Пресартан-50 таблетки вкриті плівковою оболонкою по 50 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. ангіотензин ii, потужний вазоконстриктор, є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи та одним з основних факторів патофізіології гіпертензії. ангіотензин ii зв'язується з рецептором АТ 1, який знаходиться у багатьох тканинах (наприклад у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. ангіотензин ii також стимулює проліферацію гладком'язових клітин. другий рецептор ангіотензину АТ 2 був ідентифікований як субтип рецепторів АТ 2, але його значення в серцево-судинному гомеостазі не встановлено. лозартан - потужне синтетична речовина, активна при пероральному застосуванні. він селективно зв'язується з рецептором АТ 1. в умовах in vitro і in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт - карбоксильна кислота (е-3174) - блокують усі фізіологічно значущі впливу ангіотензину ii, незалежно від джерела або шляху синтезу. лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ 1, не зв'язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль в регуляції серцево-судинної системи. крім того, лозартан не пригнічує апф (кініназу ii) - фермент, що сприяє розпаду брадикініну. внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою рецептора АТ 1, такі як посилення ефектів, медіатором яких є брадикінін, або утворення набряків, не асоційовані із застосуванням лозартану.

Застосування лозартану дозволяє зменшити загальну кількість випадків смерті внаслідок серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих АГ з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією.

Гідрохлортіазид - тіазидний діуретик. Механізм дії пов'язаний з впливом на епітелій ниркових канальців, де гальмує реабсорбцію іонів хлору і натрію. Гідрохлортіазид викликає виведення натрію, хлору, води, а також іонів калію та магнію. Реабсорбція кальцію підвищується. В результаті посилення діурезу зменшується ОЦК і АТ. Комбінація гідрохлортіазиду і лізиноприлу характеризується більш сильною гіпотензивною дією, ніж кожен її компонент окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретиків, зменшується. Тривалість антигіпертензивної дії препарату після одноразового прийому становить 36 год. Максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 3-4 тижнів терапії.

Фармакокінетика

Абсорбція. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить близько 33%. Середня пікова концентрація лозартану та його активного метаболіту досягається відповідно через 1 год і 3-4 год. При застосуванні препарату разом із стандартизованою їжею клінічно значимого впливу на профіль концентрації лозартану в плазмі крові не відзначено.

Розподіл. Лозартан і його активний метаболіт на ≥99% зв'язуються з протеїнами плазми крові, перш за все альбуміном. Обсяг розподілу лозартану становить 34 л. Дослідження вказують на те, що лозартан погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, якщо взагалі проникає через нього.

Метаболізм. Близько 14% дози лозартану, прийнятого всередину, перетворюється в його активний метаболіт. Після перорального прийому ¹⁴ С-маркованого лозартану калію циркулююча радіоактивність плазми крові перш за все пов'язана з лозартаном та його активним метаболітом. Крім активного метаболіту, формуються неактивні метаболіти, включаючи два важливих метаболіти, сформованих шляхомгідроксилювання ланцюга бутилового блоку, а також малий метаболіт - М-2-тетразолглюкуронід.

Елімінація. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно 600 і 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить близько 74 і 26 мл/хв відповідно. При пероральному застосуванні лозартану близько 4% дози виділяється в незміненому вигляді з сечею, а близько 6% дози виділяється з сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичнівластивості лозартану і його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрація лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові знижується поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення відповідно близько 2 і 6-9 ч. Після перорального прийому ¹⁴ С-маркованого лозартану людиною близько 35% радіоактивності знаходять у сечі, а 58 - в калі.

Гідрохлортіазид після прийому внутрішньо всмоктується на 60-75%. Діуретичний ефект проявляється через 2 год, досягає максимуму через 4 год і триває до 12 год. Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові - 1,5-3 ч, з білками плазми зв'язується 40-70% активної речовини. У пацієнтів з нормальною функцією нирок виводиться практично повністю з сечею в незміненому вигляді. У пацієнтів похилого віку та у хворих з порушенням функції нирок кліренс гідрохлортіазиду суттєво знижується, що призводить до значного підвищення його концентрації в плазмі крові. У хворих на цироз печінки змін фармакокінетики гідрохлортіазиду не відмічається.

Гідрохлортіазид і лізиноприл не впливають на кінетику один одного.

Пресартан:

АГ; АГ і гіпертрофія лівого шлуночка (з метою зменшення ризику ускладнень і смертності внаслідок серцево-судинних порушень);

цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією (для сповільнення прогресування захворювання нирок, а також для зменшення вираженості протеїнурії).

Пресартан Н:

АГ, при наявності показань до проведення комбінованої терапії;

зниження ризику серцево-судинних ускладнень і смертності у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка.

Пресартан.

АГ

Звичайна початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг препарату 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3-6-й тиждень від початку лікування Пресартаном. Для деяких хворих більш сприятливим може виявитися підвищення дози препарату до 100 мг/добу.

Пацієнтам зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (наприклад внаслідок лікування високими дозами діуретиків) починати терапію необхідно з дози 25 мг 1 раз на добу. При призначенні Пресартана особам похилого віку або хворим з порушенням функції нирок, у тому числі що знаходяться на діалізі, початкову корекцію дози проводити не потрібно. У зниженні дози може виникнути необхідність у хворих з ознаками порушення функції печінки.

Для зменшення ризику ускладнень і смертності внаслідок серцево-судинних причин у хворих АГ і гіпертрофією лівого шлуночка

Звичайна початкова доза становить 50 мг Пресартана 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску додають гидрохлоротіазід в меншій дозі та / або підвищують дозу Пресартана до 100 мг 1 раз на добу.

Захист нирок у хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією

Звичайна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Вона може бути збільшена до 100 мг 1 раз на добу в залежності від зміни рівня артеріального тиску. Пресартан можна призначати спільно з іншими антигіпертензивними засобами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-адреноблокатори та препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими поширеними гіпоглікемічними засобами (наприклад похідними сульфонілсечовини, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Пресартан Н.

АГ

Початкова підтримуюча доза - 1 таблетка Пресартана Н-50 1 раз на добу. При відсутності терапевтичного ефекту на прийом 1 таблетки Пресартана Н-50 протягом 2-4 тижнів дозу препарату можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу. Максимальна доза - 2 таблетки Пресартана 1 раз на добу. Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом 3 тижнів після початку терапії.

Підбір початкової дози Пресартана Н-50 для пацієнтів літнього віку не потрібна. Лікування таких пацієнтів не слід починати з застосування Пресартана Н-50 по 2 таблетки на добу.

Сіженіе ризику серцево-судинних ускладнень і смертності у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка.

Сандартного початкова доза лозартану становить 50 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, у яких не вдається досягти цільових значень рівня артеріального тиску на тлі прийому лозартану 50 мг на добу, потрібно підбирати терапію із застосуванням комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлоротіазиду (12,5 мг) і в подальшому збільшити дозу до 2 таблеток Пресартана Н-50 (всього 100 мг лозартану і 25 мг гідрохлоротіазиду на добу одноразово).

Пресартан і Пресартан Н можна застосовувати незалежно від їжі.

Препарати можна призначати спільно з іншими антигіпертензивними засобами.

Підвищена чутливість до компонентів препарату; період вагітності та годування груддю, дитячий вік.

При есенціальнійгіпертензії в контрольованих клінічних дослідженнях запаморочення виявилося єдиним пов'язаних із застосуванням препарату побічним ефектом, який виникав з більшою, ніж для плацебо, частотою (у 1% хворих, які лікувалися пресартаном). крім того, дозозалежні ортостатичні ефекти спостерігались менше ніж у 1% пацієнтів. зрідка повідомлялося про появу шкірної висипки, хоча частота була меншою, ніж для групи плацебо.

Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними із застосуванням препарату у хворих АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, в контрольованому клінічному дослідженні були запаморочення, астенія / втома.

Найбільш поширеними побічними ефектами у хворих на цукровий діабет ІІ типу та протеїнурією в контрольованому клінічному дослідженні, пов'язаними із застосуванням препарату, були астенія / втома, запаморочення, гіпотензія і гіперкаліємія.

З боку організму в цілому: абдомінальний біль, астенія / втома, біль в грудній клітці, набряки / набряклість.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, диспепсія, нудота.

З боку печінки: в окремих випадках - гепатит; відхилення від норми показників функції печінки.

З боку опорно-рухового апарату: біль у спині, м'язові судоми, біль у м'язах.

З боку центральної нервової системи: дискомфорт, головний біль, безсоння.

З боку дихальної системи: кашель, нежить, фарингіт, синусит, інфекція верхніх дихальних шляхів.

З боку системи кровотворення: анемія.

Алергічні реакції: рідко - ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та язика, що призводить до обструкції дихальних шляхів та / або набряку обличчя, губ, гортані та / або мови; кропив'янка, свербіж.

Лабораторні показники: гіперкаліємія (калій сироватки крові 5,5 мекв / л), підвищення АлАТ.

Пресартан можна приймати незалежно від їжі.

У пацієнтів з дефіцитом натрію і дегідратацією (внаслідок застосування високих доз діуретиків, обмеженого вживання рідини, діареї, блювоти) може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. З метою її запобігання рекомендована корекція зазначених порушень до початку лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату.

Ризик виникнення електролітного дисбалансу зростає у пацієнтів з ураженням нирок, в тому числі при наявності цукрового діабету, що вимагає відповідного медичного контролю.

Фармакокінетичні дані вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові хворих на цироз печінки, при цьому необхідно зниження дози Пресартана для хворих з порушенням функції печінки, в тому числі та в анамнезі.

Слід дотримуватися обережності, призначаючи Пресартан пацієнтам з вираженим порушенням функції нирок, хворим з двостороннім стенозом ниркових артерій, стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирок. У зазначених випадках препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть викликати підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові.

У наявних клінічних дослідженнях не було виявлено відмінностей щодо ефективності та безпеки застосування Пресартана в залежності від віку. Однак хворі похилого віку можуть мати підвищену чутливість до дії препарату, навіть при застосуванні звичайних доз.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Призначення лікарських засобів, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, протипоказано в період вагітності.

Відразу ж після визначення вагітності застосування лозартану слід негайно припинити.

Невідомо, чи проникає лозартан в грудне молоко. Беручи до уваги те, що значна кількість лікарських засобів екскретується в грудне молоко, а також з огляду на співвідношення необхідності застосування для матері та потенційний ризик для дитини, слід прийняти рішення або про припинення годування, або про відміну препарату.

Діти. Безпека і ефективність застосування лозартану в лікуванні дітей не доведені, тому не слід призначати Пресартан цієї вікової категорії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Не існує даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і працювати зі складною технікою. Однак до з'ясування індивідуальної реакції на лозартан необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, при яких необхідні концентрація уваги та швидкість реакції.

Препарат можна призначати з іншими антигіпертензивними засобами (діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами β-адренорецепторів і т.п.).

До теперішнього часу не виявлено клінічно значущих взаємодій лозартану з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином.

Рифампіцин і флуконазол здатні знижувати концентрацію активного метаболіту лозартану в плазмі крові. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювались.

Також, як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, триамтерена, амилорида), калієвих добавок або солезамінника, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові.

НПЗП, в тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знизити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II.

У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок, які отримують нестероїдні протизапальні засоби, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II може привести до подальшого погіршення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні.

Одночасне призначення лозартану та інгібіторів АПФ вивчено недостатньо.

Дані щодо передозування лозартану обмежені. найбільш ймовірними проявами передозування є гіпотензія і тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусной) стимуляції. якщо виникає симптоматична гіпотензія, потрібно призначати підтримуючу терапію.

Ні лозартан, ні його активний метаболіт виводяться при гемодіалізі.

При випадковому передозуванні необхідно проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Рекомендовані заходи - стимуляція блювання та промивання шлунка.

У сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C.