Бісопрол

Склад

Діюча речовина: бісопролол;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, круглої форми з двоопуклою поверхнею, з рискою або без риски. На поверхні таблеток допускається мармуровість.

Фармакотерапевтична група

Селективні блокатори β-адренорецепторів. Код АТХ С07А В07.

Бісопрол – це β1-адреноблокатор, який застосовується при артеріальній гіпертензії, ішемічній хворобі серця (ІХС) та хронічній серцевій недостатності. Його дія спрямована на зниження навантаження на серце та стабілізацію роботи серцево-судинної системи.

Призначення препарату проводиться тільки лікарем, оскільки часто потрібна індивідуальна корекція дозування. При надто високих дозах ризик побічних ефектів може підвищуватися, особливо якщо організм пацієнта чутливий до дії β-блокаторів.

Ефект препарату розвивається повільно, що дозволяє досягти позитивного клінічного результату без різких стрибків тиску. У деяких пацієнтів прийом може супроводжуватись такими реакціями, як втома або зміни пульсу, що є ознакою необхідності перегляду схеми терапії.

При правильно підібраному лікуванні Бісопрол покращує здатність серця справлятися з навантаженням, виявляє помірний антигіпертензивний ефект і сприяє зміні перебігу захворювання на більш сприятливий бік.

Фармакодинаміка

Бісопролол – високоселективний ß1-адреноблокатор. Не має внутрішньої симпатоміметичної активності і клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Препарат має дуже низьку спорідненість із ß2-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із ß2-рецепторами, які беруть участь у метаболічній регуляції. Таким чином, бісопролол не впливає на опір дихальних шляхів і ß2-опосередковані метаболічні ефекти. Селективність бісопрололу відносно ß1-адренорецепторів поширюється за межі терапевтичного діапазону доз.

Антигіпертензивний, антиангінальний, антиаритмічний засіб. Кардіоселектівний β1-адреноблокатор без внутрішньої симпатоміметичної і мембраностабілізуючої активності. Зменшує стимулюючий вплив на серце симпатичної іннервації, послаблює чутливість периферичних тканин до катехоламінів, пригнічує секрецію реніну. Зменшує потребу міокарда в кисні, знижує скоротливість і збудливість міокарда, серцевий викид і артеріальний тиск. Зменшує автоматизм синусового вузла, збільшує тривалість рефрактерного періоду, уповільнює AV-провідність, зменшує частоту серцевих скорочень в спокої і при фізичному навантаженні. Практично не впливає на ліпідний спектр сироватки крові. Підвищує виживаність хворих, які перенесли інфаркт міокарда (знижує частоту шлуночкових аритмій і нападів стенокардії).

Антигіпертензивна дія досягає максимуму через 1-3 години та триває 24 години, стабілізуючись при регулярному прийомі препарату до кінця другого тижня.

Фармакокінетика

Всмоктується зі шлунково-кишкового тракту практично повністю (80-90% прийнятої дози), їжа не впливає на біодоступність. Максимальна концентрація досягається через 2-4 ч. Пов'язання з білками плазми становить близько 30%. Проникність крізь гематоенцефалічний бар'єр низька, секреція з грудним молоком низька. При першому проходженні крізь печінку 20% бісопрололу трансформується в неактивні метаболіти. Обсяг розподілу становить 3,2 л/кг, кліренс - 3,7 мл / (хв * кг). Понад 98% препарату екскретується (виводиться) нирками (50% - в незміненому вигляді, інша частина - у вигляді неактивних метаболітів), менше 2% - з фекаліями. Період напіввиведення препарату становить 9-12 годин, у літніх пацієнтів - збільшується. Тривалий період напіввиведення забезпечує терапевтичний ефект протягом 24 годин при прийомі 1 раз на добу, не викликаючи при цьому звикання чи стійкої залежність організму від діючої речовини.

Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (стабільна стенокардія, постінфарктний період), хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності – серцевими глікозидами.

Препарат Бісопрол приймають внутрішньо вранці під час сніданку, не розжовуючи та запиваючи невеликою кількістю рідини. Лікування завжди вимагає індивідуального підбору доз і регулярного моніторингу АТ та ЧСС.

Артеріальна гіпертензія та ішемічна хвороба серця (ІХС): Зазвичай призначають 5–10 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 20 мг.

Хронічна серцева недостатність (ХСН): Лікування починають у стабільному стані (без ознак загострення) з обов'язковою фазою поступового збільшення дози (титрування), яка триває кілька тижнів за такою схемою:

• 1,25 мг 1 раз на добу — 1 тиждень;
• 2,5 мг 1 раз на добу — наступний 1 тиждень;
• 3,75 мг 1 раз на добу — наступний 1 тиждень;
• 5 мг 1 раз на добу — наступні 4 тижні;
• 7,5 мг 1 раз на добу — наступні 4 тижні;
• 10 мг 1 раз на добу — підтримуюча доза.
• Максимальна рекомендована доза при ХСН становить 10 мг 1 раз на добу.

Комбінована терапія при ХСН: Можна поєднувати з інгібіторами АПФ (або антагоністами ангіотензину II), діуретиками та (за необхідності) серцевими глікозидами.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.

У хворих із порушеннями функції нирок або печінки (особливо при ХСН) дозу слід збільшувати з особливою обережністю.

У педіатричній практиці препарат не застосовується (дані відсутні).

Примітка: Не припиняйте лікування і не змінюйте дозу самостійно — раптова відміна може призвести до тимчасового погіршення стану.

Бісопрол зазвичай добре переноситься більшістю пацієнтів, але іноді спостерігаються побічні дії:

• З боку нервової системи: втома, астенія, запаморочення, головний біль, порушення сну, депресія, рідко - галюцинації. Зазвичай ці явища носять легкий характер і зникають, як правило, протягом 1-2 тижнів після початку лікування.
• З боку органів зору: рідко - порушення зору, зменшення сльозотечі, кон'юнктивіт.
• З боку серцево-судинної системи: брадикардія, порушення атріовентрикулярної провідності, декомпенсація серцевої недостатності з розвитком периферичних набряків, погіршення периферичного кровообігу, рідко - ортостатична гіпотензія. Іноді можуть спостерігатися парестезії та відчуття похолодання в кінцівках. На початку лікування може спостерігатися посилення симптомів у хворих з переміжною кульгавістю або зі спазмами судин у ділянці пальців рук і ніг (синдром Рейно).
• З боку дихальної системи: рідко спостерігається задуха у хворих зі схильністю до бронхоспазму, наприклад, при астматичному бронхіті.
• З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, закрепи, нудота, болі в животі, гепатит.
• З боку опорно-рухового апарату: в окремих випадках відзначається м'язова слабкість, судоми, захворювання суглобів (артропатія) з ураженням одного або декількох суглобів (моно- або поліартрит).
• Дерматологічні реакції: іноді - свербіж; рідко - почервоніння шкіри, пітливість, висип.
• З боку сечостатевих органів: вкрай рідко - порушення потенції.
• Лабораторні показники. Підвищення рівня ферментів печінки в крові (ACT, АЛТ), зниження толерантності до глюкози (при супутньому цукровому діабеті), в окремих випадках можливе підвищення рівня тригліцеридів в крові.

• Гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стадії декомпенсації, що потребує внутрішньовенної інотропної терапії;          
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада II і III ступеня;
• синдром слабкості синусового вузла;
• синоатріальна блокада;
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична артеріальна гіпотензія;
• тяжка форма бронхіальної астми;
• пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороби Рейно;
• феохромоцитома, що не лікувалася;
• метаболічний ацидоз;
• підвищена чутливість до бісопрололу або до інших компонентів лікарського засобу.

Препарат підсилює дію інших антигіпертензивних препаратів. На тлі аміодарону, дилтіазему, верапамілу, хінідинових препаратів, серцевих глікозидів, резерпіну, α-метилдофи, клонідину зростає ймовірність порушень автоматизму, провідності та скоротливості серця.

Одночасне призначення дигідропіридинових антагоністів кальцію, особливо у хворих з латентною серцевою недостатністю, підвищує ризик гіпотензії і декомпенсації серцевої діяльності, в зв'язку з чим внутрішньовенне введення антагоністів кальцію і антиаритмічних препаратів під час лікування Бісопролом не рекомендується.

При одночасному застосуванні ксантинів, симпатоміметиків, рифампіцину скорочується період напіввиведення. Похідні ерготаміну потенциируют порушення периферичного кровоообігу. Несумісний з інгібіторами моноаміноксидази. Дія інсуліну та пероральних препаратів може бути посилена при одночасному застосуванні з Бісопролом (збільшується ризик розвитку гіпоглікемії).

Симптоми: гіпотензія, брадикардія, порушення AV-провідності, серцева недостатність, бронхоспазм.

Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, підтримуюча та симптоматична терапія: атропін (при неефективності - ізопротеренол), вазопресори (добутамін або норадреналін), селективні β-адреноміметики (ізопреналін, орципреналін). Можливе проведення діалізу. Контролюють артеріальний тиск і дихальну функцію.

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності із застосуванням бісопрололу слід починати з фази титрування. Застосовують з обережністю при AV-блокаді I ступеня, брадикардії, стенокардії Принцметала, порушеннях периферичного кровообігу (в т. Ч. Синдром Рейно), хронічних обструктивних захворюваннях легень, бронхіальній астмі тяжкого ступеня, обструктивних захворювань дихальних шляхів, цукровому діабеті, гіпоглікемії, тиреотоксикозі, псоріазі, порушеннях функції печінки та нирок, ацидозі.

При цукровому діабеті застосування блокаторів β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії і потенціювати дію антидіабетичних засобів, тому необхідно контролювати рівень глюкози в крові. При гіперфункції щитоподібної залози може маскувати тахікардію, спричинену тиреотоксикозом.

При тяжких порушеннях функції печінки, тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв), хворим, які знаходяться на гемо- та перитонеального діалізу.

Інструкція не повідомляє про ефективність та безпеку застосування препарату бісопролол при глаукомі або бісопролол при клімаксі.

В даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів з наступними захворюваннями та патологічними станами: цукровий діабет І типу, тяжкі порушення функції нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця, гемодинамічно значущі клапанні вади серця, ін. протягом останніх 3 місяців.

Необхідно обов'язково попередити лікаря-анестезіолога про застосування бета-блокаторів. У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування β-блокаторів знижує випадки аритмії та ішемії міокарда під час введення в наркоз, інтубацію та післяопераційний період. Рекомендовано продовжувати застосування бета-блокаторів під час періопераційного періоду. Анестезіолог повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими ліками, яка може призвести до брадиаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації крововтрати. У разі відміни бісопрололу перед оперативними втручаннями дозу слід поступово знизити та припинити застосування препарату за 48 годин до загальної анестезії.

До складу таблеток Бісопрол® 5 мг та 10 мг входить лактоза, тому цей препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з рідкісною вродженою непереносимістю галактози, з дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування в період вагітності та годування груддю

У період вагітності препарат застосовують лише тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть вплинути на вагітність та/або розвиток плода/новонародженого. Як правило, β-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може спричинити затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, мимовільний аборт або передчасні пологи. Даних про екскрецію бісопрололу в грудне молоко немає, тому не рекомендується застосовувати препарат Бісопрол під час годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

У ході досліджень за участю пацієнтів з ішемічною хворобою серця лікарський засіб не впливав на здатність керувати автомобілем. Однак в індивідуальних випадках препарат може вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами. Особливу увагу необхідно приділяти на початку лікування, при зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

Комбінації, які не рекомендовано застосовувати.

Лікування хронічної серцевої недостатності.

• Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Всі показання.

• Антагоністи кальцію (групи верапамілу, меншою мірою – дилтіазему): негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу у пацієнтів, які приймають ß-блокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади.
• Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксoнідин, рилменідин): можливе погіршення перебігу серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження частоти серцевих скорочень і серцевого викиду, вазодилатація). Раптова відміна препарату, особливо якщо йому передує відміна блокаторів ß-адренорецепторів, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.

Комбінації, які слід застосовувати обережно.

• Антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду (наприклад, фелодипін, амлодипін): можливе підвищення ризику артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
• Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад, аміодарон): можливе потенціювання впливу на атріовентрикулярну провідність.
• β-блокатори місцевої дії (наприклад, що містяться в краплях для лікування глаукоми): можливе посилення системних ефектів бісопрололу.
• Парасимпатоміметики: можливе збільшення часу атріовентрикулярної провідності та підвищення ризику брадикардії.
• Інсулін та пероральні гіпоглікемічні засоби: посилення гіпоглікемічної дії. Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.
• Засоби для анестезії: ослаблення рефлекторної тахікардії та підвищення ризику гіпотензії.
• Серцеві глікозиди: зниження частоти серцевих скорочень, збільшення часу атріовентрикулярної провідності.
• Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): можливе ослаблення гіпотензивного ефекту бісопрололу.
• β-симпатоміметики (наприклад, ізопреналін, добутамін): можливе зниження терапевтичного ефекту обох засобів.
• Симпатоміметики, що активують α- та β-адренорецептори (наприклад, адреналін, норадреналін): можливий прояв опосередкованого через α-адренорецептори судинозвужувального ефекту, що призводить до підвищення артеріального тиску та посилення переміжної кульгавості. Подібна взаємодія більш ймовірна при застосуванні неселективних β-блокаторів.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки.

Купити таблетки Бісопрол можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю. Ціна вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

• Державний реєстр лікарських засобів України / drlz.com.ua;
• Bisoprolol  / nhs.uk;
• Bisoprolol (Oral Route) Description and Brand Names / mayoclinic.org.