Еналозид таблетки 10 мг/25 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. Еналозид є комбінацією інгібітору апф (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлоротіазид).

АПФ - пептіділовая дипептидаза, що каталізує перетворення ангіотензину I в прессорную субстанцію ангіотензин II. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зниження рівня в плазмі крові ангіотензину II, що веде до підвищення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну) і зменшення секреції альдостерону.

АПФ ідентичний кініназу II. Еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепрессорного пептидом. Однак роль цього факту в терапевтичних ефектах еналаприлу залишається невідомою. У той час як механізм, за яким еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов'язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка відіграє основну роль в регуляції артеріального тиску, еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією.

Гідрохлортіазид - це сечогінний і антигіпертензивний засіб, що підвищує активність реніну в плазмі крові. Антигіпертензивна вплив двох компонентів є адитивним і, як правило, триває 24 год. Хоча один еналаприл проявляє гіпотензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією, поєднане застосування з гідрохлоротіазидом у цих пацієнтів призводить до більшого зниження артеріального тиску. Компонент еналаприлу в препараті, як правило, послаблює зменшення калію, викликане прийомом гідрохлоротіазиду.

Фармакокінетика

Еналаприлу малеат. Після перорального застосування еналаприл швидко абсорбується, досягаючи _{C max} в плазмі крові протягом 1 ч. Грунтуючись на показнику виведення з сечею, обсяг абсорбції еналаприлу при пероральному застосуванні становить приблизно 60-70%.

Після абсорбції еналаприл швидко і екстенсивно гідролізується до еналаприлату - потужного інгібітора АПФ. C _max еналаприлату в плазмі крові досягаються через 3-4 години після перорального застосування еналаприлу малеату. Виділяється еналаприл переважно нирками. Основними компонентами в сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, і еналаприл в незміненому вигляді. За винятком перетворення в еналаприлат ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату в плазмі крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, ймовірно, обумовлено зв'язуванням АПФ. У осіб з нормальною функцією нирок рівноважний стан концентрацій еналаприлату в плазмі крові досягається на 4-й день перорального застосування еналаприлу. Ефективний Т _½ еналаприлату після багаторазового перорального застосування еналаприлу становить 11 годин. Прийом їжі не впливає на абсорбцію еналаприлу в шлунково-кишковому тракті. Обсяг абсорбції і гідроліз еналаприлу подібні при прийомі різних доз в межах рекомендованого терапевтичного діапазону.

Гідрохлортіазид. При моніторингу рівня в плазмі крові протягом принаймні 24 год T _½ з плазми крові становив 5,6-14,8 год. Гідрохлортіазид не метаболізується, але швидко виводиться через нирки. При пероральному застосуванні як мінімум 61% дози виводиться в незміненому вигляді протягом 24 год. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Еналаприл / гідрохлоротіазид. Одночасне багаторазове застосування еналаприлу та гідрохлоротіазиду незначно або взагалі не впливає на біодоступність цих препаратів. Комбінована таблетка є біоеквівалентність до окремих її компонентів, що застосовуються одночасно.

Лікування при аг у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.

При аг. початкова доза препарату - 1 таблетка Еналозид 12,5 або Еналозид 25 1 раз на добу. якщо бажаний ефект не досягається, то добову дозу слід підвищити до 2 таблеток 1 раз на добу. максимальна доза - 2 таблетки на добу.

При нирковій недостатності. Для пацієнтів з порушеною функцією нирок, при помірній або вираженій нирковій недостатності (при рівні кліренсу креатиніну ≤30 мл/хв) тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними.

Якщо рівень креатиніну в діапазоні від 30 до 80 мл/хв, Еналозид слід застосовувати лише після попереднього підбору дози кожного з компонентів.

Рекомендована початкова доза еналаприлу малеату, яка приймається окремо, при легкому порушенні функції нирок становить від 5 до 10 мг.

Попереднє лікування діуретиками. Якщо пацієнт вже отримує діуретики, рекомендується відмінити лікування або знизити дозу діуретика принаймні за 2-3 дня до початку терапії Еналозидом щоб уникнути різкого зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути на початку терапії Еналозидом, вона частіше спостерігається у пацієнтів, у яких попередня терапія діуретиками викликала порушення водно-електролітного балансу.

Діти. Безпека і ефективність застосування препарату у дітей не встановлені.

Підвищена чутливість до компонентів препарату. ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами апф, а також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. тяжка ниркова (кліренс креатиніну 30 мл/хв) або печінкова недостатність. анурія. симптомно гіперурикемія (подагра). гіперчутливість до інших препаратів, що є похідними сульфонамідів. стеноз ниркових артерій. резистентна до лікування може спостерігатися гіпокаліємія або гіперкальціємія. рефрактерная гіпонатріємія. при проведенні гемодіалізу.

У період вагітності або жінкам, які планують вагітність (див. Застосування в період вагітності або годування груддю).

Не слід застосовувати з препаратами, що містять аліскірен, хворим на цукровий діабет або з порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м ^2).

З боку серця: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, тахікардія, серцебиття, аритмія, стенокардія.

З боку судин: феномен Рейно, припливи, інфаркт міокарда / інсульт (можливо, внаслідок надмірної гіпотензії пацієнтів групи високого ризику), васкуліт, некротизуючий ангіїт.

З боку травної системи: анорексія, сухість у роті, відчуття спраги, сіаладеніт (запалення слинних залоз) стоматит / афтозний стоматит, глосит, нудота, блювота, панкреатит, діарея, диспепсія, біль у животі, метеоризм, запор, ангіоневротичний набряк кишечника, ілеус , подразнення шлунка, пептичні виразки.

З боку нервової системи / психічні порушення: головний біль, синкопе, зміна смакових відчуттів, безсоння, нервозність, неспокій, сонливість, парестезії, вертиго, запаморочення, судоми, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, парез (внаслідок гіпокаліємії), зниження лібідо , депресія, дезорієнтація, зміни настрою.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: міалгія, м'язові спазми, біль у суглобах.

З боку органів дихання, грудної клітки та органів середостіння: біль в горлі та охриплість голосу, риніт, ринорея, кашель, задишка, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія, бронхоспазм / астма, респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, некроз печінки (може бути летальним), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, холецистит (зокрема у пацієнтів з уже існуючою жовчнокам'яну хворобу).

Ендокринні порушення: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону. Метаболічні порушення: гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня холестерину і тригліцеридів крові, гіпоглікемія, гіперурикемія, яка може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, гіпомагніємія, гіперглікемія, зниження глюкозотолерантний, яке може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету, гіперкальціємія, гіпохлоремічний алкалоз, який може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому, при застосуванні препарату в високих дозах можливе підвищення рівня ліпідів крові.

З боку нирок та сечовидільної системи: ниркова дисфункція, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія, інтерстиціальний нефрит, глюкозурія.

З боку органу слуху: шум у вухах.

З боку органу зору: нечіткість зору, транзиторне порушення зору, ксантопсія.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія, імпотенція, статеві розлади.

З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: висип (висип), пурпура, свербіж, підвищене потовиділення, алопеція, кропив'янка, мультиформна еритема (синдром Стівенса - Джонсона), шкірний червоний вовчак, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний дерматит, пемфігус.

Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати кілька або всі наступні симптоми: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія / міозит і артралгія / артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (АНА), підвищення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз. Можуть виникати висип, фоточутливість або інші дерматологічні реакції.

З боку крові та лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію), лімфаденопатія, пригнічення функції кісткового мозку, аутоімунні захворювання.

З боку імунної системи: гіперчутливість, анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, включаючи ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та / або гортані, анафілактичний шок.

Лабораторні дані: підвищення рівня сечовини крові, підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення креатиніну в плазмі крові, підвищення рівня печінкових ферментів і / або білірубіну в сироватці крові.

Розлади загального стану і з боку місця введення: астенія, біль у грудях, лихоманка, підвищена стомлюваність, нездужання, виснаження.

Еналаприлу малеат і гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія і електролітний / водний дисбаланс. Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою гіпертензією. Симптоматична гіпотензія частіше відзначається у пацієнтів з порушеннями водного балансу, що приймають Еналозид, наприклад в результаті терапії діуретиками, дієти з обмеженим вживанням кухонної солі, діареї і блювоти. Для цих пацієнтів потрібна регулярно, через певні періоди, визначати рівні електролітів в плазмі крові. Особливу увагу слід приділити лікуванню пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Симптоматична гіпотензія відзначалася у пацієнтів з серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Найчастіше симптоматична гіпотензія розвивалася в осіб з більш важкими формами серцевої недостатності, яким застосовували препарат у вищих дозах петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Цим пацієнтам лікування слід починати під наглядом лікаря, а також ретельно спостерігати за станом їх здоров'я при зміні дози препарату та / або діуретика. Це також стосується лікування пацієнтів з ІХС і цереброваскулярними захворюваннями, оскільки значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії потрібно покласти пацієнта на спину і при необхідності ввести в / в інфузійно фізіологічний розчин натрію хлориду. Тимчасова гіпотензія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату. Якщо після нормалізації ОЦК виникає підвищення артеріального тиску, терапія може бути відновлена в звичайних дозах.

У деяких пацієнтів з серцевою недостатністю і з нормальним або зниженим тиском може додатково знизитися артеріальний тиск. Такий ефект прогнозований і не є підставою для припинення лікування. У випадках, коли гіпотензія стає симптоматичною, слід знизити дозу і / або припинити лікування діуретиком і / або препаратом.

Порушення функції нирок. Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності, пов'язаної із застосуванням еналаприлу, що спостерігалося переважно у осіб з тяжкою серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. При своєчасній діагностиці та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов'язана із застосуванням еналаприлу, як правило, оборотна. Еналозид не слід призначати пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 80 мл/хв 30 мл/хв), поки доза еналаприлу при титрации не досягне дозування в даному препараті.

При терапії еналаприлом у поєднанні з діуретиком у деяких пацієнтів з АГ без будь-яких ознак захворювання нирок до початку лікування виникало підвищення вмісту сечовини та креатиніну в крові. У таких випадках лікування Еналозидом необхідно припинити, а також розглянути питання про можливе стенозі ниркової артерії.

Гіперкаліємія. Комбінація еналаприлу і діуретика в низьких дозах може спричинити виникнення гіперкаліємії.

Літій. Одночасне застосування еналаприлу і літію зазвичай не рекомендується.

еналаприлу малеат

Аортальний стеноз / гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ (як і всі інші вазодилататори) слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією клапана і шляхів відтоку з лівого шлуночка. Застосування інгібіторів АПФ необхідно уникати в разі кардіогенного шоку і в разі гемодинамічно значущої обструкції.

Реноваскулярна гіпертензія. При лікуванні інгібіторами АПФ хворих з білатеральним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки існує підвищений ризик виникнення гіпотензії і порушення функції нирок. Порушення функції нирок може виникати навіть при незначних змінах рівня креатиніну в плазмі крові. У цих пацієнтів лікування слід починати з низьких доз і під наглядом лікаря, з обережністю підвищувати дозу і контролювати функцію нирок.

Пацієнти, яким проводять гемодіаліз. Застосування еналаприлу протипоказано пацієнтам, яким необхідне проведення діалізу при нирковій недостатності. Анафілактоїдні реакції спостерігалися у осіб, які перебували на діалізі з використанням мембран з високою пропускною здатністю (таких як AN 69) та отримували одночасно лікування інгібіторами АПФ. У цих пацієнтів необхідно використовувати діалізних мембрани іншого типу або гіпотензивні препарати інших класів.

Трансплантація нирки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів, які нещодавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому таким пацієнтам не рекомендовано лікування препаратом.

Печінкова недостатність. Рідко прийом інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульминантного некротичного гепатиту, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які лікуються інгібіторами АПФ і у яких виникла жовтяниця або значне підвищення рівнів ферментів печінки, слід скасувати інгібітор АПФ і встановити відповідний медичний нагляд.

Нейтропенія / агранулоцитоз. Серед пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії / агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У осіб з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих чинників нейтропенія з'являлася рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин, що проходять іммуносупрессантную терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом або при комбінації цих ускладнюють факторів, особливо при наявності порушення функції нирок. У деяких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в окремих випадках не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким хворим рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, пацієнти повинні повідомляти про будь-яких проявах інфекції.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи еналаприл, відзначали підвищення рівня калію в плазмі крові.

До факторів розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність, цукровий діабет, пацієнти у віці 70 років, інтеркурентних стану, зокрема зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз і одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, триамтерена або амілориду), харчових добавок або сольових замінників, містять калій, а також застосування інших препаратів, асоційованих з підвищенням рівня калію в плазмі крові (наприклад, гепарин).

Застосування добавок калію, калійзберігаючих діуретиків та замінників солі, що містять калій, зокрема у осіб з порушеннями функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в плазмі крові. Гіперкаліємія може стати причиною серйозної і навіть летальної аритмії.

Якщо одночасне призначення препарату Еналозид і зазначених вище засобів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю і під частим контролем рівня калію в плазмі крові.

Гіпоглікемія. Пацієнтам з цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати або інсулін і початківцям застосовувати інгібітор АПФ, слід рекомендувати ретельно контролювати рівень глюкози в крові, особливо протягом перших кількох місяців комбінованої терапії (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк. При лікуванні інгібіторами АПФ, включаючи еналаприлу малеат, описані окремі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та / або гортані. У таких випадках необхідно негайно припинити лікування препаратом і встановити ретельне спостереження за станом здоров'я пацієнта з метою контролю клінічних симптомів. Тільки після їх зникнення медичний нагляд можна припинити. Коли набряк поширюється на ділянку обличчя і губ, терапія антигістамінними засобами забезпечує сприятливий ефект. Навіть в тих випадках, коли спостерігається тільки набряк мови без респіраторного дистресу, необхідно тривале спостереження за станом здоров'я пацієнта, оскільки лікування антигістамінними препаратами та ГКС може бути недостатнім.

Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані або язика, може привести до летального результату. У випадках, коли набряк локалізується в ділянці язика, голосової щілини або гортані, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, слід негайно ввести підшкірно розчин адреналіну 1: 1000 (0,3-0,5 мл) та здійснити інші відповідні лікувальні заходи .

Пацієнти, у яких раніше виникав ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть бути більшою мірою схильні до виникнення ангіоневротичного набряку на фоні терапії інгібіторами АПФ.

У представників негроїдної раси, які застосовували АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Зрідка у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, розвивалися тяжкі анафілактоїдні реакції під час проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку проведення гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстран сульфатом, рідко виникали небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Подібних реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібітора АПФ перед проведенням кожного сеансу афереза.

Кашель. Спостерігалися випадки кашлю на фоні терапії інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, що виникає в результаті застосування інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Хірургія / анестезія. Під час великих хірургічних втручань або при анестезії із застосуванням засобів, що викликають артеріальну гіпотензію, еналаприлат блокує утворення ангіотензину II вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яка пояснюється подібним механізмом, її можна коригувати збільшенням об'єму рідини.

Етнічні відмінності. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, еналаприл є менш ефективним у зниженні АТ у осіб негроїдної раси у порівнянні з пацієнтами інших рас. Можливо, це пояснюється більш високим показником превалювання низькоактивної реніновою системи серед пацієнтів негроїдної раси, хворих на гіпертонію.

Гідрохлортіазид

Артеріальна гіпотензія і порушення водно-сольового балансу. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптомно артеріальна гіпотензія. Пацієнти вимагають спостереження для своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемії, гіпонатріємії, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємії або гіпокаліємії), які можуть розвиватися в разі одночасної діареї або блювоти. У цих пацієнтів необхідно періодично контролювати рівень електролітів в плазмі крові.

Порушення функції нирок. Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок, а також при кліренсі креатиніну ≤30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).

Еналозид слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 80 мл/хв), поки титрування окремих компонентів препарату не досягне доз даного препарату.

Порушення функції печінки. Тіазиди слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначних відхиленнях водного і електролітного балансу може виникнути печінкова кома.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може виникнути потреба в регулюванні доз антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. На тлі терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Тіазиди можуть знижувати рівень натрію, магнію і калію в плазмі крові.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазиднимидіуретиками, однак протягом застосування в низьких дозах (12,5 мг) повідомлялося про мінімальний ефект або його відсутність. При застосуванні 6 мг гідрохлортіазиду не спостерігалося клінічно значущого впливу на рівні глюкози, холестерину, тригліцеридів, натрію, магнію і калію.

Тіазиди можуть зменшити виділення кальцію з сечею і викликати періодичне незначне підвищення кальцію в плазмі крові.

Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів по функції паращитовидних залоз.

Терапія тіазидами може викликати гіперурикемію та / або загострення подагри у деяких пацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі та таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Для пацієнтів, які отримують терапію діуретиками, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у плазмі крові через відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками порушення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювота).

Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, поєднана терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, викликану застосуванням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів з цирозом печінки, у осіб з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним вживанням електролітів і у хворих, які одночасно отримують терапію ГКС або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

У спекотну погоду у осіб, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний і не потребує лікування.

Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Антидопінговий тест. Препарат містить гідрохлортіазид, що може давати позитивний результат в антидопінговому тесті.

Підвищена чутливість. У пацієнтів, схильних до алергії, або у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду, а також якщо у пацієнтів раніше не було цих захворювань.

При застосуванні тіазидних діуретиків відзначали загострення або активацію системного червоного вовчака.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

• препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду в плазмі крові;
• лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
• препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в плазмі крові.

Особливі застереження щодо неактивних компонентів препарату. Пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями галактозної недостатності, лактазной недостатності Лаппа або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати цей препарат.

Пацієнти похилого віку. Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні подібні у пацієнтів похилого і молодого віку.

Не слід вживати алкоголь під час лікування Еналозидом.

Застосування в період вагітності або годування груддю. Препарат не слід застосовувати вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час терапії цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим препаратом, дозволеним до застосування у вагітних.

інгібітори АПФ

Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II і III триместр вагітності може викликати розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардация окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо у ІІ триместр вагітності застосовували інгібітори АПФ, рекомендується провести УЗД для перевірки функції нирок і стану кісток черепа. Немовлятам, матері, яких застосовували інгібітор АПФ, слід часто проводити обстеження щодо виникнення артеріальної гіпотензії.

Гідрохлортіазид

Існує обмежений досвід застосування гідрохлоротіазиду в період вагітності, особливо в першому триместрі. Досліджень на тваринах недостатньо.

Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлортіазиду, його застосування в II і III триместр вагітності може зашкодити кровопостачанню між плацентою і плодом і викликати жовтяницю, розлад електролітного балансу і тромбоцитопенія у плода та новонародженого.

Годування грудьми. Застосування препарату Еналозид в період годування груддю не рекомендується. Еналаприл і тіазидні діуретики проникають в грудне молоко. Якщо застосування препарату вважається необхідним, годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. При управлінні транспортними засобами та механізмами слід пам'ятати про можливість виникнення запаморочення або втоми.

Еналаприлу малеат і гідрохлоротіазид

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне застосування цих препаратів може посилювати гіпотензивний ефект еналаприлу та гідрохлоротіазиду. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знижувати артеріальний тиск.

Літій. Повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та токсичності при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може додатково підвищувати рівень літію і збільшувати ризик токсичної дії літію при застосуванні інгібітора АПФ.

Застосування препарату Еналозид одночасно з препаратами літію не рекомендується, але якщо така комбінація необхідна, слід ретельно контролювати рівень літію в плазмі крові.

НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть послаблювати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ, ефекти діуретиків та / або інших антигіпертензивних препаратів. З цієї причини антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II, інгібіторів АПФ або діуретиків може бути ослаблений при застосуванні НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів (включаючи інгібітори ЦОГ-2) і антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ демонструє додатковий ефект щодо підвищення рівня калію в плазмі крові та може призводити до порушення функції нирок. Ці ефекти, як правило, оборотні.

Рідко може розвинутися ниркова недостатність, зокрема, у пацієнтів з ослабленою функцією нирок (наприклад у осіб похилого віку або зневоднених пацієнтів, включаючи які отримують лікування діуретиками). Тому таку комбінацію препаратів слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з ослабленою функцією нирок.

Подвійна блокада РААС. Подвійна блокада РААС при застосуванні блокаторів ангіотензинових рецепторів, інгібіторів АПФ або прямих інгібіторів реніну (наприклад аліскірен) асоціюється з підвищеним ризиком виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і зміни функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у пацієнтів з встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або з ураженням органів-мішеней при цукровому діабеті в порівнянні з монотерапією. Слід ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і рівні електролітів у пацієнтів, які отримують Еналозид і інші препарати, що впливають на РААС. Пацієнтам з цукровим діабетом не можна призначати одночасно з аліскіреном препарат Еналозид. Слід уникати застосування аліскірен одночасно з Еналозидом особам з порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м ^2).

еналаприлу малеат

Калійзберігаючі калієві добавки. Інгібітори АПФ знижують втрати калію, індуковані застосуванням діуретиків. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), добавки калію або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в плазмі крові. Якщо показано одночасне застосування таких препаратів через гіпокаліємії, лікування необхідно проводити з обережністю і часто контролювати рівень калію в плазмі крові.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призводити до дегідратації і ризику розвитку гіпотензії на початку лікування еналаприлом. Гіпотензивний ефект можна послабити шляхом скасування діуретика, збільшенням об'єму рідини в організмі або збільшенням споживання кухонної солі.

Трициклічніантидепресанти / нейролептики / анестетики / снодійні. Одночасне застосування певних анестетиків, трициклічних антидепресантів і нейролептиків з інгібіторами АПФ може призводити до додаткового зниження артеріального тиску.

Препарати золота. Повідомлялося про виникнення нітроідних реакцій (почервоніння обличчя, нудота, блювота і артеріальна гіпотензія) у пацієнтів, які лікувалися ін'єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) одночасно з інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Алкоголь. Алкоголь потенціює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні препарати. Епідеміологічні дослідження показують, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може привести до зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Такий ефект, ймовірно, буде мати місце протягом перших тижнів супутнього лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати та блокатори β-адренорецепторів. Еналаприл можна з обережністю застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та блокаторами β-адренорецепторів.

Гідрохлортіазид

Недеполяризуючі м'язові релаксанти. Тіазиди можуть підсилювати сприйнятливість до тубокурарину і міорелаксуючий ефект.

При застосуванні нижчезазначених препаратів може спостерігатися взаємодія з тіазиднимидіуретиками.

Алкоголь, барбітурати або наркотичні анальгетики. Можуть потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.

Антидіабетичні препарати (пероральні засоби та інсулін). Може бути необхідна корекція дози антидіабетичного препарату, оскільки одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних препаратів може викликати зниження рівня глюкози в крові.

На тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантний. Може виникнути потреба у зміні дозування. Метформін слід застосовувати з обережністю з урахуванням ризику лактатацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Інші антигіпертензивні засоби. Адитивний ефект.

Літій. Діуретики зменшують нирковий кліренс літію і значно підвищують ризик обумовленої літієм токсичності. Одночасне застосування цих препаратів не рекомендується.

Антиподагрических кошти (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол). Може виникнути потреба в корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в плазмі крові. Ймовірно поява необхідності в підвищенні дози пробенециду або сульфинпиразона. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту і зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Смоли холестираміну і колестипола. Абсорбція гідрохлортіазиду зменшується в присутності аніонно-обмінних смол. Разова доза препарату Холестирамінова або колестиполова смоли зв'язується з гідрохлортіазидом і знижує його абсорбцію в шлунково-кишковому тракті на 85 і 43% відповідно.

Збільшення інтервалу Q-T (хінідин, прокаїнамід, аміодарон, соталол). Підвищується ризик виникнення поліморфної шлуночкової тахікардії типу пірует.

Саліцилати. При застосуванні саліцилатів у високих дозах гідрохлортіазид може посилювати їх токсичний вплив на ЦНС.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія і рости ризик ускладнень подібно подагрі.

Глікозиди наперстянки. Викликані тіазиду гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, обумовлених препаратами наперстянки.

Лікарські засоби, на ефективність яких впливають зміни рівня калію в плазмі крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в плазмі крові та ЕКГ-обстеження, якщо гидрохлоротіазід приймати одночасно з препаратами, на ефективність яких впливають зміни рівня калію в плазмі крові (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), і наступних препаратів, що викликають поліморфну тахікардію типу пірует (шлуночкову тахікардію) (в тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку тахікардії типу пірует:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, тріфторперазін, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірід, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для в / в введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для в / в введення).

Солі кальцію. Тіазиди підвищують рівень кальцію в плазмі крові за рахунок зменшення його виведення. Якщо необхідно призначення містять кальцій, харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в плазмі та відповідно йому коригувати дозу кальцію.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. Особливості застосування).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомной гипонатриемии, необхідно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні йодовмісних контрастних засобів у високих дозах. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), ГКС, АКТГ і стимулюючі проносні засоби. Гідрохлортіазид підсилює порушення електролітного балансу, переважно гипокалиемию.

НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту 3 г/добу і неселективні НПЗП. При одночасному прийомі НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду і посилювати його вплив на рівень калію в плазмі крові.

Блокатори β-адренорецепторів і діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з блокаторами β-адренорецепторів може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть підвищувати ризик побічних ефектів, викликаних амантадином.

Калійуретіческіе діуретики (наприклад фуросемід), карбеноксолон. Гідрохлортіазид може збільшувати втрати калію і / або магнію.

Пресорні аміни (наприклад адреналін). Тіазиди можуть знизити реакцію у відповідь на пресорні аміни, але недостатньо для того, щоб виключати одночасне застосування.

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшити виділення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їх пригнічують функцію кісткового мозку ефекти.

Інгібітори простагландин-синтази. У деяких пацієнтів їх застосування може зменшувати вираженість диуретических, натрийуретических і антигіпертензивних ефектів діуретиків.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, нудота, слабкість, запаморочення на фоні порушень електролітного балансу. лікування - симптоматичне і підтримуюче. застосування препарату слід припинити та ретельно обстежити пацієнта.

При випадковому передозуванні, якщо препарат приймали недавно, необхідно промити шлунок, викликати блювання, прийняти активоване вугілля та проносні засоби, а також здійснити корекцію водного та електролітного дисбалансу і гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.

Еналаприлу малеат. Ознаками передозування еналаприлу, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія внаслідок блокади системи ренін-ангіотензин, яка починається приблизно через 6 годин після прийому препарату і супроводжується блокадою ренінангіотензинової системи та ступором.

Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність і кашель.

Рівні еналаприлату в плазмі крові, що перевищують в 100 і 200 разів максимальні рівні, реєстрували після прийому відповідно 300 і 440 мг еналаприлу малеату.

При передозуванні рекомендується в / в вливання фізіологічного розчину.

Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнта слід покласти горизонтально з піднятими догори ногами. Якщо необхідно, можливо розглянути питання про інфузійному введенні ангіотензину II і / або в / в введенні катехоламінів. Якщо препарат прийнятий нещодавно, слід проводити заходи, спрямовані на виведення еналаприлу малеату з організму (провокування блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату). Еналаприл може бути видалений із системного кровотоку за допомогою гемодіалізу. При брадикардії, резистентної до терапії, що проводиться, показано використання пейсмекера. Слід постійно контролювати основні показники життєдіяльності організму, рівні електролітів і креатиніну в плазмі крові.

Гідрохлортіазид. Найчастіше відзначають симптоматику, зумовлену втратою електролітів (гіпокаліємією, гіпохлоремія, гіпонатріємією) і дегідратацією через надмірне діурезу.

Серцево-судинні симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок.

Неврологічні симптоми: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості.

Шлунково-кишкові симптоми: нудота, блювання, спрага.

Ниркові симптоми: поліурія, олігурія, анурія.

Відхилення в лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Лікування: специфічного антидоту немає. Для виведення препарату зі шлунка рекомендується індукція блювання, промивання шлунка і для зменшення абсорбції - застосування активованого вугілля. У разі гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію). До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок.

Якщо раніше застосовували препарати дигіталісу, гіпокаліємія може посилити прояви аритмії. Лікування симптоматичне.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.