Кордарон

Лікарський препарат Кордарон - антиаритмічний препарат.

Препарат Кордарон випускають у двох лікарських формах — у вигляді таблеток та розчину, який після розведення вводять внутрішньовенно. Пігулки фасують по 10 шт. у блістери, розчин — по 3 мл у скляні ампули. В упаковку з картону вкладають інструкцію і 3 блістери з таблетками або 6 ампул. Купити ліки Кордарон можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1.

Як діючий інгредієнт використовується аміодарону гідрохлорид, в 1 таблетці його вміст — 200 мг, в 1 мл розчину — 50 мг.

Додаткові компоненти у складі таблеток: діоксид кремнію, повідон К90F, кукурудзяний крохмаль, моногідрат лактози, магнію стеарат.

Розчин як допоміжні інгредієнти містить полісорбат 80, бензиловий спирт та ін'єкційну воду.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічні властивості. Подовження третьої фази потенціалу дії кардіоміоцитів без впливу на його висоту або швидкість підйому (клас ІІІ за класифікацією Vaughan Williams). Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок уповільнення току калію через калієві канали, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвих та кальцієвих каналів. Сповільнення серцевого ритму шляхом зменшення автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном. Неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори. Уповільнює синоатріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається інтенсивніше при наявності високої частоти серцевих скорочень. Не впливає на шлуночкову провідність. Подовжує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівні. Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. Відсутність негативного інотропного ефекту. Серцево-легенева реанімація у разі зупинки серця, що пов’язана з фібриляцією шлуночків, резистентною до електроімпульсної терапії. Безпека та ефективність внутрішньовенного введення аміодарону пацієнтам, у яких поза межами стаціонару виникала зупинка серця через шлуночкову фібриляцію, резистентну до електроімпульсної терапії, вивчали у двох подвійно сліпих дослідженнях: дослідженні ARREST, у якому аміодарон порівнювали з плацебо, та дослідженні ALIVE, у якому аміодарон порівнювали з лідокаїном. Первинною кінцевою точкою обох досліджень була кількість пацієнтів, які вижили до моменту госпіталізації для стаціонарного лікування.

Під час дослідження ARREST 504 пацієнти, які перенесли зупинку серця поза межами стаціонару внаслідок фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, резистентної до трьох і більше дефібриляцій та введення адреналіну, були рандомізовані у 2 групи, в одній з яких пацієнтам швидко вводили у периферичну вену аміодарон у дозі 300 мг, розведений у 20 мл 5 % розчину глюкози (246 пацієнтів), а в іншій – плацебо (258 пацієнтів). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію: серед 197 пацієнтів (39 %), які були живі на момент госпіталізації, було 44 % пацієнтів із групи аміодарону порівняно з 34 % пацієнтів із групи плацебо (р=0,03). Після поправки на інші прогностичні фактори результату лікування скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою плацебо становило 1,6 (95 % довірчий інтервал: 1,1–2,4; р=0,02). У групі аміодарону порівняно з групою плацебо спостерігалась вища частота виникнення артеріальної гіпотензії (59 % порівняно з 48 %, р=0,04) та брадикардії (41 % порівняно з 25 %, р=0,004).

Під час дослідження ALIVE 347 пацієнтів з фібриляцією шлуночків, резистентною до трьох і більше дефібриляцій, введення адреналіну та ще однієї дефібриляції, або з рецидивом фібриляції шлуночків після початково успішної дефібриляції рандомізували в групу отримання аміодарону (у дозі 5 мг/кг розрахункової маси тіла, розведених у 30 мл 5 % розчину глюкози) та відповідного плацебо, що імітувало лідокаїн, або в групу отримання лідокаїну (1,5 мг/кг у концентрації 10 мг/мл) та відповідного плацебо, що імітувало аміодарон та містило той самий розчинник (полісорбат 80). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію у 347 пацієнтів, включених у дослідження: 22,8 % у групі аміодарону (41 пацієнт із 180) порівняно з 12 % у групі лідокаїну (20 пацієнтів із 167), p = 0,009. Після поправки на інші прогностичні фактори, що впливали на виживаність, скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою лідокаїну становило 2,49 (95 % довірчий інтервал: 1,28–4,85; р=0,007). Між двома групами лікування не виявлено жодних відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах дослідження). Кількість пацієнтів, у яких після дефібриляції та введення досліджуваного препарату виникала асистолія, в групі лідокаїну (28,9 %) була статистично значущо більшою, ніж в групі аміодарону (18,4 %), р=0,04.

Педіатрична популяція

Жодних контрольованих клінічних досліджень препарату за участю дітей не проводилося. За даними публікацій безпека застосування аміодарону досліджувалася за участю 1118 педіатричних пацієнтів з різними типами аритмій.

У рамках клінічних досліджень за участю дітей застосовували такі дозування препарату:

· навантажувальна доза для дитини 5 мг/кг маси тіла протягом від 20 хвилин до 2 годин;

· підтримувальна доза 10–15 мг/кг/добу впродовж від декількох годин до декількох днів.

За необхідності одночасно може бути розпочата терапія пероральним препаратом у звичайній навантажувальній дозі, починаючи з першого дня інфузії.

Фармакокінетика.

Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та надходження його до рецепторів. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 годин. Аміодарон в основному метаболізується цитохромом CYP3A4, а також цитохромом CYP2C8. Аміодарон і його метаболіт десетиламіодарон є потенційними інгібіторами in vitro цитохрому CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2C8 і CYP2B6. Аміодарон і деcетиламіодарон можуть також пригнічувати транспортні білки, такі як P-GP і органічний катіонний транспортер 2 (OCT2). Одне дослідження показало підвищення концентрації креатиніну на 1,1 % (OCT2 субстрат). Дані in vivo вказують на взаємодію між аміодароном і CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-GP субстратами.

Педіатрична популяція

Жодних контрольованих клінічних досліджень препарату за участю дітей не проводилося. Наявні обмежені дані публікацій не виявляють відмінностей між фармакокінетичними параметрами у дорослих та дітей.

Доклінічні дані з безпеки

У 2-річному дослідженні канцерогенності у щурів аміодарон призводив до збільшення кількості фолікулярних пухлин щитоподібної залози (аденом і/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях. Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин запропоновано пояснювати епігенетичним, а не генотоксичним механізмом. Дослідження на мишах не виявили розвитку будь-яких карцином, проте при цьому відзначалась дозозалежна фолікулярна гіперплазія щитоподібної залози. Такі ефекти на щитоподібну залозу у щурів і мишей, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез і/або вивільнення гормонів щитоподібної залози. Ці дані мають низьку значущість для застосування препарату людям.

Таблетки Кордарон застосовують для лікування:

• суправентрикулярної тахікардії (мета терапії — зменшення тріпотіння або фібриляції передсердь);
• терапії ішемічної хвороби серця;
• захворювань, що супроводжуються дисфункцією лівого шлуночка.

Також лікарі рекомендують приймати препарат для запобігання рецидиву:

• шлуночкової та надшлуночкової пароксизмальної тахікардії;
• суправентрикулярної тахікардії та фібриляції шлуночків.

Розчин Кордарон використовують у випадках, коли потрібно швидко досягти вираженого антиаритмічного ефекту або пацієнт не має можливості приймати таблетки.

Незалежно від форми випуску ліки Кордарон заборонено приймати у таких випадках:

• гіперчутливість до йоду чи компонентів препарату;
• виражене зниження артеріального тиску;
• синусова брадикардія, синоатріальна блокада, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора;
• гіпокаліємія;
• гіпертиреоз, оскільки можливе загострення захворювання на фоні прийому аміодарону.
• патології щитоподібної залози, гіпотиреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливості до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Типова функція щитовидки зазвичай відновлюється поступово протягом 1-3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не є обов'язковою. Якщо застосування аміодарону має обґрунтовані показання, можна продовжувати разом із замісною терапією гормонами щитовидки з використанням L-тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ;
• дитячий вік до 3 років;
• судинний колапс;
• синусова брадикардія, синдром слабкості синусового вузла, порушення провідності із синоатріального вузла до передсердя або атріовентрикулярної провідності у пацієнтів без кардіостимулятора.

Виняток становить реанімація пацієнтів із зупинкою серця на тлі фібриляції шлуночків, стійкої до електроімпульсної терапії.

Під час вагітності ретельно зіставляють користь та ризики. Використання Кордарону можливе лише при порушенні ритму серця, небезпечного для життя. Грудне вигодовування слід припинити, якщо лікування препаратом клінічно обґрунтоване.

Кордарон також не можна застосовувати разом із медикаментами, здатними провокувати піруетну тахікардію, зокрема антиаритмічні препарати Іа та ІІІ класів (наприклад, Гідрохінідин, Дофетилід, Соталол), Кобіцистат, Телапревір, сполуки миш'яку. Винятком є нейролептики, протигельмінтні засоби та метадон.

Таблетки Кордарон зазвичай призначають по 1 шт. (200 мг) тричі на день курсом до 10 днів. За необхідності в перші дні застосовують добову дозу 1000 мг (5 таблеток). Далі пацієнта переводять на підтримуюче лікування з мінімальною дозою, яка даватиме бажаний ефект. Вона визначається індивідуально, зазвичай це 100–400 мг на добу, що відповідає 0,5–2 таблеткам.

Розчин Кордарон використовують не в чистому вигляді — 1 ампулу аміодарону розбавляють 250 мл розчину глюкози 5%. Вводити препарат бажано через центральний венозний катетер. Але коли проводяться реанімаційні дії, дозволяється введення через периферичну вену. Не змішувати з іншими препаратами в інфузійній системі.

Купити Кордарон у таблетках та Кордарон в ампулах можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1.

Серцеві розлади. Спостерігалися випадки нової чи загострення існуючої аритмії. Може розвиватися проаритмогенний ефект аміодарону, особливо при існуванні факторів, що сприяють пролонгації QT-інтервалу, таких як застосування деяких комбінацій лікарських засобів та наявність гіпокаліємії. Ризик виникнення індукованої лікуванням шлуночкової аритмії torsades de pointes при застосуванні аміодарону нижче порівняно з таким ризиком при застосуванні інших антиаритмічних препаратів у пацієнтів з аналогічним ступенем подовження інтервалу QT.

Розлади з боку органів зору. У разі зниження гостроти зору або порушення його чіткості слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження із фундоскопією. Виникнення нейропатії зорового нерва або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни лікування аміодароном, оскільки продовження лікування може спричинити прогресування порушень до сліпоти.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Дослідження на тваринах не показали жодних тератогенних ефектів препарату, тому не передбачається виникнення будь-яких вад розвитку у людини. На сьогодні речовини, які викликають вади розвитку у людини, продемонстрували тератогенність у тварин в належним чином контрольованих дослідженнях у двох біологічних видів дослідних тварин. З клінічної точки зору наразі немає достатньої кількості відповідних даних для оцінки можливої тератогенної дії аміодарону при його застосуванні під час І триместру вагітності. Застосування цього лікарського засобу під час вагітності протипоказане з ІІ триместру. Оскільки бензиловий спирт проникає через плацентарний бар’єр, вагітним жінкам слід з обережністю застосовувати розчини для ін’єкцій.

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі крові жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Не застосовне.

Найчастіше відзначаються такі небажані реакції:

• уповільнення ритму серця;
• притуплення смакових відчуттів, нудота, блювання;
• збільшення рівня печінкових ферментів у крові: гостре ураження печінки зі значним підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або жовтяниці, включаючи печінкову недостатність, іноді летальну, що вимагає відміни препарату;
• ліпідні відкладення у зовнішньому шарі рогової оболонки ока;
• гіпотиреоз;
• хронічне ураження печінки під час тривалого лікування (при пероральному застосуванні). Гістологічна картина відповідає псевдоалкогольного гепатиту. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки виражені не чітко (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у сироватці крові в 1,5-5 разів перевищує норму), показано регулярний моніторинг показників функції печінки. У разі підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після лікування препаратом протягом 6 місяців, слід підозрювати хронічне ураження печінки. Клінічні порушення та відхилення лабораторних показників від норми зазвичай усуваються після відміни препарату, хоча у кількох зареєстрованих випадках ці зміни були необоротними;
• гіперчутливість до ультрафіолету, пігментація шкіри;
• екстрапірамідні розлади, порушення сну.

Рідко можливе збільшення аритмії, зниження маси тіла. У деяких пацієнтів розвивається печінкова недостатність, підвищується концентрація креатиніну.

Основний симптом передозування — виражена синусова брадикардія. Нерідко відзначається ураження печінки. Можливий також напад шлуночкової тахікардії. Є ризик зупинки серця.

Насамперед необхідно промити шлунок і прийняти будь-який адсорбент. Далі проводиться симптоматична терапія.

Антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes (аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане. Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних ефектів з боку серця. Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяють брадикардії та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.

Стимулюючі проносні засоби. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є фактором, що спричиняє). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а при лікуванні забезпечити моніторування показників ЕКГ та клінічного стану пацієнта та контроль рівня електролітів.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також фосфенітоїн). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та, можливо, корекція дози.

Фінголімод. Потенціювання ефектів сповільнення серцевого ритму з можливим летальним клінічним наслідком. Це особливо актуально для бета-блокаторів, які пригнічують адренергічні компенсаторні механізми. Необхідний ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ протягом 24 годин після введення першої дози.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. Якщо застосовують дигоксин, підвищується його рівень у крові через зниження його кліренсу. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності − коригування доз дигоксину.

Ділтіазем для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема у хворих похилого віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Субстрати Р-глікопротеїну Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їхня концентрація у крові.

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором ферменту CYP3A4 і збільшує концентрації субстратів цього цитохрому в плазмі крові, що може посилювати прояви токсичності цих субстратів.

Лідокаїн. Ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові, що може спричинити неврологічні та кардіологічні побічні реакції через пригнічення аміодароном метаболізму лідокаїну в печінці. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ, при необхідності контроль концентрації лідокаїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.

Такролімус. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригнічення метаболізму аміодароном. Необхідно визначити концентрацію такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після його відміни.

Флекаїнід (субстрат CYP2D6). Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому CYP2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Таблетки можна зберігати 3 роки, розчин — 2 роки. З аптек препарат відпускається за рецептом лікаря. Оновлення офіційної інструкції – у липні 2021 року.

1. Компендіум — лікарські препарати;
2. Державний реєстр лікарських засобів;
3. JAMA.