Нурофєн Лонг таблетки вкриті плівковою оболонкою блістер 12 шт

Фармакодинаміка. фармакологічне вплив ібупрофену і парацетамолу відрізняється за місцем і способом дії, але є синергическим, що призводить до підвищення анальгезирующих і жарознижуючих властивостей в порівнянні з такими при застосуванні кожного з речовин окремо.

Ібупрофен - це НПЗП, похідне пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність при придушенні синтезу простагландинів - медіаторів болю та запалення. Ібупрофен виявляє аналгетичну, жарознижувальну та протизапальну дію. Крім того, ібупрофен можна зупинити пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену 400 мг в межах 8 ч до або в межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегації тромбоцитів. Хоча існує невпевненість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити ймовірність, що регулярне тривале застосування ібупрофену може знижена кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичний застосуванні ібупрофену такий клінічно значимий ефект вважається малоймовірним.

Механізм дії парацетамолу досі не повністю визначений; проте існують переконливі дані про анальгезирующие вплив на ЦНС. Біохімічні дослідження свідчать про пригнічення активності ЦОГ-2 в ЦНС. Парацетамол також може стимулювати спадні провідні шляхи активації 5-гідрокси (серотоніну), переважної передачу больових сигналів в спинному мозку.

Препарат доцільно застосовувати при болю, яка вимагає більш вираженого знеболюючого дії, ніж у ібупрофену 400 мг і парацетамолу 1000 мг окремо. Проведені дослідження з використанням цієї комбінації на моделі гострого болю (післяопераційний зубний біль) і хронічного болю в колінному суглобі показали високу ефективність цієї комбінації щодо зменшення вираженості гострого болю (93,2%) і тривалого лікування при хронічній болю (60,2%). Цей препарат має швидкий початок дії з підтвердженим відчутним зменшенням вираженості болю, яке в середньому відзначається через 18,3 хв. Суттєве зменшення вираженості болю відзначають в середньому через 44,6 хв. Знеболюючу дію препарату значно триваліший (9,1 ч), ніж у парацетамолу 500 мг (4 год).

Фармакокінетика. Ібупрофен швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті та значно зв'язується з білками плазми крові. Ібупрофен визначається в плазмі крові вже через 5 хв, досягаючи C _max через 1-2 години після прийому натщесерце. Ібупрофен метаболізується в печінці, виділяється нирками. Т _½ становить приблизно 2 год.

Парацетамол швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. У терапевтичних концентраціях рівень зв'язування з білками плазми крові низький, хоча залежить від дози. Парацетамол в плазмі крові визначається через 5 хв, досягаючи C _max через 0,5-0,67 год після прийому натщесерце.

Парацетамол метаболізується в печінці та виводиться з сечею, в основному у вигляді кон'югатів. Менше 5% парацетамолу виводиться в незміненому вигляді. Гідроксильований метаболіт, який утворюється в дуже невеликих кількостях в печінці під впливом змішаних оксидаз і детоксикується шляхом зв'язування з печінковим глютатіоном, може накопичуватися при передозуванні парацетамолу і викликати пошкодження тканин печінки. Т _½ становить ≈3 ч. Значущою різниці в фармакокінетичному профілі парацетамолу та ібупрофену у пацієнтів літнього віку не виявлено. Біодоступність і фармакокінетичний профіль ібупрофену і парацетамолу в складі препарату не змінюються при прийомі разової або повторної дози такої комбінації.

Склад препарату розроблений із застосуванням технології, яка забезпечує одночасне вивільнення ібупрофену і парацетамолу таким чином, щоб посилювати ефекти кожного з діючих речовин.

Симптоматичне лікування при болю в спині та м'язах, ревматичного болю, болю при легких формах артриту, головного болю, в тому числі при мігрені, зубного болю, дисменореї, ознак застуди, грипу та лихоманки. цей препарат показаний для лікування при болю, яка вимагає вираженого знеболюючого дії, ніж дія ібупрофену або парацетамолу, застосовуваних окремо.

Тільки для перорального короткочасного застосування.

Слід використовувати мінімальну ефективну дозу протягом мінімального періоду, необхідного для усунення симптомів.

Дорослим застосовувати по 1 таблетці до 3 разів на добу з інтервалом між прийомами не менше 6 год. Таблетки запивати водою.

Якщо 1 таблетка не усуває симптоми захворювання, слід застосовувати по 2 таблетки на прийом, але не більше 3 разів на добу. Інтервал між прийомами повинен становити не менше 6 год. Не слід приймати більше 6 таблеток (3000 мг парацетамолу, 1200 мг ібупрофену) на добу.

Якщо симптоми захворювання зберігаються більше 3 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу і корекції схеми лікування. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально залежно від перебігу захворювання та стану хворого.

Немає необхідності коригувати дозу для пацієнтів літнього віку.

Препарат протипоказаний:

• пацієнтам з індивідуальною підвищеною чутливістю до ібупрофену, парацетамолу або до інших компонентів препарату;
• пацієнтам з наявністю в анамнезі реакцій гіперчутливості (наприклад, бронхоспазм, ангіоневротичний набряк, БА, риніт або кропив'янка) після прийому ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів;
• при виразці шлунка або дванадцятипалої кишки / кровотечі в активній формі або рецидивах в анамнезі (≥2 виражених епізоду виразки або кровотечі);
• пацієнтам, які мають в анамнезі шлунково-кишкова кровотеча або перфорацію, пов'язану із застосуванням НПЗП;
• особам з порушенням згортання крові;
• пацієнтам з тяжкою печінковою, тяжкою нирковою або тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за класифікацією NYHA);
• при одночасному застосуванні з іншими препаратами, що містять парацетамол, з огляду на підвищений ризик розвитку серйозних побічних реакцій;
• III триместр вагітності.

Результати клінічних досліджень, проведених при застосуванні цього препарату, не свідчать про наявність будь-яких інших побічних реакцій, крім тих, які відзначали при застосуванні ібупрофену або парацетамолу окремо.

Нижче наведені побічні реакції, які розвивалися у пацієнтів, які отримували ібупрофен або парацетамол окремо протягом короткочасного і тривалого застосування.

З боку системи крові та лімфатичної системи. Дуже рідко (1/10 000) - порушення з боку системи кровотворення (агранулоцитоз, анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, панцитопенія і тромбоцитопенія). Першими ознаками є: лихоманка, біль в горлі, виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, важка форма виснаження, незрозуміле кровотеча, синці та носова кровотеча.

З боку імунної системи. Нечасто (≥1 / 1000 і 1/100) - реакції гіперчутливості, що включають кропив'янку та свербіж; дуже рідко (1/10 000) - тяжкі реакції гіперчутливості. Симптоми можуть включати набряк обличчя, язика і гортані, задишку, тахікардію і гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або важкий шок). До реакції гіперчутливості можуть належати: (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реактивність дихальних шляхів, включаючи астму, загострення БА, бронхоспазм і задишку або (в) різні форми шкірних реакцій, включаючи свербіж, кропив'янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк, і рідше - ексфоліативний і бульозний дерматоз, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона і мультиформна еритема.

З боку нервової системи. Нечасто (≥1 / 1000 і 1/100) - головний біль; дуже рідко (1/10 000) - асептичнийменінгіт, окремі симптоми якого (ригідність потиличних м'язів, головний біль, нудота, блювота, лихоманка або дезорієнтація) можуть виникати у пацієнтів з існуючими аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини .

З боку серця. Частота невідома - серцева недостатність, набряк. Дані клінічних досліджень і епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (по 2400 мг/добу) і тривале лікування може бути пов'язано з підвищеною частотою розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).

З боку судин. Частота невідома - АГ.

З боку органів дихання. Частота невідома - реактивність дихальних шляхів включає: БА, бронхоспазм і задишка.

З боку травної системи. Побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту розвивалися найчастіше. Нечасто (≥1 / 1000 і 1/100) - біль в шлунку, нудота, диспепсія; рідко (≥1 / 1000 і 1/1000) - діарея, метеоризм, запор, блювання; дуже рідко (1/10 000) - виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкова перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, кривава блювота (іноді летальні), виразковий стоматит, гастрит; частота невідома - загострення коліту та хвороби Крона.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Дуже рідко (1/10 000) - порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Часто (≥1 / 100 і 1/10) - гіпергідроз; нечасто (≥1 / 1000 і 1/100) - висипання на шкірі; дуже рідко (1/10 000) (1/10 000) - бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса - Джонсона, мультиформна еритема і токсичний епідермальний некроліз.

З боку нирок та сечовидільної системи. Дуже рідко (1/10 000) - гостре порушення функції нирок, особливо при тривалому застосуванні НПЗП, в поєднанні з підвищенням рівня сечовини в плазмі крові та появою набряків. Також папіллонекроз.

Лабораторні дослідження. Часто (≥1 / 100 і 1/10) - підвищення рівня АлАТ, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази та погіршення функціональних проб печінки, підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня сечовини в крові; нечасто (≥1 / 1000 і 1/100) - підвищення рівня АСТ, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, підвищення рівня КФК в крові, зниження рівня гемоглобіну і підвищення рівня тромбоцитів.

Парацетамол слід з обережністю призначати пацієнтам з тяжкою нирковою та печінковою недостатністю. ризик передозування парацетамолу вище у пацієнтів з неціррозним алкогольним захворюванням печінки. в разі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт відчуває себе добре, через ризик відстроченого в часі серйозного ураження печінки.

Побічні ефекти можна мінімізувати шляхом застосування мінімальної ефективної дози, необхідної для полегшення симптомів, протягом короткого періоду часу, необхідного для усунення симптомів, і під час їжі.

Вплив на органи дихання. У хворих на бронхіальну астму або алергічні захворювання після застосування НПЗП або осіб, які мають ці захворювання в анамнезі, може виникати бронхоспазм.

Вплив на нирки. Ризик виникнення ниркової недостатності в зв'язку з погіршенням функції нирок.

Вплив на печінку. Порушення функції печінки.

Вплив на серцево-судинну і цереброваскулярні систему. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та / або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ і набряків.

Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), може бути пов'язано з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не передбачають, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) пов'язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас II-III за класифікацією NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій і / або цереброваскулярними захворюваннями слід призначати ібупрофен тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг/добу).

Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком тривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу).

Вплив на шлунково-кишкового тракту. Повідомляли про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, які можуть бути летальними, що виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП, незалежно від наявності симптомів-провісників або важких порушень з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі.

Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні дози НПЗП, при наявності в анамнезі виразки, особливо виразки з такими ускладненнями, як кровотеча або перфорація, і в осіб похилого віку. Для таких пацієнтів слід починати лікування з мінімальної ефективної дози.

Пацієнтам з наявністю шлунково-кишкових порушень в анамнезі, перш за все особам похилого віку, слід повідомляти про будь-яких небажаних симптомах з боку травного тракту (особливо кровотеча), особливо на початку лікування.

Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які отримують супутні препарати, які можуть підвищити ризик утворення виразки або кровотечі, такі як пероральнікортикостероїди, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота.

Розвиток шлунково-кишкової кровотечі або виразки у хворих, які приймають препарати, що містять ібупрофен, вимагає негайного припинення лікування цим препаратом.

НПЗП призначають з обережністю пацієнтам зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі (виразковий коліт і хворобу Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.

Системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини. У осіб на системний червоний вовчак та змішаним захворюванням сполучної тканини може підвищуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

З боку шкіри. Дуже рідко на тлі тривалого застосування НПЗП виникають шкірні, іноді летальні, реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса - Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: в більшості випадків такі реакції виникають в 1-й місяць прийому препарату. Прийом цього препарату слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизової оболонки та інших проявах гіперчутливості.

Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, що пригнічують синтез циклооксигенази / простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей процес є оборотним після припинення лікування.

Пацієнти похилого віку. У осіб похилого віку підвищується частота побічних реакцій, викликаних застосуванням НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч або перфорацій, які можуть бути летальними. Якщо застосування НПЗП необхідно, слід приймати мінімальну ефективну дозу протягом мінімального періоду.

Потрібно регулярно контролювати стан пацієнта щодо можливості виникнення шлунково-кишкових кровотеч на тлі терапії НПЗП.

Застосування в період вагітності та годування груддю. У I і II триместр вагітності слід уникати застосування препарату. Препарат протипоказаний в III триместр вагітності.

Згідно обмеженим даними, ібупрофен проникає в грудне молоко в дуже низьких концентраціях, тому ймовірність його шкідливого впливу на немовля дуже низька. Парацетамол проникає в грудне молоко, але в клінічно незначних кількостях. Тому немає необхідності в припиненні грудного вигодовування під час короткострокової терапії цим препаратом в рекомендованих дозах.

Діти. Чи не застосовують у дітей віком до 18 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Одноразовий прийом або нетривалий застосування препарату, як правило, не вимагає застосування спеціальних запобіжних заходів.

Ібупрофен (як і інші нестероїдні протизапальні засоби) не слід застосовувати в комбінації з:

• ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилова кислота (доза не вище 75 мг/добу) була призначена лікарем;
• експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Однак обмеженість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не дозволяють зробити остаточні висновки про те, що регулярне тривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичний застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;
• іншими НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), оскільки це може привести до підвищеної частоті виникнення побічних ефектів.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен у поєднанні з нижченаведеними лікарськими засобами.

ГКС можуть підвищити ризик появи небажаних реакцій з боку травного тракту.

Антигіпертензивні препарати та діуретики: НПЗП можуть знизити лікувальний ефект цих препаратів і підвищити ризик виникнення нефротоксичної ефекту.

Антикоагулянти. НПЗП можуть збільшити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин. Антікуагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений тривалим регулярним щоденному застосуванні парацетамолу з підвищенням ризику кровотечі.

Антитромбоцитарні препарати та селективні інгібітори серотоніну. Може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.

Серцеві глікозиди. НПЗП підвищують рівень глікозидів в плазмі крові, можуть підсилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію фільтрації нирок.

Літій і метотрексат. Існують докази потенційного підвищення рівня літію та метотрексату в плазмі крові.

Циклоспорин. Підвищення нефротоксичности.

Мифепристон. НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8-12 днів після застосування міфепристону, оскільки НПЗЗ знижують ефективність останнього.

Такролімус. Можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП і такролімусу.

Зидовудин. Підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину і НПЗП. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартроза і гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією, які застосовують супутнє лікування зидовудином та ібупрофеном.

Хінолонові антибіотики. Одночасне застосування НПЗП і хінолонових антибіотиків може підвищити ризик виникнення судом.

Засоби від. Швидкість абсорбції парацетамолу може підвищуватися за рахунок метоклопаміда або домперидону.

Холестирамін. Абсорбція парацетамолу може знижуватися за рахунок колестираміну.

Парацетамол. ураження печінки можливо у дорослих, які застосували ≥10 г (що еквівалентно ≥20 таблеткам) парацетамолу. застосування ≥5 г (що еквівалентно ≥10 таблеткам) парацетамолу може призвести до ураження печінки, якщо:

• пацієнт тривалий час застосовує лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примидоном, рифампіцином, звіробоєм або препаратами, що індукують ферменти печінки;
• пацієнт регулярно вживає алкоголь;
• пацієнт, ймовірно, має недолік глутатіону, наприклад має фіброзно-кістозна дегенерацію, ВІЛ-інфекцію, кахексию або голодує.

Симптоми. Симптомами передозування парацетамолу в перші 24 год є блідість, нудота, блювота, відраза до їжі та біль в животі. Ураження печінки може виявлятися через 12-48 годин після передозування, що виражається у відхиленні функціональних проб печінки. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та мати летальний результат. ОПН з гострим некрозом канальців може проявлятися вираженим болем в поперековій області, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначали також серцеву аритмію та панкреатит.

Лікування. При передозуванні парацетамолу необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити в лікарню для медичного огляду, навіть при відсутності ранніх симптомів передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою і блювотою і можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Лікування слід проводити відповідно до встановлених рекомендаціями щодо лікування.

Потрібно розглянути лікування активованим вугіллям в межах 1 години після прийому надмірної дози парацетамолу. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними).

Лікування N-ацетилцистеином можна проводити протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 годин після прийому надмірної дози препарату. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.

При необхідності пацієнту в / в вводять N-ацетилцистеїн згідно зі встановленим переліком доз. При відсутності блювоти можна застосувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.

Лікування пацієнтів, у яких відзначається тяжке порушення функції печінки протягом 24 годин після прийому парацетамолу, слід проводити відповідно до встановлених рекомендаціями.

Ібупрофен. Застосування ібупрофену в дозі більше 400 мг/кг маси тіла у дітей може викликати симптоми передозування. У дорослих дозозалежний ефект менш виражений. Т _½ при передозуванні становить 1,5-5 год.

Симптоми. У більшості пацієнтів, які отримували клінічно значущу дозу НПЗП, може виникнути тільки нудота, блювота, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко - діарея. Може виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш важкому отруєнні можливі токсичні ураження ЦНС, такі як сонливість, іноді - збудження і дезорієнтація або кома. Іноді у пацієнтів розвиваються судоми. При важкому отруєнні може виникати метаболічний ацидоз, протромбіновий індекс / міжнародне нормалізоване відношення (INR) може бути підвищеним, ймовірно, в результаті впливу на фактори згортання крові. Може виникати гостра ниркова недостатність і ураження печінки при зневодненні. У хворих на бронхіальну астму може загострюватися перебіг захворювання.

Лікування повинно бути симптоматичним і підтримуючим, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і спостереження за симптомами з боку серця і показниками життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля протягом 1 год після застосування потенційно токсичного кількості препарату. При частих або тривалих судомах слід застосовувати діазепам або лоразепам в / в. Для лікування при БА слід застосовувати бронходилататори.

При температурі не вище 25 °C.

діючі речовини: ібупрофен; парацетамол;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить ібупрофену 200 мг та парацетамолу 500 мг;

допоміжні речовини: натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, кислота стеаринова; біла та перламутрова оболонки.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: від білого до майже білого кольору, перламутрова, овальної форми таблетка, вкрита плівковою оболонкою, з тисненням у вигляді характерних завитків.

Препарати для лікування кістково-м’язової системи, протизапальні та протиревматичні засоби, нестероїдні засоби, похідні пропіонової кислоти. Ібупрофен, комбінації.

Код АТХ М01А Е51.

Фармакодинаміка

Фармакологічна дія ібупрофену та парацетамолу відрізняється за місцем та способом дії, але є синергічною, що призводить до підвищення аналгетичних та жарознижувальних властивостей, порівняно з такими при застосуванні кожної з речовин окремо.

Ібупрофен – це нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ), похідне пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність при пригнічуванні синтезу простагландинів ̶ медіаторів болю та запалення. Iбупрофен чинить аналгезуючу, жарознижувальну та протизапальну дії. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 годин до або в межах 30 хвилин після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу аспірину / ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непевність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

Механізм дії парацетамолу досі не повністю визначений; проте існують переконливі дані про аналгетичний вплив на центральну нервову систему. Біохімічні дослідження свідчать про пригнічення активності ЦОГ-2 у центральній нервовій системі. Парацетамол також може стимулювати низхідні провідні шляхи активації 5-гідрокситриптаміну (серотоніну), що пригнічує передачу больових сигналів в спинному мозку.

Препарат є особливо придатним для лікування болю, що вимагає сильнішої знеболювальної дії, ніж в ібупрофену 400 мг або парацетамолу 1000 мг окремо.

Проведені дослідження з використанням цієї комбінації на моделі гострого болю (післяопераційний зубний біль) та хронічного болю в колінному суглобі показали високу ефективність цієї комбінації щодо зменшення вираженості гострого болю (93,2%) та тривалого лікування хронічного болю (60,2%). Цей препарат має швидкий початок дії з підтвердженим відчутним зменшенням болю, яке в середньому відзначається через 18,3 хв. Суттєве зменшення болю відзначається в середньому через 44,6 хв. Знеболювальна дія цього препарату значно довша (9,1 годин), ніж у парацетамолу 500 мг (4 годин).

Фармакокінетика

Ібупрофен швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту та значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові. Ібупрофен визначається в плазмі вже через 5 хвилин, досягаючи максимальної концентрації через 1 ̶ 2 години після прийому натще. Ібупрофен метаболізується у печінці, виводиться нирками. Період напіввиведення становить приблизно 2 години.

Парацетамол швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. У терапевтичних концентраціях рівень зв’язування з протеїнами плазми низький, хоча залежить від дози. Парацетамол в плазмі крові визначається через 5 хвилин, досягаючи максимальної концентрації через 0,5 ̶ 0,67 год після прийому натще.

Парацетамол метаболізується у печінці і виводиться з сечею головним чином у вигляді кон’югатів. Менше 5 % парацетамолу виводиться у незміненому вигляді. Гідроксильований метаболіт, що утворюється в дуже невеликих кількостях у печінці під впливом змішаних оксидаз і детоксикується шляхом зв’язування з печінковим глютатіоном, може накопичуватись при передозуванні парацетамолом і спричиняти ушкодження тканин печінки. Період напіввиведення становить приблизно 3 години. Значимої різниці у фармакокінетичному профілі парацетамолу та ібупрофену у пацієнтів літнього віку не виявлено. Біодоступність та фармакокінетичний профіль ібупрофену та парацетамолу у складі цього препарату не змінюються при прийомі разової або повторної дози такої комбінації.

Склад цього препарату розроблено із застосуванням технології, яка забезпечує одночасне вивільнення ібупрофену та парацетамолу таким чином, щоб потенціювати ефекти кожної з діючих речовин.

Симптоматичне лікування легкого та помірного болю при мігрені, головного болю, болю у спині, менструального болю, зубного болю, ревматичного та м’язового болю, болю при легких формах артриту, ознак застуди та грипу, болю в горлі та гарячки. Цей препарат є особливо придатним для лікування болю, що вимагає сильнішої знеболювальної дії, ніж дія ібупрофену або парацетамолу, застосованих окремо.

Цей препарат протипоказаний:

· пацієнтам з відомою індивідуальною підвищеною чутливістю до ібупрофену, парацетамолу або до інших компонентів препарату;

· при одночасному застосуванні з іншими препаратами, які містять парацетамол, через підвищений ризик появи серйозних побічних реакцій;

· пацієнтам з наявністю в анамнезі реакцій підвищеної чутливості (наприклад бронхоспазму, ангіоневротичного набряку, бронхіальної астми, риніту або кропив’янки) після прийому ібупрофену, аспірину або інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ);

· пацієнтам, які мають в анамнезі шлунково-кишкову кровотечу або перфорацію, пов’язану з застосуванням НПЗЗ;

· при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки / кровотечі в активній формі або рецидивах в анамнезі (два і більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі);

· пацієнтам з порушенням згортання крові;

· пацієнтам з тяжкою печінковою, тяжкою нирковою або тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за класифікацією NYHA);

при одночасному застосуванні інших препаратів, які містять НПЗЗ, включаючи інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і ацетилсаліцилову кислоту в добовій дозі більше 75 мг, у зв’язку з підвищеним ризиком побічних реакцій;

· протягом останнього триместру вагітності.

Цей препарат, як і інші парацетамолвмісні препарати, протипоказаний при застосуванні з іншими препаратами, які містять парацетамол, через підвищений ризик серйозних побічних реакцій.

Цей препарат (як і інші ібупрофенвмісні препарати та НПЗЗ) не слід застосовувати в комбінації з:

- аспірином (ацетилсаліциловою кислотою), оскільки це може збільшити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли аспірин (доза не вище 75 мг в день) був призначений лікарем.

Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) на агрегацію тромбоцитів. Однак можливість екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію обмежена, тому немає остаточних висновків про те, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;

- іншими нестероїдними протизапальними засобами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), оскільки це може призвести до підвищеної частоти виникнення побічних ефектів.

Цей препарат (як і інші парацетамолвмісні продукти) з обережністю слід застосовувати у комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами.

- холестирамін: швидкість абсорбції парацетамолу знижується холестираміном, тому парацетамол слід застосовувати за 1 годину до прийому холестираміну, якщо потрібна максимальна аналгезія.

- метоклопрамід та домперидон: всмоктування парацетамолу збільшується метоклопрамідом та домперидоном, однак одночасного прийому не слід уникати;

- варфарин: антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений при тривалому регулярному застосуванні парацетамолу з підвищеним ризиком кровотечі; періодичне застосування не має суттєвого впливу.

Цей препарат (як і інші ібупрофенвмісні продукти та НПЗЗ) з обережністю слід застосовувати у комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами.

Антикоагулянти. НПЗЗ можуть збільшити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений тривалим регулярним щоденним прийомом парацетамолу з підвищенням ризику кровотечі.

Антигіпертензивні та діуретичні засоби. Нестероїдні протизапальні засоби можуть знизити лікувальний ефект цих препаратів та підвищити ризик виникнення нефротоксичного ефекту. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або у пацієнтів літнього віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, зокрема може призвести до можливої гострої ниркової недостатності, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. За необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики можуть збільшити ризик нефротоксичності НПЗЗ.

Антитромбоцитарні та селективні інгібітори серотоніну. Може підвищуватись ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.

Серцеві глікозиди. НПЗЗ підвищують рівень глікозидів у плазмі, можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок.

Циклоспорин. Можливе підвищення ризику нефротоксичності.

Кортикостероїди можуть підвищити ризик появи небажаних реакцій у травному тракті (виразки шлунково-кишкового тракту або кровотечі).

Літій та метотрексат. Існують докази потенційного підвищення рівня літію та метотрексату в плазмі крові.

Міфепристон. НПЗЗ не слід застосовувати раніше ніж через 8 ̶ 12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність.

Хінолонові антибіотики. Дослідження на тваринах вказують на те, що НПЗЗ можуть збільшити ризик виникнення судом, пов’язаний з застосуванням антибіотиків хінолінового ряду. Ризик виникнення судом зростає у разі одночасного застосування НПЗЗ та хінолонів.

Такролімус. Можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗЗ та такролімусу.

Зидовудин. Підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗЗ. Існують докази підвищення ризику появи гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.

Протиблювотні засоби. Швидкість абсорбції парацетамолу може підвищуватись за рахунок метоклопаміду або домперидону.

Не перевищувати рекомендовані дози.

Якщо симптоми прогресують, проконсультуйтесь з лікарем.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Парацетамол.

Парацетамол слід з обережністю призначати пацієнтам з тяжкою нирковою та печінковою недостатністю. Ризик передозування парацетамолом вищий у пацієнтів з нецирозним алкогольним захворюванням печінки. У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почуває себе добре, через ризик відстроченого у часі серйозного ураження печінки.

Не приймайте інші препарати, що містять парацетамол. Якщо це трапиться, слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо ви почуваєте себе добре, оскільки це може призвести до передозування.

Ібупрофен.

Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, потрібної для полегшення симптомів, протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для усунення симптомів, та під час вживання їжі.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку підвищується частота побічних реакцій, спричинених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, особливо шлунково-кишкових кровотеч або перфорацій, які можуть бути летальними. Якщо застосування нестероїдних протизапальних засобів є необхідним, слід приймати найменшу ефективну дозу протягом мінімального терміну.

Слід регулярно спостерігати за станом пацієнта щодо можливості виникнення шлунково-кишкових кровотеч на тлі терапії НПЗЗ.

Вплив на органи дихання.

У пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму або алергічні захворювання після застосування нестероїдних протизапальних засобів або мають ці захворювання в анамнезі, може виникати бронхоспазм.

Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини.

У пацієнтів із системним червоним вовчаком і змішаним захворюванням сполучної тканини може збільшуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗЗ, повідомлялося про випадки затримки рідини, гіпертензії та набряків.

Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов’язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не передбачають, що низька доза ібупрофену (наприклад

≤ 1200 мг на добу) пов’язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ ̶ ІІІ за класифікацію NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг на добу). Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (таких як артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).

Кардіоваскулярна, печінкова та ниркова недостатність

Прийом НПЗЗ може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландину та розвиток ниркової недостатності. Підвищений ризик мають пацієнти з порушенням функції нирок, порушенням роботи серця, порушенням функції печінки, пацієнти, які приймають діуретики та пацієнти літнього віку. У таких пацієнтів потрібно контролювати функцію нирок.

Вплив на шлунково-кишкову систему.

Нестероїдні протизапальні засоби призначають з обережністю пацієнтам зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі (виразковим колітом і хворобою Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.

Повідомлялося про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, що можуть бути летальними, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗЗ незалежно від наявності присутності тривожних симптомів чи наявності тяжких розладів з боку шлунково-кишкового тракту в анамнезі.

Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки чи перфорації підвищується при збільшенні дози НПЗЗ, при наявності в анамнезі виразки, особливо виразки з такими ускладненнями, як кровотеча чи перфорація, та у пацієнтів літнього віку. Для даних пацієнтів слід розпочинати лікування з мінімальної ефективної дози. Для цих пацієнтів слід розглядати комбіновану терапію захисними препаратами (наприклад, мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують супутньої низької дози ацетилсаліцилової кислоти або інших препаратів, що можуть збільшити ризик з боку шлунково-кишкового тракту.

Пацієнтам із наявністю шлунково-кишкових розладів в анамнезі, передусім пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про будь-які небажані симптоми з боку травного тракту (насамперед про кровотечу), зокрема на початку лікування.

Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, що отримують супутні препарати, які можуть підвищити ризик утворення виразки або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні препарати, такі як аспірин.

Виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразки у хворих, які отримують препарати, що містять ібупрофен, вимагає негайного припинення лікування цим препаратом.

Важкі шкірні реакції.

Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до смерті, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані з використанням нестероїдних протизапальних засобів (див. розділ «Побічні реакції»).

Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції виникає в більшості випадків, протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен.

Слід припинити використання ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової або будь-які інші ознаки гіперчутливості.

Маскування симптомів основних інфекцій.

Нурофєн Інтенсив може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Нурофєн Інтенсив застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.

Вплив на фертильність у жінок.

Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез циклооксигенази/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей процес є оборотним після припинення лікування. Жінкам, які мають проблеми з зачаттям або яких обстежують з приводу безпліддя, слід утриматись від застосування препарату.

Цей лікарський засіб містить натрій, слід бути обережним при застосуваніі пацієнтам, які застосовують натрійконтрольовану дієту.

Вагітність

Відсутній досвід застосування препарату вагітним жінкам.

Велика кількість даних про вагітних не вказує ні на мальформативну, ні на фето/неонатальну токсичність. Епідеміологічні дослідження розвитку нервової системи у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу парацетамолу, не дають переконливих результатів. Якщо це клінічно необхідно, парацетамол можна використовувати під час вагітності, однак його слід застосовувати у найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого часу і з найменшою можливою частотою.

Реєструвались вроджені аномалії після застосування НПЗЗ в людей; але вони мають низьку частоту та, як правило, не мають помітної закономірності. З огляду на відомий вплив НПЗЗ на серцево-судинну систему плода (загроза передчасного закриття артеріальної протоки), застосування в третьому триместрі протипоказано. Може виникнути затримка пологів або збільшення тривалості пологів із посиленям тенденції до кровотечі в матері та дитини.

Під час першого та другого триместрів вагітності, а також під час пологів слід уникати застосування препарату; препарат протипоказаний під час третього триместру вагітності.

Період годування груддю

Ібупрофен та його метаболіти можуть проникати в грудне молоко у дуже низьких концентраціях (0,0008% від материнської дози). Шкідлива дія на немовлят невідома.

Парацетамол виділяється у грудне молоко, але у клінічно незначних кількостях. Наявні опубліковані дані не заперечують можливості прийому препарату під час годування груддю.

Тому немає необхідності у припиненні грудного вигодовування під час короткострокової терапії цим препаратом у рекомендованих дозах.

Можливі такі небажані ефекти, як запаморочення, сонливість, втома та порушення зору після прийому НПЗЗ. Пацієнти при розвитку таких побічних реакцій не повинні керувати автомобілем або іншими механізмами.

Тільки для перорального короткотривалого застосування.

Найменша ефективна доза повинна застосовуватись протягом найменшого часу, необхідного для полегшення симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).

Якщо симптоми захворювання зберігаються більше 3 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, залежно від перебігу захворювання та стану хворого.

Дорослим застосовувати по 1 таблетці до 3 разів на добу з інтервалом між прийомами не менше 6 годин. Таблетки запивати водою.

Якщо 1 таблетка не усуває симптоми захворювання, слід застосовувати по 2 таблетки на прийом, але не більше 3 разів на добу. Інтервал між прийомами повинен бути не менше 6 годин. Не слід приймати більше 6 таблеток (3000 мг парацетамолу, 1200 мг ібупрофену) протягом 24 годин.

Для мінімізації ймовірності побічних ефектів приймати препарат під час прийому їжі.

Пацієнти літнього віку.

Не потребують коригування дозування.

Через можливість розвитку небажаних ефектів стан пацієнтів літнього віку слід особливо ретельно контролювати. Якщо необхідно приймати НПЗЗ, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу. Пацієнт повинен регулярно контролювати наявність шлунково-кишкової кровотечі протягом терапії НПЗЗ.

Діти. Не застосовується дітям (віком до 18 років).

Парацетамол.

Ураження печінки можливе у дорослих, які застосували 10 г (що еквівалентно 20 таблеткам) або більше парацетамолу. Застосування 5 г (що еквівалентно 10 таблеткам) або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки, якщо:

- пацієнт тривалий час отримує лікування карбамазепіном, фенобарбітоном, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або препаратами, що індукують ферменти печінки.

- пацієнт регулярно вживає алкоголь;

- пацієнт, імовірно, має нестачу глутатіону, наприклад має фіброзно-кістозну дегенерацію,

ВІЛ-інфекцію, кахексію або голодує.

Симптоми. Симптомами передозування парацетамолу протягом перших 24 годин є блідість, нудота, блювання, відраза до їжі та біль у животі. Ураження печінки може проявлятися через

12 ̶ 48 годин після передозування, що виражається у відхиленні функціональних проб печінки. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та мати летальний наслідок. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців може проявлятися сильним поперековим болем, гематурією, протеїнурією та розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися також серцева аритмія та панкреатит.

Лікування. При передозуванні парацетамолом необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню для медичного огляду, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням та можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Лікування слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій щодо лікування.

Слід розглянути лікування активованим вугіллям у межах 1 години після прийому надмірної дози парацетамолy. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними).

Лікування N-ацетилцистеїном можна проводити протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 годин після прийому надмірної дози препарату. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.

При необхідності пацієнту внутрішньовенно вводять N-ацетилцистеїн згідно зі встановленим переліком доз. При відсутності блювання можна застосувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.

Лікування пацієнтів, у яких відзначається тяжке порушення функції печінки протягом 24 годин після прийому парацетамолу, слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій.

Ібупрофен.

Застосування ібупрофену дозою більше 400 мг/кг у дітей може спричинити симптоми передозування. У дорослих дозозалежний ефект є менш вираженим. Період напіввиведення при передозуванні становить 1,5 ̶ 3 год.

Симптоми. У більшості пацієнтів, які застосовували клінічно значущу кількість нестероїдних протизапальних засобів, може виникнути лише нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко – діарея. Може також виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можливі токсичні ураження центральної нервової системи, які проявляються сонливістю, інколи – нервовим збудженням та дезорієнтацією або комою. Інколи у пацієнтів спостерігаються судоми. При тяжкому отруєнні можливий розвиток метаболічного ацидозу; протромбіновий індекс / міжнародне нормалізоване відношення (INR) може бути підвищеним, ймовірно, внаслідок впливу на фактори згортання крові. Може виникати гостра ниркова недостатність та ураження печінки при наявності зневоднення. У хворих на бронхіальну астму можливе загострення перебігу захворювання.

Лікування. Лікування повинно бути симптоматичним та підтримуючим, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та спостереження за серцевими симптомами та показниками життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля впродовж 1 години після застосування потенційно токсичної кількості препарату. При частих або тривалих судомах слід приймати діазепам або лоразепам внутрішньовенно. Для лікування бронхіальної астми слід застосовувати бронходилататори.

Результати клінічних досліджень, проведених при застосуванні цього препарату, не свідчать про наявність будь-яких інших побічних реакцій, окрім тих, що спостерігалися при застосуванні ібупрофену або парацетамолу окремо.

Нижче наведено побічні реакції, що спостерігалися у пацієнтів, які приймали ібупрофен або парацетамол окремо протягом короткочасного та тривалого застосування.

Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до

З боку системи крові та лімфатичної системи

Дуже рідко: розлади системи кровотворення ¹

З боку імунної системи

Нечасто: реакції гіперчутливості, що включають кропив’янку та свербіж²

Дуже рідко: тяжкі реакції гіперчутливості. Симптоми можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію та гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок).²

Психічні розлади

Дуже рідко: сплутаність свідомості, депресія та галюцинації.

З боку нервової системи

Нечасто: головний біль та запаморочення.

Дуже рідко: асептичний менінгіт³, парестезія, неврит зорового нерва та сонливість.

З боку органів зору

Дуже рідко: порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги

Дуже рідко: шум у вухах та вертиго.

З боку серця

Дуже рідко: серцева недостатність та набряк⁴.

З боку судин

Дуже рідко: гіпертензія⁴.

З боку дихальної системи та органів середостіння

Дуже рідко: респіраторна чутливість, в тому числі астма, загострення астми, бронхоспазм та задишка².

З боку шлунково-кишкового тракту

Часто: біль в животі, блювання, діарея, нудота, диспепсія та шлунково-кишковий дискомфорт⁵.

Нечасто: пептична виразка, шлунково-кишкова перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, гематемезис⁶, виразки в ротовій порожнині, загострення коліту і хвороби Крона⁷, гастрит, панкреатит, метеоризм та запор.

З боку гепатобіліарної системи

Дуже рідко: порушення функції печінки, гепатит та жовтяниця⁸.

З боку шкіри і підшкірної клітковини

Часто: посилене потовиділення.

Нечасто: різні шкірні висипання².

Дуже рідко: бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса ̶ Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз². Ексфоліативний дерматоз, пурпура.

Частота невідома: медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром); гострий генералізований екзантематозний пустульоз; реакції світлочутливості.

З боку сечовидільної системи

Дуже рідко: нефротоксичність в різних формах, в тому числі інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, гостра та хронічна ниркова недостатність⁹.

Загальні розлади

Дуже рідко: втома та дискомфорт.

Лабораторні дослідження

Часто: підвищення аланінамінотрансферази, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази та погіршення функціональних проб печінки, спричинених парацетамолом. Підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня сечовини в крові.

Нечасто: підвищення рівня аспартатамінотрансферази, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, підвищення рівня креатинфосфокінази в крові, зниження рівня гемоглобіну та підвищення рівня тромбоцитів.

Опис окремих побічних реакцій

¹Приклади включають агранулоцитоз, анемію, апластичну анемію, гемолітичну анемію, лейкопенію, нейтропенію, панцитопенію та тромбоцитопенію. Першими ознаками є: лихоманка, біль у горлі, виразки у ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча, синці та носова кровотеча.

² Існують повідомлення про виникнення реакцій підвищеної чутливості. До таких реакцій належать (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реакції з боку дихальних шляхів, зокрема бронхіальна астма, загострення астми, бронхоспазм або задишка, або (в) різні реакції з боку шкіри, зокрема висипання різного типу, свербіж, кропив`янка, пурпура, ангіоневротичний набряк та рідше – ексфоліативний та бульозний дерматози (зокрема епідермальний некроліз, синдром Стівенса ̶ Джонсона та мультиформна еритема).

³Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозумілий не повністю. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗЗ, вказують на реакцію підвищеної чутливості (у зв’язку з появою симптомів під час прийому препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном в пацієнтів з наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) спостерігалися поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту, таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, пропасниця або дезорієнтація (див. розділ «Особливості застосування»).

⁴Клінічні дослідження припускають, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі (2400мг/добу), може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику виникнення артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда або інсульту) (див. розділ «Особливості застосування»).

⁵Побічні явища, що виникали найчастіше, спостерігаються з боку шлунково-кишкового тракту.

⁶Іноді смертельні, особливо у людей літнього віку.

⁷Див. розділ «Особливості застосування».

⁸При передозуванні парацетамол може спричинити гостру печінкову недостатність, печінкову недостатність, печінковий некроз та ураження печінки (див. розділ «Передозування»).

⁹Особливо при тривалому застосуванні, пов’язаному з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові та набряком. Також включає папілярний некроз.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Важливо повідомляти про можливі побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу проводити постійний моніторинг співвідношення користі та ризику застосування лікарського засобу. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 6 або 12 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці.

Без рецепта.

Реккітт Бенкізер Хелскер Інтернешнл Лімітед.

Ноттінгем сайт, Тейн Роуд, Ноттінгем, NG90 2DB, Велика Британія.