Лізи

Склад

діюча речовина: lisinopril;

1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг або 10 мг або 20 мг у формі лізиноприлу дигідрату;

Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, манить (Е 421), крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172).

Форма випуску

Таблетки (по 10 таблеток в блістері, по 3 (3 "10) блістери в картонній коробці).

Фармакодинаміка

Лізиноприл є інгібітором АПФ. Він блокує утворення ангіотензину II і зменшує його судинозвужувальну дію. На тлі дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного і діастолічного тиску, зменшується опір судин нирок та поліпшується кровообіг.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект лізиноприлу виявляється через 1-2 години після прийому всередину, максимальний - приблизно через 6-9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3-4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не зареєстровані.

Фармакокінетика

всмоктування

Після перорального застосування лізиноприлу максимальна концентрація в сироватці крові досягається протягом 7:00, хоча у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда існує тенденція невеликої затримки досягнення пікових концентрацій. Середній ступінь всмоктування лізиноприлу в діапазоні всіх вивчених доз (5-80 мг) становить приблизно 25%. На всмоктування лізиноприлу не впливає присутність їжі.

Лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові, крім циркулюючого АПФ.

Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться з сечею в незміненому вигляді. Період напіввиведення становить в середньому 12,6 години; цей показник зростає при нирковій недостатності. У пацієнтів похилого віку (від 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс лізиноприлу знижується.

• Артеріальна гіпертензія;
• хронічна серцева недостатність;
• гострий інфаркт міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою (систолічний артеріальний тиск> 100 мм. рт. ст.);
• діабетична нефропатія при цукровому діабеті II типу.

• При гіперчутливості до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ, або до однієї зі складових препарату.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).
• Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.
• Білатеральних стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки.
• Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою.
• Кардіогенний шок.
• Пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л.
• Одночасне застосування препарату і високопропускними мембран з поліакрілнітрілнатрію-2-метілосульфонату (наприклад AN 69) при терміновому діалізі.
• Первинний гіперальдостеронізм.
• У період вагітності та годування груддю, жінки, які планують вагітність (див. Розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Препарат застосовувати 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Їжа не впливає на абсорбцію лізиноприлу, так Лізи Сандоз ^® можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Дозування індивідуальне, його слід підбирати для кожного конкретного хворого в залежності від значень артеріального тиску.

Лізиноприл можна застосовувати в якості монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Артеріальна гіпертензія.

Початкова доза.

Хворим з артеріальною гіпертензією рекомендується починати лікування з дози 10 мг на добу. У хворих з реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою гіпертензії після прийому початкової дози може значно зменшитися артеріальний тиск. Для таких хворих рекомендована початкова доза лізиноприлу становить 2,5-5 мг на добу, а терапію слід починати під постійним наглядом лікаря. Застосування препарату при нирковій недостатності слід починати з невеликої дози.

Підтримуюча доза.

Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг, приймати 1 раз на добу. Деяким хворим для досягнення оптимального артеріального тиску необхідно від 2 до 4 тижнів терапії. У разі, якщо не буде досягнутий задовільний терапевтичний ефект, дозу слід поступово збільшувати. Максимальна добова доза лізиноприлу, яку застосовували в тривалих клінічних дослідженнях, становила 80 мг.

Дозування для хворих, які приймають діуретики.

На початку лікування лізиноприлом може з'являтися симптоматична артеріальна гіпотензія, зазвичай частіше у хворих, які приймають діуретики. По можливості застосування діуретика слід припинити за 2-3 тижні до початку лікування лізиноприлом. Хворим, яким неможливо припинити застосування діуретика, лікування лізиноприлом слід починати з дози 5 мг на добу. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський нагляд протягом декількох годин (максимальна дія досягається через 6:00), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія. Подальшу дозу слід підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності можна знову розпочати застосування діуретика.

Дозування для хворих з порушенням функції нирок.

Дозування для хворих з порушенням функції нирок слід підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну, як вказано в таблиці.

* Дозу і частоту застосування слід регулювати залежно від артеріального тиску.

Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.

Максимальна добова доза лізиноприлу - 40 мг.

Хронічна серцева недостатність.

Хворим із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл слід приймати разом з діуретиками, в разі необхідності - з наперстянки або бета-блокаторами.

Початкова доза, яку необхідно приймати під контролем лікаря з метою визначення початкового впливу на артеріальний тиск, становить 2,5 мг на добу.

Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово протягом 2-4 тижнів до звичайної підтримуючої дози, найчастіше становить 5-20 мг 1 раз на добу в залежності від індивідуальної реакції пацієнта. Максимальна добова доза лізиноприлу - 35 мг.

Хворим з високим ризиком симптоматичної гіпотензії, тобто тим, у кого є гіпонатріємія, або тим, хто брав великі дози діуретиків, лікування лізиноприлом слід проводити під контролем функції нирок і рівня калію та натрію в сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда.

Пацієнти повинні отримувати, відповідно до ситуації, стандартне рекомендовано лікування, таке як тромболітики, аспірин і бета-блокатори. Разом з лізиноприлом можна використовувати внутрішньовенно або трансдермально нітрогліцерин.

Початкова доза (перші 3 дні після інфаркту)

Лікування лізиноприлом можна починати протягом 24 годин з моменту виникнення симптомів у складі комплексної терапії інфаркту міокарда. Лізиноприл не можна приймати, якщо систолічний тиск ≤ 100 мм рт.ст.

Якщо необхідно застосування лізиноприлу в перші 24 години після інфаркту, початкова доза повинна становити 5 мг на добу, через 24 години повторно призначити 5 мг, через 48 годин - 10 мг на добу. Надалі підтримуюча доза становить 10 мг на добу. Тривалість курсу лікування - 6 тижнів.

При низькому тиску систоли (≤ 120 мм рт. Ст.) Протягом перших 3-х днів після інфаркту показане застосування низької дози (2,5 мг/добу), після чого, якщо дозволяє стан хворого, можна продовжити лікування більшою дозою.

Показанням для припинення лікування лізиноприлом є тривала артеріальна гіпотензія, коли через 1:00 після застосування препарату систолічний тиск залишається нижче 90 мм рт. ст.

підтримуюча доза

Підтримуюча доза - 10 мг один раз на добу. Якщо виникає гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше або становить 100 мм рт. Ст.), Можна давати щоденну підтримуючу дозу 5 мг з тимчасовим зменшенням до 2,5 мг, якщо необхідно. При тривалій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. Ст. Протягом більш ніж 1:00), прийом лізиноприлу слід припинити.

Лікування повинно тривати 6 тижнів, після цього слід повторно оцінити стан пацієнта. Пацієнтам, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, необхідно продовжити лікування лізиноприлом.

Хворі, у яких розвиваються симптоми серцевої недостатності, повинні продовжити прийом лізиноприлу (див. «Дозування при серцевій недостатності»).

Ниркові ускладнення цукрового діабету.

Добова доза лізиноприлу для хворих на цукровий діабет II типу з початковою стадією нефропатії, які страждають на артеріальну гіпертензію, становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності доза може бути збільшена до 20 мг 1 раз на добу, щоб досягти рівня діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст. в сидячому положенні. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкова доза лізиноприлу необхідно підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну (див. Вищенаведену таблицю).

Застосування пацієнтам з трансплантованими нирками

Не існує досвіду застосування лізиноприлу у пацієнтів з нещодавно трансплантованими нирками, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркулярний шок, гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легенів, тахікардія, брадикардія, запаморочення, тривожний стан і кашель.

Лікування: введення сольових розчинів. У випадках виникнення гіпотензії пацієнта необхідно покласти в горизонтальне положення. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину II і / або введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували недавно, вжити заходів щодо виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати блювоту, промивання шлунка, прийом абсорбентів і сульфату натрію). Використання кардіостимулятора показано при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів і креатиніну в сироватці крові.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання високопропускними мембран з поліакрілнітрілнатрію-2-метілосульфонату (наприклад, AN 69).

У разі ангіоневротичногонабряку призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку почати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1: 1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

При застосуванні лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ можуть виникати такі побічні реакції.

Лабораторні показники: рідко - підвищення рівня сечовини, креатиніну в сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів, гіперкаліємія; рідко - підвищення білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

З боку серцево-судинної системи: поширені - артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні реакції, в тому числі гіпотензія іноді - інфаркт міокарда або інсульт (можливо, як вторинні явища до надлишкової гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком), серцебиття, тахікардія, синдром Рейно.

При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда можливі, особливо в перші 24 години, блокада II-III ступеня, важка артеріальна гіпотензія та / або порушення функції нирок, в поодиноких випадках - кардіогенний шок.

З боку крові: рідко - зниження рівня гемоглобіну, гематокриту; дуже рідко - пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку нервової системи: часто - головний біль, запаморочення іноді - зміна свідомості, парестезії, вертиго, зміна смаку, порушення сну; рідко - сплутаність свідомості, депресія, порушення рівноваги, дезорієнтація, шум у вухах і зниження гостроти зору, непритомність. Частота невідома: депресивні симптоми, непритомність.

З боку дихальної системи: часто - сухий кашель, бронхіт; іноді - риніт рідко - бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія, глосит.

Шлунково-кишковий тракт: часто - блювання, діарея іноді - нудота, біль в животі, диспепсія рідко - сухість у роті; дуже рідко - панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, порушення функції печінки.

З боку сечовидільної системи: - порушення функції нирок рідко - уремія, гостра ниркова недостатність дуже рідко - олігурія / анурія.

З боку шкіри: часто - висип, кропив'янка, свербіж рідко - реакція гіперчутливості, алергічний / ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, горла та / або трахеї, алопеція, псоріаз; дуже рідко - підвищена пітливість, пухирчатка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псевдолімфома шкіри.

Повідомлялося про комплексну реакцію, яка включає один або кілька симптомів: можливі лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія / артрит, підвищення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз і / або підвищення титру антинуклеарних антитіл, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

Метаболічні розлади: дуже рідко - гіпоглікемія.

Загальні порушення: рідко - стомлюваність, астенія.

З боку репродуктивної системи: іноді - імпотенція рідко - гінекомастія.

З боку ендокринної системи: рідко - неадекватна секреція АДГ.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. При діагностиці вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити та, залежно від обставин, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних. При застосуванні вагітним інгібітори АПФ можуть викликати захворювання і летальний результат для плода та новонародженого.

Не рекомендується застосування лізиноприлу в період годування груддю.

Діти

Ефективність та безпечність застосування препарату у дітей не встановлені, тому його не слід застосовувати в педіатричній практиці.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

На початку терапії, при зміні дозування лізиноприл може викликати такі побічні явища, як стомлюваність, запаморочення, що може впливати на здатність керувати автотранспортом і працювати з механізмами.

Діуретики. Як правило, при спільному застосуванні діуретиків та лізиноприлу антигіпертензивний ефект збільшується. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо якщо терапія діуретиками була розпочата нещодавно, іноді відзначається надмірне зниження артеріального тиску при сумісному застосуванні з лізиноприлом. Ризик симптоматичної артеріальної гіпотензії можна зменшити відміною діуретичних перед початком терапії препаратом Лізи Сандоз ^®.

Калійзберігаючі препарати калію. Після застосування калійзберігаючих діуретиків рівень калію продовжує підвищуватися, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинене діуретиками. Калійзберігаючі діуретики типу спіронолактону, триамтерен або амілорид, а також препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть істотно підвищувати рівень калію в сироватці крові.

Гіпотензивні лікарські засоби. Бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші потенціюють гіпотензивну дію лізиноприлу.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (в тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу). Тривале застосування НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект лізиноприлу. НПЗЗ та інгібітори АПФ адитивно впливають на збільшення вмісту калію в сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. В окремих випадках може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з дегідратацією, хворих похилого віку.

Препарати літію. При прийомі літію з інгібіторами АПФ відбувається оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові, підвищення ризику його побічної та токсичної дії, особливо при одночасному прийомі тіазидних діуретиків. Комбінація літію та лізиноприлу в цілому не рекомендується, але якщо комбінація виявиться необхідним, слід вести уважне спостереження за рівнями літію в сироватці крові.

Золото. У пацієнтів, які отримують терапію із застосуванням інгібітору АПФ, частіше повідомлялося про нітрітоідні реакції (симптоми розширення судин, зокрема почервоніння, нудота, запаморочення і гіпотензія, які можуть бути дуже серйозними) після ін'єкцій золота (наприклад, натрій ауротіомалат).

Інші антигіпертензивні засоби. Одночасне використання цих коштів можуть підвищувати гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з гліцерил тринитрат і іншими нітратами або іншими вазодилататорами, може в подальшому знижувати артеріальний тиск.

Симпатоміметики. Можуть послаблювати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Трициклічніантидепресанти / антипсихотичні агенти / анестетики при одночасному застосуванні з лізиноприлом підсилюють гіпотензивну дію.

Протидіабетичні засоби. Інгібітори АПФ здатні підвищувати цукрознижувальний ефект протидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) з ризиком гіпоглікемії, особливо протягом першого тижня сумісної терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку. Разом з лізиноприлом підвищують ризик розвитку нейтропенії та / або агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.

Естрогени. За рахунок затримки рідини в організмі при одночасному призначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим з гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

Лізиноприл підсилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Лізиноприл можна використовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами та / або нітратами.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести лейкопенія.

Зберігати при температурі не вище 25 °C.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності - 4 роки.