Грастим

р-н д / ін. 0,3 мг/мл фл. 1 мл, № 1

Філграстим - 0,3 мг / 1 мл

Допоміжні речовини: сорбітол, полісорбат 80, натрію ацетат тригідрат, кислота оцтова льодяна, вода для ін'єкцій.

Придбати Грастим 0.3 можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю. Актуальна ціна на медикамент вказана у каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин, вільний від видимих часток та сторонніх включень.

Фармакодинаміка

Активною речовиною препарату є філграстим – рекомбінантний людський гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (G-CSF). Філграстим має таку саму біологічну активність, як і ендогенний людський G-CSF, і від останнього відрізняється лише тим, що являє собою неглікозильований білок з додатковим N-кінцевим залишком метіоніну. Філграстим, який одержують за технологією рекомбінантної ДНК, виділяють із клітин бактерії Esherichia coli, до складу генетичного апарату яких введено ген, що кодує білок G-CSF.

Ендогенний G-CSF являє собою синтезований моноцитами, ендотеліальними клітинами та фібробластами фактор росту. На секрецію G-CSF цими клітинами впливає коливання концентрацій нейтрофілів крові та стимуляція клітин, індукованих посередниками запальних реакцій. Сам фактор росту безпосередньо зв’язується з високоафінними рецепторами на поверхні гранулоцитів, таким чином стимулюючи їх проліферацію, диференціацію та активацію. Препарат діє тільки на ті гемопоетичні клітини, які можуть стати нейтрофілами, тому він відомий як лінійний специфічний агент. Фізіологічні дії колонієстимулюючих факторів є численними та складними, і наслідки дії цих факторів не були повністю вивчені.

Людський гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор – глікопротеїн – регулює створення функціонально активних нейтрофільних гранулоцитів та їх вихід у кров з кісткового мозку. Філграстим може значно збільшити кількість нейтрофільних гранулоцитів у периферичній крові вже протягом перших 24 годин після введення, що одночасно призводить до деякого збільшення кількості моноцитів. Збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів при застосуванні препарату в діапазоні рекомендованих доз залежить від величини дози. Їх функціональні властивості нормальні або посилені, про що свідчать результати дослідження хемотаксису і фагоцитозу. Після закінчення лікування препаратом кількість нейтрофільних гранулоцитів у периферичній крові знижується на 50 % протягом 1–2 днів і до нормального рівня – протягом 1–7 днів.

Застосування філграстиму значно зменшує частоту, тяжкість та тривалість нейтропенії у хворих після хіміотерапії цитостатиками або мієлоаблативної терапії з подальшою пересадкою кісткового мозку. Застосування філграстиму, як первинне, так і після хіміотерапії, активує клітини-попередники гемоцитів периферичної крові (КПГПК). Ці аутологічні КПГПК можна забирати у хворого і вводити йому після лікування цитостатиками у високих дозах або замість пересадки кісткового мозку, або як доповнення до неї. Введення КПГПК прискорює відновлення кровотворення, зменшує небезпеку геморагічних ускладнень і потребу у переливанні тромбоцитарної маси.

У дітей та дорослих із тяжкою хронічною нейтропенією філграстим стабільно збільшує кількість нейтрофільних гранулоцитів у периферичній крові та знижує частоту інфекційних ускладнень.

Застосування філграстиму пацієнтам із нейтропенією, пов'язаною з хіміотерапією, призводить до зменшення лихоманки і ризику виникнення пов'язаної з тяжкою нейтропенією інфекції, до стимулювання проліферації, диференціювання та дозрівання клітин-попередників нейтрофілів та потенціювання впливу зрілих нейтрофілів, зокрема антитілозалежної клітинної цитотоксичності (АЗКЦ), інфільтрації, фагоцитозу та хемотаксису. Клінічна відповідь на терапію філграстимом може знижуватися у пацієнтів, які попередньо отримали курс широкої променевої терапії або довгострокову хіміотерапію, оскільки у цих пацієнтів може бути зменшена кількість цільових клітин-попередників.

Фармакокінетика

Як при внутрішньовенному, так і при підшкірному введенні препарату спостерігається позитивна лінійна залежність його концентрації у плазмі крові від дози. Після підшкірного введення рекомендованих доз препарату концентрація у сироватці крові перевищує 10 нг/мл протягом 8–16 годин; об’єм розподілу в крові становить близько 150 мл/кг. Як після підшкірного, так і після внутрішньовенного введення елімінація препарату з організму відповідає кінетиці 1-го порядку. Середнє значення періоду напіввиведення філграстиму із сироватки крові становить близько 3,5 години, а швидкість кліренсу – приблизно 0,6 мл/хв/кг. Безперервне введення шляхом інфузії протягом 28 днів хворим, які одужують після аутологічної пересадки кісткового мозку, не супроводжувалося ознаками кумуляції і збільшення періоду напіввиведення препарату.

• Скорочення тривалості та зниження частоти виникнення нейтропенії та фебрильної нейтропенії у хворих, які отримують цитотоксичну хіміотерапію з приводу злоякісних захворювань (за винятком хронічного мієлолейкозу та мієлодиспластичного синдрому);
• скорочення тривалості нейтропенії та її клінічних наслідків у хворих, які отримують мієлоаблативну терапію з подальшою алогенною або аутологічною трансплантацією кісткового мозку;
• мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК), у тому числі після мієлосупресивної терапії;
• довготривала терапія для збільшення кількості нейтрофілів і зменшення частоти та тривалості інфекційних ускладнень у дітей та дорослих з тяжкою спадковою, періодичною або ідіопатичною нейтропенією та абсолютною кількістю нейтрофілів ≤ 0,5 х 10⁹/л та тяжкими або рецидивуючими інфекціями в анамнезі;
• зниження ризику бактеріальних інфекцій та лікування стійкої нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів ≤1 х 10⁹/л) у пацієнтів з розгорнутою стадією ВІЛ-інфекції при неефективності інших засобів контролю нейтропенії;
• мобілізація периферичних стовбурових клітин крові (ПСКК) у здорових донорів для алогенної трансплантації ПСКК.

Терапію препаратом Грастим можна проводити у лікувальних закладах, де є необхідне діагностичне обладнання. Лікар повинен мати досвід застосування лікарських засобів, що містять гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (G-CSF), та лікування хворих з гематологічними захворюваннями.

Процедури мобілізації та аферезу слід проводити при взаємодії з лікарями, які мають відповідний досвід і можливість необхідного моніторингу клітин-попередників гемопоезу.

Дежим дозування у дорослих і дітей визначають індивідуально в залежності від стану хворого.

При проведенні цитотоксичної хіміотерапії за стандартними схемами препарат призначають по 500 000 ОД (5 мкг) на 1 кг маси тіла 1 раз на добу.

Спосіб введення.

Препарат Грастим® застосовувати 1 раз на добу у вигляді підшкірних ін’єкцій або внутрішньовенних інфузій після розведення 5% розчином глюкози протягом 30 хвилин. У більшості випадків переважає підшкірний шлях введення. При внутрішньовенному введенні одноразової дози тривалість ефекту препарату може скорочуватись. Клінічна значущість цих даних щодо застосування багаторазових доз препарату не встановлена. Вибір способу введення залежить від особливостей конкретної клінічної ситуації і визначається для кожного хворого окремо.

Грастим можна вводити щоденно шляхом п / к ін'єкцій в дозі 5-12 мкг на 1 кг маси тіла або нетривалих (30 хв) в / в крапельних інфузій в 5% розчині глюкози в дозі 5-10 мкг на 1 кг маси тіла.

Грастим можна вводити щоденно доти, поки кількість нейтрофілів не досягне очікуваних значень. Тривалість лікування може становити до 14 днів в залежності від типу, доз і схеми проведення цитотоксичної хіміотерапії.

На тлі проведення цитотоксичної хіміотерапії збільшення числа нейтрофілів спостерігається звичайно через 1-2 дні після початку лікування Грастимом. Однак для досягнення стабільного терапевтичного ефекту необхідно продовжувати терапію доти, доки число нейтрофільних гранулоцитів не досягне нормальних. Не рекомендується відміняти Грастим передчасно, до досягнення необхідного мінімального значення кількості нейтрофілів.

При мієлоаблативної терапії з подальшою пересадкою кісткового мозку початкову дозу 1 000 000 ОД (10 мкг) на 1 кг маси тіла на добу вводять в / в крапельно протягом 30 хвилин або 24 годин або 1 000 000 ОД (10 мкг) на 1 кг маси на добу шляхом безперервної п / к інфузії протягом 24 годин. Грастим необхідно розвести в 20 мл 5% розчину глюкози; першу дозу слід вводити не раніше ніж через 24 години після цитотоксичної хіміотерапії або пересадки кісткового мозку. Ефективність та безпечність застосування Грастиму понад 28 днів у хворих після пересадки кісткового мозку і у пацієнтів, які отримують цитотоксичну хіміотерапію, не встановлені.

Після максимального зменшення числа нейтрофілів добову дозу слід скоригувати з урахуванням динаміки їх кількості: якщо кількість нейтрофілів перевищує 1000 в 1 мм 3 протягом 3 днів поспіль, дозу Грастиму знижують до 500 000 ОД (5 мкг) на 1 кг маси тіла на добу; потім, якщо абсолютне число нейтрофілів перевищить 1000 в 1 мм 3 також протягом 3 днів, Грастимом припиняють. Якщо в процесі лікування абсолютне число нейтрофілів ≤1000 в 1 мм 3, дозу Грастиму слід підвищити знову відповідно до приведеної схеми.

Для активації КПГКП, яка проводиться як самостійна терапія, вводять по 1 000 000 ОД (10 мкг) на 1 кг маси тіла на добу шляхом безперервної 24-годинної в / в інфузії або п / к введення 1 раз на добу протягом 6 днів поспіль (для інфузій Грастим розводять в 20 мл 5% розчину глюкози). Рекомендується проводити 3 лейкаферезу поспіль - на 5, 6 і 7-й дні.

Для мобілізації КПГКП мієлосупресивної хіміотерапії вводять по 500 000 ОД (5 мкг) на 1 кг маси тіла на добу шляхом щоденних ін'єкцій, починаючи з 1-го дня після завершення хіміотерапії доти, поки кількість нейтрофілів не пройде очікуваний мінімум і не досягне норми . Лейкаферез слід проводити протягом періоду, коли абсолютне число нейтрофілів збільшується з ≤500 до 5000 в 1 мм 3. Хворим, яким не проводилася інтенсивна хіміотерапія, достатньо одного лейкаферезу. В інших випадках рекомендується проводити додаткові лейкаферези.

При вродженій нейтропенії Грастим вводять у початковій дозі 1 200 000 ОД (12 мкг) на 1 кг маси тіла на добу п / к одноразово або розподіляючи добову дозу на декілька введень.

При ідіопатичній або періодичній нейтропенії - по 500 000 ОД (5 мкг) на 1 кг маси тіла на добу п / к одноразово або в декілька введень.

Хворим з тяжкою хронічною нейтропенією Грастим слід вводити щодня п / к до тих пір, поки кількість нейтрофілів гранулоцитів не досягне буде стабільно перевищувати 1500 в 1 мм 3. Після досягнення терапевтичного ефекту слід визначити мінімальну ефективну підтримуючу дозу. Для підтримки необхідного числа нейтрофілів потрібне тривале щоденне введення препарату. Через 1-2 тижні лікування початкову дозу можна подвоїти або удвічі знизити залежно від реакції хворого на терапію. В подальшому кожні 1-2 тижні можна проводити індивідуальну корекцію дози для підтримання середньої кількості нейтрофілів в діапазоні 1500-10 000 в 1 мм 3. У хворих з тяжкими інфекціями можна застосовувати схему з більш швидким підвищенням дози. У клінічних дослідженнях у 97% хворих, які позитивно реагували на лікування, повний терапевтичний ефект спостерігався при застосуванні препарату в дозах до 24 мкг/кг на добу. Чи не встановлена безпека застосування Грастиму при тривалому лікуванні хворих з тяжкою формою хронічної нейтропенії в дозах, які перевищують 24 мкг/кг на добу.

Діти

Безпека та ефективність застосування препарату новонародженим не встановлені. Рекомендації щодо дозування для хворих дитячого віку такі ж самі, як і для дорослих, які отримують мієлосупресивну цитотоксичну хіміотерапію.

підвищена чутливість до філграстиму або інших компонентів препарату, важка вроджена нейтропенія (синдром Костмана) з цитогенетическими порушеннями.

У хворих, які отримують цитотоксичну хіміотерапію, лікування Грастимом часто супроводжується болем в кістках і м'язах. У більшості випадків біль усувається прийомом ненаркотичних анальгетиків. Часто може спостерігатися оборотне, дозозалежне, і як правило, слабо або помірно виражене підвищення концентрації ЛДГ, ЛФ, рівня сечової кислоти та γ-глутамілтрансферази в крові. В поодиноких випадках виникає порушення сечовиділення, зниження артеріального тиску.

Кількість лейкоцитів 100 000 в 1 мм 3 і вище спостерігалося менше ніж у 5% хворих, які отримували Грастим в дозах, вищих за 300 000 ОД (3 мкг) на добу. Про будь-які негативні ефекти, безпосередньо пов'язаних з таким високим лейкоцитозом, не повідомлялось.

Грастим не збільшував частоту побічних ефектів при цитотоксичної хіміотерапії. Такі побічні ефекти, як нудота, блювота, алопеція, діарея, анорексія, запалення слизових оболонок, головний біль, кашель, висипання на шкірі, загальна слабкість, біль у горлі, запор, з однаковою частотою відзначалися у хворих, які отримували Грастим і хіміотерапію або плацебо і хіміотерапію.

Іноді у хворих, які отримували високодозову хіміотерапію з наступною аутологічною пересадкою кісткового мозку, відмічались судинні порушення (тромбоз вен і порушення водно-електролітного балансу), проте їх зв'язок із застосуванням Грастиму не встановлена.

Відомі поодинокі випадки розвитку алергічних реакцій, причому половина з них були пов'язані з введенням першої дози. Ці випадки частіше спостерігалися після / в введення препарату.

У хворих з тяжкою формою хронічної нейтропенії описані побічні реакції на Грастим. Найбільш частими побічними реакціями біль в кістках і генералізований кістково-м'язовий біль, спленомегалія, тромбоцитопенія; головний біль та діарея на початку лікування Грастимом; анемія і носові кровотечі при тривалому використанні препарату.

Побічні ефекти, можливо, обумовлені застосуванням Грастиму, спостерігалося менше ніж у 2% хворих з тяжкою формою хронічної нейтропенії і проявлялися реакціями в місці ін'єкції, гепатомегалією, артралгією, випаданням волосся, остеопорозом, висипанням на шкірі, васкулітом, протеїнурією та гематурією.

У клінічних дослідженнях та в післяреєстраційний період повідомлялося про небажані явища з боку органів дихальної системи, зокрема інтерстиційне захворювання легень, набряк легень та легеневу інфільтрацію, а в деяких випадках – розвиток дихальної недостатності або гострого респіраторного дистрес-синдрому (ОРДС), які можуть бути фатальними. (Див. розділ «Особливості застосування»).

А. Резюме профілю безпеки Відомо, що у клінічних дослідженнях найчастішим небажаним ефектом у хворих на рак був кістково-м'язовий біль: легкий або помірний у 10 % хворих, та важкий — у 3 % хворих. Синдром підвищеної капілярної проникності, який може становити загрозу життю у разі відкладення лікування, спостерігався рідко (від ≥ 1/1000 до < 1/100) — у хворих на рак, що проходять хіміотерапію, та у здорових донорів, які перенесли мобілізацію клітин попередників периферичної крові після введення гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора; див. розділи «Особливості застосування» та підрозділ Б розділу «Побічні реакції». У клінічних дослідженнях у пацієнтів з ВІЛ єдиними небажаними ефектами, які, як вважається, пов'язані зі введенням філграстиму, були болі в суглобах, болі в кістках та міалгія.

Б. Зведена таблиця небажаних реакцій - дані в наведених нижче таблицях описують небажані реакції, про які повідомлялось у клінічних дослідженнях та спонтанних повідомленнях. У межах кожного частотного угруповання небажанні явища представлені в порядку зменшення важливості. Дані представлені окремо для онкологічних хворих та пацієнтів з ВІЛ, відображаючи різні профілі несприятливих реакцій у цих групах хворих.

Пацієнти з ВІЛ

Інші спеціальні популяції

Пацієнти літнього віку

Жодних загальних відмінностей у безпеці та ефективності не спостерігалося між особами старше 65 років та молодими (старше 18 років) пацієнтами, що отримують цитотоксичну хіміотерапію, а клінічна практика не виявила відмінностей у відповідях на терапію між літніми та молодшими дорослими пацієнтами. Недостатньо даних для оцінки застосування філграстиму при інших клінічних показаннях пацієнтам літнього віку.

G-CSF сприяє росту мієлоїдних клітин in vitro. Аналогічний ефект in vitro може спостерігатися і для деяких немієлоїдних клітин. Безпека і ефективність застосування Грастиму у хворих з мієлодисплазією, гострим і хронічним мієлолейкозом не встановлена. У зв'язку з можливістю потенцирования пухлинного росту застосовувати Грастим при злоякісних захворюваннях мієлоїдного характеру та при будь-якому мієлопроліферативному захворюванні слід з обережністю.

У період терапії Грастимом необхідний регулярний контроль кількості лейкоцитів: якщо воно перевищить 50 000 в 1 мм 3, лікування препаратом слід негайно припинити; якщо препарат застосовують для мобілізації КПГКП, лікування припиняють при числі лейкоцитів вище 100 000 в 1 мм 3.

Особливу обережність треба виявляти при лікуванні хворих, які отримують високодозову хіміотерапію. Монотерапія Грастимом не запобігає тромбоцитопенії та анемії, обумовлених мієлосупресивної хіміотерапією, проте дає можливість застосовувати хіміопрепарати в більш високих дозах, внаслідок чого підвищується ризик розвитку тромбоцитопенії і анемії. Рекомендується регулярно визначати кількість тромбоцитів і показник гематокриту. Особливу обережність слід проявляти при застосуванні однокомпонентних схем, які здатні викликати глибоку тромбоцитопенію.

Особливу увагу слід приділяти діагностиці важких форм хронічної нейтропенії. Перед лікуванням необхідно провести розгорнутий аналіз крові з підрахунком лейкоцитарної формули та кількості тромбоцитів, а також дослідження морфологічного складу кісткового мозку і каріотипу.

Якщо у хворих з синдромом Костнера виявляються цитогенетичні порушення, слід ретельно зважити ризик і користь від продовження терапії Грастимом; при виявленні мієлодиспластичного синдрому або лейкозу лікування препаратом слід припинити. Хворим з синдромом Костнера рекомендується кожні 12 місяців проводити морфологічні та цитогенетичні дослідження кісткового мозку.

Необхідно контролювати кількість тромбоцитів в периферичної крові, особливо протягом перших тижнів лікування Грастимом. Якщо у хворого виявлена тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів стабільно ≤100 000 в 1 мм 3), слід вирішити питання про тимчасове припинення лікування або зниження дози. Збільшення розмірів селезінки є прямим наслідком лікування Грастимом, тому необхідно регулярно проводити пальпацію живота. При зниженні дози препарату збільшення розмірів селезінки та не прогресує; у 3% хворих потребували проведення спленектомії. У невеликій кількості хворих виявляли гематурію і протеїнурію. Для контролю за ними необхідно регулярно проводити лабораторне дослідження сечі. Безпека і ефективність застосування препарату у новонароджених і хворих з аутоімунною нейтропенією не встановлені.

У хворих, які в минулому проводили активну мієлосупресивну терапію, може не відбуватися достатньої активації КПГКП до рекомендованого рівня (2 • 106 СD34-позитивних клітин / кг) або прискорення нормалізації кількості тромбоцитів. Деякі цитостатики мають особливу токсичність відносно КПГКП і можуть негативно впливати на їх мобілізацію. Такі засоби, як мелфалан, кармустин і карбоплатин, якщо їх призначали протягом тривалого часу до спроби мобілізації КПГКП, можуть знижувати її ефективність. Проте застосування мелфалана, кармустина і карбоплатин разом з Грастимом виявилося ефективним при активації КПГКП. Якщо планується пересадка КПГКП, рекомендується проведення мобілізації стовбурових клітин на початку курсу лікування. Особливу увагу слід звернути на число клітин-попередників, активованих у таких хворих до застосування високодозової хіміотерапії. Якщо результати мобілізації відповідно до вищенаведених критеріїв, слід розглянути альтернативні методи лікування, які не вимагають використання клітин-попередників.

Хворим на остеопороз і супутню патологію кісток, які отримують постійне лікування Грастимом протягом 6 місяців і більше, показано проведення контролю за густиною кісткової тканини.

Дослідження щодо застосування Грастиму у хворих з тяжкими порушеннями функції нирок або печінки не проводили, тому призначати його для лікування цієї групи хворих не рекомендується.

Дію Грастиму у пацієнтів зі значно зниженою кількістю мієлоїдних клітин-попередників не вивчалася. Грастим збільшує кількість нейтрофілів шляхом впливу насамперед на їх клітини-попередники. Тому у хворих зі зниженим вмістом клітин-попередників (наприклад, які отримували інтенсивну променеву і хіміотерапію) ступінь збільшення кількості нейтрофілів може бути нижче. Вплив Грастиму на реакцію «трансплантат проти господаря» не встановлено.

Лейкоцитоз

Кількість лейкоцитів 100 х 109/л або більше спостерігається у менш ніж 5 % пацієнтів, які отримували філграстим у дозах понад 0,3 млн ОД/кг на добу (3 мкг/кг на добу). Не повідомлялося про небажані реакції, безпосередньо пов'язані з таким ступенем лейкоцитозу. З огляду на потенційний ризик, пов'язаний із тяжким лейкоцитозом, під час терапії філграстимом підрахунок кількості лейкоцитів слід проводити через регулярні проміжки часу. Якщо кількість лейкоцитів перевищує 50 х 109/л після очікуваного мінімуму, застосування філграстиму слід негайно відмінити. Проте протягом періоду застосування філграстиму для мобілізації КПГПК (клітин-попередників гемопоезу периферичної крові) його слід відмінити або слід зменшити дозування, якщо кількість лейкоцитів збільшується до рівня > 70 х 109/л.

Інші спеціальні запобіжні заходи

Моніторинг щільності кісткової тканини може бути показаний пацієнтам із остеопоротичними ураженнями кісток, які протягом більше 6 місяців проходять постійну терапію філграстимом.

Після застосування G-CSF були зареєстровані побічні ефекти з боку легень, зокрема, інтерстиціальне захворювання легень. Пацієнти, у яких нещодавно були легеневі інфільтрати або пневмонія, можуть піддаватися більш високому ризику. Поява легеневих симптомів, таких як кашель, лихоманка та задишка у поєднанні з рентгенологічними ознаками інфільтратів у легенях та погіршенням функції легень можуть бути початковими ознаками гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС). У разі розвитку ГРДС філграстим слід відмінити і призначити відповідне лікування.

Повідомлялось про виникнення синдрому підвищеної капілярної проникності, який характеризується гіпотензією, гіпоальбумінемією, набряком та гемоконцентрацією, після введення гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора. За станом пацієнтів, у яких розвиваються симптоми підвищеної капілярної проникності, потрібно ретельно спостерігати та проводити стандартне симптоматичне лікування, яке може включати необхідність у проведенні інтенсивної терапії.

Повідомлялось про випадки виникнення гломерулонефриту у пацієнтів, які отримували філграстим і пегфілграстим. Як правило, прояви гломерулонефриту зникали після зменшення дози або відміни філграстиму та пегфілграстиму. Рекомендується контролювати показники аналізу сечі.

Ковпачок голки попередньо заповненого шприца може містити сухий натуральний каучук (похідна латексу), який може спричинити алергічні реакції.

Пацієнти з раком, які отримують мієлосупресивну хіміотерапію

Про випадки спленомегалії та розриву селезінки після застосування філграстиму повідомлялося рідко. Деякі випадки розриву селезінки були летальними. Особ, які отримують філграстим і повідомляють про біль у лівій верхній частині живота та (або) верхній частині плеча, слід оцінювати зі збільшенням селезінки або її розриву.

Безпека застосування Грастиму в період вагітності не встановлена, тому слід співставити очікуваний терапевтичний ефект для майбутньої матері з потенційним ризиком для плода. Невідомо, чи проникає Грастим у грудне молоко, тому застосовувати його в період годування груддю не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Не повідомлялося про випадки небажаного впливу препарату Грастим® на швидкість психомоторних реакцій. Не встановлено впливу препарату на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Не встановлені безпека та ефективність введення препарату в один день з мієлосупресивними цитотоксичними хіміопрепаратами. Через чутливість мієлоїдних клітин, що швидко діляться, призначати Грастим^® в інтервалі 24 години до або після введення препаратів для мієлосупресивної цитотоксичної хіміотерапії не рекомендується.

При одночасному призначенні філграстиму і 5-фторурацилу тяжкість нейтропенії може посилитись. Взаємодія з іншими гемопоетичними факторами росту і цитокінами невідома.

Оскільки літій може стимулювати вивільнення нейтрофілів, можливе посилення дії препарату при комбінованому введенні.

З огляду на фармацевтичну несумісність не можна змішувати препарат з 0,9 % розчином натрію хлориду.

симптоми передозування Грастиму не описані. Через 1-2 дні після припинення лікування препаратом кількість циркулюючих нейтрофілів звичайно зменшується на 50%, а через 1-7 днів - повертається до нормальних показників.

при температурі 2-8 °C. Чи не заморожувати. Грастим не слід розбавляти сольовими розчинами; при необхідності можна розводити в 5% розчині глюкози.

Розведені розчини Грастиму слід готувати не раніше ніж за 24 год до використання і зберігати в холодильнику при температурі 2-8 °C. Флакони з препаратом можна використовувати лише для одноразового введення.

Вивчіть відгуки та рекомендації, щоб зробити правильний вибір та переконатися у якості товару.