Лімфаденіт

Що таке лімфаденіт?

Лімфаденіт — це запалення лімфатичних вузлів у результаті інфікування патогенними мікроорганізмами. Найчастіше виникає як реакція на якийсь запальний процес в організмі. Супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів, їхньою болючістю, підвищенням температури й загальним нездужанням. 

Причини лімфаденіту

Функція лімфатичних вузлів полягає в запобіганні поширення в організмі інфекційних процесів. Будь-який інфекційний агент, що потрапив у них, руйнується лімфоцитами. Коли надходить занадто багато чужорідних мікроорганізмів, лімфоцити не можуть упоратися з такою кількістю бактерій, останні починають активно розмножуватися. Це створює умови для проникнення у вогнище запалення інших видів лейкоцитів, що й викликає збільшення лімфовузлів. Запалитися може один або кілька з них. 

Запалення буває неспецифічним і специфічним. У першому випадку причинами захворювання стають бактерії та їхні токсини, віруси, гриби. Лімфаденіт лімфовузлів викликають стафілококи і стрептококи, вони являють собою гноєтворну флору. Первинним вогнищем інфекції за неспецифічної форми захворювання стають фурункули, рани, що нагноїлися, трофічні виразки, карієс, бешихове запалення, тромбофлебіт. У дітей запалення лімфовузлів часто є ускладненням запальних процесів лор-органів (ангіна, тонзиліт, отит, грип), дитячих інфекцій (скарлатина, паротит, дифтерія) і шкірних захворювань (діатез, піодермія). 

Специфічний вид захворювання запускається певними видами мікроорганізмів:

• туберкульозною мікобактерією;
• чумною паличкою;
• бруцелами (збудниками бруцельозу);
• блідою трепонемою (збудником сифілісу);
• туляремійними бактеріями (що викликають туляремію);
• актиноміцетом (збудником актиномікозу). 

У разі зараження цими видами мікроорганізмів розвивається особлива симптоматика, характерна для конкретного захворювання. Лімфовузли зазнають специфічних змін, оскільки з лімфою в них потрапляють збудники інфекції. 

Симптоми лімфаденіту

За характером перебігу запального процесу виділяють такі форми захворювання:

1. Гострий лімфаденіт. Тривалість перебігу — до двох тижнів. Характерні симптоми: болючість і збільшення розмірів регіонарних лімфовузлів, лихоманка, головний біль, загальна слабість, втрата апетиту, набряк і почервоніння шкіри в ділянці ураженого вузла. 
2. Хронічний лімфаденіт. Тривалість захворювання — від 1 місяця і більше. Розвивається в разі повільної інфекції чи після недолікованого гострого лімфаденіту. У разі такого перебігу больовий синдром стертий, але самі лімфовузли залишаються збільшеними й щільними. Спостерігається затримка лімфатичної рідини й набряки. 

Лімфаденіт класифікується за локалізацією запалених лімфовузлів на підщелепний, шийний, пахвовий і паховий. Для всіх них характерна схожа симптоматика: збільшення розмірів лімфовузлів, біль, почервоніння шкірних покривів, інтоксикаційний синдром. Відмінності обумовлені розташуванням вогнища запалення. 

Так, у разі шийного лімфаденіту спостерігається обмеження руху головою, під час повороту чи нахилу пацієнт відчуває гострий сильний біль. Якщо шишка велика, то вона може здавлювати органі шиї та викликати утруднення подиху, зміну голосу, порушення ковтання їжі. 

Підщелепний лімфаденіт супроводжується болем у щелепі під час розмови чи їжі, але у стані спокою турбує рідко. У разі пахвового типу захворювання відбувається порушення руху рукою, наростає набряк верхньої кінцівки на ураженому боці й порушення її чутливості. 

Паховий лімфаденіт вирізняється набряком ніг на ураженому боці. Такий прояв обумовлений порушенням відтоку лімфи та здавлюванням великих судин у паховій ділянці. Якщо відбулося нагноєння, то температура тіла може підвищуватися до 40 градусів, пацієнт відчуває слабість і біль унизу живота. 

Діагностика лімфаденіту

Розпізнати гострий лімфаденіт нескладно. Для встановлення діагнозу вивчають анамнез і сукупність симптомів. Труднощі можуть виникати, коли інфікування лімфатичних вузлів ускладнене іншими супутніми захворюваннями. У всіх випадках спочатку необхідно визначити локалізацію первинного гнійного вогнища. У разі хронічної хвороби пацієнтові призначають проведення пункційної біопсії лімфатичного вузла й гістологію. 

Для діагностики лімфаденіту необхідний загальний аналіз крові. За його результатами судять не тільки про наявність запального процесу, а й про його масштаби. Лабораторними ознаками захворювання лімфаденіт будуть підвищення загальної кількості лейкоцитів і збільшення швидкості осідання еритроцитів. У разі активного гнійного процесу спостерігається зниження рівня моноцитів і еозинофілів. 

Діагностичне обстеження передбачає використання інструментальних методів — УЗД. За його допомогою можна визначити форму й розміри лімфатичних вузлів, їхній зв’язок із навколишніми тканинами, наявність абсцесу. У разі потреби застосовують комп’ютерну чи магнітно-резонансну томографію, рентгеноконтрастну лімфографію. 

Неспецифічний лімфаденіт слід диференціювати з іншими захворюваннями, такими як лімфогранулематоз, лейкоз, ювенальний ревматоїдний артрит, хронічна гранулематозна хвороба, системний червоний вовчак, а також із метастазами від злоякісних пухлин. 

Лікування лімфаденіту

Лікування запалених лімфовузлів здійснюється за двома напрямами:

• визначення джерела запального процесу і його усунення;
• припинення хронічного й гострого запального процесу в лімфатичному вузлі. 

У першу чергу необхідно вжити заходів для усунення основного захворювання, яке призвело до інфікування лімфовузлів.

У разі розвитку гнійного запалення пацієнта госпіталізують до стаціонару, де абсцес розрізають хірургічним шляхом.

Медикаментозне лікування: препарати, які найчастіше призначають

Лікування комплексне, включає застосування різних груп лікарських засобів. Прийнято використовувати такі препарати при лімфаденіті:

• Антибіотики. Для усунення джерела інфекції (Амоксицилін, Цефазолін, Цефуроксим, Ванкоміцин, Лінкоміцин).
• Анальгетики. Для усунення больового синдрому (Трамадол, Тримеперидін).
• Нестероїдні протизапальні препарати. Мають жарознижувальну та протизапальну дію (Кетопрофен, Ібупрофен, Парацетамол).
• Антигістаміни. Сприяють припиненню запального процесу («Цетиризин»).
• Антисептики для місцевого застосування (мазь Вишневського).

Крім медикаментозного лікування, застосовують методи фізіотерапії — УВЧ. Ультрависокочастотна терапія прискорює усунення запального процесу, підсилює місцевий імунітет тканин. Такий метод лікування протипоказаний, коли у хворого спостерігається стійке підвищення температури тіла, є пухлинний процес, тахікардія, біль у м’язах. 

Профілактика

Для запобігання запаленню лімфатичних вузлів необхідно уникати інфікування ран і саден, утворення потертостей шкіри й мікротравм. Важливо вчасно лікувати вогнища інфекції та розкривати гнійні утворення. Особливо це стосується каріозних зубів, фурункулів, ангіни. У більшості випадків прогноз для здоров’я на початкових формах захворювання і за умови вчасно початого лікування сприятливий. 

Ускладнення лімфаденіту

За відсутності лікування можливий розвиток абсцесу, лімфатичних свищів і сепсису, поява метастатичних вогнищ. У разі тривалого хронічного запалення відбувається зморщування лімфовузлів, що негативно впливає на їхні функції.

Список використаної літератури

1. Клінічні рекомендації щодо діагностики лімфаденопатій. Москва, 2015 р. 
2. Лімфаденіт щелепно-лицьової області. Клінічні протоколи.
3. Лімфаденіти, лімфангоїти, лімфоаденопатії щелепно-лицевої області: навч.-метод. посібник/Н.Н. Черченко. - 2007.
4. Шаргородський А.Г. - Запальні захворювання тканин щелепно-лицьової області та шиї. – ГОУ ВУНМЦ МОЗ РФ, 2001. – 273 с.

Поширені запитання про лімфаденіт