Тенохоп

Склад

діюча речовина: tenofovir;

1 таблетка, вкрита оболонкою, містить тенофовір дизопроксилу фумарату 300 мг

Допоміжні речовини: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, Opadry II Blue 30K505002: лактоза, гіпромелоза, титану діоксид (E 171), триацетин, індиго (Е 132).

Форма випуску

За 30 таблеток у флаконі, по 1 флакону в картонній упаковці.

Купити Тенохол можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю.
Актуальна ціна на медикамент вказана у каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Фармакодинаміка

Тенофовір дизопроксилу фумарат - це фумаратна сіль пропрепаратом тенофовір дизопроксилу. Тенофовір дизопроксилу всмоктується і перетворюється в активну речовину тенофовір, що є аналогом нуклеозідмонофосфату (нуклеотид). Тенофовір перетворюється в активний метаболіт, тенофовір дифосфат, що є обов'язковим закінченням ланцюжка, за допомогою конструктивно експресованих клітинних ферментів. Тенофовір дифосфат має внутрішньоклітинний період напіввиведення 10:00 в активованому стані та 50 годин в стані спокою в мононуклеарних клітинах периферичної крові (peripheral blood mononuclear cells - PBMCs). Тенофовір дифосфат інгібує ВІЛ-1 зворотної транскриптази та HBV полімерази шляхом конкуренції прямого зв'язування з природним субстратом діоксірібонуклеотіду і обривом ДНК-ланцюжки після приєднання до ДНК. Тенофовір дифосфат є слабким інгібітором клітинних полімераз α, β і γ. В аналізах in vitro тенофовір в концентраціях до 300 мкмоль/л також впливав на синтез мітохондріальної ДНК або освіти молочної кислоти.

Фармакокінетика

Тенофовір дизопроксилу фумарат - це розчинний у воді ефір пропрепаратом, який швидко перетворюється in vivo на тенофовір і формальдегід.

Тенофовір перетворюється внутрішньоклітинно на тенофовір монофосфат і на активний компонент - тенофовір дифосфат.

всмоктування

Після прийому всередину ВІЛ-інфікованим пацієнтам тенофовір дизопроксилу фумарат швидко всмоктується і перетворюється в тенофовір. Застосування численних доз тенофовір дизопроксилу фумарату з їжею ВІЛ-інфікованим пацієнтам призводило до середніх (коефіцієнт варіації,% [CV,%]) значень максимальної концентрації (C max), площі під кривою «концентрація-час» (AUC 0-∞) і мінімальної концентрації (C min) тенофовір 326 (36,6%) нг / мл, 3,324 (41,2%) нг · год / мл і 64,4 (39,4%) нг / мл відповідно. C maxтенофовір досягається в сироватці крові в межах 1:00 після прийому натщесерце і в межах 2:00 після прийому з їжею. При пероральному застосуванні тенофовір дизопроксилу фумарату пацієнтам натщесерце пероральна біодоступність становила приблизно 25%. Введення тенофовір дизопроксилу фумарату з багатою жирами їжею підвищувало перорально біодоступність, при цьому значення AUC тенофовіру збільшувалася приблизно на 40%, а C max - приблизно на 14%. Після першої дози тенофовіру дизопроксилу фумарату, отриманої після багатої жирами їжі, медіанне значення C max в сироватці становила від 213 до 375 нг / мл. Прийом з легкою їжею не мав істотного впливу на фармакокінетику тенофовір.

розподіл

Після перорального застосування тенофовір дизопроксилу фумарату тенофовір розподіляється по багатьом тканинам, при цьому найбільші концентрації спостерігаються в нирках, печінці та у вмісті кишечника (доклінічні дослідження). Зв'язування in vitro тенофовір з білками плазми або сироватки крові становило менше 0,7 і 7,2% відповідно в діапазоні концентрацій тенофовір 0,01-25 мкг/мл.

метаболізм

Дослідження in vitro показали, що ні тенофовір дизопроксилу фумарат, ні тенофовір не є субстратами ферментів CYP450.

висновок

Тенофовір головним чином виводиться нирками як шляхом фільтрації, так і активної тубулярної транспортною системою, при цьому після введення приблизно 70-80% дози виводиться в незміненому вигляді з сечею. Загальною кліренс становив приблизно 230 мл / год / кг (приблизно 300 мл/хв). Нирковий кліренс - близько 160 мл / год / кг (близько 210 мл/хв), що перевищує швидкість клубочкової фільтрації. Це вказує на те, що тубулярная секреція є важливою частиною виведення тенофовір. Після прийому остаточний період напіввиведення тенофовір становить від 12 до 18 годин.

Результати дослідження показали, що шляхом активної канальцевої секреції тенофовір є вхідний струм до проксимальної канальцевої клітини за допомогою транспортерів органічного іона людини (hOAT) 1 і 3 і вихідний струм до сечі за допомогою резистентного до багатьох препаратів білка 4 (multidrug resistant protein 4 - MRP 4 ).

Інфекція ВІЛ -1

Лікування ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Лікарський засіб призначають для лікування ВІЛ-1-інфікованих підлітків з резистентністю до нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ) або токсичністю, що виключають застосування лікарських засобів першої лінії пацієнтам у віці від 12 до <18 років.

Вибір препарату Тенохоп для лікування ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, які проходили лікування антиретровірусними препаратами, повинен ґрунтуватися на індивідуальній історії проведення тестування резистентності / або історії лікування пацієнтів.

гепатит В

Лікарський засіб призначений для лікування хронічного гепатиту B у дорослих з:

компенсованим захворюванням печінки, ознаками активної реплікації вірусу, постійним підвищенням рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) у сироватці крові та гістологічним проявом активного запалення і / або фіброзу;

підтвердженням ламівудінорезістентного гепатиту В;

декомпенсована захворюванням печінки.

Тенохоп призначений для лікування хронічного гепатиту B у підлітків у віці від 12 до <18 років з:

компенсованим захворюванням печінки, ознаками активного захворювання імунної системи, тобто активної реплікації вірусу, постійним підвищенням рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) у сироватці крові та гістологічним проявом активного запалення і / або фіброзу.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого з допоміжних речовин. Вік до 12 років.

Лікування повинен починати лікар, який має досвід в лікуванні ВІЛ-інфекції та / або хронічного гепатиту B.

Дорослі. Вибір препарату Тенохоп для лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які вже проходили антиретровірусну терапію повинен базуватися на результатах перевірки індивідуальної вірусної резистентності та / або історії лікування пацієнтів.

Рекомендована доза для лікування ВІЛ або для лікування хронічного гепатиту В становить 1 таблетку 1 раз на добу, яку приймають з їжею.

Хронічний гепатит В. Оптимальна тривалість лікування невідома.

Лікування пацієнтів з позитивною реакцією на антиген вірусу гепатиту В (HBeAg) без цирозу має тривати не менше 6-12 місяців після підтвердження сероконверсії HBe (зникнення антигенів вірусу гепатиту В і ДНК-вірусу гепатиту В з виявленням анти-НВе) або до сероконверсії HBs, або до зникнення ефективності. Після припинення лікування слід регулярно контролювати рівень АЛТ і ДНК-вірусу гепатиту В сироватці крові з метою встановлення будь-яких пізніх рецидивів виремии.

Лікування пацієнтів з негативною реакцією на антиген вірусу гепатиту В без цирозу має тривати як мінімум до сероконверсії HBs або до появи ознак зникнення ефективності лікування. У разі пролонгованого лікування, триває більше 2 років, рекомендується регулярно проводити перегляд лікування, щоб підтвердити, що продовження обраної терапії доцільно для пацієнта.

Діти.

ВІЛ-1: для підлітків у віці від 12 до <18 років, маса тіла яких ≥ 35 кг, рекомендується приймати 1 таблетку препарату всередину з їжею 1 раз на добу.

Хронічний гепатит B: для підлітків у віці від 12 до <18 років, маса тіла яких ≥ 35 кг, рекомендується приймати 1 таблетку препарату всередину з їжею 1 раз на добу. Оптимальна тривалість лікування на сьогодні невідома.

Пропущена доза.

Якщо пацієнт пропустив прийом чергової дози препарату Тенохоп і з моменту належного прийому не пройшло 12:00, пацієнту слід якомога швидше прийняти препарат з їжею, потім дотримуватися звичайного режиму прийому препарату. Якщо пацієнт пропустив прийом чергової дози препарату Тенохоп і з моменту належного прийому пройшло більше 12:00, тобто майже пора приймати наступну дозу, пацієнту не слід приймати пропущену дозу, а необхідно просто продовжити прийом препарату за розкладом.

Якщо протягом 1:00 після прийому препарату Тенохоп у пацієнта виникла блювота, йому слід прийняти ще одну таблетку. Якщо блювота виникло у пацієнта більш ніж через 1:00 після прийому Тенохопу, приймати ще одну таблетку немає необхідності.

У разі передозування за пацієнтом необхідно спостерігати для виявлення ознак токсичності, в разі необхідності слід застосувати стандартне підтримуючу терапію.

Тенофовір може віддалятися за допомогою гемодіалізу, медіанне значення кліренсу тенофовір становить 134 мл/хв. Висновок тенофовір за допомогою перитонеального діалізу не досліджувалося.

ВІЛ-1 і гепатит В. Рідко повідомлялося про випадки ниркових порушень, ниркової недостатності та рідкісні випадки проксимальної ниркової тубулопатии (в тому числі синдром Фанконі), що іноді приводили до кісткових аномалій (рідко - до переломів) у пацієнтів, які приймали тенофовір дизопроксилу фумарат . Для пацієнтів, які приймають Тенохоп, рекомендується спостереження ниркової функції.

ВІЛ-1. Побічні реакції при лікуванні тенофовір дизопроксилу фумаратом в поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами можуть очікуватися приблизно у однієї третини пацієнтів. Це зазвичай явища в шлунково-кишковому тракті від незначної до середнього ступеня. Приблизно 1% пацієнтів, які отримували лікування тенофовір дизопроксилу фумаратом, припинили лікування через явища в шлунково-кишковому тракті.

Не рекомендується одночасне введення тенофовір дизопроксилу фумарату та диданозину, оскільки це призводить до підвищення ризику побічних реакцій. Рідко повідомлялося про випадки захворювання панкреатитом і Лактоацидоз, іноді з летальним результатом.

Гепатит В. Побічні реакції при лікуванні тенофовір дизопроксилу фумаратом (в основному незначні) можуть очікуватися в близько однієї чверті пацієнтів. Під час клінічних досліджень за участю пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту В, частою побічною реакцією на тенофовір дизопроксилу фумарат була нудота (5,4%).

Повідомлялося про випадки сильного загострення гепатиту у пацієнтів, які отримували терапію, а також пацієнтів, які припинили лікування гепатиту В.

Застосування в період вагітності та годування груддю

вагітність

Невелика кількість даних про застосування препарату вагітними (300 - 1000 наслідків вагітності) вказує на відсутність мальформації або токсичності для ембріона / новонародженого, пов'язаних з тенофовір дизопроксилу фумаратом. За результатами досліджень на тваринах, не було виявлено токсичного впливу на репродуктивну функцію. Застосування тенофовір дизопроксилу фумарату можливо в період вагітності, якщо це необхідно.

годування грудьми

Було виявлено, що тенофовір проникає в грудне молоко. Недостатньою є кількість інформації про вплив тенофовір на новонароджених / немовлят. Тому Тенохоп не слід застосовувати під час годування груддю.

Загалом, як правило, ВІЛ та HBV-інфікованим жінкам не рекомендується годувати груддю, щоб уникнути передачі ВІЛ або HBV-інфекції дитині.

Діти

Безпека і ефективність застосування тенофовір дизопроксилу фумарату дітям до 12 років і з масою тіла <35 кг не встановлені. Дані відсутні.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Не було проведено досліджень впливу на здатність керувати автомобілем або працювати зі складними механізмами. Однак пацієнти повинні бути проінформовані, що можливе виникнення запаморочення під час лікування тенофовір дизопроксилу фумаратом.

Загальні

Перед тим як розпочинати терапію тенофовіру дизопроксилу фумаратом, аналіз на антитіла до ВІЛ слід запропонувати всім HBV-інфікованим пацієнтам (див. нижче розділи «Супутнє інфікування ВІЛ-1 та гепатитом B»).

ВІЛ‑1: оскільки не доведено, що ефективне пригнічення вірусу антиретровірусним лікуванням препаратом Тенохоп істотно знижує ризик передачі інфекції статевим шляхом, залишковий ризик не може бути виключений. Заходів щодо запобігання передачі потрібно вжити відповідно до національних рекомендацій.

Хронічний гепатит B: пацієнти мають бути проінформовані про відсутність доказів того, що тенофовіру дизопроксилу фумарат запобігає ризику передачі вірусу гепатиту В іншим особам шляхом статевого контакту або потрапляння у кров. Слід продовжувати вживати відповідних запобіжних заходів.

Супутнє застосування інших лікарських засобів.

• Тенохоп не слід приймати з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат або тенофовіру алафенамід.
• Тенохоп не слід застосовувати одночасно з адефовіру дипівоксилом.
• Не рекомендується одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину. Одночасний прийом тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину призводить до 40–60 % підвищення системної експозиції диданозину, що може збільшувати ризик пов’язаних з диданозином несприятливих явищ. Повідомлялося про нечасті, іноді летальні випадки панкреатиту та лактоацидозу. Одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину в дозі 400 мг на добу було пов’язане зі значним зменшенням кількості клітин CD4, можливо, через міжклітинну взаємодію, що підвищує фосфорильований (тобто активний) диданозин. Зменшене дозування (250 мг) диданозину, що застосовується разом з терапією тенофовіру дизопроксилу фумаратом, було пов’язано з повідомленнями про високу частоту вірусологічно невдалого лікування при кількох досліджених комбінаціях для лікування ВІЛ-1 інфекції.

Потрійна терапія з нуклеозидами/нуклеотидами. Надходили повідомлення про високу частоту вірусологічно невдалого лікування та появу резистентності на ранній стадії у ВІЛ-пацієнтів, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат поєднувався з ламівудином та абакавіром, а також з ламівудином та диданозином за схемою введення 1 раз на добу.

Вплив на нирки та кістки у дорослих

Вплив на функцію нирок. Тенофовір головним чином виводиться нирками. Надходили повідомлення про ниркову недостатність, ниркові порушення, підвищений рівень креатиніну, гіпофосфатемію та проксимальну тубулопатію (включаючи синдром Фанконі) при застосуванні тенофовіру дизопроксилу фумарату в клінічній практиці (див. розділ «Побічні реакції»).

Контроль функції нирок. Рекомендується проведення розрахунку кліренсу креатиніну в усіх пацієнтів до початку лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом та перевірка функції нирок (кліренс креатиніну та рівень фосфату в сироватці) через 2–4 тижні лікування, через 3 місяці лікування, а потім кожні 3–6 місяців у пацієнтів, які не мають факторів ризику розвитку ниркових порушень. У пацієнтів з підвищеним ризиком порушення ниркової функції необхідно проводити більш часті перевірки функції нирок.

Лікування захворювань нирок

Якщо рівень фосфату у сироватці крові < 1,5 мг/дл (0,48 ммоль/л) або кліренс креатиніну зменшений до < 50 мл/хв, у будь-якого пацієнта, який отримує тенофовіру дизопроксилу фумарат, слід провести повторну оцінку функції нирок протягом 1 тижня, включаючи визначення рівня глюкози в крові, калію в крові та концентрації глюкози в сечі (див. розділ «Побічні реакції», проксимальна тубулопатія). Потрібно також розглянути необхідність відміни лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом для пацієнтів зі зменшенням кліренсу креатиніну до < 50 мл/хв або зменшенням рівня фосфату в сироватці крові до < 1,0 мг/дл (0,32 ммоль/л). Переривання лікування Тенохопом також слід розглядати в разі прогресуючого зниження функції нирок, якщо не було виявлено жодної іншої причини.

Одночасне застосування і ризик ниркової токсичності

Слід уникати застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату з одночасним або нещодавнім застосуванням нефротоксичних лікарських засобів (наприклад аміноглікозидів, амфотерицину B, фоскарнету, ганцикловіру, пентамідину, ванкоміцину, цидофовіру та інтерлейкіну-2). Якщо одночасного застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та нефротоксичних засобів уникнути не можна, слід щотижня перевіряти функцію нирок.

Випадки гострої ниркової недостатності після початку прийому високих доз нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) або декількох НПЗП були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тенофовіру дизопроксилу фумарат, і у пацієнтів з факторами ризику порушення функції нирок. У разі супутнього прийому Тенохопу з НПЗП ниркову функцію необхідно контролювати належним чином.

Більш високий ризик ниркової недостатності був зареєстрований у пацієнтів, які отримують тенофовіру дизопроксилу фумарат в поєднанні з ритонавіром або інгібітором протеази, форсованої кобіцистатом. Потрібно проводити ретельний моніторинг функції нирок у цих пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У пацієнтів з факторами ризику порушення функції нирок супутній прийом тенофовіру дизопроксилу фумарату з інгібітором форсованої протеази слід ретельно оцінювати.

Не було проведено клінічних оцінок тенофовіру дизопроксилу фумарату у пацієнтів, які отримують лікарські засоби, що виводяться тим самим шляхом – нирками, включаючи транспортні білки транспортерів органічних іонів людини (human organic anion transporter – hOAT) 1 та 3 або MRP 4 (наприклад цидофовір ― відомий нефротоксичний лікарський засіб). Ці ниркові транспортні білки можуть бути причиною тубулярної секреції та частково ниркового виведення тенофовіру і цидофовіру. Тому фармакокінетика лікарських засобів, які виводяться тим самим нирковим шляхом, включаючи транспортні білки hOAT 1 та 3 або MRP 4, може змінюватися у разі одночасного застосування. Якщо тільки немає нагальної необхідності, одночасне застосування лікарських засобів, що виводяться однаково нирковим шляхом, не рекомендується. Якщо такого застосування уникнути не можна, слід щотижнево перевіряти функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Порушення функції нирок. Ниркова безпека при прийомі тенофовіру дизопроксилу фумарату вивчалась в дуже обмеженій мірі у дорослих пацієнтів з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв).

Дорослі пацієнти з кліренсом креатиніну < 50 мл/хв, включаючи пацієнтів на гемодіалізі.

Є обмежені дані про безпеку застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату пацієнтам з порушенням функції нирок. Тому тенофовіру дизопроксилу фумарат слід призначати тільки тоді, коли потенційна користь від лікування переважає потенційні ризики. Пацієнтам з гострою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) і пацієнтам, які потребують гемодіалізу, застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату не рекомендується. Якщо немає альтернативи лікування, потрібно відкоригувати інтервал дозування і проводити ретельний моніторинг ниркової функції (див. розділи «Фармакокінетика», «Спосіб застосування та дози»).

Вплив на кістки. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів під час дослідження, в якому порівнювали дію тенофовіру дизопроксилу фумарату зі ставудином у комбінації з ламівудином та ефавіренцом у пацієнтів, які раніше не приймали антиретровірусні препарати, в обох експериментальних групах спостерігали невелике зменшення мінеральної щільності кістки (МЩК) стегна та хребта.

В інших дослідженнях найбільш виражене зниження МЩК спостерігалось у пацієнтів, які отримували тенофовіру дизопроксилу фумарат як частину схеми лікування, що містить посилений інгібітор протеази. Необхідно розглянути альтернативні схеми лікування для пацієнтів з остеопорозом, які мають високий ризик переломів.

Кісткові аномалії (що нечасто були однією з причин переломів) можуть бути пов’язані з проксимальною нирковою тубулопатією (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо виникає підозра на кісткові аномалії, слід отримати відповідні консультації.

Педіатрична популяція

Вплив на нирки та кістки

Існують невизначеності, пов’язані з довгостроковими ефектами кісткової і ниркової токсичності. Крім того, оборотність ниркової токсичності не може бути повністю встановлена. Тому рекомендується мультидисциплінарний підхід, щоб адекватно зважити на індивідуальній основі співвідношення користі/ризику від лікування, прийняти рішення щодо проведення відповідного моніторингу під час лікування (в тому числі рішення про припинення лікування), а також розглянути питання про необхідність застосування дієтичних добавок.

Моніторинг функції нирок

Функцію нирок (кліренс креатиніну сироватки і фосфату) слід оцінювати до початку лікування, а також проводити моніторинг під час лікування, як і у дорослих (див. вище).

Лікування порушень функції нирок

Якщо рівень фосфату у сироватці підтверджується на рівні < 3,0 мг/дл (0,96 ммоль/л) у будь-якого педіатричного пацієнта, який отримує тенофовіру дизопроксилу фумарат, ниркову функцію слід перевіряти протягом одного тижня, включаючи вимірювання рівня глюкози в крові, рівня калію в крові і концентрації глюкози в сечі (див. розділ «Побічні реакції», проксимальна тубулопатія). При підозрі або виявленні аномалії нирок необхідно звернутися до нефролога, щоб розглянути можливість переривання лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом. Переривання лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом також слід розглядати у разі прогресування зниження ниркової функції, якщо не було виявлено жодної іншої причини.

Одночасне застосування і ризик розвитку ниркової токсичності

Дивіться вище рекомендації для дорослих.

Ниркова недостатність.

Застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату не рекомендується дітям з нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому не слід призначати лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом таким педіатричним пацієнтам. Дітям, у яких розвивається ниркова недостатність при терапії тенофовіру дизопроксилу фумаратом, лікування слід припинити.

Вплив на кістки

Тенохоп може спричиняти зниження МЩК. Вплив змін МЩК, пов'язаних з прийомом тенофовіру дизопроксилу фумарату, на довгострокове здоров'я кістки і майбутній ризик переломів на даний час невідомі (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Якщо виявлені або підозрюються аномалії кістки у дітей, потрібно звернутися за консультацією до ендокринолога і/або нефролога.

Хвороби печінки. Дані стосовно безпеки та ефективності застосування пацієнтам з пересадженою печінкою дуже обмежені.

Дані з безпеки та ефективності прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату для пацієнтів, інфікованих гепатитом В, з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем > 9 за класифікацією Чайлда–П’ю–Тюркотта, обмежені. Такі пацієнти мають більш високий ризик серйозних побічних реакцій з боку печінки та нирок. Тому в цій популяції пацієнтів гепатобіліарні та ниркові параметри потрібно контролювати більш уважно.

Загострення гепатиту.

Загострення під час лікування. Спонтанні загострення хронічного гепатиту типу B є відносно частими та характеризуються тимчасовим підвищенням рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) в сироватці крові. Після початку антивірусного лікування у деяких пацієнтів рівень АЛТ в сироватці крові може підвищуватися (див. розділ «Побічні реакції»). У пацієнтів з компенсованим захворюванням печінки ці підвищення рівня АЛТ в сироватці крові взагалі не супроводжуються підвищенням концентрації білірубіну в сироватці крові або печінковою декомпенсацією. Пацієнти з цирозом печінки мають підвищений ризик печінкової декомпенсації після загострення гепатиту, а отже, за ними слід ретельно спостерігати під час лікування.

Загострення після припинення лікування. Також повідомлялося про гострий напад гепатиту у пацієнтів, які припинили лікування гепатиту B. Загострення після лікування звичайно пов’язані з підвищенням ДНК HBV, і більшість із них виявляються самообмеженими. Проте повідомлялося про тяжкі загострення, включаючи летальні випадки. Протягом 6 місяців після припинення лікування гепатиту В слід кожного місяця контролювати функціональний стан печінки за клінічними та лабораторними показниками. У разі необхідності може бути виправданим поновлення лікування гепатиту B. Для пацієнтів з розвиненим захворюванням печінки або цирозом припинення лікування не рекомендується, оскільки загострення гепатиту після лікування може призводити до печінкової декомпенсації.

У пацієнтів з некомпенсованим захворюванням печінки загострення гепатиту є особливо серйозними, а іноді летальними.

Супутнє інфікування гепатитом C або D. Дані стосовно ефективності тенофовіру для пацієнтів із супутнім інфікуванням вірусом гепатиту C або D відсутні.

Супутнє інфікування ВІЛ‑1 та гепатитом B. У зв’язку з ризиком розвитку ВІЛ-резистентності у пацієнтів із супутнім інфікуванням ВІЛ/HBV тенофовіру дизопроксилу фумарат слід застосовувати тільки як частину відповідної антиретровірусної комбінованої схеми. Пацієнти, у яких раніше були порушення функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії, і за ними слід спостерігати відповідно до стандартної практики. Якщо є докази погіршення перебігу хвороби печінки у таких пацієнтів, слід розглянути питання про необхідність перерви в лікуванні або відміни лікування. Проте слід відмітити, що підвищення рівня АЛТ може бути частиною кліренсу у хворих на вірусний гепатит В під час лікування тенофовіром (див. вище «Загострення гепатиту»).

Введення з певним антивірусними препаратами при гепатиті вірусу С

При застосуванні тенофовіру дизопроксилу фумарату з ледіпасвіром/софосбувіром або софосбувіром/велпатасвіром спостерігається підвищення концентрації тенофовіру в плазмі, особливо у разі застосування разом зі схемою лікування ВІЛ, що містить тенофовіру дизопроксилу фумарат та фармакокінетичний інтенсифікатор (ритонавір або кобіцистат). Безпечність тенофовіру дизопроксилу фумарату з ледіпасвіром/софосбувіром або софосбувіром/велпатасвіром та фармакокінетичним інтенсифікатором не встановлено. Необхідно враховувати потенційні ризики та переваги, пов’язані з одночасним введенням ледіпасвіру/софосбувіру або софосбувіру/велпатасвіру з тенофовіру дизопроксилу фумаратом, призначеним у поєднанні зі стимульованим ВІЛ інгібітором протеази (наприклад атазанавіром або дарунавіром), особливо пацієнтам з підвищеним ризиком порушення функції нирок. Пацієнтів, які отримують ледіпасвір/софосбувір або софосбувір/велпатасвір разом із тенофовіру дизопроксилу фумаратом у поєднанні зі стимульованим ВІЛ інгібітором протеази, слід контролювати щодо виникнення побічних реакцій, пов’язаних з тенофовіру дизопроксилу фумаратом.

Маса тіла та метаболізм

Під час антиретровірусної терапії можливе збільшення маси тіла та рівня ліпідів і глюкози в крові. Такі зміни можуть бути частково пов’язані з хворобою та способом життя. Щодо рівня ліпідів у деяких випадках є докази впливу лікування, тоді як щодо збільшення маси тіла немає суттєвих доказів впливу будь-якого конкретного лікування. Для контролю рівня ліпідів та глюкози в крові рекомендується розробити інструкції щодо лікування ВІЛ. Ліпідні розлади повинні клінічно регулюватись.

Порушення мітохондріальної функції після впливу in utero. Відомо, що нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня, спричиненого ставудином, диданозином та зидовудином. Надходили повідомлення про мітохондріальну дисфункцію у ВІЛ-негативних дітей раннього віку, які зазнали впливу нуклеозидних аналогів в утробі матері та/або у постнатальний період. Це стосується переважно тих схем лікування, що містять зидовудин. Основними несприятливими явищами, про які повідомлялося, були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія) та метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці явища часто були короткочасними. Рідко надходили повідомлення про деякі неврологічні порушення, що починалися пізніше (артеріальна гіпертензія, судоми, аномальна поведінка). На сьогодні невідомо, є неврологічні порушення тимчасовими чи постійними. Такі результати повинні бути враховані для будь-якої дитини, яка зазнала впливу аналогів нуклеозиду та нуклеотиду в утробі, навіть ВІЛ-негативна, та забезпечено клінічне та лабораторне обстеження для виявлення можливого порушення мітохондріальної функції у разі відповідних симптомів. Ці результати не впливають на поточні національні рекомендації щодо застосування антиретровірусного лікування вагітним жінкам для профілактики вертикальної передачі ВІЛ.

Синдром імунної реактивації. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжкою імунною недостатністю на час введення комбінованої антиретровірусної терапії (combination antiretroviral therapy – CART) може виникнути запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени, що може бути причиною серйозних клінічних станів або посилення симптомів. Зазвичай такі реакції спостерігалися протягом перших кількох тижнів або місяців початку CART. Відповідними прикладами є цитомегаловірусний риніт, генералізовані та (або) вогнищеві мікобактеріальні інфекції та пневмонія Pneumocystis jiroveci. Будь-які запальні симптоми слід оцінювати і у разі необхідності призначати лікування.

Повідомлялося також про аутоімунні захворювання (такі як хвороба Грейвса), що розвиваються в умовах імунної реактивації; однак зареєстрований час до виникнення хвороби дуже варіювався і ці явища можуть спостерігатися через багато місяців після початку лікування.

Остеонекроз. Хоча етіологія вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжке пригнічення імунітету, значне значення індексу маси тіла), випадки остеонекрозу спостерігалися, зокрема, у пацієнтів з розвиненим ВІЛ-захворюванням та (або) тривалим впливом комбінованої антиретровірусної терапії (CART). Пацієнтам слід порадити звернутися до лікаря, якщо вони відчувають болі в суглобах, негнучкість суглобів або утруднення під час рухів.

Пацієнти літнього віку.

Тенофовіру дизопроксил не досліджували у пацієнтів віком понад 65 років. Пацієнти літнього віку часто мають знижену функцію нирок, тому слід дотримуватися обережності при лікуванні цих пацієнтів тенофовіру дизопроксилу фумаратом.

Тенохоп у таблетках, вкритих плівковою оболонкою, по 300 мг містить лактози моногідрат. Отже, пацієнти з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, лактазна недостатність Лаппа або порушення глюкозо-галактозного всмоктування, не повинні приймати цей препарат.

Вагітність

Невелика кількість даних про застосування препарату вагітними (300‑1000 наслідків вагітності) вказує на відсутність мальформації або токсичності для ембріона/новонародженого, пов’язаних з тенофовіру дизопроксилу фумаратом. За результатами досліджень на тваринах, не було виявлено токсичного впливу на репродуктивну функцію. Застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату можливе у період вагітності, якщо це необхідно.

Годування груддю

Було виявлено, що тенофовір проникає в грудне молоко. Існує недостатня кількість інформації щодо впливу тенофовіру на новонароджених/немовлят. Тому Тенохоп не слід застосовувати під час годування груддю.

Загалом, як правило, ВІЛ- та HBV-інфікованим жінкам не рекомендується годувати груддю з метою уникнення передачі ВІЛ- або HBV-інфекції дитині.

Фертильність

Кількість клінічних даних щодо впливу тенофовіру дизопроксилу фумарату на фертильність обмежена. За результатами дослідження на тваринах, несприятливого впливу тенофовіру дизопроксилу фумарату на фертильність виявлено не було.

Не було проведено досліджень впливу на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами. Проте пацієнти мають бути поінформовані, що можливе виникнення запаморочення під час лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом.

Дослідження взаємодії проведено тільки у дорослих.

Беручи до уваги результати експериментів in vitro і відомий шлях виведення тенофовір, можна зробити висновок, що ймовірність опосередкованих CYP450 взаємодій за участю тенофовір та інших лікарських засобів низька.

Не рекомендується одночасне застосування. Тенохоп не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат або тенофовір алафенамід.

Тенохоп не слід застосовувати одночасно з Адефовір діпівоксілом.

Діданозін. Одночасне застосування тенофовір дизопроксилу фумарату та диданозину не рекомендується.

Лікарські препарати, які виводяться нирками. Оскільки тенофовір головним чином виводиться нирками, одночасне застосування тенофовір дизопроксилу фумарату з лікарськими препаратами, що зменшують ниркову фільтрацію або конкурують за активну канальцеву секрецію шляхом транспортних білків hOAT 1, hOAT 3 або MRP 4 (наприклад з цидофовира), може підвищувати концентрацію тенофовіру в сироватці крові та (або) лікарських препаратів, що застосовуються одночасно.

Застосування тенофовір дизопроксилу фумарату слід уникати з одночасним або недавнім застосуванням нефротоксичних лікарських засобів. Це, наприклад, аміноглікозиди, амфотерицин B, фоскарнет, ганцикловір, пентамідин, ванкоміцин, цидофовир і інтерлейкін-2.

З огляду на, що такролім може впливати на функцію нирок, рекомендується особливий нагляд, якщо він застосовується з тенофовір дизопроксилу фумаратом.

Дослідження проведені з іншими лікарськими засобами. Не спостерігалося клінічно значимих фармакокінетичних взаємодій, якщо тенофовір дизопроксилу фумарат призначали одночасно з емтрицитабіном, ламівудином, індинавіром, ефавіренцом, нельфінавіром, саквінавіром (посилений ритонавіром, такропілімом та рибавірином). мат/етинілестрадіолу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °C в недоступному для дітей місці. Термін придатності - 2 роки. Актуальна ціна на Тенохоп вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.