Адрибластин

• ліофіл. пір. д / інф. 10 мг фл., З розч. в амп. 5 мл, № 1
• Доксорубіцину гідрохлорид 10 мг
• Допоміжні речовини: лактоза, метілгидроксибензоат.

• ліофіл. пір. д / інф. 50 мг фл., № 1
• Доксорубіцину гідрохлорид 50 мг
• Допоміжні речовини: лактоза, метілгидроксибензоат.

Цитотоксичний антрацикліновий антибіотик. Виділено з культури Streptomyces peucetius var. caesius. Цитотоксичну дію доксорубіцину на пухлинні клітини та його токсичний вплив на різні органи може бути пов'язано з його включенням в нуклеотидну основу і впливом на здатність клітинних мембран до зв'язування ліпідів. Включення в нуклеотидну основу пригнічує реплікацію нуклеїнових кислот і дію ДНК- і РНК-полімерази. Взаємодія доксорубіцину з топоізомеразою-II в формуванні комплексу ДНК вважається важливим механізмом цитотоксичного впливу на пухлинні клітини.

У дослідженнях доксорубіцин виявився ефективним в комплексній ад'ювантноїтерапії ранніх стадій раку молочної залози з і без ураження пахвових лімфатичних вузлів.

Після в / в введення період напіврозподілу доксорубіцину становить близько 5 хв, що свідчить про швидке розподіл препарату в тканинах. Виведення препарату з тканин відбувається повільно, про що свідчить кінцевий T1 / 2 20-48 ч. Обсяг розподілу при досягненні стабільного рівня концентрації становить 809-1214 м2, що свідчить про екстенсивне накопиченні препарату тканинами. Зв'язування доксорубіцину і його основного метаболіту доксорубіцинолу з білками плазми крові становить 74-76% і не залежить від концентрації препарату в плазмі крові, поки вона не перевищує 1,1 мкг/мл.

Встановлено, що доксорубіцин виділяється з грудним молоком з досягненням через 24 год максимальної концентрації майже в 4,4 рази вище, ніж в плазмі крові. Доксорубіцин визначався в грудному молоці через 72 годин після 15-хвилинної в / в інфузії препарату в дозі 70 мг / м2 одночасно з 26-годинний інфузією цисплатину в дозі 100 мг / м2. Сmax 0,11 мкг/мл доксорубіцинолу в грудному молоці була досягнута через 24 год, при цьому значення AUC становило 9,0 мкг · год / мл, тоді як AUC доксорубіцину становила 5,4 мкг · год / мл. Доксорубіцин не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Ензиматична редукція в 7-й позиції і розщеплення цукру даунозаміна викликають утворення агликонов, що супроводжується утворенням вільних радикалів, локальна поява яких може пояснювати кардіотоксичного ефекту препарату. Розподіл доксорубіцинолу у пацієнтів відбувається з обмеженою швидкістю, з кінцевим T1 / 2 доксорубіцинолу, подібним доксорубіцину. Відносна експозиція доксорубіцинолу, тобто співвідношення AUC доксорубіцинолу і AUC доксорубіцину, становить 0,4-0,6 AUC доксорубіцину.

Плазмовий кліренс препарату становить 324-809 мл/хв / м2 і в основному відбувається шляхом метаболізму і екскреції з жовчю. Близько 40% препарату виділяється з жовчю протягом 5 днів, за цей час з сечею виділяється лише 5-12% доксорубіцину і його метаболітів. Протягом 7 днів <3% дози виділяється у вигляді доксорубіцинолу.

У жінок з ожирінням (вага тіла становить> 130% норми) системний кліренс доксорубіцину значно менше. У порівнянні з пацієнтами без надлишкової маси тіла (<115% ідеальної) значне зменшення кліренсу у огрядних пацієнтів відбувалося без змін об'єму розподілу.

Після введення доксорубіцину в дозі 10-75 мг / м2 дітям і підліткам у віці від 2 місяців до 20 років середній кліренс препарату становив 1443 ± 114 мл/хв / м2. В інших дослідженнях було встановлено, що у дітей у віці від 2 років середній кліренс препарату був вище, ніж у дорослих (1540 мл/хв / м2). Однак середній кліренс препарату у дітей віком до 2 років був меншим (813 мл/хв / м2), ніж у дітей більш старшого віку, і його значення наближалися до показників дорослих.

Корекції дози у осіб похилого віку (старше 65 років) не потрібно.

Порівняльні дослідження у чоловіків і жінок, які раніше не отримували доксорубіцин, виявили значно вищий кліренс препарату у чоловіків, ніж у жінок (1088 мл/хв / м2 і 433 мл/хв / м2 відповідно). Однак кінцевий T1 / 2 доксорубіцину у чоловіків був більш тривалим, ніж у жінок (54 і 35 годин відповідно).

Кліренс доксорубіцину і доксорубіцинолу знижується у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Вплив функції нирок на фармакокінетику доксорубііна детально не досліджували.

Особливості фармакокінетики у представників різних рас не вивчалися.

Гострий лімфобластний лейкоз, гострий мієлобластний лейкоз, хронічні лейкози, лімфогранулематоз (хвороба Ходжкіна) і неходжкінських лімфом, множинна мієлома, остеосаркома, саркома Юінга, саркоми м'яких тканин, нейробластома, рабдоміосаркома, пухлина Вільмса, рак молочної залози (в тому числі як компонент ад'ювантної терапії у жінок зі збільшенням пахових лімфатичних вузлів після резекції первинного раку молочної залози), рак ендометрія, яєчника, передміхурової залози, легенів, шлунку, голови та шиї, щитоподібної залози, несеміноматомний рак яєчок, перехідної рак сечового міхура, первинний гепатоцелюлярний рак.

Адрибластин слід вводити в / в. В / м і в / а шляху введення застосовуються лише за суворими показаннями. Внутріпузирного шлях введення доцільний при лікуванні поверхневого раку сечового міхура і для профілактики рецидиву пухлини після трансуретральної резекції. В / а також використовують для інтенсивного місцевого впливу на пухлину з метою зниження загальної інтоксикації.

В / в введення

Загальна доза Адрибластину на курс лікування може різнитися відповідно його застосування в специфічному лікувальному режимі (наприклад як монотерапія або в поєднанні з іншими цитотоксичними засобами) і відповідно до показань. Адрибластин вводять шляхом в / в інфузії з вільним потоком рідини (на 0,9% розчині натрію хлориду або 5% розчині глюкози) протягом не менше 3 хв і не довше 10 хв, щоб мінімізувати ризик тромбозу або перивенозної екстравазації. Введення шляхом ін'єкції з нагнітанням не рекомендовано в зв'язку з ризиком екстравазації, яка може спостерігатися навіть при наявності адекватного зворотного потоку крові при аспірації через голку.

Стандартна початкова доза

При використанні в якості монотерапії для дорослих рекомендується призначати в курсовій дозі 60-90 мг / м2 поверхні тіла. Загальна стандартна стартова курсова доза може бути введена одноразово або розподілятися на 3 щоденних введення, або введена в два введення в 1-й і 8-й дні. За умови нормального відновлення стану після впливу препарату (особливо після депресії кісткового мозку і стоматиту) кожний наступний курс лікування може бути повторений кожні 3-4 тижні.
Ефективно також призначати Адрибластин тижневим курсом в дозі 10-20 мг / м2. Якщо Адрибластин призначають в комбінації з іншими цитотоксичними препаратами з можливим потенцированием їх токсичності, то рекомендована курсова доза Адрибластину становить 30-60 мг / м2.

ад'ювантна терапія

У хворих на рак молочної залози з раннім ураженням пахвових лімфовузлів в ході масштабного рандомізованого дослідження застосовували комбіновану хіміотерапію АЦ (Адрибластин в дозі 60 мг / м2 і циклофосфамід 600 мг / м2) з в / в введенням препаратів в 1-й день кожного з чотирьох 21- денних циклів лікування.

корекція дози

Порушення функції печінки

Рекомендується знижувати дозу у пацієнтів з такими показниками: рівень загального білірубіну від 1,2 до 3 мг/дл (від 20,53 до 51,31 мкмоль/л) - 1/2 рекомендованої стартової дози; рівень загального білірубіну> 3 мг/дл (> 51,31 мкмоль/л) - 1/4 рекомендованої початкової дози.
Адрибластин не слід призначати хворим з тяжкими порушеннями функції печінки.

інше

Рекомендується призначати препарат у менших дозах або з великими міжкурсовому інтервалами хворим, які важко перенесли попередні курси хіміотерапії, дітям, пацієнтам похилого віку, хворим з ожирінням, хворим з неопластической інфільтрацією кісткового мозку.

внутрішньопухирні інстиляції

Адрибластин може застосовуватися для внутріпузирного введення для лікування поверхневого раку сечового міхура або з метою профілактики чи зменшення ймовірності рецидиву раку після трансуретральної резекції. Рекомендується проводити інстиляції 30-50 мг препарату, розчиненого в 25-50 мл фізіологічного розчину. Якщо виникають місцеві прояви токсичності (хімічний цистит), вказану дозу слід розчиняти в 50-100 мл фізіологічного розчину натрію хлориду. Інстиляції можна проводити з тижневим або місячним інтервалом.

Для інстиляції розчин Адрибластину вводять в сечовий міхур через катетер на 1-2 ч. Під час інстиляції пацієнту слід змінювати положення тіла, щоб вся слизова оболонка сечового міхура контактувала з розчином. З метою уникнення небажаного розведення розчину препарату сечею слід попередити пацієнта про небажаність вживання будь-яких напоїв за 12 год до початку проведення інстиляції. Після закінчення інстиляції пацієнт повинен спорожнити сечовий міхур.

В / а введення

Адрибластин можна вводити також в / а з метою посилення локального впливу і зменшення системної токсичності у пацієнтів з гепатоцелюлярної карциномою. Оскільки ця техніка введення є потенційно небезпечною і може призвести до обширного некрозу перфузованої тканини, в / а введення препарату повинно здійснюватися лише підготовленим фахівцем, добре володіє цією методикою. Інфузію можна проводити в загальну печінкову артерію в дозі 30-150 мг / м2 з інтервалом від 3 тижнів до 3 місяців, при цьому вищі дози вводять при одночасній екстракорпоральної елімінації препарату. Нижчі дози застосовують при введенні Адрибластину разом з йодованим рослинним маслом.

При лікуванні доксорубіцином відзначалися такі небажані ефекти:

• Інфекції - інфекції, в тому числі сепсис / септицемія.
• Розвиток доброякісних і злоякісних пухлин - гострий лімфоцитарний лейкоз, гострий мієлоїдний лейкоз.
• Зміни системи крові - лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія.
• Зміни системи імунітету - анафілаксія.
• Порушення обміну речовин - анорексія, дегідратація, гіперурикемія.
• Порушення з боку органу зору - кон'юнктивіт, кератит, сльозотеча.
• Порушення з боку серцево-судинної системи - синусова тахікардія, тахіаритмія, AV-блокада, блокада ніжок пучка Гіса, застійна серцева недостатність.
• Судинні порушення - припливи крові, флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, колапс.
• Порушення з боку травного тракту - нудота / блювання, мукозит / стоматит, гіперпігментація слизової оболонки порожнини рота, езофагіт, біль в животі, ерозії слизової оболонки шлунка, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, коліт.
• Зміни шкіри та підшкірної жирової клітковини - алопеція, локальна токсичність, висипання, свербіж, гіперпігментація шкіри та нігтів, фотосенсибілізація, гіперчутливість шкіри до опромінення, кропив'янка, акральна еритема (долонно-підошовна еритродизестезія).
• Порушення з боку нирок і сечових шляхів - фарбування сечі в червоний колір через 1-2 дня після введення.
• Порушення з боку репродуктивної системи - аменорея, олігоспермія, азооспермія.
• Загальні порушення і реакції в місці введення - астенія, лихоманка, біль у місці введення.
• Зміни результатів досліджень - зміни ЕКГ, безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміна рівня трансаміназ.
• Побічні ефекти у хворих, які отримують доксорубіцин в якості ад'ювантної терапії раку молочної залози
• За результатами рандомізованого відкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду для лікування при ранніх метастазах раку молочної залози в пахвові лімфовузли, найбільш частим побічним ефектом було (крім характерних для доксирубіцином) зменшення маси тіла.

Підвищена чутливість до доксирубіцином або інших компонентів препарату, інших антрациклінів або антрацендіонами, період вагітності та годування груддю.

Для в / в введення - персистуюча мієлосупресія, важкі ураження печінки, виражена серцева недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, важка аритмія; раніше пройдений курс лікування кумулятивними дозами доксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та / або іншими антрациклінами та антрацендіонами.

Для внутріпузирного введення - інвазивні пухлини, що проростають в стінку сечового міхура, інфекції сечових шляхів, цистит.

загальні

Адрибластин повинен застосовувати лікар, який має досвід в проведенні цитотоксичної терапії.

До початку терапії Адрибластином слід провести лікування таких проявів гострої токсичності попереднього курсу хіміотерапії, як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія та загальні інфекції.

У пацієнтів з ожирінням (понад 130% норми) системний кліренс доксорубіцину знижується.

кардіотоксичність

Прояви кардіотоксичності внаслідок лікування антрациклінами можуть розвинутися в ранній (гостра кардіотоксичність) або пізній (відстрочена кардіотоксичність) період після застосування препарату.
До ранніх (гострих) проявів кардіотоксичності в першу чергу відносяться синусова тахікардія і / або зміни ЕКГ, такі як неспецифічні зміни інтервалу S-T і зубця T, суправентрикулярна тахіаритмія та вентрикулярна тахікардія, брадикардія, а також AV-блокада і блокада ніжок пучка Гіса. Розвиток цих проявів в більшості випадків не зумовлюють виникнення пізньої кардіотоксичності у подальшому, має незначне клінічне значення і не вимагає припинення лікування Адрибластином.

Пізня (відстрочена) кардіотоксичність звичайно розвивається в пізні терміни курсу лікування Адрибластином або через 2-3 міс після закінчення лікування, однак повідомлялося про виникнення пізніх проявів в період від кількох місяців до року після закінчення лікування.

Відстрочена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка та / або симптомами застійної серцевої недостатності (задишка, набряк легенів, периферичні набряки, кардіо- та гепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Також відзначені випадки перикардиту / міокардиту. Фатальні прояви ЗСН є найважчою формою антрациклініндукованої кардіоміопатії і визначають кумулятивну дозообмежуючу токсичність препарату.

Функціональний стан серця слід визначити перед початком лікування Адрибластином і надалі слід регулярно його контролювати, щоб знизити ризик розвитку важкого медикаментозного ураження серця. Регулярний моніторинг ФВЛШ протягом курсу лікування з відміною Адрибластину при появі перших ознак погіршення функції серця дозволяє знизити ризик розвитку токсичної кардіоміопатії. Оптимальними методами для регулярної оцінки функції серця (зокрема оцінки фракції викиду лівого шлуночка) є багатоканальна радіонуклідна ангіографія та ехокардіографія. До початку лікування рекомендується виконувати ЕКГ разом з багатоканальною радіонуклідної ангиографией або ехокардіографії, що особливо важливо для хворих з наявністю факторів ризику кардіотоксичності. Рекомендується регулярно контролювати ФВЛШ методами багатоканальної радіонуклідної ангіографії або ехокардіографії, особливо в разі застосування високих кумулятивних доз антрациклінів. Регулярний контроль функції серця з використанням вказаних методик слід проводити протягом усього курсу лікування.

Імовірність розвитку застійної серцевої недостатності, яка виникає з частотою 1-2% при застосуванні кумулятивної дози 300 мг / м2, дещо зростає з підвищенням загальної кумулятивної дози до 450-550 мг / м2. При подальшому підвищенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатності значно зростає, у зв'язку з чим в подальшому рекомендується не перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550 мг / м2.

Фактори ризику кардіотоксичності включають активні або приховані серцево-судинні захворювання, попередню або супутню променеву терапію на область медіастинально-перикардіальної зони, попередню терапію антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, здатних пригнічувати функцію серця. Хворим із зазначеними факторами ризику, яким препарат призначений у високих кумулятивних дозах, необхідно ретельно контролювати функцію серця. Однак слід пам'ятати, що доксорубіцин може надавати кардіотоксичність навіть при застосуванні низьких кумулятивних доз або при відсутності факторів ризику.

Ризик відстроченої кардіотоксичності при застосуванні доксорубіцину для лікування дітей та підлітків вище. Також вище ризик застосування препарату для лікування жінок у порівнянні з чоловіками. Для контролю можливого розвитку проявів кардіотоксичності рекомендується регулярний контроль функції серця.

Існує ймовірність адитивного ефекту токсичності доксорубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонами.

гематологічна токсичність

Як і інші цитотоксичні препарати, доксорубіцин може викликати миелосупрессию. Тому до початку лікування і протягом кожного курсу лікування доксорубіцином слід визначати розгорнуту формулу крові (включаючи лейкоцитарну). Дозозалежна оборотна лейкопенія та / або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічної токсичності та основним дозолімітуючим фактором. Лейкопенія і нейтропенія в більшості випадків досягають мінімального рівня через 10-14 днів після введення препарату.

Відновлення нормальної кількості лейкоцитів і нейтрофілів звичайно спостерігається до 21 дня. Можуть також відзначати тромбоцитопенії та анемії. Тяжка мієлосупресія клінічно проявляється лихоманкою, розвитком інфекцій (в тому числі сепсису / септицемії), септичного шоку, геморагіями, тканинною гіпоксією і навіть може призвести до летального результату.

вторинний лейкоз

При застосуванні антрациклінів (в тому числі доксорубіцину) відзначені випадки вторинного лейкозу з попередньою прелейкемічною фазою або без неї. Найчастіше вторинний лейкоз розвивається при одночасному застосуванні цих препаратів з ДНК-токсичними антинеопластичними засобами, в комбінації з променевою терапією, в разі ускладнень попереднього лікування цитотоксичними засобами або значного підвищення дози антрациклінів. Такий лейкоз має латентний період від 1 до 3 років.

шлунково-кишкового тракту

Доксорубіцин має еметогенні властивості. Вже на початку застосування препарату можуть виникати мукозит або стоматит, які в тяжких випадках протягом декількох днів можуть прогресувати до виразок на слизових оболонках. У більшості випадків ці прояви зникають на 3-му тижні лікування.

Гепатобіліарна система

Основний шлях елімінації доксорубіцину здійснюється через гепатобіліарну систему. Тому до початку і протягом лікування слід визначати рівень білірубіну в сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну відзначають більш повільний кліренс препарату і підвищення загальної токсичності. Для лікування таких пацієнтів рекомендується знижувати дозу препарату. У випадках тяжкого порушення функції печінки призначати доксорубіцин не слід.

Реакції в місці введення

При ін'єкції в посудину невеликого діаметру або повторних ін'єкціях в одну і ту ж вену може розвинутися флебосклероз. Дотримання рекомендацій з техніки введення препарату допомагає мінімізувати ризик флебіту / тромбофлебіту в місці ін'єкції.

Екстравазація.

Екстравазація доксорубіцину під час в / в ін'єкції може служити причиною локального болю, важкого ураження тканин (утворення пухирчастої висипу, важкого целюліту) і некрозу. Якщо під час в / в введення препарату з'являються прояви екстравазації, то інфузію потрібно негайно припинити.

Інше.

Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Спостерігалися випадки посилення проявів циститу, індукованого циклофосфамідом, посилення гепатотоксичної дії 6-меркаптопурин, а також токсичний вплив променевої терапії на міокард, слизову оболонку, шкіру і печінку.

При застосуванні цитотоксичних засобів (в тому числі доксорубіцину) інколи можуть виникати тромбофлебіти та тромбоемболії, в тому числі фатальна емболія легеневих судин.

Доксорубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного катаболізму, пуринів, який супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування в сироватці крові потрібно контролювати рівень сечової кислоти, калію, кальцію фосфату і креатиніну. Щоб попередити розвиток гіперурикемії і мінімізувати можливі ускладнення синдрому лізису пухлини, рекомендується проведення гідратації, алкалізації сечі та профілактичне застосування алопуринолу.

Особливості застосування при інтравезікальние введенні. Інтравезікальние введення доксорубіцину може бути причиною симптомів (таких як дизурія, поліурія, ніктурія, утруднене сечовиділення, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура), хімічного циститу і спазму сечового міхура. Особливу увагу потрібно приділити проблемам при катетеризації, таким як обструкція уретри внаслідок розростання пухлини.

Особливості застосування при в / а введенні. В / а введення доксорубіцину (транскатетерна артеріальна емболізація) може бути використано з метою локальної або регіональної терапії первинної гепатоцелюлярної карциноми чи метастазів в печінці. В / а введення препарату може викликати (крім проявів системної токсичності, які подібний до тих, що спостерігаються при в / в введенні препарату) гастродуоденальні виразки (ймовірно пов'язані з рефлюксом препарату в артерію шлунка) і зменшення просвіту жовчної протоки як наслідок медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. При цьому способі введення можуть виникнути великі некрози тканини в зоні перфузії.

Приготування розчину для в / в інфузії з ліофілізованого порошку. Розчинити порошок в розчині 0,9% натрію хлориду або воді для ін'єкцій. Вміст флакона знаходиться під негативним тиском. Під час розчинення уникати утворення аерозолю, будьте особливо уважні під час введення голки у флакон. Не вдихати аерозоль під час розведення препарату.

Запобіжні заходи. З огляду на токсичність препарату, потрібно дотримуватися запобіжних заходів:

• персонал повинен добре володіти технікою розведення і введення препарату;
• вагітним не слід працювати з цим препаратом;
• персонал, який працює з доксорубіцином, повинен використовувати спеціальний одяг - захисні окуляри, халат, одноразові рукавички та маску;
• для розчинення використовувати підготовлену поверхню (краще з ламінарним потоком повітря). Робоча поверхня повинна бути покрита одноразової, на пластиковій основі, абсорбуючим папером;
• всі матеріали, які використовувалися для розчинення, введення або прибирання, у тому числі рукавички, потрібно зібрати в пакети, призначені для високотоксичних відходів, з метою подальшої високотемпературної утилізації;
• розчин, який витік або був розлитий, потрібно розвести розчином натрію гіпохлориту (з 1% активного хлору), потім промокнути та промити водою;
• всі матеріали, використані для прибирання, потрібно утилізувати як вказано вище;
• в разі контакту препарату зі шкірою забруднену ділянку потрібно ретельно промити милом з водою або розчином натрію бікарбонату. Однак при цьому не слід використовувати щітку;
• в разі контакту препарату з очима, промити око (очі) великою кількістю води протягом мінімум 15 хв. Звернутися до лікаря для оцінки стану очей;
• завжди мити руки після зняття рукавичок.

Вплив на фертильність.

У жінок застосування доксорубіцину може зумовити неплідності стан. Доксорубіцин може послужити причиною аменореї. Овуляція і місячні відновлюються після закінчення курсу лікування, однак якщо лікування починалося на тлі менопаузи, то після закінчення лікування місячні не поновлюються.

У чоловіків доксорубіцин може виявляти мутагенну дію і ушкоджувати хромосоми в сперматозоїдах. Олігоспермія або азооспермія можуть набувати перманентного характеру, однак інколи, через кілька років після завершення лікування, показники спермограми можуть повернутися до норми. Чоловікам, які лікуються доксорубицином, потрібно використовувати ефективні методи контрацепції.

Період вагітності та годування груддю.

Ембріотоксична вплив доксорубіцину підтверджено як in vitro, так in vivo. Коли доксорубіцин вводили щурам до і після запліднення, в період лактації, препарат був токсичним і для тварини, і для плода.

Застосування доксорубіцину у вагітних може завдати шкоди плоду. Жінок, які починають лікування доксирубіцином в період вагітності, або у яких вагітність настає на тлі лікування, потрібно попереджати про потенційний ризик для плоду.

Доксорубіцин виділяється з грудним молоком. Жінкам необхідно припинити годування груддю протягом лікування доксорубіцином.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Вплив доксирубіцином на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами детально не досліджувався.

Гостре передозування призводить до тяжкої мієлосупресії (в основному проявляється лейкопенією і тромбоцитопенією), появі побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту (мукозит) і гострого ураження міокарда. Лікування гострого передозування у вигляді тяжкої мієлосупресії проводиться в умовах стаціонару з використанням антимікробних препаратів, трансфузии тромбоцитарної маси та симптоматичної терапії мукозиту. Доцільно застосування гемопоетичного ростового фактора (G-CSF, GM-CSF).

Лікування застійної серцевої недостатності проводиться із застосуванням препаратів наперстянки, діуретиків та інгібіторів АПФ.

Адрибластин найчастіше застосовується в комбінації з іншими цитотоксичними засобами. Адитивний токсичний ефект найчастіше проявляється з боку кісткового мозку та інших кровотворних органів, а також травного тракту. Застосування Адрибластину в комбінованій хіміотерапії разом з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, а також загальне застосування з іншими кардіоактівнимі засобами (наприклад блокаторами кальцієвих каналів) вимагає моніторингу функції серця протягом усього періоду лікування. Зміни функції печінки під впливом супутньої терапії можуть погіршувати метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та / або токсичність доксирубіцином.

Паклітаксел при застосуванні до терапії доксирубіцином може викликати підвищення концентрації останнього та / або його метаболітів в плазмі крові. Відповідні дані вказують на незначний ефект, якщо антрациклін застосовується до терапії паклітакселом.

Несумісність. Доксорубіцин не змішувати з іншими препаратами. Уникати контакту з лужними розчинами, щоб уникнути гідролізу доксорубіцину. Доксорубіцин не слід змішувати з гепарином, оскільки хімічна несумісність може призвести до преципітації.

Препарат зберігається при температурі 15-25 °C; приготовлений розчин зберігається в захищеному від світла місці протягом 24 год при температурі 15-25 °C або протягом 48 годин при температурі 4-10 °C.