Ламіктал

Ламіктал - протисудомний засіб, який застосовують для лікування епілепсії та попередження нападів. Ліки використовують як монотерапію і в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами. Лікування проводиться за призначенням та під наглядом лікаря-невролога.

Діюча речовина лікарського препарату — ламотриджин. Хімічна сполука має протисудомні властивості, які засновані на її здатності блокувати натрієві канали мембран нейронів та інгібувати вироблення амінокислоти глутамат, що провокує епілептичні напади. ;Період напіввиведення ламотриджину у дітей зазвичай більш короткий, ніж у дорослих, із середнім значенням приблизно 7 годин при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів як карбамазепін та фенітоїн та підвищенням середнього значення до періоду від 45 до 50 годин при одночасному застосуванні виключно з вальпроатом.

Препарат доступний у формі таблеток для прийому внутрішньо та у вигляді диспергованих таблеток, які потрібно розсмоктувати в ротовій порожнині чи класти під язик. Диспергована форма показана пацієнтам із дисфагією, хворим, які відмовляються від прийому звичайних таблеток, і маленьким дітям, які можуть вдавитися.

В аптеці можна купити ліки Ламіктал із різною кількістю діючої речовини. Доступні таблетки у блістерах та флаконах, що містять 100, 50, 25 та 5 мг ламотриджину.

Фармакодинаміка.

Ламотриджин – це протисудомний препарат, механізм дії якого пов’язаний з блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надлишкового вивільнення глутамату (амінокислоти, яка відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Фармакокінетика.

Після перорального прийому препарат швидко та повністю абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 2,5 години. Ламотриджин активно метаболізується, головним метаболітом є N-глюкуронід. У середньому період напіввиведення у дорослих становить 29 годин. Ламіктал має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться, головним чином, у вигляді метаболітів та частково у незміненому вигляді, переважно з сечею. У дітей період напіввиведення менший, ніж у дорослих.

Спеціальні групи пацієнтів.

Діти. Кліренс залежно від маси тіла у дітей вищий, ніж у дорослих, з найвищими показниками у дітей віком до 5 років. Період напіввиведення ламотриджину у дітей зазвичай коротший, ніж у дорослих, із середнім значенням приблизно 7 годин, при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів як карбамазепін та фенітоїн, та підвищенням середнього значення до періоду від 45 до 50 годин при одночасному застосуванні винятково з вальпроатом.

Пацієнти літнього віку. Результати фармакокінетичного аналізу у групах пацієнтів, який включав як пацієнтів літнього віку, так і молодих пацієнтів з епілепсією, які приймали участь в одному дослідженні, виявили, що кліренс ламотриджину не змінився до клінічно значущого показника. Після одноразових доз явний кліренс зменшився на 12 % з 35 мл/хв/кг у віці 20 років до 31 мл/хв/кг у віці 70 років. Зниження після 48 тижнів лікування становило 10 % від 41 до 37 мл/хв між молодою та літньою групами. До того ж фармакокінетика ламотриджину була вивчена у 12 здорових пацієнтів літнього віку, яким була призначена одноразова доза 150 мг. Середнє значення кліренсу у пацієнтів літнього віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться між середнім значенням кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг), отриманого у 9 дослідженнях, проведених серед дорослих пацієнтів не літнього віку після отримання ними одноразової дози від 30 до 450 мг.

Пацієнти з порушенням функцій нирок. 12 добровольцям із хронічними порушеннями функцій нирок, а також 6 пацієнтам, що проходять гемодіаліз, була надана єдина доза у 100 мг ламотриджину. Середні значення CL/F становили 0,42 мл/хв/кг (хронічні порушення функцій нирок), 0,33 мл/хв/кг (період між гемодіалізом) та 1,57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0,58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній період напіввиведення з плазми крові становив 42,9 години (хронічні порушення функцій нирок), 57,4 годин (період між гемодіалізом) та 13,0 годин (під час гемодіалізу), порівняно з 26,2 годинами у здорових добровольців. У середньому приблизно 20 % (від 5,6 до 35,1) від присутньої у тілі кількості ламотриджину знижувалось впродовж чотиригодинної сесії гемодіалізу. Для даної групи пацієнтів визначення початкової дози Ламікталу має базуватись на режимі прийому протиепілептичних препаратів пацієнтом; зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів зі значною функціональною нирковою недостатністю.

Пацієнти з порушенням функцій печінки. Фармакокінетичне дослідження одноразової дози проводилось з участю 24 пацієнтів із різним ступенем порушення функцій печінки та 12 здорових добровольців у контрольній групі. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину становило 0,31 мл/хв/кг, 0,24 мл/хв/кг та 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів зі ступенем А, В та С (за класифікацією Чайльда-П’ю) порушення функцій печінки відповідно порівняно з 0,34 мл/хв/кг у здорових із контрольної групи. Зазвичай початкова, підвищена та підтримуюча дози мають бути зменшені приблизно на 50 % у пацієнтів із помірним ступенем порушення функцій печінки (за класифікацією Чайльда-П’ю ступінь В) та на 75 % у пацієнтів з тяжким ступенем (за класифікацією Чайльда-П’ю ступінь С) порушення функцій печінки. Підвищену та підтримуючу дози необхідно коригувати залежно від реакції на лікування.

Показання для застосування протисудомного засобу:

• терапія фокальних та генералізованих нападів, включно з нападами міоклонічно-астатичної епілепсії в дорослих і дітей. Напади, пов’язані із синдромом Леннокса-Гасто. Ламіктал призначають як додаткову терапію, але при синдромі Леннокса-Гасто він може бути призначений як початковий протиепілептичний препарат (ПEП);
• невідкладна терапія та профілактика депресивних епізодів у пацієнтів із діагнозом «біполярний розлад особистості».

Лікарський засіб застосовують для лікування епілепсії з дворічного віку.

Дозування та схема лікування підбираються в кожному випадку індивідуально. Враховується вік, вага, діагноз та анамнез пацієнта.

Як правило, лікування починають із мінімальних доз (25 мг), через 2 тижні пацієнт починає приймати препарат Ламіктал 50 мг, далі дозування поступово нарощують до 100–200 мг/добу. Для досягнення підтримуючої дози слід збільшувати максимум на 50-100 мг кожні один або два тижні до досягнення оптимальної відповіді. Деяким пацієнтам була потрібна доза 500 мг на добу для досягнення бажаної відповіді. Якщо розрахована доза ламотриджину не може бути досягнута за допомогою цілих таблеток, дозу слід округлити до найближчої таблетки.

Можливі 1 або 2 прийоми на добу, у деяких випадках ліки п’ють через день. Таблетки ковтають і запивають водою. Дисперговані препарати застосовують відповідно до інструкції.

Прийом їжі уповільнює метаболізм ламотриджину, але суттєвого впливу на абсорбцію не має. Лікарський засіб можна приймати, не прив’язуючись до режиму харчування.

Повторний початок лікування. Лікарям слід оцінити необхідність збільшення дози до підтримуючої при поновленні прийому Ламікталу для пацієнтів, які з будь-якої причини припинили прийом Ламікталу, оскільки ризик розвитку серйозного висипання пов’язаний із високими початковими дозами та перевищенням рекомендованої схеми збільшення дози ламотриджину.Чим більший проміжок часу після прийому попередньої дози, тим більше уваги слід приділяти збільшенню дози до підтримуючої. Якщо інтервал від моменту припинення прийому ламотриджину перевищує п’ять періодів напіввиведення, слід підвищити дозу Ламікталу до підтримуючої за існуючою схемою.

У разі припинення застосування супутніх ПЕП або додавання інших ПЕП/лікарських засобів до схем лікування, що містять ламотриджин, слід враховувати вплив, який вони можуть вплинути на фармакокінетику ламотриджину.

Ліки протипоказані пацієнтам із підвищеною чутливістю до діючого та допоміжних компонентів у складі.

Які побічні ефекти від застосування трапляються найчастіше:

• дуже часто - головний біль, запаморочення;
• часто - нудота, блювота;
• сухість у роті;
• сонливість;
• дратівливість, тривожність;
• алергічна реакція на шкірі;
• артралгії;
• дуже рідко – печінкова недостатність, дисфункція печінки, підвищення показників функції печінки.

Щоб уникнути побічної дії, препарат з обережністю призначають пацієнтам із нирковою та печінковою недостатністю.

Висипання на шкірі. У перші 8 тижнів від початку лікування ламотриджин може виникати побічна реакція з боку шкіри у вигляді висипань. У більшості випадків висипання помірні і проходять без лікування, проте повідомлялося про виникнення тяжких шкірних реакцій, які потребували госпіталізації та припинення лікування Ламікталом. До них належали випадки виникнення висипів, які потенційно загрожували життю, зокрема синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та реакція на ліки з еозинофілією та системними проявами (DRESS).

Суїцидальний ризик. У хворих на епілепсію можуть виникати симптоми депресії та/або біполярного розладу і існують свідоцтва того, що хворі на епілепсію та біполярний розлад мають підвищений суїцидальний ризик.. Від 25 до 50 % пацієнтів із біполярними розладами мають щонайменше одну суїцидальну спробу. Вони можуть відчувати погіршення симптомів депресії та/або появу суїцидальних намірів та поведінки (суїцидальність) незалежно від того, застосовували вони препарати для лікування біполярного розладу, зокрема Ламіктал, чи ні.

Дослідження на тваринах тератогенного ефекту препарату не виявили. Вважається, що можливість появи патологій розвитку плода при лікуванні ламотриджином незначна. Однак лікарі повинні ретельно зважувати ризики подібної терапії.

Вагітність впливає на фармакокінетику ламотриджину. У медичній практиці зафіксовано випадки зниження рівня його абсорбції. Тому під час виношування дитини лікування основного захворювання проводять під суворим контролем лікаря.

Ламотриджин потрапляє у грудне молоко в кількості, що може впливати на організм дитини. За необхідності проведення протиепілептичної терапії грудне вигодовування переривають.

Пацієнт, який приймає інші лікарські препарати, повинен повідомити про це лікаря.

Багато ліків впливають на всмоктування та виведення ламотриджину. При призначенні дози необхідно враховувати особливості взаємодії препаратів.

Ламіктал можна комбінувати з Габапентином, Леветираціоном, Прегабаліном, Топіраматом, Зонісамідом тощо.

Було встановлено, що уридин 5’-дифосфо (УДФ)-глюкуроніл трансфераза (УГТ) – це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Таким чином, препарати, що індукують або інгібують глюкуронізацію, можуть впливати на кліренс ламотриджину. Індуктори ферменту цитохрому Р450 3А4 (CYP3A4) сильної або помірної дії, які, як відомо, індукують УГТ, також можуть посилити метаболізм ламотриджину. Немає доказів того, що ламотриджин може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення ферментів цитохрому Р450. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів. У ході дослідження за участю 16 жінок-добровольців, які приймали таблетку ламотриджину з комбінацією «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрель 150 мкг», було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що, у свою чергу, призвело до зменшення площі під час” та Cmax ламотриджину в середньому на 52% та 39% відповідно. При тижневій перерві у застосуванні контрацептиву (так званий тиждень без контрацептиву) концентрація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала, досягаючи концентрації, яка була приблизно в 2 рази вищою, ніж при сумісному застосуванні препаратів. За даними досліджень, у 16 жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, який є частиною комбінованої таблетки перорального контрацептиву. Спостерігалося постійне невелике збільшення виведення левоноргестрелю, що у свою чергу спричиняло зменшення площі під кривою «концентрація-час» та Cmax левоноргестрелю у середньому на 19 % та 12 % відповідно. Виміри сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону та лютеїнізуючого гормону та естрадіолу впродовж дослідження показало пригнічення яєчникової гормональної активності у деяких жінок, хоча виміри рівня прогестерону у сироватці крові виявили, що немає ніяких гормональних симптомів овуляції у жодної із 16 жінок. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів та незначного збільшення виведення левоноргестрелю на овуляторну активність яєчників невідомий. Вплив ламотриджину у добовій дозі понад 300 мг не досліджувався. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводились.

На концентрацію ламотриджину в плазмі крові не впливало сумісне застосування лакозаміду (200, 400 або 600 мг на добу) у плацебоконтрольованих клінічних випробуваннях у пацієнтів з парціальними нападами судом. В об'єднаному аналізі даних з трьох плацебоконтрольованих клінічних досліджень, які досліджували додатковий одночасний прийом перемпанелю у пацієнтів з парціальними та первинними генералізованими тоніко-клонічними нападами, найвища досліджена доза перемпанелю (12 мг на добу) збільшила кліренс ламотриджину.

За даними досліджень на здорових добровольцях, застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину в плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32% та 6% відповідно.

1. Компендіум — лікарські препарати;
2. Державний реєстр лікарських засобів;
3. JAMA.