Упаковка / 20 шт.
блістер / 10 шт.
| Торгівельна назва | Енап |
| Діючі речовини | Гідрохлортіазид, Еналаприл |
| Кількість діючої речовини | 20 мг + 12,5 мг |
| Форма випуску | таблетки для внутрішнього застосування |
| Кількість в упаковці | 20 таблеток (2 блістери по 10 шт.) |
| Первинна упаковка | блістер |
| Спосіб застосування | Орально |
| Взаємодія з їжею | Не має значення |
| Температура зберігання | від 5°C до 25°C |
| Чутливість до світла | Не чутливий |
| Ознака | Імпортний |
| Походження | Хімічний |
| Ринковий статус | Брендований дженерик |
| Виробник | КРКА Д.Д. |
| Країна виробництва | Словенія |
| Заявник | КРКА |
| Умови відпуску | За рецептом |
| Код АТС |
C Препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи C09 Засоби для зниження артеріального тиску (Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему) C09B Комбіновані препарати інгібіторів апф C09BA Інгібітори апф та діуретики C09BA02 Еналаприл та діуретики |
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. препарат є комбінацією інгібітору апф (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлоротіазид).
Еналаприлу малеат. АПФ - це пептіділовая дипептидаза, що каталізує перетворення ангіотензину І в прессорное речовина ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину ІІ в плазмі крові, що призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові (через пригнічення негативного зворотного зв'язку при вивільненні реніну) і зменшення секреції альдостерону.
АПФ ідентичний кініназу ІІ. Еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепрессорного пептидом. Однак роль цього факту в терапевтичних ефектах еналаприлу залишається невідомою. У той час як механізм зниження АТ еналаприлу насамперед пов'язують з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, який грає основну роль в регуляції артеріального тиску, еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низькореніновою АГ.
Гідрохлортіазид - це сечогінний і антигіпертензивний засіб, який підвищує активність реніну в плазмі крові.
Еналаприлу малеат / гідрохлоротіазид. Антигіпертензивні ефекти двох компонентів є адитивними та, як правило, тривають 24 год. Незважаючи на те що окремо еналаприл проявляє гіпотензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніновою АГ, одночасне застосування з гідрохлоротіазидом у таких пацієнтів призводить до більш вираженого зниження артеріального тиску. Енапрілу в складі препарату, як правило, зменшує виведення калію, спричинене прийомом гідрохлоротіазиду.
Фармакокінетика.
Еналаприлу малеат. Після перорального прийому еналаприл швидко абсорбується, досягаючи C max в плазмі крові протягом 1 ч. Базуючись на показнику виведення з сечею, абсорбція еналаприлу при пероральному застосуванні становить близько 60-70%.
Після абсорбції еналаприл швидко і екстенсивно гідролізується до еналаприлату - потужного інгібітора АПФ. C max еналаприлату в плазмі крові досягаються через 3-4 години після перорального застосування еналаприлу малеату. Виділяється еналаприл в основному нирками. Основним речовиною в сечі є еналаприлат - близько 40% дози, і еналаприл в незміненому вигляді. За винятком перетворення в еналаприлат, немає ознак істотного метаболізму еналаприлу. Профіль концентрації еналаприлату в плазмі крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, ймовірно, обумовлено зв'язуванням АПФ. У осіб з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в плазмі крові досягається на 4-й день перорального застосування еналаприлу. Ефективний Т ½ еналаприлату після багаторазового перорального застосування еналаприлу становить 11 годин. Прийом їжі не впливає на абсорбцію еналаприлу в шлунково-кишковому тракті. Обсяг абсорбції і гідроліз еналаприлу є подібними при прийомі різних доз в межах рекомендованого терапевтичного діапазону.
Гідрохлортіазид. При моніторингу рівнів в плазмі крові протягом принаймні 24 год Т ½ з плазми крові становив 5,6-14,8 год. Гідрохлортіазид не метаболізується, але швидко виводиться через нирки. При пероральному застосуванні як мінімум 61% дози виводиться в незміненому вигляді протягом 24 год. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.
Еналаприл / гідрохлоротіазид. Одночасне багаторазове застосування еналаприлу та гідрохлоротіазиду незначно або взагалі не впливає на біодоступність цих речовин. Таблетка, що містить комбінацію двох речовин, біоеквівалентною окремих її компонентів, які застосовуються одночасно.
Показання
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.
Застосування
Артеріальна гіпертензія. таблетки з фіксованою комбінацією еналаприлу малеату і гідрохлоротіазиду призначають пацієнтам, у яких пекло недостатньо контролюється застосуванням тільки еналаприлу.
Застосування фіксованої комбінації еналаприлу малеату і гідрохлоротіазиду не підходить для початкової терапії і зазвичай рекомендується після титрування доз окремих компонентів. При клінічній доцільності можна переходити відразу від монотерапії до фіксованої комбінації.
Режим дозування встановлюють індивідуально залежно від стану хворого і ступеня тяжкості АГ. Лікування починають з низьких доз препарату з поступовим підвищенням дозування. Препарат застосовують внутрішньо, незалежно від їжі. Встановлену добову дозу слід приймати вранці, запиваючи великою кількістю рідини.
Зазвичай доза становить 1 таблетку, яку застосовують 1 раз на добу. При необхідності доза може бути підвищена до 2 таблеток на добу в один прийом.
Таблетки з фіксованою комбінацією 10 мг / 25 мг і 20 мг / 12,5 мг можуть замінити терапію, що складається з прийому окремо 10 або 20 мг еналаприлу та 25 або 12,5 мг відповідно, у пацієнтів, стан яких стабілізовано лікуванням окремими компонентами.
Попереднє лікування діуретиками: симптоматична гіпотензія може виникати на початку терапії препаратом. Найчастіше виявляють у пацієнтів, у яких попередня терапія діуретиками викликала порушення водно-електролітного балансу. Терапія діуретиками повинна бути припинена за 2-3 дня до початку терапії препаратами Енап-H, Енап-HL і Енап-20 HL.
Дозування при порушенні функції нирок. Кліренс креатиніну 30 мл/хв. Для пацієнтів з порушеннями нирок з кліренсом креатиніну ≥30 мл/хв перед переходом до фіксованої комбінації необхідна корекція дози еналаприлу шляхом титрування. Для таких пацієнтів петльові діуретики більш прийнятні, ніж тіазиди. Доза еналаприлу та гідрохлоротіазиду повинна бути найнижчою. Необхідний періодичний контроль калію і креатиніну, наприклад, кожні 2 міс при стабілізації стану пацієнта.
Кліренс креатиніну 30 мл/хв. Застосування препарату протипоказано.
Особливі популяції. Для пацієнтів з дефіцитом електролітів / рідини початкова доза еналаприлу становить ≤5 мг і рекомендують титрування монокомпонентів.
Дозування для пацієнтів похилого віку. Застосування препарату у пацієнтів похилого віку здійснюють в тій же дозі, що й у молодих. У разі фізіологічної ниркової недостатності перед переходом до фіксованої комбінації необхідна корекція дози еналаприлу шляхом титрування.
Немає обмеження в часі щодо тривалості лікування.
Протипоказання
- Підвищена чутливість до еналаприлу та інших інгібіторів апф, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонамідів або до інших компонентів препаратів енап-h або енап-hl; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з попереднім лікуванням інгібіторами апф; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; пацієнти з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв або рівень креатиніну в сироватці крові перевищує 265 мкмоль/л (3 мг / 100 мл); стеноз ниркової артерії; проведення гемодіалізу; клінічний стан після трансплантації нирки; тяжкі порушення функції печінки; анурія, первинний гіперальдостеронізм; резистентна до лікування може спостерігатися гіпокаліємія або гіперкаліємія; рефрактерная гіпонатріємія; симптомно гіперурикемія (подагра); вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. застосування в період вагітності та годування груддю); не слід застосовувати еналаприл з препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м2).
Побічні ефекти
Найбільш частими побічними реакціями були запаморочення і підвищена стомлюваність, які зазвичай зникали при зниженні дози та рідко вимагали відміни препарату.
Іншими побічними реакціями (1-2%) були м'язові судоми, нудота, астенія, ортостатичні ефекти, включаючи гіпотензію; головний біль, кашель та імпотенція.
Включені побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні одного еналаприлу або одного гідрохлортіазиду або під час клінічних досліджень, або після виходу препарату на ринок.
з боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, посилене серцебиття, тахікардія, біль у грудній клітці.
З боку шлунково-кишкового тракту: панкреатит, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі, пептичні виразки, метеоризм, запор, сухість у роті, афтозні виразки.
З боку нервової системи / психіки: непритомність, безсоння, сонливість, парестезії, запаморочення, стомлюваність, нездужання, нервозність, парез (внаслідок гіпокаліємії).
З боку органів дихання: задишка, алергічний альвеоліт.
З боку шкіри: синдром Стівенса - Джонсона, висип, свербіж, підвищене потовиділення, гіпергідроз, фотосенсибілізація або інші дерматологічні реакції.
З боку крові: зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, а також зменшення кількості тромбоцитів і лейкоцитів, рідко - нейтропенія, тромбоцитопенія, пригнічення функції кісткового мозку.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.
З боку репродуктивної системи: зниження лібідо.
Метаболічні порушення: подагра.
З боку органів слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах.
Інші. Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати кілька або всі наступні симптоми: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія / міозит і артралгія / артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз.
Реакції гіперчутливості: рідко повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та / або гортані (див. Особливості застосування). Дуже рідко повідомлялося про интестинальном ангіоневротичний набряк при застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл.
Зміни лабораторних показників: гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія. Відзначали підвищення рівня азоту, сечовини та креатиніну сироватки крові, підвищення рівня печінкових ферментів і / або білірубіну в сироватці крові. Ці симптоми, як правило, носять оборотний характер при відміні препарату. Відзначалися випадки гіперкаліємії, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємії, гіперкальціємії, підвищення рівня холестерину і тригліцеридів крові.
Вплив на результати наступних лабораторних показників:
- препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду в плазмі крові;
- препарат здатний підвищувати концентрацією вільного білірубіну в сироватці крові;
- через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз, тому перед обстеженням оцінки їх функції лікування слід припинити.
Додаткові побічні реакції, які спостерігалися при застосуванні окремих компонентів препарату і можуть бути потенційними побічними ефектами препарату Енап-H, Енап-HL або Енап-20HL.
еналаприл
З боку травної системи: ілеус, анорексія, зміна смакових відчуттів, стоматит, глосит, нудота.
З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холецистит, печінковий некроз, холестаз.
З боку нервової системи / психіки: депресія, сплутаність свідомості, розлади сну, аномальні сновидіння, астенія.
З боку органів дихання: легеневі інфільтрати, бронхоспазм / астма, біль в горлі та охриплість голосу, ринорея.
З боку серцево-судинної системи: порушення серцевого ритму, стенокардія, ортостатична гіпотензія, інфаркт міокарда або інсульт (можливо, внаслідок надмірної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику), феномен Рейно.
З боку шкіри та слизових оболонок: фотосенсибілізація, алопеція, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, пухирчатка.
З боку крові: апластична і гемолітична анемія, гіпонатріємія.
З боку імунної системи: кропив'янка, анафілактичний шок, аутоімунні порушення.
Метаболічні порушення: гіпоглікемія.
Інші: нечіткість зору, лімфаденопатія, олігурія, синдром порушення секреції АДГ, м'язові судоми.
Гідрохлортіазид
З боку серцево-судинної системи: аритмія.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечінковий, холестатична), печінковий некроз, холестаз, холецистит.
З боку травної системи: анорексія, подразнення шлунка, сіалоденіт, зміна смакових відчуттів, нудота.
Метаболічні порушення: глюкозурія, гіпохлоремічний алкалоз (що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому), гіперурикемія (що може провокувати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання), гіпоглікемія, зниження глюкозотолерантний (що може викликати маніфестацію латентного цукрового діабету).
З боку крові: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична і гемолітична анемія.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції, кропив'янка.
З боку шкіри та слизових оболонок: світлочутливість, некротизуючий ангіїт (васкуліт), токсичний епідермальний некроліз.
З боку органу зору: ксантопсія, минуще порушення зору.
З боку органів дихання: респіраторний дистрес (включаючи пневмонію і набряк легенів).
З боку нервової системи / психіки: занепокоєння, дезорієнтація, зміни настрою, виснаження.
Зміни лабораторних показників: електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію).
Інші: лихоманка, інтерстиціальний нефрит, спазми м'язів, судоми, спрага, статеві розлади.
Особливі вказівки
Еналаприл і гідрохлортіазид
Артеріальна гіпотензія і дисбаланс електролітів. Симптоматичну гіпотензію рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою гіпертензією. У пацієнтів з АГ, які застосовують препарат, артеріальна гіпотензія розвивається частіше при дефіциті електролітів / рідини, наприклад внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діалізу, діареї або блювоти. Необхідно проводити регулярний контроль рівня електролітів у плазмі крові у таких пацієнтів. Симптоматична артеріальна гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з тяжкими формами серцевої недостатності, які застосовували максимальні дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. У таких пацієнтів лікування препаратом слід починати під наглядом лікаря.
Пацієнтів необхідно обстежити щодо клінічних ознак водного та електролітного дисбалансу, таких як дегідратація, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, який може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіпомагніємія або гіпокаліємія, які можуть виникати внаслідок діареї або блювоти. У таких пацієнтів слід періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові.
Особливо уважним повинен бути підхід до лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і, якщо необхідно, ввести в / в 0,9% р-р натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі препарату не є протипоказанням для лікування, яке можна продовжувати після нормалізації артеріального тиску та відновлення об'єму рідини.
У деяких пацієнтів з серцевою недостатністю і нормальним або зниженим АТ препарат може додатково знижувати артеріальний тиск. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати та її не слід розцінювати як підставу для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія резистентна до лікування, слід знизити дозу і / або припинити лікування діуретиком і / або препаратом Енап-H, Енап-HL і Енап-20HL.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Подвійна блокада (наприклад при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину II) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем АТ, функції нирок і рівня електролітів. Під час декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів з встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада РААС пов'язана з високою частотою артеріальної гіпотензії, непритомністю, гіперкаліємією і погіршенням функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) у порівнянні з такою при застосуванні одного препарату, що діє на РААС. Не слід застосовувати еналаприл з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації 60 мл/хв / 1,73 м 2) (див. Побічна дія або Особливості застосування).
Порушення функції нирок. Повідомлялося про порушення функції нирок, викликаному еналаприлом, особливо у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркової артерії. Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне лікування, ниркова недостатність, пов'язана з терапією еналаприлом, може бути оборотною.
У деяких пацієнтів з АГ без попередньої ниркової недостатності при прийомі еналаприлу з діуретиком виявляють підвищення сечовини та креатиніну в плазмі крові. Можуть знадобитися зниження дози еналаприлу і / або припинення прийому діуретиків. В такому випадку необхідно враховувати можливість існування стенозу ниркових артерій у пацієнта.
Гіперкаліємія. При застосуванні комбінації еналаприлу і діуретика в низьких дозах може виникати гіперкаліємія.
Літій. Одночасний прийом еналаприлу і літію зазвичай не рекомендують.
Пацієнти похилого віку. Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлоротіазиду при одночасному прийомі подібні до таких у молодих дорослих пацієнтів з АГ.
Застосування у дітей. Безпека і ефективність застосування препарату у дітей не встановлені.
еналаприл
Аортальний або мітральний стеноз / гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів із стенозом мітрального клапана і блокадою відтоку з лівого шлуночка. Їх застосування слід уникати в разі кардіогенного шоку і обструкції вихідного отвору лівого шлуночка.
Реноваскулярна гіпертензія. Для пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки, які приймають інгібітори АПФ, властивий високий ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Навіть при незначних змінах креатиніну в плазмі крові може погіршитися функція нирок. У цих пацієнтів лікування слід починати під пильним медичним контролем, з низьких доз і при ретельній корекції доз і контролі функції нирок.
Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад AN 69) та одночасним лікуванням інгібіторами АПФ, в деяких випадках розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому у таких пацієнтів рекомендують застосування діалізних мембран іншого типу або антигіпертензивних засобів іншої групи.
Трансплантація нирки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів з нещодавно перенесеною пересадкою нирки. Тому лікування препаратом для них не рекомендують.
Порушення функції печінки. Дуже рідко із застосуванням інгібіторів АПФ пов'язують синдром, що починається з холестатичної жовтяниці та прогресуючий до некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому невідомий. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при виникненні жовтяниці або при значному підвищенні печінкових ферментів слід припинити прийом останніх і розпочати відповідне лікування.
Нейтропенія / агранулоцитоз. Були повідомлення про розвиток нейтропенії / агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ. Нейтропенія рідко виникає у пацієнтів з нормальною функцією нирок і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід дуже обережно застосовувати у пацієнтів з колагенозом, при іммунонодепрессівной терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації вищевказаних чинників ризику, особливо при раніше встановленому порушенні функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які іноді резистентні до інтенсивної терапії антибіотиками.
При застосуванні еналаприлу у таких хворих рекомендують періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнта слід попередити щодо інформування лікаря про будь-які ознаки інфекції.
Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів при прийомі інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл, відмічено підвищення концентрації калію в плазмі крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії відноситься ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (старше 70 років), цукровий діабет, інтеркурентних стану, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз і одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид ), харчових добавок, які містять калій, або замінників солі з калієм; або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію в плазмі крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії. При одночасному застосуванні препарату і будь-якого із зазначених коштів слід регулярно контролювати рівень калію в плазмі крові (див. Взаємодія з іншими лікарськими).
Гіпоглікемія. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні антидіабетичні препарати або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо в перший місяць лікування інгібіторами АПФ.
Підвищена чутливість / ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, включаючи Енап-Н, Енап-HL або Енап 20 HL, в деяких випадках виникала ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, гортані, звуження голосової щілини. Він може виникати в будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосування препарату необхідно негайно припинити та встановити постійне спостереження за пацієнтом до повного зникнення симптомів. Навіть якщо відзначають тільки набряк мови при відсутності дихального дистрес-синдрому, пацієнту може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними та кортикостероїдними засобами може бути недостатнім.
Дуже рідко повідомлялося про летальний ангіоневротичний набряк гортані або язика. При виникненні набряку язика, гортані, звуження голосової щілини ймовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли операцію на органах дихання. У цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії, яка може включати п / к введення розчину адреналіну 1: 1000 (0,3-0,5 мл) і / або заходи для забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.
У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.
У пацієнтів, в анамнезі яких є вказівка на ангіоневротичнийнабряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, підвищений ризик його виникнення і при застосуванні інгібіторів АПФ.
Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізуючої терапії. Іноді у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих комах, розвивалися анафілактоїдні реакції, які могли бути загрозливими для життя. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.
Анафілактоїдні реакції при аферезу ліпопротеїнів низької щільності. Рідко при аферезу ліпопротеїнів низької щільності з допомогою декстрансульфатом у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть виникати небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути за допомогою тимчасової відміни терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.
Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель непродуктивний, стійкий і припиняється після відміни препарату. Кашель, пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, необхідно враховувати при диференціальної діагностики кашлю.
Хірургічні операції / анестезія. Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, що викликають артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вдруге до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об'єму рідини.
Расовий фактор. Як повідомлялося для інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси з АГ, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.
Гідрохлортіазид
Порушення функції нирок. Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок, а також коли рівень кліренсу креатиніну ≤30 мл/хв (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).
Препарат Енап-Н, Енап-HL або Енап 20 HL не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 80 мл/хв), поки за допомогою титрування доз окремих компонентів не буде доведено доцільність застосування доз, що містяться в комбінованому препараті.
Порушення функції печінки. Тіазиди слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначних порушеннях водно-електролітного балансу може розвинутися печінкова кома.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція доз антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін.
Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію і калію в плазмі крові.
Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазиднимидіуретиками; однак при застосуванні в низьких дозах (12,5 мг) повідомлялося про мінімальний ефект або про його відсутність.
Тіазиди можуть знижувати виділення кальцію з сечею і викликати періодичне незначне підвищення рівня кальцію в плазмі крові.
Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів функції щитоподібної залози.
Терапія тіазидами може викликати гіперурикемію та / або загострення подагри у деяких пацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі та, таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.
Незважаючи на відсутність даних контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів, що приймають препарат Енап Н, Енап НL, Енап 20 НL, як і у пацієнтів, які приймають діуретики, слід регулярно контролювати рівні електролітів в плазмі крові через певні проміжки часу.
Тіазиди (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками порушення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, біль у м'язах або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювота).
Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків може виникати гіпокаліємія, поєднана терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену застосуванням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів з цирозом печінки, підвищеним діурезом, недостатнім вживанням електролітів і в осіб, які одночасно отримували терапію кортикостероїдами або АКТГ.
У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до розвитку набряків, може виникати гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний і не потребує лікування.
Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагнезіємії.
Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:
- препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду в плазмі крові;
- лікування слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження для оцінки функції паращитовидних залоз;
- препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;
- гидрохлоротіазід, який може давати позитивний результат в антидопінговому тесті.
Підвищена чутливість. У пацієнтів, схильних до алергії, або у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду.
При застосуванні тіазидних діуретиків відзначали загострення або активацію системного червоного вовчака.
Особливі попередження щодо неактивних компонентів препарату. Препарат містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями: галактазной недостатністю, лактазной недостатністю Лаппа або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати цей препарат.
Період вагітності та годування груддю. Інгібітори АПФ протипоказано застосовувати у вагітних і жінок, які планують вагітність (див. Побічна дія).
Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування в період вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, якщо це можливо, альтернативну терапію.
Епідеміологічні висновки щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ в I триместр вагітності неоднозначні; однак не можна виключати деякого підвищення ризику. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ у II і III триместр вагітності може викликати розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацією окостеніння черепа) і неонатальної токсичності (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).
При призначенні препарату необхідно інформувати пацієнтку відносно потенційної шкоди для плода.
Якщо застосування інгібіторів АПФ в період вагітності необхідно, слід проводити періодичні УЗД для оцінки інтраамніотичного простору. Однак лікарю і пацієнту необхідно знати про те, що олігоамніону може розвинутися вже після виникнення у плода незворотних ушкоджень.
При застосуванні інгібіторів АПФ у ІІ триместр вагітності рекомендують провести УЗД нирок і черепа ембріона.
Новонароджених, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно обстежити щодо виникнення артеріальної гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Еналаприл проникає через плаценту, але його можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури.
Гідрохлортіазид. Досвід застосування гідрохлоротіазиду в період вагітності, особливо в першому триместрі, обмежений. Досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр. При застосуванні в II і III триместр вагітності гідрохлортіазид може порушити фетоплацентарну кровообіг і викликати жовтяницю у плода або у новонародженого, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенія.
Гідрохлортіазид не можна застосовувати для лікування набряків, АГ або прееклампсії у вагітних, оскільки замість благотворного впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення обсягу плазми крові та погіршує плацентарний кровопостачання.
Гідрохлортіазид не слід використовувати для лікування есенціальної АГ у вагітних.
Гідрохлортіазид не можна застосовувати в період вагітності.
Годування грудьми
Еналаприл. Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низьких концентраціях в грудному молоці (див. Фармакокінетика). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначними, застосування препаратів Енап-H або Енап-HL не рекомендується в період годування грудьми новонароджених, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також з-за недостатнього досвіду такого застосування.
Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид проникає в грудне молоко; його застосування в період годування груддю протипоказано. Якщо його застосування вкрай необхідно, годування груддю слід припинити.
Діти. Безпека і ефективність застосування препарату у дітей не встановлені.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід враховувати ймовірність виникнення побічних ефектів з боку нервової системи, таких як запаморочення або сонливість.
Взаємодії
Еналаприлу малеат і гідрохлоротіазид
Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне застосування блокаторів β-адренорецепторів, метилдопи, блокаторів кальцієвих каналів може підвищувати гіпотензивний ефект препарату. Одночасне застосування нітрогліцерину та інших нітратів або вазодилататорів може додатково знизити артеріальний тиск.
Блокатори гангліо- або блокаторами, при одночасному застосуванні з еналаприлом, слід вводити тільки під ретельним наглядом за станом пацієнта.
Літій. При одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ оборотно підвищується концентрація літію в плазмі крові та його токсичність. При одночасному застосуванні з тіазиднимидіуретиками можуть додатково підвищуватися рівні літію та ризик літієвої токсичності, викликаної інгібіторами АПФ. Застосування препарату з літієм не рекомендують, але при обгрунтованості одночасного застосування слід ретельно контролювати концентрації літію в плазмі крові.
НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних засобів. Таким чином, антигіпертензивний ефект антагоністів ангіотензину ІІ, інгібіторів АПФ і діуретиків може бути знижений.
При одночасному прийомі НПЗП, включаючи селективні інгібітори, і антагоністів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ додатково підвищуються рівні калію в плазмі крові та може знижуватися функція нирок. Зазвичай ці явища оборотні.
Рідко може виникати гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Такі ефекти, як правило, оборотні. Тому препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні вживати достатню кількість рідини та перебувати під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.
еналаприл
Калійзберігаючі діуретики та калієві добавки. Інгібітори АПФ зменшують виведення калію. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), калієві добавки або солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в плазмі крові. При необхідності одночасного застосування з приводу встановленої гіпокаліємії їх слід застосовувати з обережністю і проводити регулярний моніторинг рівня калію в плазмі крові (див. Особливості застосування).
Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Попередня терапія високими дозами діуретиків може призвести до зниження ОЦК і ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. Особливості застосування). Гіпотензивний ефект можна зменшити відміною діуретика, підвищенням ОЦК або вживанням солі, або починаючи лікування з низьких доз препарату.
Трициклічніантидепресанти / антипсихотичні засоби / наркотики. Одночасне застосування анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призводити до подальшого зниження артеріального тиску.
Препарати золота. Окремі реакції, подібні до таких на нітрити (симптоми вазодилатації, в тому числі припливи, набряк обличчя, запаморочення, нудота, блювота і артеріальна гіпотензія), відзначали у пацієнтів при застосуванні ін'єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) у поєднанні з інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом .
Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшити вираженість антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ.
Алкоголь. Алкоголь потенціює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні препарати. Епідеміологічні дослідження вказують на те, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і протидіабетичних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підвищуватися гіпоглікемічну дію з ризиком розвитку гіпоглікемії. Розвиток такого ефекту найімовірніше протягом перших тижнів сумісного застосування препаратів і у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, блокатори β-адренорецепторів. Еналаприл можна з обережністю застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичну засіб), тромболітиками та блокаторами β-адренорецепторів.
Супутня терапія інгібітором АПФ і антагоністом рецепторів ангіотензину. Повідомлялося, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичної хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням кінцевого органу супутня терапія інгібітором АПФ і антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з високою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії і погіршенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з такою при застосуванні тільки антагонтіста реццепторов ангіотензину. Подвійна блокада (наприклад комбінування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II) повинна обмежуватися індивідуально певними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та АТ.
Гідрохлортіазид. Наступні лікарські засоби можуть взаємодіяти з тіазиднимидіуретиками при їх одночасному застосуванні.
Недеполяризуючі міорелаксанти. Тіазиди можуть посилити ефект тубокурарину.
Алкоголь, барбітурати, наркотичні анальгетики. Може виникати потенціювання ортостатичної гіпотензії.
Антидіабетичні препарати (пероральні протидіабетичні препарати та інсулін). На тлі лікування тіазидами можливе зниження толерантності до глюкози. Може виникнути потреба у зміні дози. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов'язаної з прийомом гідрохлоротіазиду.
Холестирамін і смоли колестипола. Аніонообмінні смоли можуть зменшити всмоктування гідрохлортіазиду. При одноразовому прийомі холестираміну або смол колестипола знижується всмоктування гідрохлортіазиду в шлунково-кишковому тракті на 85 і 43% відповідно.
Подовження інтервалу Q-T (наприклад прокаїнамід, аміодарон, соталол). Підвищений ризик розвитку тахікардії типу пірует.
Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія може підвищити чутливість або клінічний відповідь серця на токсичність дигіталісу (наприклад підвищена шлуночкова збудливість).
Амфотерцін В, кортикостероїди, АКТГ, смілірующіе проносні засоби або глициризин. Гідрохлортіазид може посилювати порушення електролітного балансу, зокрема гипокалиемию.
Калійуретіческіе діуретики (наприклад фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами. Гідрохлортіазид може викликати підвищення виведення калію і / або магнію.
Пресорні аміни (наприклад адреналін). Тіазиди можуть знизити реакцію на вазопресорні аміни, але недостатньо для того, щоб виключати одночасний прийом.
Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшувати виділення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їх пригнічують функцію кісткового мозку ефекти.
Інгібітори простагландінсінтетази. У деяких пацієнтів їх застосування може знижувати діуретичний, натрійуретичного і антигіпертензивного ефекту діуретиків.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол). Може виникнути потреба в регулюванні доз лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у підвищенні дози пробенециду або сульфинпиразона. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту виникнення випадків гіперчутливості до алопуринолу.
Саліцилати. У разі прийому високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.
Метилдопа. Є окремі повідомлення про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія і зростати ризик ускладнень начебто подагри.
Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.
Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти. Можуть призводити до посилення ортостатичноїгіпотензії.
Інші гіпотензивні засоби. Адитивний ефект.
Глікозиди наперстянки. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тиазидов, може привести до розвитку серцевої аритмії, викликаної глікозидами наперстянки.
Лікарські препарати, на які впливає зміна вмісту калію в плазмі крові. Періодичний контроль вмісту калію в плазмі крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану / гідрохлортіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні препарати), а також з наступними засобами (в тому числі з антиаритмічними) , які викликають тахікардію типу пірует, при цьому гіпокаліємія є сприятливим фактором тахікардії типу пірует (шлуночкова тахікардія):
- антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
- деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, тріфлупіразін, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
- інші препарати (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для в / в введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкаміцін для в / в введення).
Солі кальцію. Тіазиди можуть збільшувати вміст кальцію в плазмі крові внаслідок зниження його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в плазмі крові.
Вплив на результати лабораторних досліджень. Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. Особливості застосування).
Карбамазепін. З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії, необхідно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз контрастних засобів. Пацієнтам потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту 3 г/добу і неселективні НПЗП. При одночасному застосуванні НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду і посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці крові.
Блокатори β-адренорецепторів і діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з блокаторами β-адренорецепторів може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект диазоксида.
Амантадин. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть підвищувати ризик побічних ефектів, амантадина.
Передозування
Лікування - симптоматичне і підтримуюче. застосування препарату слід припинити та ретельно обстежити пацієнта. запропоновані заходи включають: провокування блювання, якщо препарат був прийнятий нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітного дисбалансу і гіпотензії за допомогою загальноприйнятих заходів.
Еналаприлу малеат. Основним проявом передозування є виражена артеріальна гіпотензія, яка виникає протягом 6 годин після прийому препарату і супроводжується блокадою ренінангіотензинової системи та ступором. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркулярний шок, електролітний дисбаланс, гіпервентиляцію легких, тахікардію, прискорене серцебиття, запаморочення, тривожність і кашель. Рівні еналаприлу в плазмі крові, які в 100 і 200 разів перевищують максимальні рівні, досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлату. При появі гіпотензії можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину II і / або введення катехоламінів.
Рекомендованим лікуванням при передозуванні є введення 0,9% розчину натрію хлориду. Еналаприл може бути виведений з системного кровообігу за допомогою гемодіалізу.
При брадикардії, яка резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора.
Гідрохлортіазид. Частими ознаками та симптомами є прояви гіпокаліємії, гипохлоремии, гіпонатріємії і дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Якщо також застосовувати препарат наперстянки, гіпокаліємія може посилити прояви серцевої аритмії. Також проявами передозування можуть бути тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезії, виснаження, порушення свідомості, нудота, блювота, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові ( в основному ниркова недостатність).
Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів і рівень креатиніну в сироватці крові.
Умови зберігання
В оригінальній упаковці для захисту від вологи.
Зверніть увагу!
Опис лікарського засобу/медичного виробу Енап HL табл. 20мг №20 на цій сторінці підготовлений на підставі інструкції про його застосування та надається виключно на виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Перед застосуванням лікарського засобу/медичного виробу слід ознайомитись з інструкцією про його застосування та проконсультуватись з лікарем. Пам’ятайте, самолікування може бути шкідливим для Вашого здоров’я.
Поширені запитання
Скільки коштує Енап HL табл. 20мг №20?
Чи можна давати ці ліки дітям?
Які умови зберігання у таблеток Енап (КРКА)?
Які аналоги у таблеток Енап №10?
Повними аналогами Енап HL табл. 20мг №20 є:
