні бактерії (зазвичай стрептокок або стафілокок), які потрапляють у тканину із кров’ю чи лімфою, а також при ушкодженнях шкіри. Якщо в людини ослаблений імунітет, то, потрапивши всередину, інфекція починає активно поширюватися, викликаючи гострий запальний процес, де пізніше виникає розм’якшена ділянка — порожнина, заповнена гноєм. Гній може прориватися назовні й утворювати свищ або проникати в суміжні тканини, викликаючи їх запалення та некроз. Існує також непряма причина виникнення цієї хвороби, яка не пов’язана з бактеріальною інфекцією та виникає на тлі інших захворювань (наприклад, гострий панкреатит).

Види флегмон

Існує кілька класифікацій. За розташуванням їх поділяють на:

1. Поверхневі. Вражається тканина до м’язового шару (наприклад, підшкірна флегмона).
2. Глибокі. Вражаються тканини нижче м’язового шару (наприклад, підфасціальна, міжм’язова флегмона).

За перебігом хвороби:

1. Гостра флегмона.
2. Хронічна (при досить активному імунітеті вогнище ущільнюється і твердіє, шкіра в цьому місці стає синьою).

За видом:

1. Серозна — перший етап запалення. Ексудат накопичується в ураженій ділянці. Місце запалення за консистенцією схоже на водянисте желе, а грань між нормальною та хворою тканиною важко розрізняється. За відсутності лікування захворювання переходить у гнильну чи гнійну форму.
2. Гнійна — уражені тканини «розплавляються» і утворюють гнійне скупчення білого, жовтого чи зеленого кольору. У цьому місці також може утворюватися свищ, виразка чи порожнина. 
3. Гнильна — тканина, у якій розвивається патологічний процес, руйнується, і на цій ділянці утворюється слизька маса болотного чи коричневого кольору з дуже важким запахом, при цьому загальне самопочуття людини також помітно погіршується.
4. Некротична флегмона — уражена тканина відмирає, на її місці з’являється розплав, або попросту рана. Запалена ділянка атакується лейкоцитами, після чого флегмона перетвориться на абсцес.
5. Анаеробна — вирізняється тим, що некротичні ділянки виділяють смердючі газові міхури, а вогнище запалення набуває «вареного» вигляду, при цьому шкірні покриви не червоніють.

Симптоми флегмони

Для гострої флегмони характерний швидкий розвиток. Серед її симптомів:

• погане самопочуття (температура від 39 градусів, спрага, озноб, головний біль);
• набряк, почервоніння в ділянці ушкодження, збільшення найближчих лімфатичних вузлів;
• під час пальпації виявляється болючий, нерухомий, гарячий на дотик утвір із розмитими межами;
• лискуча шкіра в місці ураження;
• посилення болю під час руху, через що пацієнти часто обмежують свою фізичну активність;
• на більш пізніх стадіях у ділянці запалення виникає порожнина, заповнена гноєм, який може виходити назовні з утворенням свища чи поширюватися в інші тканини, призводячи до запалення та некрозу.

Група ризику

До групи ризику належать усі люди, у яких знижений імунітет або є хронічні захворювання (ВІЛ, цукровий діабет, туберкульоз тощо). До цього захворювання також схильні люди із хронічною інтоксикацією організму (алкоголізм, наркоманія). 

Діагностика

Діагностує флегмону лікар-хірург після зовнішнього огляду та призначення:

• загального аналізу крові й сечі;
• біохімічного аналізу крові й сечі;
• ендоскопії;
• фістулографії;
• ультразвукового дослідження (УЗД);
• комп’ютерної чи магнітно-резонансної томографії.

Якщо після проведення всіх досліджень лікар не впевнений у правильності діагнозу, призначається діагностична пункція (з одержанням гною з вогнища захворювання). Матеріал відправляють на бактеріологічний посів і там же визначають чутливість до антибіотиків.

Лікування флегмони

Флегмону лікують у стаціонарі. У разі виявлення захворювання на початкових стадіях можна обійтися консервативними методами лікування: антибактеріальною терапією, фізіотерапією, УВЧ-опроміненням, тепловими процедурами тощо.

На більш пізніх стадіях необхідне хірургічне втручання. Вогнище розкривають, роблять санацію (очищення) і висікають нежиттєздатні тканини. При загоєнні рани накладають мазь із відповідним антибіотиком. На прохання пацієнта можуть призначатися болезаспокійливі препарати, а також вітаміни й імуномодулятори.

Протягом усього перебігу хвороби й ремісії пацієнту рекомендовані постільний режим, збалансована дієта (без жирної та високовуглеводної їжі, з переважанням рослинних волокон і продуктів, що містять вітамін В12) загальнозміцнювальна терапія. Антибіотики приймаються до кінця гострої фази захворювання. 

Ускладнення флегмони

Якщо вчасно не почати лікування флегмони, можуть розвинутися такі ускладнення: бешихове запалення, сепсис, тромбофлебіт, плеврит, гнійний артрит та інші не менш небезпечні захворювання.

Профілактика

Головною зброєю проти флегмони є ретельна гігієна та зміцнення імунітету. Необхідно дезінфікувати будь-які ушкодження шкіри (рани, порізи, опіки) і слизових аж до їх повного загоєння, вчасно усувати всі вогнища інфекцій (карієс і фурункули можуть стати «родоначальниками» флегмони), стежити за загальним станом здоров’я і тримати його в тонусі.

Список використаної літератури

1. Компендіум — лікарські препарати;
2. Державний реєстр лікарських засобів;
3. JAMA.