Фармакодинаміка
Механізм дії
Препарат Соліква – це комбінація двох діючих речовин із взаємодоповнюючими механізмами дії для покращення контролю глікемії, а саме інсуліну гларгіну (аналог базального інсуліну, головною функцією якого є контроль рівнів глюкози в плазмі крові натще) та ліксисенатиду (агоніст рецепторів ГПП-1, головною функцією якого є контроль постпрандіальних рівнів глюкози).
Інсулін гларгін. Найважливішою дією інсуліну, в тому числі інсуліну гларгіну, є регуляція метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують рівень глюкози в крові за рахунок стимуляції її захоплення периферичними тканинами, зокрема скелетними м’язами та жировою тканиною, а також пригнічення утворення глюкози у печінці. Інсулін пригнічує ліполіз та протеоліз, а також стимулює синтез білків.
Ліксисенатид. Ліксисенатид є агоністом рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1). Рецептори ГПП-1 є мішенню природного ГПП-1 – ендогенного гормону інкретину, який потенціює глюкозозалежну секрецію інсуліну β-клітинами та пригнічує секрецію глюкагону α-клітинами підшлункової залози.
Ліксисенатид стимулює секрецію інсуліну при підвищенні рівнів глюкози в крові, не впливаючи при цьому на секрецію інсуліну при нормоглікемії, що обмежує ризик виникнення гіпоглікемії. Паралельно пригнічується секреція глюкагону. У разі виникнення гіпоглікемії рятувальний механізм у вигляді секреції глюкагону зберігається. Постпрандіальне введення ліксисенатиду також сповільнює спорожнення шлунка, знижуючи таким чином швидкість абсорбції та надходження в систему кровообігу глюкози, що міститься в їжі.
Фармакодинамічні ефекти
Комбінація інсуліну гларгіну та ліксисенатиду не впливає на фармакодинаміку інсуліну гларгіну. Вплив комбінації інсуліну гларгіну та ліксисенатиду на фармакодинаміку ліксисенатиду не вивчався в рамках досліджень 1 фази.
Враховуючи відносно постійний профіль «концентрація/час» інсуліну гларгіну впродовж 24 годин без виражених піків при застосуванні його окремо, профіль «швидкість утилізації глюкози/час» був подібним при застосуванні комбінації інсуліну гларгіну та ліксисенатиду.
Період дії інсулінів, в тому числі препарату Соліква, може відрізнятись у різних осіб і навіть бути різним в однієї і тієї ж особи.
Інсулін гларгін. За результатами клінічних досліджень із застосуванням інсуліну гларгіну (100 од/мл) цукрознижувальний ефект на молярній основі (тобто при застосуванні однакових доз) інсуліну гларгіну при його внутрішньовенному введенні є приблизно таким самим, як людського інсуліну.
Ліксисенатид. За результатами 28-денного плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу застосування ліксисенатиду в дозі 5–20 мкг призводило до статистично значущого зниження постпрандіальних рівнів глюкози після сніданку, обіду та вечері.
Спорожнення шлунка. Після вживання стандартної міченої досліджуваної їжі в рамках зазначеного вище дослідження було підтверджено, що ліксисенатид сповільнює спорожнення шлунка, знижуючи таким чином швидкість постпрандіальної абсорбції глюкози. Ефект сповільнення спорожнення шлунка підтримувався до завершення дослідження.
Клінічна ефективність та безпека
Безпека та ефективність застосування препарату Соліква стосовно контролю глікемії оцінювались у трьох рандомізованих клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу:
- Додавання до метформіну (пацієнтам, що не отримували інсулін).
- Перехід від базального інсуліну.
- Перехід від агоніста рецепторів ГПП-1.
У кожному з досліджень з активним контролем лікування лікарським засобом Соліква призводило до клінічно та статистично значущого покращення рівнів глікованого гемоглобіну (HbA1c).
Досягнення нижчих рівнів HbA1c та досягнення більш значного зниження рівнів HbA1c не призводило до збільшення частоти виникнення гіпоглікемії при комбінованому лікуванні порівняно з монотерапією інсуліном гларгіном (див. розділ «Побічні реакції»).
В рамках клінічного дослідження з додаванням препарату до метформіну лікування розпочиналось з дози, що дорівнювала 10 поділкам дозування (10 одиниць інсуліну гларгіну та 5 мкг ліксисенатиду). В рамках клінічного дослідження з переходом від базального інсуліну початкова доза становила 20 поділок дозування (20 одиниць інсуліну гларгіну та 10 мкг ліксисенатиду) або 30 поділок дозування (30 одиниць інсуліну гларгіну та 10 мкг ліксисенатиду) (див. розділ «Спосіб застосування та дози») залежно від попереднього дозування інсуліну. В обох дослідженнях титрування дозування здійснювалось один раз на тиждень з урахуванням рівнів глюкози в плазмі крові натще, що визначались самостійно.
Додавання до метформіну (пацієнтам, що не отримували інсулін)
Клінічне дослідження за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, в яких на фоні лікування пероральним протидіабетичним препаратом не відзначалось належного контролю захворювання. Всього в рамках відкритого 30-тижневого дослідження з активним контролем було рандомізовано 1170 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу для оцінки ефективності та безпеки застосування препарату Соліква порівняно з окремими компонентами – інсуліном гларгіном (100 од/мл) та ліксисенатидом (20 мкг).
Пацієнти з цукровим діабетом 2 типу, які отримували метформін як монотерапію або в комбінації з іншим пероральним протидіабетичним препаратом, яким міг бути препарат сульфонілсечовини, глінід, інгібітор натрійзалежного котранспортера глюкози-2 (НЗКТГ-2) або інгібітор дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та у яких не відзначалось належного контролю захворювання на фоні такого лікування (рівні HbA1c коливались в межах від 7,5 % до 10,0 % у пацієнтів, які раніше отримували метформін як монотерапію, та в межах від 7,0 % до 9,0 % у пацієнтів, які раніше отримували лікування метформіном в комбінації з іншим пероральним протидіабетичним препаратом), були включені у вступний період тривалістю 4 тижні. Впродовж цієї вступної фази здійснювалась оптимізація лікування метформіном, а прийом інших пероральних протидіабетичних препаратів припинявся. В кінці вступного періоду пацієнти, в яких продовжувався відзначатись неналежний контроль захворювання (рівні HbAlc коливались в межах від 7 % до 10 %), були рандомізовані в групи, які отримували препарат Соліква, інсулін гларгін або ліксисенатид. З 1479 пацієнтів, які були включені у вступну фазу дослідження, 1170 були рандомізовані. Головними причинами, які не дозволяли включити пацієнтів у рандомізаційну фазу дослідження, були рівні глюкози в плазмі крові натще > 13,9 ммоль/л та рівні HbA1c < 7 % або > 10 % в кінці вступної фази дослідження.
Характеристики популяції рандомізованих пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу були такими: середній вік становив 58,4 року, при цьому вік більшості пацієнтів (57,1 %) становив від 50 до 64 років; 50,6 % пацієнтів були чоловіками; середній індекс маси тіла (ІМТ) на вихідному рівні становив 31,7 кг/м2, при цьому у 63,4 % пацієнтів ІМТ становив > 30 кг/м2; середня тривалість цукрового діабету становила приблизно 9 років. Метформін був обов’язковою фоновою терапією, а 58 % пацієнтів отримували на скринінгу також інший пероральний протидіабетичний препарат, яким у 54 % пацієнтів був препарат сульфонілсечовини.
На тижні 30 лікування препаратом Соліква спостерігалося статистично значуще покращення рівнів HbA1c (p-значення < 0,0001) порівняно з таким у разі застосування окремих компонентів. За результатами попередньо визначеного аналізу цієї первинної кінцевої точки відзначені відмінності узгоджувались стосовно вихідних рівнів HbA1c (< 8 % або ≥ 8 %) або перорального протидіабетичного лікування на вихідному рівні (метформін як монотерапія або у комбінації з іншим пероральним протидіабетичним препаратом).
Інформація щодо інших кінцевих точок дослідження наведена нижче в таблиці 1.
Таблиця 1
Результати клінічного дослідження з додаванням препарату до метформіну на тижні 30 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)
Показник |
Препарат Соліква |
Інсулін гларгін |
Ліксисенатид |
Кількість пацієнтів, які отримали лікування |
468 |
466 |
233 |
Рівень HbA1c (%) |
Вихідний рівень (середнє значення, після вступної фази) |
8,1 |
8,1 |
8,1 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,5 |
6,8 |
7,3 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-1,6 |
-1,3 |
-0,9 |
Відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
|
-0,3 [-0,4; -0,2] (< 0,0001) |
|
Відмінність порівняно з ліксисенатидом [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
|
|
-0,8 [-0,9; -0,7] (< 0,0001) |
Кількість пацієнтів (%), у яких були досягнуті рівні HbA1c < 7 % на тижні 30* |
345 (74%) |
277 (59%) |
77 (33%) |
Рівень глюкози в плазмі крові натще (ммоль/л) |
Вихідний рівень (середнє значення) |
9,88 |
9,75 |
9,79 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,32 |
6,53 |
8,27 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-3,46 |
-3,27 |
-1,50 |
Зміна порівняно з інсуліном гларгіном, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
|
-0,19 [-0,420; 0,038] (0,1017) |
|
Зміна порівняно з ліксисенатидом, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
|
|
-1,96 [-2,246; -1,682] (< 0,0001) |
Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після прийому їжі (ммоль/л)** |
Вихідний рівень (середнє значення) |
15,19 |
14,61 |
14,72 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
9,15 |
11,35 |
9,99 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів |
-5,68 |
-3,31 |
-4,58 |
Зміна порівняно з інсуліном гларгіном, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95 % довірчий інтервал] |
|
-2,38 [-2,79; -1,96] |
|
Зміна порівняно з ліксисенатидом, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95 % довірчий інтервал] |
|
|
-1,10 [-1,63; -0,57] |
Середня маса тіла (кг) |
Вихідний рівень (середнє значення) |
89,4 |
89,8 |
90,8 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-0,3 |
1,1 |
-2,3 |
Порівняння з інсуліном гларгіном [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
|
-1,4 [-1,9; -0,9] (< 0,0001) |
|
Порівняння з ліксисенатидом [95 % довірчий інтервал]* |
|
|
2,01 [1,4; 2,6] |
Кількість пацієнтів (%), у яких були досягнуті рівні HbA1c < 7,0 % без приросту маси тіла на тижні 30 |
202 (43,2 %) |
117 (25,1 %) |
65 (27,9%) |
Пропорційна відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
|
18,1 [12,2; 24,0] (< 0,0001) |
|
Пропорційна відмінність порівняно з ліксисенатидом [95 % довірчий інтервал]* |
|
|
15,2 [8,1; 22,4] |
Добова доза інсуліну гларгіну |
Доза інсуліну на тижні 30, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
39,8 |
40,5 |
Не застосовано |
* Не включено в попередньо визначеній процедурі дослідження поступового зниження рівнів.
** Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після прийому їжі мінус рівень глюкози перед прийомом їжі.
У пацієнтів групи препарату Соліква відзначено статистично значуще більше зниження середнього профілю рівнів глюкози в плазмі крові, що визначались самостійно на 7 часових точках, від вихідного рівня до тижня 30 (-3,35 ммоль/л) порівняно з пацієнтами групи інсуліну гларгіну (-2,66 ммоль/л; відмінність -0,69 ммоль/л) та з пацієнтами групи ліксисенатиду (-1,95 ммоль/л; відмінність -1,40 ммоль/л) (p < 0,0001 для обох порівнянь). На всіх часових точках на тижні 30 середні рівні глюкози в плазмі крові були нижчими в групі препарату Соліква порівняно як з групою інсуліну гларгіну, так і з групою ліксисенатиду, за винятком тільки рівнів глюкози перед сніданком, які були подібними в групі лікарського засобу Соліква та в групі інсуліну гларгіну.
Перехід від базального інсуліну
Клінічне дослідження за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, в яких на фоні лікування базальним інсуліном не відзначалось належного контролю захворювання
Загалом 736 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу взяли участь в рандомізованому, 30-тижневому, з активним контролем, відкритому, з 2 групами лікування, в паралельних групах, багатоцентровому дослідженні ефективності та безпеки застосування препарату Соліква порівняно з інсуліном гларгіном (100 од/мл).
Скриновані пацієнти з цукровим діабетом 2 типу отримували базальний інсулін впродовж щонайменше 6 місяців в стабільній добовій дозі від 15 до 40 МО як монотерапію або в комбінації з одним або двома пероральними протидіабетичними препаратами (метформін, препарат сульфонілсечовини, глінід, інгібітор НЗКТГ-2 або інгібітор ДПП-4), при цьому рівні HbA1c у них становили від 7,5 % до 10 % (середній рівень HbA1c на скринінгу становив 8,5 %), а рівні глюкози в плазмі крові натще становили ≤ 10,0 ммоль/л або ≤ 11,1 ммоль/л залежно від попереднього протидіабетичного лікування.
Після скринінгу пацієнти, які були визначені придатними для участі в дослідженні (n = 1018), включались в 6-тижневу вступну фазу, впродовж якої вони продовжували отримувати інсулін гларгін або були переведені на лікування інсуліном гларгіном у разі, якщо вони отримували інший базальний інсулін; при цьому здійснювалось титрування/стабілізація дози інсуліну на фоні продовження терапії метформіном (якщо він приймався до цього). Лікування будь-якими іншими пероральними протидіабетичними препаратами було припинене.
Після завершення вступного періоду пацієнти, у яких рівні HbA1c становили від 7 до 10 %, рівні глюкози в плазмі крові натще становили ≤ 7,77 ммоль/л, а добова доза інсуліну гларгіну становила від 20 до 50 одиниць, були рандомізовані в групу препарату Соліква (n = 367) або в групу інсуліну гларгіну (n = 369).
Характеристики популяції рандомізованих пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу були такими: середній вік становив 60,0 року, при цьому вік більшості пацієнтів (56,3 %) становив від 50 до 64 років; 53,3 % пацієнтів були жіночої статі; середній індекс маси тіла (ІМТ) на вихідному рівні становив 31,1 кг/м2, при цьому у 57,3 % пацієнтів ІМТ становив ≥ 30 кг/м2; середня тривалість цукрового діабету становила приблизно 12 років, а середня тривалість попереднього лікування базальним інсуліном – приблизно 3 роки. На скринінгу 64,4 % пацієнтів як базальний інсулін отримували інсулін гларгін, а 95,0 % отримували принаймні один пероральний протидіабетичний препарат.
На тижні 30 лікування препаратом Соліква спостерігалося статистично значуще покращення рівнів HbA1c (p-значення < 0,0001) порівняно з таким у разі застосування інсуліну гларгіну.
Інформація щодо інших кінцевих точок дослідження наведена нижче в таблиці 2.
Таблиця 2
Результати клінічного дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, в яких не відзначався належний контроль захворювання на фоні лікування базальним інсуліном, на тижні 30 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)
Показник |
Препарат Соліква |
Інсулін гларгін |
Кількість пацієнтів, які отримали лікування |
366 |
365 |
Рівень HbA1c (%) |
Вихідний рівень (середнє значення, після вступної фази) |
8,1 |
8,1 |
Завершення лікування (середнє значення) |
6,9 |
7,5 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-1,1 |
-0,6 |
Відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
-0,5 [-0,6; -0,4] (< 0,0001) |
Кількість пацієнтів [n (%)], у яких були досягнуті рівні HbA1c < 7 % на тижні 30* |
201 (54,9 %) |
108 (29,6 %) |
Рівень глюкози в плазмі крові натще (ммоль/л) |
Вихідний рівень (середнє значення) |
7,33 |
7,32 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,78 |
6,69 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-0,35 |
-0,46 |
Відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95 % довірчий інтервал] |
0,11 (-0,21; 0,43) |
Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після прийому їжі (ммоль/л)** |
Вихідний рівень (середнє значення) |
14,85 |
14,97 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
9,91 |
13,41 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-4,72 |
-1,39 |
Зміна порівняно з інсуліном гларгіном, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95 % довірчий інтервал] |
-3,33 [-3,89; -2,77] |
Середня маса тіла (кг) |
Вихідний рівень (середнє значення) |
87,8 |
87,1 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-0,7 |
0,7 |
Порівняння з інсуліном гларгіном [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
|
-1,4 [-1,8; -0,9] (< 0,0001) |
Кількість пацієнтів (%), у яких були досягнуті рівні HbA1c < 7,0 % без приросту маси тіла на тижні 30 |
125 (34,2 %) |
49 (13,4 %) |
Пропорційна відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95 % довірчий інтервал] (p-значення) |
20,8 [15,0; 26,7] (< 0,0001) |
Добова доза інсуліну гларгіну |
Вихідний рівень (середнє значення) |
35,0 |
35,2 |
Кінцева точка (середнє значення) |
46,7 |
46,7 |
Зміна дози інсуліну на тижні 30, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
10,6 |
10,9 |
* Не включено в попередньо визначеній процедурі дослідження поступового зниження рівнів.
** Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після прийому їжі мінус рівень глюкози перед прийомом їжі.
Перехід від агоніста рецепторів ГПП-1
Клінічне дослідження за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, в яких на фоні лікування агоністом рецепторів ГПП-1 не відзначалось належного контролю захворювання
Ефективність та безпека застосування препарату Соліква в порівнянні з незміненим попереднім лікуванням агоністом рецепторів ГПП-1 були вивчені в 26-тижневому рандомізованому відкритому дослідженні. У дослідженні брали участь 514 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, в яких не відзначалося належного контролю (рівень HbA1c від 7 % до 9 % включно) захворювання та які отримували лікування ліраглутидом або ексенатидом протягом не менше 4 місяців або дулаглутидом, албіглутидом або ексенатидом з пролонгованим вивільненням протягом не менше 6 місяців (усі препарати вводилися в максимальній переносимій дозі) і метформіном у вигляді монотерапії або в поєднанні з піоглітазоном, інгібітором натрій-глюкозного котранспортера-2 або з обома. Відібрані пацієнти були рандомізовані або для прийому препарату Соліква, або для продовження прийому попереднього агоніста рецепторів ГПП-1 на додаток до попереднього перорального протидіабетичного лікування.
На скринінгу 59,7 % суб’єктів отримували агоніст рецепторів ГПП-1 один раз або двічі на день, а 40,3 % отримували агоніст рецепторів ГПП-1 один раз на тиждень. Під час скринінгу 6,6 % суб’єктів отримували піоглітазон, а 10,1 % — інгібітор натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу в комбінації з метформіном. Характеристики популяції дослідження були такими: середній вік становив 59,6 року, 52,5 % суб’єктів становили чоловіки, середня тривалість цукрового діабету становила 11 років, середня тривалість попереднього лікування агоністами рецепторів ГПП-1 становила 1,9 року, середній ІМТ становив приблизно 32,9 кг/м2, середня рШКФ становила 87,3 мл/хв/1,73 м2 і 90,7 % пацієнтів мали рШКФ ≥ 60 мл/хв.
На тижні 26 лікування препаратом Соліква спостерігалося статистично значуще покращення рівнів HbA1c (p < 0,0001). Попередньо визначений аналіз підтипу агоніста рецепторів ГПП-1 (один/два рази на день або щотижня), використаного під час скринінгу, показав, що зміна HbA1c на тижні 26 було аналогічною для кожної підгрупи і узгоджується з первинним аналізом для всієї популяції. Середня добова доза препарату Соліква на тижні 26 становила 43,5 поділки дозування.
Інформація щодо інших кінцевих точок дослідження наведена нижче в таблиці 3.
Таблиця 3
Результати клінічного дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, в яких не відзначався належний контроль захворювання на фоні лікування агоністами рецепторів ГПП-1 на тижні 26 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)
Показник |
Соліква |
Агоніст рецепторів ГПП-1 |
Кількість пацієнтів, які отримали лікування |
252 |
253 |
Рівень HbA1c (%) |
Вихідний рівень (середнє значення, після вступної фази) |
7,8 |
7,8 |
Завершення лікування (середнє значення) |
6,7 |
7,4 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
−1,0 |
−0,4 |
Відмінність порівняно з агоністом рецепторів ГПП-1 [95 % ДІ] (p-значення) |
−0,6 [−0,8; −0,5] (< 0,0001) |
Кількість пацієнтів [n (%)], у яких були досягнуті рівні HbA1c < 7 % на тижні 26 |
156 (61,9 %) |
65 (25,7 %) |
Пропорційна відмінність порівняно з агоністом рецепторів ГПП-1(95 % ДІ) |
36,1 % (28,1 %; 44,0 %) |
p-значення |
< 0,0001 |
Рівень глюкози в плазмі крові натще (ммоль/л) |
Вихідний рівень (середнє значення) |
9,06 |
9,45 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,86 |
8,66 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
−2,28 |
−0,60 |
Відмінність порівняно з агоністом рецепторів до ГПП-1 [95 % ДІ] (p-значення) |
−1,67 [−2,00; −1,34] (< 0,0001) |
Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після прийому їжі (ммоль/л)* |
Вихідний рівень (середнє значення) |
13,60 |
13,78 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
9,68 |
12,59 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
−4,0 |
−1,11 |
Зміна порівняно з агоністом рецепторів ГПП-1, визначена методом найменших квадратів (середнє значення)
[95 % ДІ] (p-значення) |
−2,9 [−3,42; −2,28] (< 0,0001) |
Середня маса тіла (кг) |
Вихідний рівень (середнє значення) |
93,01 |
95,49 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
1,89 |
−1,14 |
Порівняння з агоністом рецепторів ГПП-1
[95 % ДІ] (p-значення) |
−3,03 [2,417; 3,643] (< 0,0001) |
* Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після прийому їжі мінус рівень глюкози перед прийомом їжі.
Одночасне застосування препарату Соліква з інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (інгібітори НЗКТГ-2)
Одночасне застосування препарату Соліква з інгібіторами НЗКТГ-2 підтверджується аналізом підгруп із трьох рандомізованих клінічних досліджень фази 3 (119 пацієнтів, які отримували комбінацію інсуліну гларгіну/ліксисенатиду з фіксованим співвідношенням, які також отримували інгібітори НЗКТГ-2).
Одне дослідження, проведене в Європі й Північній Америці, включало в себе дані 26 пацієнтів (10,1 %), які одночасно отримували комбінацію інсуліну гларгіну та ліксисенатиду з фіксованим співвідношенням, метформін та інгібітори НЗКТГ-2. Ще два дослідження фази 3 зі спеціалізованої японської програми клінічного розвитку, виконані за участю пацієнтів, які не досягли достатнього контролю глікемії застосуванням пероральних протидіабетичних препаратів, надали дані щодо 59 пацієнтів (22,7 %) і 34 пацієнтів (21,1 %) відповідно, які одночасно отримували інгібітори НЗКТГ-2 й комбінацію інсуліну гларгіну та ліксисенатиду з фіксованим співвідношенням.
Дані цих 3 досліджень показують, що початок застосування препарату Соліква у пацієнтів із недостатнім контролем лікуванням інгібіторами НЗКТГ-2 демонструє більш значне покращення рівнів HbA1c порівняно з препаратами порівняння. У пацієнтів, які отримували інгібітори НЗКТГ-2, не було підвищеного ризику гіпоглікемії і значущих відмінностей в загальному профілі безпеки в порівнянні з тими, хто не отримував інгібітори НЗКТГ-2.
Дослідження впливу на серцево-судинні події
Безпека застосування інсуліну гларгіну та ліксисенатиду стосовно серцево-судинних подій вивчалась в рамках клінічних досліджень ORIGIN та ELIXA відповідно. Окремого дослідження впливу препарату Соліква на серцево-судинні події не проводилось.
Інсулін гларгін. Дослідження зниження частоти серцево-судинних ускладнень при ініціальному застосуванні інсуліну гларгіну (дослідження ORIGIN) було відкритим рандомізованим дослідженням, в яке було включено 12 537 пацієнтів та в рамках якого порівнювалось лікування препаратом Лантус зі стандартним лікуванням на момент першого виникнення серйозного небажаного явища з боку серцево-судинної системи. Серйозне небажане явище з боку серцево-судинної системи включало смерть внаслідок серцево-судинної події, нелетальний інфаркт міокарда та нелетальний інсульт. Медіана тривалості контрольного спостереження в рамках дослідження становила 6,2 року. Частота серйозних небажаних явищ з боку серцево-судинної системи в рамках дослідження ORIGIN була подібною у групі, що отримувала препарат Лантус, та групі, що отримувала стандартне лікування (відношення ризиків [95 % ДІ] щодо серйозних небажаних явищ з боку серцево-судинної системи: 1,02 [0,94; 1,11]).
Ліксисенатид. Дослідження ELIXA було рандомізованим, подвійно сліпим, плацебо-контрольованим, багатонаціональним дослідженням, в рамках якого здійснювалась оцінка серцево-судинних ускладнень під час лікування ліксисенатидом у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (n = 6068) після нещодавно перенесеного гострого коронарного синдрому. Первинною комбінованою кінцевою точкою щодо ефективності був час до першого виникнення будь-якого з таких небажаних явищ: смерть внаслідок серцево-судинної події, нелетальний інфаркт міокарда, нелетальний інсульт або госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії. Медіана тривалості контрольного спостереження в рамках дослідження становила 25,8 та 25,7 місяця в групі ліксисенатиду та в групі плацебо відповідно.
Частота первинної кінцевої точки була подібною у групі ліксисенатиду (13,4 %) та групі плацебо (13,2 %): відношення ризиків для ліксисенатиду порівняно з плацебо становило 1,017 з асоційованим 2-бічним 95 % довірчим інтервалом (ДІ) від 0,886 до 1,168.
Фармакокінетика
Абсорбція
Співвідношення інсулін гларгін/ліксисенатид суттєво не впливає на фармакокінетику інсуліну гларгіну та ліксисенатиду в препараті Соліква.
Після підшкірного введення комбінації інсулін гларгін/ліксисенатид у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу інсулін гларгін не демонстрував вираженого піка. Експозиція інсуліну гларгіну після введення комбінації інсулін гларгін/ліксисенатид становила 86−88 % від експозиції, яка відзначалась при окремих одночасних ін’єкціях інсуліну гларгіну та ліксисенатиду. Така відмінність не вважається клінічно значущою.
Після підшкірного введення комбінації інсулін гларгін/ліксисенатид у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу медіана tmax ліксисенатиду знаходилась в діапазоні від 2,5 до 3,0 години. AUC була порівнянною, тоді як відзначалось незначне зниження Cmax ліксисенатиду на 22−34 % порівняно з Cmax, яка відзначалась при окремих одночасних ін’єкціях інсуліну гларгіну та ліксисенатиду; проте малоймовірно, що таке зниження може бути клінічно значущим.
Клінічно значущі відмінності в швидкості абсорбції ліксисенатиду при його застосуванні як монотерапії шляхом підшкірного введення в ділянку живота, дельтоподібного м’яза або стегна відсутні.
Розподіл
Ліксисенатид характеризується низьким (55 %) рівнем зв’язування з білками плазми людини. Передбачуваний об’єм розподілу ліксисенатиду після підшкірного введення комбінації інсулін гларгін/ліксисенатид (незв’язаний об’єм розподілу, Vz/F) становить приблизно 100 л. Передбачуваний об’єм розподілу інсуліну гларгіну після підшкірного введення комбінації інсулін гларгін/ліксисенатид (об’єм розподілу в рівноважному стані, Vss/F) становить приблизно 1700 л.
Біотрансформація та елімінація
Результати дослідження метаболізму в пацієнтів з цукровим діабетом, які отримували інсулін гларгін як монотерапію, свідчать про те, що інсулін гларгін швидко метаболізується на рівні карбоксильного кінця В-ланцюга з утворенням двох активних метаболітів – M1 (21A-гліцин-інсулін) та M2 (21A-гліцин-дез-30B-треонін-інсулін). У плазмі крові головною циркулюючою сполукою є метаболіт М1. Фармакокінетичні та фармакодинамічні дані свідчать про те, що ефект підшкірної ін’єкції інсуліну гларгіну головним чином залежить від експозиції метаболіту М1.
Як і всі пептиди, ліксисенатид виводиться шляхом клубочкової фільтрації з подальшою канальцевою реабсорбцією та подальшим метаболічним розщепленням до менших пептидів та амінокислот, які знову включаються в білковий метаболізм. Після багатократного введення у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу середній термінальний час напіввиведення становив приблизно 3 години, а середній уявний кліренс (CL/F) становив приблизно 35 л/год.
Особливі популяції пацієнтів.
Пацієнти з порушенням функції нирок
У пацієнтів з легким (кліренс креатиніну, розрахований за формулою Кокрофта − Голта, 60−90 мл/хв), помірним (кліренс креатиніну 30−60 мл/хв) та тяжким (кліренс креатиніну 15−30 мл/хв) порушенням функції нирок AUC ліксисенатиду зростала на 46 %, 51 % та 87 % відповідно.
Застосування інсуліну гларгіну пацієнтам з порушенням функції нирок не досліджувалось. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок потреба в інсуліні може бути зменшена внаслідок зниження метаболізму інсуліну.
Пацієнти з порушенням функції печінки
Оскільки ліксисенатид виводиться головним чином нирками, за участю пацієнтів з гострою або хронічною печінковою недостатністю жодних фармакокінетичних досліджень не проводилось. Впливу порушення функції печінки на фармакокінетику ліксисенатиду не передбачається.
Застосування інсуліну гларгіну пацієнтам з цукровим діабетом та з порушенням функції печінки не досліджувалось. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути зменшена у зв’язку зі зниженням здатності до глюконеогенезу та зниженням метаболізму інсуліну.
Вік, расова приналежність, стать та маса тіла пацієнта
Інсулін гларгін. Вплив віку, расової приналежності та статі пацієнта на фармакокінетику інсуліну гларгіну не вивчався. За результатами аналізу підгруп, сформованих за віком, расовою приналежністю та статтю, в рамках контрольованих клінічних досліджень серед дорослих пацієнтів, які отримували інсулін гларгін (100 од/мл), жодних відмінностей стосовно безпеки та ефективності застосування інсуліну гларгіну виявлено не було.
Ліксисенатид. Вік пацієнта не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику ліксисенатиду. В рамках дослідження фармакокінетики за участю осіб похилого віку без цукрового діабету введення ліксисенатиду в дозі 20 мкг призводило до середнього підвищення AUC ліксисенатиду на 29 % (11 учасників дослідження були віком від 65 до 74 років і 7 учасників дослідження – віком ≥75 років) порівняно з 18 особами віком від 18 до 45 років, що, ймовірно, пов’язано зі зниженням функції нирок у осіб похилого віку.
Етнічна приналежність пацієнта не зумовлює клінічно значущого впливу на фармакокінетику ліксисенатиду, про що свідчать результати фармакокінетичних досліджень, проведених з участю представників європейської, японської та китайської національності.
Стать пацієнта не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику ліксисенатиду.
Маса тіла пацієнта не має клінічно значущого впливу на AUC ліксисенатиду.
Імуногенність
За наявності антитіл до ліксисенатиду його експозиція та варіабельність його експозиції суттєво підвищуються незалежно від рівня дозування.
Доклінічні дані з безпеки
Жодних досліджень на тваринах із застосуванням комбінації інсуліну гларгіну та ліксисенатиду для оцінки токсичності при багатократному введенні, канцерогенезу, генотоксичності чи токсичного впливу на репродуктивну систему не проводилось.
Інсулін гларгін. Доклінічні дані, отримані у стандартних дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності при багатократному введенні, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та токсичного впливу на репродуктивну систему, свідчать про відсутність будь-яких специфічних ризиків для людини при застосуванні інсуліну гларгіну.
Ліксисенатид. В рамках 2-річних досліджень канцерогенності при підшкірному введенні препарату у щурів та мишей спостерігалися нелетальні С-клітинні пухлини щитоподібної залози, які були розцінені як такі, що зумовлені негенотоксичним механізмом, опосередкованим рецепторами ГПП-1, до якого гризуни особливо чутливі. C-клітинна гіперплазія та аденома спостерігались у щурів на фоні застосування всіх досліджуваних доз, а максимальну дозу, при якій не відзначались небажані ефекти, визначити не вдалось. У мишей ці ефекти виникали при експозиції, що у 9,3 раза перевищувала експозицію в людей при застосуванні терапевтичних доз препарату. У мишей не спостерігалось С-клітинних карцином, а у щурів вони виникали при експозиції, що приблизно у 900 разів перевищувала експозицію у людей при застосуванні терапевтичних доз.
В рамках 2-річного дослідження канцерогенності при підшкірному введенні препарату у мишей відзначено 3 випадки аденокарциноми ендометрію зі статистично значущим підвищенням частоти цього захворювання в групі застосування середніх доз препарату, які зумовлювали експозицію, що перевищувала експозицію в людей у 97 разів. Жодних ефектів, пов’язаних із застосуванням препарату, відзначено не було.
Результати досліджень на тваринах не свідчать про будь-який безпосередній шкідливий вплив препарату на фертильність самців та самок щурів. У собак, яким вводився ліксисенатид, спостерігались оборотні порушення в яєчках та придатках яєчок. У здорових чоловіків не відзначено жодного впливу препарату на сперматогенез, пов’язаного із застосуванням препарату.
У дослідженнях впливу препарату на внутрішньоутробний розвиток у щурів на фоні всіх досліджуваних доз ліксисенатиду (при експозиції, що у 5 разів перевищувала експозицію в людей) та у кролів при введенні високих доз препарату (при експозиції, що у 32 рази перевищувала експозицію в людей) спостерігались вади розвитку, сповільнення росту плода, затримка осифікації та побічні ефекти з боку скелета. В обох моделях досліджуваних тварин відзначалась незначна токсична дія на материнський організм, що проявлялась зменшенням споживання їжі та зниженням маси тіла. Спостерігалося сповільнення росту новонароджених щурят-самців, які піддавались дії високих доз ліксисенатиду впродовж пізнього гестаційного періоду та під час грудного вигодовування, та невелике збільшення їх смертності.