Пацієнти мають вести картки «Лікування стероїдами», що дозволяє чітко керуватися щодо застережних заходів, яких слід вжити для мінімізації ризиків, вона також надає докладну інформацію щодо призначення лікарського засобу, дозування та тривалості лікування.
Слід застосовувати найнижчу дозу кортикостероїдів та знижувати дозу, якщо можливо. Дозування слід знижувати поступово.
Пацієнти/медичний персонал мають бути попереджені про ймовірні тяжкі психіатричні реакції, які можуть виникати при застосуванні системних стероїдів (див. розділ «Побічні реакції»). Зазвичай ознаки симптомів проявляються впродовж кількох днів або тижнів від початку лікування. Ризики можуть бути вищими при високих дозах/системній дії (також див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» щодо фармакокінетичної взаємодії, яка здатна підвищувати ризик побічної дії), оскільки рівень дози не дозволяє передбачити дебютний прояв, тип, тяжкість або тривалість реакцій. Більшість реакцій минають або після зниження дози, або після припинення прийому лікарського засобу, хоча може бути необхідною специфічна терапія.
Слід заохочувати пацієнтів/медичний персонал звертатися по медичну консультацію, якщо розвиваються прояви психологічних симптомів занепокоєння, особливо при підозрі на депресивний настрій або суїцидальні схильності. Крім того, пацієнти/медичний персонал мають знати про ймовірні психіатричні розлади, які можуть проявлятися або під час, або безпосередньо після зниження дози/припинення прийому системних стероїдів, хоча про такі реакції повідомляється як про нечасті.
Потрібно приділити особливу увагу під час розгляду застосування системних кортикостероїдів у пацієнтів з існуючими або наявними в історії хвороби (анамнезі) тяжкими афективними розладами у них самих або їх родичів першого ступеня спорідненості. Такі розлади можуть включати депресивний або маніакально-депресивний психоз та спочатку – стероїдний психоз.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з ослабленим імунітетом.
Слід особливо зважати на вітряну віспу, оскільки це зазвичай незначне захворювання може бути летальним для пацієнтів з ослабленим імунітетом. Пацієнтам (або батькам дітей, які приймають гідрокортизон у таблетках) без зазначення в історії хвороби (анамнезі) захворювання на вітряну віспу слід рекомендувати уникати близького особистого контакту з хворими на вітряну віспу або оперізувальний герпес. При такому контакті їм слід терміново звернутися до лікаря. Потрібна пасивна імунізація імуноглобуліном Varicella zoster (VZIG) за допомогою впливу неімунних пацієнтів, які приймають системні кортикостероїди або приймали їх впродовж попередніх 3 місяців; таку процедуру слід провести впродовж 10 днів після ураження вітряною віспою. Якщо підтверджується діагноз вітряної віспи, захворювання вимагає уваги спеціаліста та невідкладного лікування.
Пацієнтам необхідно рекомендувати ретельно уникати ураження кором та негайно звертатися до лікаря при проявах такого ураження. Можуть знадобитися профілактичні заходи методом внутрішньом’язового введення нормального імуноглобуліну.
Не слід застосовувати живі вакцини пацієнтам із пригніченою імунною чутливістю, спричиненою високими дозами кортикостероїдів. Інактивні вакцини або токсоїдні засоби можна застосовувати, хоча їх дія може бути атенуйована.
Не слід припиняти прийом кортикостероїдів, також може знадобитися зниження дози. Кортикостероїди можуть посилити системні грибкові захворювання, тому їх не слід застосовувати при наявності таких інфекцій, крім необхідності контролювати реакції на лікарський засіб, які загрожують життю, через застосування амфотерицину. Крім того, зафіксовано випадки, коли після одночасного застосування амфотерицину та гідрокортизону спостерігалися збільшення серця та застійна серцева недостатність.
Повідомлення з літературних джерел передбачають явний зв’язок між застосуванням кортикостероїдів та перфорації вільної стінки лівого шлуночка після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда, а тому терапію кортикостероїдами слід застосовувати з великою обережністю у таких пацієнтів.
Середні та високі дози гідрокортизону або кортизону можуть спричинити підвищення артеріального тиску, утримання солі та води в організмі та підвищення виділення калію. Така дія менш ймовірна при застосуванні синтетичних похідних лікарських засобів, крім випадків їх застосування у високих дозах. Може бути потрібним обмеження вживання солі в раціоні та додаткове споживання калію. Всі кортикостероїди підвищують екскрецію кальцію.
Звіт показує, що застосування кортикостероїдів при церебральній формі малярії пов’язане з тривалою комою та підвищенням частоти проявів пневмонії й шлунково-кишкової кровотечі.
Через ймовірність відновлення захворювання необхідне ретельне спостереження при призначенні кортикостероїдів пацієнтам, хворим на латентний туберкульоз, або таким, що мають реакцію на туберкулін. Впродовж пролонгованої терапії кортикостероїдами такі пацієнти мають отримувати профілактичну хіміотерапію.
Застосування гідрокортизону в таблетках при активному туберкульозі заборонене, крім випадків прогресуючого або дисемінованого туберкульозу.
Кортикостероїди слід з обережністю застосовувати при нирковій недостатності, гіпертензії, цукровому діабеті або при наявності діабету в родинній історії хвороби (анамнезі), застійній серцевій недостатності, тромбофлебіті, екзантематозному захворюванні, хронічному нефриті, гострому гломерулонефриті, метастатичній карциномі, остеопорозі (пацієнти в постменопаузальному періоді належать до групи особливого ризику), тяжких афективних розладах (особливо при наявності психозів, викликаних стероїдами, в історії хвороби), епілепсії, стероїдній міопатії в минулому, печінковій недостатності, глаукомі (або наявності глаукоми у родинній історії хвороби), міастенії гравіс, неспецифічному виразковому коліті при ймовірності загрози перфорації, дивертикуліті, нещодавньому втручанні з приводу ентероанастомозів, активній або латентній пептичній виразці. Ознаки перитонеального подразнення з наступною перфорацією шлунково-кишкового тракту пацієнтів, які отримують високі дози кортикостероїдів, можуть бути мінімальними або відсутніми.
Впродовж лікування пацієнтів необхідно спостерігати щодо психотичних реакцій, слабкості, змін електрокардіограми, артеріальної гіпертензії та небажаних гормональних змін.
Повідомляється про жирову емболію як про ускладнення при підвищеному рівні кортизону.
Дія кортикостероїдів посилюється у пацієнтів, хворих на гіпотиреоїдизм та цироз.
Пролонговані курси кортикостероїдів знижують опірність організму до інфекцій та посилюють їх тяжкість. Крім того, клінічні прояви інфекцій можуть бути нетиповими.
Кортикостероїди здатні приховувати деякі ознаки інфекції, а певні серйозні інфекції, такі як септицемія та туберкульоз, можуть розвиватися до пізніх стадій без розпізнавання. Може бути неможливим локалізувати інфекцію у пацієнта, який приймає кортикостероїди. Кортикостероїди можуть впливати на тест відновлення нітросинього тетразолія для визначення бактеріальних інфекцій, що призводить до фальшивих негативних результатів.
Кортикостероїди можуть активувати латентний амебіаз або стронгілоїдоз чи погіршити стан вже існуючого захворювання. Тому рекомендовано виключити латентний або активний амебіаз або стронгілоїдоз перед початком терапії у пацієнтів групи ризику або таких, які мають прояви симптомів, що передбачають обидва захворювання.
Тривале застосування кортикостероїдів може викликати задні субкапсулярні катаракти, глаукому з ймовірним пошкодженням зорового нерва, а також посилювати встановлені вторинні очні інфекції, спричинені грибками або вірусами.
Кортикостероїди слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають на простий герпес ока, через ймовірність перфорації рогівки.
Порушення зору
Порушення зору можливе при застосуванні системних та зовнішніх кортикостероїдів. Якщо пацієнт має такі прояви симптомів, як розмите бачення або інші порушення зору, йому слід звернутися за консультацією до офтальмолога щодо вивчення ймовірних чинників, які можуть включати катаракту, глаукому, зрідка - такі захворювання, як центральна серозна хоріоретинопатія (CSCR), про які повідомляється після застосування системних та зовнішніх кортикостероїдів.
Кортикостероїди можуть підвищувати або знижувати рухливість та кількість сперматозоїдів. Діабет може загостритися, що зробить необхідним підвищення дози інсуліну. Можуть бути причиною появи латентного цукрового діабету.
У жінок можуть спостерігатися порушення менструального циклу, про що пацієнток необхідно повідомляти.
У пацієнтів, які приймали кортикостероїди, зрідка спостерігалися анафілактоїдні реакції, зокрема у таких, що мають алергічні реакції на лікарські засоби в історії хвороби (анамнезі).
Разом із кортикостероїдами слід з обережністю одночасно приймати ацетилсаліцилову кислоту пацієнтам із гіпопротромбінемією.
Синдром відміни. Надто швидке припинення прийому кортикостероїдів може спричинити вторинну адренокортикальну недостатність, яку можна мінімізувати поступовим зниженням дозування. Пов’язана недостатність такого типу може утримуватися впродовж декількох місяців після припинення терапії, тому у будь-якій стресовій ситуації, що виникає в цей період, слід відновити терапію кортикостероїдами. Якщо пацієнт вже приймає стероїди, їх дозу можна підвищити. Оскільки секреція мінералокортикоїду може бути пригніченою, слід одночасно застосовувати сіль та/або мінералокортикоїд (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Припинення тривалої терапії кортикостероїдами може спричиняти прояви симптомів синдрому відміни, що включають гарячку, міалгію, артралгію та нездужання. Пацієнтам, які приймали системні кортикостероїди в дозі, більшій за фізіологічну (приблизно 30 мг гідрокортизону), довше 3 тижнів, не слід раптово припиняти застосування лікарського засобу. Яким чином знижувати дозування, значною мірою залежить від полегшення симптомів захворювання зі зниженням дози системних кортикостероїдів. Під час припинення застосування лікарського засобу може знадобитися клінічна оцінка активності захворювання. Якщо рецидив захворювання малоймовірний з припиненням прийому системних кортикостероїдів, але спостерігається непевність щодо гіпоталамно-гіпофізарної адреналової (HPA) супресії, дозу системного кортикостероїду можна швидко зменшити до фізіологічних доз. Як тільки доза досягне 30 мг гідрокортизону на добу, зниження дозування слід сповільнити, щоб відновилася гіпоталамно-гіпофізарна адреналова (HPA) вісь.
Раптове припинення застосування терапії системним кортикостероїдом, що тривала до 3 тижнів, прийнятне, якщо рецидив захворювання вважається малоймовірним. Раптове припинення застосування лікарського засобу в дозі до 160 мг гідрокортизону впродовж 3 тижнів малоймовірно призведе до клінічно пов’язаної гіпоталамно-гіпофізарної адреналової (HPA) супресії у більшості пацієнтів. У групах пацієнтів, зазначених далі, на поступове припинення терапії системного кортикостероїду слід зважати навіть після курсів, які тривають 3 тижні або менше:
• пацієнти, які приймають курс системних кортикостероїдів повторно, зокрема, якщо курс триває понад 3 тижні;
• якщо призначено короткий курс терапії впродовж 1 року після відміни тривалого курсу терапії (впродовж місяців або років);
• пацієнти, у яких адренокортикальна недостатність має інші чинники, ніж екзогенна терапія кортикостероїдами;
• пацієнти, які приймають системний кортикостероїд у дозі понад 160 мг гідрокортизону;
• пацієнти, які повторно приймають дозу ввечері.
Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами переносимості галактози, загальною лактазною недостатністю або порушенням всмоктуванням глюкози та галактози не слід приймати цей лікарський засіб.
