Пазопаніб

діюча речовина: пазопанніб;

1 таблетка містить 200 мг або 400 мг пазопанібу, що еквівалентно пазопанібу гідрохлориду 216,7 мг або 433,4 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (Е 460), натрію крохмальгліколят (тип А), повідон (Е 1201), магнію стеарат (Е 470b);

оболонка: гіпромелоза (E464), титану діоксид (Е 171), макрогол 400 (E 1521), заліза оксид червоний (Е 172)*, полісорбат 80 (Е 433).

*Не міститься у дозуванні 400 мг.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 200 мг: рожеві таблетки, покриті плівковою оболонкою, з тисненням «200» з одного боку;

таблетки по 400 мг: капсулоподібні білі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з тисненням "400" з одного боку.

Антинеопластичні засоби, інгібітори протеїнкінази, інші інгібітори протеїнкінази. Код ATX L01E X03.

Фармакодинаміка.

Пазопаніб-Віста є засобом для перорального застосування, потужним багатомішеневим інгібітором тирозинкінази (ІТК) рецепторів фактора росту ендотелію судин [Vascular Endothelial Growth Factor Receptors, VEGFR] 1, 2 і 3, рецепторів тромбоцитарного фактора росту [Platelet-Derived Growth Factor Receptors, PDGFR] α і β та рецептора фактора стовбурових клітин (c-KIT), для яких IC50 становить 10, 30, 47, 71, 84 та 74 нмоль/мл відповідно. Під час доклінічних експериментальних досліджень пазопаніб дозозалежно інгібував лігандіндуковане автофосфорилювання рецепторів VEGFR-2, c-Kit та PDGFR-β у клітинах. Під час досліджень in vivo пазопаніб інгібував VEGF-індуковане VEGFR-2-фосфорилювання в легенях тварин, ангіогенез у тварин у різних експериментальних моделях та ріст множинних ксенотрансплантатів пухлини людини у тварин.

Фармакогеноміка.

У фармакогенетичному метааналізі даних 31 клінічного дослідження пазопанібу, який призначили як монотерапію або сумісно з іншими лікарськими засобами, у 19 % пацієнтів з алелем HLA-B*57:01 та у 10 % пацієнтів без нього спостерігали рівень аланінамінотрансферази (АЛТ), у 5 разів вищий за верхню межу норми (ВМН) (3 ступінь), 133 з 2235 пацієнтів вказаних вище клінічних досліджень мали алель HLA-B*57:01 (див. розділ «Особливості застосування»).

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після перорального прийому разової дози пазопанібу 800 мг пацієнтами з солідними пухлинами Cmax приблизно 19 ± 13 мкг/мл в плазмі крові досягається в середньому через 3,5 години (діапазон: 1,0–11,9 години), а значення AUC(0–∞) становить приблизно 650 ± 500 мкг×год/мл. Щоденний прийом пазопанібу зумовлює зростання AUC(0–T) в 1,23–4 рази. При збільшенні дози пазопанібу понад 800 мг відповідне зростання AUC та Cmax відсутнє. Системне всмоктування пазопанібу зростає, якщо він приймається разом з їжею. Застосування пазопанібу разом із їжею з високим або низьким вмістом жирів зумовлює збільшення його AUC та Cmax приблизно в 2 рази. Тому пазопаніб потрібно призначати принаймні за 1 годину до прийому їжі або через 2 години після нього (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосування однієї подрібненої таблетки пазопанібу 400 мг збільшувало AUC(0–72) на 46 % та Cmax приблизно в 2 рази і зменшувало tmax приблизно на 2 години порівняно з прийомом цілої таблетки пазопанібу. Ці дані свідчать про те, що біодоступність пазопанібу та рівень його абсорбції при пероральному прийомі зростають після застосування подрібненої таблетки порівняно з прийомом цілої таблетки пазопанібу. У зв’язку з цим, з огляду на можливе збільшення всмоктування пазопанібу, таблетки не потрібно подрібнювати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Розподіл. Зв’язування пазопанібу з білками плазми крові у людини in vivo становило понад 99 % незалежно від концентрації пазопанібу в крові в межах діапазону концентрацій 10‑100 мкг/мл. Дослідження in vitro показали, що пазопаніб є субстратом для глікопротеїну P (P-gp) та білка резистентності раку молочної залози [Breast Cancer Resistance Protein, BCRP]. Метаболізм. Результати досліджень in vitro продемонстрували, що метаболізм пазопанібу опосередкований переважно CYP3A4 за незначною участю CYP1A2 та CYP2C8. Елімінація. Пазопаніб виводиться з організму повільно, з середнім періодом напіввиведення 30,9 години після прийому рекомендованої дози 800 мг. Елімінація пазопанібу відбувається переважно з калом, при цьому виведення нирками становить < 4 % від прийнятої дози.

• Для лікування місцево розповсюдженої та/або метастатичної нирковоклітинної карциноми (НКК).
• Для лікування пацієнтів із розповсюдженою саркомою м’яких тканин, які попередньо отримували хіміотерапію, за винятком пацієнтів зі стромальною пухлиною шлунково-кишкового тракту або ліпосаркомою.

Купити Пазопаніб можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю. Актуальна ціна на Пазопаніб вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Гіперчутливість до будь-якого з компонентів лікарського засобу.

Найбільш важливими серйозними небажаними реакціями, ідентифікованими в дослідженнях у пацієнтів з НКК або СМТ, були транзиторна ішемічна атака, ішемічний інсульт, ішемія міокарда, інфаркт міокарда та інфаркт мозку, серцева дисфункція, перфорація та фістули в ШКТ, подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія типу «пірует» та крововилив в легенях, ШКТ і головному мозку. Всі небажані реакції виникали у < 1% пацієнтів, які отримували лікування. Інші важливі серйозні небажані реакції, ідентифіковані в дослідженнях у пацієнтів з СМТ, включали венозні тромбоемболічні явища, дисфункцію лівого шлуночка та пневмоторакс.

Смертельні явища, які вважались можливо пов’язаними з пазопанібом, включали крововилив у ШКТ, крововилив у легенях / кровохаркання, відхилення показників функції печінки, перфорацію кишечнику та ішемічний інсульт.

Найбільш поширені небажані реакції (виникли щонайменше у 10 % пацієнтів) будь-якого ступеня, які були зареєстровані у випробуваннях у пацієнтів з НКК та СМТ: діарея, зміна кольору волосся, гіпопігментація шкіри, ексфоліативний висип, гіпертензія, нудота, головний біль, втомлюваність, анорексія, блювання, дисгевзія, стоматит, зменшення маси тіла, біль, підвищення рівнів аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази.

Вплив на печінку

Повідомлялося про випадки розвитку печінкової недостатності (в тому числі летальні) на тлі застосування пазопанібу. У клінічних дослідженнях з пазопанібом на тлі його прийому спостерігалося підвищення сироваткових рівнів трансаміназ (АЛТ, аспартатамінотрансферази [АСТ]) та білірубіну (див. розділ «Побічні реакції»). У більшості випадків повідомлялося про ізольоване збільшення рівнів АЛТ та АСТ без супутнього підвищення рівнів лужної фосфатази або білірубіну. У пацієнтів віком понад 60 років більший ризик помірного (АЛТ > 3 ВМН) або значного (АЛТ > 8 ВМН) підвищення АЛТ. Пацієнти, що є носіями алеля HLA-B*57:01, також мають більший ризик підвищень рівня АЛТ, пов’язаного із застосуванням пазопанібу. Слід контролювати функцію печінки у всіх пацієнтів, що отримують лікування пазопанібом незалежно від їх генотипу або віку. Необхідно визначати сироватковий вміст печінкових ферментів перед початком лікування пазопанібом та на 3, 5, 7 та 9 тижні застосування лікарського засобу. Потім контроль слід проводити на 3-му та 4-му місяці лікування і додатково за клінічними показаннями. Після 4 місяця терапії слід продовжувати періодичний контроль рівня печінкових ферментів, враховуючі клінічні показання.

Для пацієнтів з вихідними (до початку застосування пазопанібу) рівнями загального білірубіну ≤ 1,5 ВМН та АСТ і АЛТ ≤ 2 ВМН слід дотримуватися таких рекомендацій. Пацієнти з ізольованим підвищенням рівня АЛТ в діапазоні між 3 ВМН та 8 ВМН можуть продовжувати лікування пазопанібом за умови щотижневого контролю стану печінкової функції, поки рівень АЛТ не знизиться до 1 ступеня або не повернеться до вихідного рівня. Пацієнти з АЛТ > 8 ВМН мають припинити прийом пазопанібу, поки рівень цього показника не знизиться до 1 ступеня або не повернеться до вихідного рівня. Якщо потенційні переваги повторного призначення лікарського засобу розцінені як такі, що переважують ризик гепатотоксичності пазопанібу, можна знову розпочати лікування пазопанібом у меншій дозі (400 мг 1 раз на добу), визначаючи при цьому сироваткові рівні печінкових ферментів щотижня протягом 8 тижнів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Якщо після повторного призначення пазопанібу знову спостерігається підвищення рівня АЛТ > 3 ВМН, слід остаточно відмінити цей лікарський засіб.

Якщо підвищення рівня АЛТ > 3 ВМН спостерігається одночасно з підвищенням рівня білірубіну > 2 ВМН, потрібно остаточно відмінити пазопаніб. У таких пацієнтів необхідно проводити моніторинг рівнів цих показників, поки останні не знизяться до 1 ступеня або не повернуться до вихідних значень. Пазопаніб є інгібітором UGT1A1. У пацієнтів із синдромом Жильбера на тлі прийому пазопанібу може розвинутися легка непряма (незв’язана) гіпербілірубінемія. Ведення пацієнтів, які мають лише легку непряму гіпербілірубінемію, раніше діагностований або підозрюваний синдром Жильбера та підвищення рівня АЛТ > 3 ВМН, слід здійснювати відповідно до рекомендацій для випадків ізольованого підвищення рівня АЛТ.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Пазопаніб не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли потенційна користь від застосування переважає ризик. Якщо пазопаніб застосовується під час вагітності або якщо пацієнтка завагітніла на фоні прийому цього лікарського засобу, необхідно поінформувати пацієнтку про потенційну небезпеку пазопанібу для плода.

Жінкам репродуктивного віку слід рекомендувати застосовувати ефективні методи контрацепції під час застосування пазопанібу та протягом 2 тижнів після припинення застосування пазопанібу.

На сьогодні безпечність застосування пазопанібу у період грудного годування не досліджена. Не відомо, чи екскретується пазопаніб у грудне молоко людини, тому під час лікування пазопанібом жінці необхідно припинити годування грудьми.

Діти

Безпечність та ефективність застосування пазопанібу у дітей дотепер не вивчені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Дотепер не проводилося досліджень щодо впливу пазопанібу на швидкість реакції. З огляду на фармакологічні властивості пазопанібу, його несприятливий вплив на здатність керувати автомобілем або на можливість працювати з різними механізмами малоймовірний. При оцінці здатності пацієнта до такої діяльності потрібно враховувати клінічний статус хворого та профіль побічних реакцій пазопанібу.

Симптоми. У клінічних дослідженнях вивчалися дози пазопанібу до 2000 мг. У 1 з 3 пацієнтів, що отримували його у дозах 2000 мг та 1000 мг на добу, спостерігалися підвищена втомлюваність 3-го ступеня тяжкості (дозолімітувальна токсичність) та артеріальна гіпертензія 3-го ступеня тяжкості відповідно. Дотепер досвід передозування пазопанібу обмежений.

Лікування. Специфічного антидоту при передозуванні пазопанібу немає. Застосовуються звичайні підтримувальні засоби залежно від клінічних показань. Гемодіаліз навряд чи буде сприяти покращенню елімінації пазопанібу, оскільки він майже не екскретується нирками та значною мірою зв’язується з білками плазми крові.

Не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.