Пемозар

склад:

діюча речовина: esomeprazole;

1 таблетка містить езомепразол магнію (аморфний), еквівалентно езомепразолу 20 мг або 40 мг;

допоміжні речовини: цукор сферичний, гідроксипропілцелюлоза, кросповідон, повідон, макрогол 400, тальк, гіпромелози фталат, діетилфталат, макрогол 6000, целюлоза мікрокристалічна, натрію стеарилфумарат, макрогол 4000, опадрай 0ЗВ86651 коричневий (гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е171), макрогол 4000, тальк , заліза оксид червоний (Е172)).

Форма випуску:

• № 14 (7 × 2) - по 7 таблеток у блістері, 2 блістери в картонній коробці.
• № 30 - по 30 таблеток у пластиковому флаконі, 1 флакон у картонній коробці.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:

• лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• для тривалого лікування з метою запобігання рецидиву;
• симптоматичне лікування ГЕРХ.

У комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

• лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori;
• запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих виразки, викликані Helicobacter pylori.

Лікування і профілактика виразок, викликаних тривалим застосуванням нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ):

• лікування виразок, викликаних терапією НПЗП
• профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів групи ризику у зв'язку з прийомом НПЗЗ.

Тривале лікування після внутрішньовенної профілактики повторних кровотеч з пептичних виразок.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Підвищена чутливість до езомепразолу, в заміщених бензімідазолу або інших компонентів препарату.

Пемозар, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід застосовувати разом з атазанавіром, нелфінавіром.

Таблетки Пемозар слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки не можна розжовувати або подрібнювати.

Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна рекомендувати розчинити таблетку в

100 мл негазованої води. Не можна використовувати ніякі інші рідини, оскільки вони можуть пошкодити кишково оболонку. Воду в склянці слід збовтати, щоб таблетка розчинилася. Випити рідину з мікрогранулами відразу або протягом 30 хвилин. Слід набрати ще півсклянки води, обполоснути стінки водою і випити. Мікрогранули не слід розжовувати або дробити.

Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна ввести таблетку через назогастральний зонд, попередньо розчинивши її в півсклянки негазованої води. Дуже важливо, щоб шприц і зонд для цієї процедури були відповідними.

Введення препарату через назогастральний зонд:

1. Покласти таблетку у відповідний шприц і заповнити його приблизно 25 мл води та 5 мл повітря. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води для запобігання утруднення проходження таблетки через зонд.
2. Струшувати шприц протягом 2 хвилин, щоб таблетка розпалася.
3. Тримати шприц вертикально, наконечником вгору, перевірити прохідність наконечника.
4. Докласти шприц до зонду, утримуючи його вертикально.
5. Струсити шприц і перевернути його наконечником вниз. Швидко ввести 5-10 мл рідини. Перевернути шприц після введення і знову струсити (шприц слід тримати вертикально, щоб не забити наконечник).
6. Перевернути шприц знову і ввести ще 5-10 мл рідини в зонд. Повторювати процедуру, поки шприц не стане порожнім.
7. Для змивання будь-яких залишків препарату слід заповнити шприц 25 мл води та 5 мл повітря, струсити шприц, перевернути його і швидко ввести рідину. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води.

Дорослі та діти старше 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Додаткові 4 тижні рекомендуються для пацієнтів, у яких езофагіт не був вилікуваний або зберігаються його симптоми.

Тривале лікування рецидивів у пацієнтів з вилікуваним езофагітом: 20 мг 1 раз на добу.

Симптоматичне лікування ГЕРХ: 20 мг 1 раз на добу пацієнтам без езофагіту. Якщо контроль симптомів не досягається протягом 4 тижнів лікування, пацієнта слід обстежити. При усуненні симптомів для подальшого контролю може бути досить застосування 20 мг 1 раз на добу. Для дорослих можна застосовувати схему

"У разі потреби", приймаючи по 20 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які застосовували НПЗЗ і у яких існує ризик розвитку виразок шлунка або дванадцятипалої кишки, подальший контроль симптомів з використанням схеми "в разі необхідності" не рекомендується.

дорослі

У комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori: 20 мг Пемозару з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих виразки, викликані Helicobacter pylori: 20 мг Пемозару з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Лікування і профілактика виразок, викликаних тривалим застосуванням нестероїдних протизапальних засобів

Лікування виразок шлунка, викликаних терапією НПЗП: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз в суткі.Продолжітельность лікування становить 4-8 тижнів.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з лікуванням НПЗЗ у пацієнтів групи ризику: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на добу.

Профілактика рецидиву кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки після лікування Пемозар, розчин для інфузій

За 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Періоду перорального лікування Пемозаром передує терапія, спрямована на придушення кислотності, яка полягає в застосуванні Пемозару, розчину для інфузій.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона: 40 мг 2 рази на добу. Дозування слід підбирати індивідуально, тривалість лікування визначається клінічними показаннями. Згідно отриманих клінічних даних, у більшості пацієнтів захворювання може бути контрольованим при прийомі від 80 і 160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її потрібно розділити на два прийоми.

Порушення функції нирок

Корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібно. За відсутності досвіду застосування Пемозару для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю таким хворим препарат слід призначати з обережністю (див. Розділ «Фармакологічні властивості»).

Порушення функції печінки

Не потребують корекції дози для пацієнтів зі слабким і помірним порушенням функції печінки. Для пацієнтів з серйозними порушеннями функції печінки максимальна доза Пемозару не повинен перевищувати 20 мг (див. Розділ «Фармакологічні властивості»).

Пацієнти похилого віку

Корекція дози для пацієнтів літнього віку не потрібна.

Діти до 12 років

Пемозар не слід застосовувати дітям до 12 років, оскільки дані по такого застосування відсутні.

Лікарський препарат можна купити за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1.

Під час клінічних досліджень і після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялося про наступні побічні ефекти. Не було виявлено дозозалежних еффектов.Нежелательние явища класифікувалися залежно від частоти виникнення: часто (> 1/100, <1/10); нечасто (> 1/1 000, <1/100); рідко (> 1/10 000, <1/1 000) та дуже рідко (<1/10 000).

Порушення системи кровотворення

Рідко лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко агрунолоцітоз, панцитопенія.

Порушення імунної системи

Рідко реакції гіперчутливості, такі як лихоманка, ангіоневротичний набряк і анафілактична реакція / шок.

порушення метаболізму

Нечасто периферичні набряки.

Рідко гіпонатріємія.

Дуже Ріко: гіпомагніємія; важка гіпомагніємія може привести до гіпольціеміі.

Психічні розлади

Нечасто: безсоння.

Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.

Дуже рідко агресія, галюцинації.

Порушення нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: слабкість, парестезії, сонливість.

Рідко: порушення смаку.

порушення зору

Рідко нечіткість зору.

З боку органу слуху

Нечасто: запаморочення.

Порушення дихальної системи

Рідко бронхоспазм.

порушення травлення

Часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювота.

Нечасто: сухість у роті.

Рідко стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту.

Дуже рідко мікроскопічний коліт.

Порушення гепатобіліарної системи

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів.

Рідко гепатит з або без жовтяниці.

Дуже рідко печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.

Порушення шкіри та ¢ м'яких тканин

Нечасто дерматит, свербіж, кропив'янка, висип.

Рідко алопеція, фотосенсибілізація.

Дуже рідко мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Скелетно-м'язові порушення

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко м'язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи

Дуже рідко інтерстиціальний нефрит.

Порушення репродуктивної системи:

Дуже рідко гінекомастія.

загальні порушення

Рідко: слабкість, посилення потовиділення.

Дані про передозування обмежені. Шлунково-кишкові симптоми та слабкість описані після прийому 280 мг езомепразолу. Разова доза езомепразолу 80 мг не спричинить тяжких побічних еффектов.Спеціальний антидот невідомий.

Езомепразол значною мірою зв'язується з білками плазми крові та тому не діалізіруется.Леченіе - симптоматичне.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Клінічні дані щодо застосування Пемозару у вагітних обмежені. Досліди на тваринах не показали прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток ембріона / плода. Слід з обережністю призначати препарат вагітним жінкам.

Невідомо, чи проникає езомепразол в грудне молоко. Не було проведено досліджень щодо застосування езомепразолу годування грудьми, тому Пемозар не слід застосовувати в період годування груддю.

Діти.

Інструкція попереджує, що Пемозар не слід застосовувати дітям до 12 років, оскільки дані по такого застосування відсутні.

При наявності тривожних симптомів (наприклад, виражене зменшення маси тіла, нудота, дисфагія, гематемезис або мелений) і у випадках, коли виразка шлунка підозрюється або є, необхідно виключити злоякісність, оскільки застосування Пемозару може змінити симптоми та відстрочити визначення правильного діагнозу.

Пацієнтам, які приймають препарат протягом тривалого часу (особливо особи, які беруть його більше року), слід перебувати під регулярним наглядом.

Пацієнтам, які застосовують препарат "в разі необхідності", слід повідомити лікаря у разі зміни характеру симптомів. При призначенні езомепразолу необхідно враховувати його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу в плазмі крові.

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori необхідно враховувати можливі лікарські взаємодії всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, і необхідно враховувати його протипоказання та взаємодію (якщо застосовується потрійна терапія пацієнтам, які приймають одночасно з езомепразолом інші лікарські засоби, які метаболізуються CYP3A4, такі, наприклад, як цизаприд).

Даний лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, недостатнім абсорбцією глюкозо-галактози або недостатністю сахарази-ізомальтази не слід призначати цей препарат.

Застосування інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella і Campylobacter.

Не рекомендується супутнє застосовувати езомепразол і атазанавір. Якщо комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельно спостерігати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг з 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

У здорових осіб відзначалася фармакокинетическое / фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг / добова підтримуюча доза 75 мг) і езомепразол (40 мг на добу перорально), що призводило до зменшення експозиції активногометаболіту клопідогрелю середньому на 40% і зменшення максимальної інгібуючої активності ( АДФ-індукованої) по агрегації тромбоцитів в середньому на 14%. Відповідно до цього, застосування окремо езомепразола і клопідогрелю слід уникати.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Лікування препаратом Пемозар не впливає на здатність керувати автомобілем або роботі з механізмами. У випадках, якщо при лікуванні препаратом спостерігається запаморочення та нечіткість зору, слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів. Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку.

Як і у випадку з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункової кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування препаратів, як дигоксин, може підвищуватися при лікуванні езомепразолом і ацетилсаліцилової кіслотой.Одновременное застосування омепразолу (20 мг в день) і дигоксину у здорових осіб підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (в двох з десяти чоловік - на 30%).

Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значимість і механізми таких взаємодій невідомі. Підвищена рН шлунка в період лікування препаратом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає в пригніченні CYP 2C19. Повідомлялося, що при одночасному застосуванні з омепразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру в сироватці крові знижувалися, тому їх одночасне застосування не рекомендується. З огляду на схожість фармакодинамічних ефектів і фармакокінетичних властивостей омепразолу і езомепразол, не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром.Одновременное застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказано.

Езомепразол інгібує 2С19 - головний фермент, який метаболізується езомепразол. Тому при застосуванні езомепразолу в комбінації з препаратами, які метаболізуються 2С19 (такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена, тому може знадобитися зниження їх дози. Це слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу "в разі необхідності". Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу CYP2C19 субстрату діазепаму на 45%. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну в плазмі крові на 13% у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові при призначенні або відміні езомепразол. У клінічних дослідженнях застосування 40 мг езомепразолу пацієнтам, які брали варфарин, показало, що час коагуляції в межах норми. Пост-маркетинговий досвід перорального застосування езомепразолу свідчить про декілька одиничних випадків клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (INR) у період одночасного застосування езомепразолу та варфарину. Рекомендується проводити моніторинг INR на початку і при закінченні одночасного лікування езомепразолом і варфарином або іншими похідними кумарину.

Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2C19. Застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровими добровольцями в ході дослідження призводило до збільшення C Max і площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цілостазол на 18% і 26% відповідно, і для одного з його активних метаболітів на 29% і 69% відповідно.

У здорових добровольців одночасне застосування 40 мг езомепразолу з цизапридом призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32% і збільшення часу напіввиведення (t 1/2) на 31%, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизаприду в плазмі крові. Помірно пролонгований QT-інтервал спостерігався після прийому цизаприду окремо, який далі не збільшувався при застосуванні цизаприду в комбінації з езомепразолом.

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня сироватки такролімусу.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату в крові у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. При необхідності вводити метотрексат у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразола.

Зазначалося, що омепразол взаємодіє з деякими антиретровірусними засобами. Клінічна значимість і механізм такої взаємодії не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом застосування цих ліків може змінювати всмоктування антиретровірусних препаратів. Інші механізми взаємодії, можливо, пов'язані з ферментом CYP 2C19. У разі застосування деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір і нелфінавір, відзначали знижені рівні останніх в сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Тому одночасне застосування омепразолу і таких препаратів як атазанавір і нелфінавір не рекомендується. Повідомлялося про підвищення рівнів в сироватці інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Є й інші антиретровірусні препарати при одночасному застосуванні з омепразолом рівні яких в сироватці крові залишалися незмінними. Через схожі фармакодинамічніефекти та фармакокінетичнівластивості омепразолу і езомепразол одночасне застосування езомепразолу та антиретровірусних препаратів, таких як атазанавір і нелфінавір, не рекомендується.

Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) в поєднанні з атазанавиром 300 мг і ритонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило відчутне послаблення дії атазанавіру (приблизно

75% зменшення AUC, C Max, C MIN). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на ефективність атазанавіру. Інгібітори протонного насоса, включаючи езомепразол, не слід застосовувати разом з атазанавіром.

Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину. При одночасному короткочасному застосуванні езомепразолу та напроксену або рофекоксибу клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій не відзначалося.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу. Езомепразол метаболізується CYP2С19 та CYРЗА4. Одночасне застосування езомепразолу та інгібітору CYРЗА4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) призводило до збільшення експозиції езомепразолу вдвое.Одновременное застосування езомепразолу та комбінований інгібітора 2С19 і CYРЗА4, такого як вориконазол, може викликати збільшення експозиції езомепразолу більш ніж в 2 рази.

Інгібітор CYP2C19 і CYP3A4 вориконазол призводив до підвищення AUCτ омепразолу на

280%.

Корекцію дози езомепразолу слід розглянути у пацієнтів з важким печінковим порушенням і в разі призначення тривалого лікування.

Результати досліджень у здорових осіб продемонстрували наявність фармакокінетичної / фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг / добова підтримуюча доза 75 мг) і езомепразол (40 мг на добу перорально), що призводило до зменшення експозиції активногометаболіту клопідогрелю середньому на 40% і зменшення максимального придушення (АДФ-індукованого) агрегації тромбоцитів в середньому на 14%.

Однак, залишається неясним, до якої міри це взаємодія може мати клінічне значеніе.Ісходя з результатів одного проспективного рандомізованого (але не завершеного) дослідження (за участю більш 3760 чоловік; порівнювався лікування плацебо і омепразолом 20 мг пацієнтів, які лікувалися клопідогрелем і ацетилсаліциловою кислотою) і нерандомізованих post-hoc аналізів даних з великих проспективних рандомізованих досліджень по клінічним виходів (в понад 4700 пацієнтів), відсутні які свідчення про підвищення ризику патологічних серцево-судинних виходів на тлі одночасного застосування клопідогрелю і ІПП, в тому числі езомепразола.

Ряд досліджень обсервацій продемонстрували суперечливі результати щодо того, підвищується ризик СС тромбоемболічних явищ, якщо пацієнт отримує клопидогрел разом з ІПП.

У дослідженні за участю здорових осіб, в якому вивчався застосування клопідогрелю разом з комбінацією 20 мг езомепразолу та 81 мг ацетилсаліцилової кислоти в порівнянні з клопідогрелем в монорежиме, відзначали зниження експозиції активногометаболіту клопідогрелю майже на 40%. Однак, максимальна інгібуюча активність (АТФ-індукованої) по агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою в групах, де брали клопідогрель окремо і клопідогрель + комбінація (езомепразол + ацетилсаліцилова кислота) що, напевно, пояснюється одночасним введенням меншої дози ацетилсаліцилової кислоти.

Препарати, що індукують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменту (такі як рифампіцин або трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразола в сироватці шляхом прискорення його метаболізму.

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насоса в парієтальної клітці. R- і S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить в активну форму в висококислотних середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він пригнічує фермент Н + К + АТФази - кислотного насоса, а також пригнічує базальну і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункового соку

Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при визначенні цього показника через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день.

Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був великим 4 в середньому за 13 і 17 годин відповідно і більше 24 годин - у пацієнтів з симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частина пацієнтів, у яких рівень рН шлунка був великим 4 протягом 8, 12 і 16 годин відповідно, після прийому 20 мг езомепразолу становив

76%, 54% і 24%. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97%, 92% і 56%.

При використанні AUC в якості непрямого показника плазмової концентрації, була показана залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції препарату.

Терапевтичні ефекти придушення секреції кислоти

Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразол 40 мг було успішним приблизно у 70% хворих після 4 тижнів лікування і в 93% - після 8 тижнів лікування.

Застосування езомепразолу 20 мг двічі на добу протягом одного тижня разом з відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90% больних.После такого лікування протягом одного тижня не було необхідності в проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненій виразки дванадцятипалої кишки.

Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції кислоти

У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину в плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

Збільшення кількості ECL-клітин, можливо, пов'язано з підвищенням рівня гастрину в плазмі крові, що спостерігалося у деяких пацієнтів при тривалому застосуванні езомепразолу.

Були отримані повідомлення про декілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти та мають доброякісний і оборотний характер.

Зниження секреції шлункового соку в результаті застосування будь-якого інгібітору протонної помпи збільшує в шлунку кількість бактерій, присутніх в травному тракті в норме.Леченіе інгібіторами протонної помпи може призводити до підвищення ризику гастроинтестинальной інфекціях, викликана, наприклад, Salmonella або Campilobacter.

Пемозар був більш ефективним в порівнянні з ранітидином при лікуванні виразок шлунка у пацієнтів, які лікувалися НПЗЗ (нестероїдні протизапальні засоби), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Пемозар був ефективним при профілактиці виразок шлунка і дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які лікувалися НПЗЗ (у пацієнтів старше 60 років і / або з виразкою в анамнезі), в тому числі ЦОГ-2 селективні НПЗП.

Фармакокінетика.

Езомепразол є кіслотолабільного і застосовується перорально у формі гранул в кишковорозчинною оболонці. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Абсорбція езомепразола відбувається швидко, пікові концентрації в плазмі крові досягається через

1-2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64% після разової дози 40 мг і зростає до 89% після повторного прийому 1 раз на добу. 20 мг езомепразолу відповідає значенню 50% і 68%. Обсяг розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв'язується з білками плазми.

Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу на кислотність в порожнині шлунка.

Метаболізм і виведення

Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного 2С19, що відповідає за виникнення гідрокси- і дезметілметаболітів езомепразола. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYРЗА4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону - головного метаболіту в плазмі крові.

Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб з функціональними ферментом 2С19 (екстенсивних метаболізаторов).

Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л / год після разової дози та близько

9 л / год після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить близько

1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Фармакокінетика езомепразолу вивчалася в дозах до 40 мг двічі на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і призводить більш ніж дозопропорційні збільшення AUC після повторного застосування. Ці часозалежність і дозозалежність пояснюються зниженням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, пов'язаним з пригніченням ферменту 2С19 езомепразол і / або його сульфметаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми між дозами без тенденції до акумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80% пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів з сечею, решта - з фекаліями. Менше 1% вихідної лікарської речовини виявляється в сечі.

Особливі групи хворих

Приблизно 2,9 ± 1,5% популяції пацієнтів мають недостатність ферменту 2С19 (їх називають слабкими метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу, відповідно, в основному здійснюється CYРЗА4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, в слабких метаболізаторов приблизно на 100% вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту 2С19 (екстенсивних метаболізаторов). Максимальна концентрація в плазмі крові збільшується приблизно на 60%. Ці результати не мають ніякого впливу на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу істотно не зміниться у пацієнтів похилого віку (від 71 до 80 років).

Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у жінок на 30% вище в порівнянні з чоловіками. Ніякої різниці, пов'язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Пацієнти з порушенням функції печінки / нирок

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки, що призводить до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, в 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів з серйозними порушеннями функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Досліджень у хворих з порушенням функції нирок не проводилося. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головною вихідної сполуки, зміни в метаболізмі у хворих з порушенням функції нирок не очікується.

Застосування в педіатрії

Діти 12-18 років: після багаторазового застосування 20 мг і 40 мг езомепразолу загальний вплив і час досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі був таким же, як і у дорослих.

Зберігати при температурі не вище 30 ˚ С в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності - 2 роки.