Енапріл

Склад

діючі речовини: enalapril maleate, hydrochlorothiazide;

1 таблетка містить еналаприлу малеату 5 мг гідрохлоротіазиду 12,5 мг

Допоміжні речовини: лактоза (44,5 мг), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію метилпарагідроксибензоат (Е 219), натрію пропілпарагідроксибензоат (Е 217), тальк, натрію крохмалю (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний.

Форма випуску

Таблетки (по 10 таблеток в Стрипі; по 2 стрипи в картонній коробці).

Основні фізико-хімічні властивості

Таблетки білого кольору, круглі, двоопуклі, з лінією розлому з одного боку.

Фармакодинаміка

Еналаприл, що входить до складу препарату енапрілу-Н - це високоспецифічний конкурентний антагоніст АПФ, пролекарства, які в організмі перетворюються на активний метаболіт еналаприлат.

Призначення еналаприлу пацієнтам з гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску в горизонтальному і вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму.

Ступінь зниження артеріального тиску, яке спостерігалося при поєднанні еналаприлу та гідрохлоротіазиду, перевищував такий при окремому застосуванні індивідуальних компонентів.

Гідрохлортіазид збільшує активність реніну плазми крові. Хоча еналаприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією, одночасне призначення гідрохлортіазиду призводить до більшого зниження артеріального тиску у цих пацієнтів.

Фармакокінетика

Еналаприл добре абсорбується. Після прийому в травній системі абсорбується приблизно 60% еналаприлу. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування. У печінці гідролізується з утворенням еналаприлату. Біодоступність становить близько 40%. При пероральному прийомі еналаприлу малеату З _max в плазмі крові спостерігаються для еналаприлату - через 3-4 години. Еналапрілат легко проникає крізь гістогематичні бар'єри, крім гематоенцефалічного, проникає через плаценту, в незначній кількості виводиться в грудне молоко. Еналапрілат не піддається біотрансформації. Еналапрілат зв'язується з білками плазми крові менше ніж на 50%. Після прийому еналаприлу 33% дози виводиться з фекаліями (6% - у формі еналаприлу, 27% - у формі еналаприлату), з сечею 60% (20% - в незміненому вигляді, 40% - у формі еналаприлату). Нирковий кліренс становить 150 ± 44 мл/хв. Т _1/2 еналаприлу становить 11:00. При нирковій недостатності Т _1/2 зростає. Еналапрілат видаляється з організму при проведенні гемодіалізу.

Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.

Підвищена чутливість до еналаприлу та гідрохлоротіазиду, будь-якого іншого інгібітору АПФ, діуретиків групи тіазидів, інших похідних сульфонамідів, інших компонентів препарату ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений застосуванням інгібітору АПФ спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк важка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв) і лікування методом гемодіалізу; клінічний стан після трансплантації нирки, анурія, первинний гіперальдостеронізм; стеноз ниркової артерії печінкова недостатність резистентна до лікування може спостерігатися гіпокаліємія або гіперкальціємія; рефрактерная гіпонатріємія симптоматична гіперурикемія (подагра). Не застосовувати еналаприл з препаратами, що містять аліскірен, хворим на цукровий діабет або з порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв / 1,73 м ^2). Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Енапрілу-Н приймають всередину незалежно від часу прийому їжі. Режим дозування встановлює лікар індивідуально залежно від стану хворого і ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії. Лікування слід починати з низьких доз препарату з поступовим збільшенням дозування. Встановлену добову дозу препарату слід приймати вранці разом з великою кількістю рідини.

Зазвичай дорослим енапрілу-Н призначають у початковій дозі по 1 таблетці на добу, при необхідності дозу збільшують до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попереднє лікування діуретиками.

Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути на початку терапії енапрілу-Н; частіше вона спостерігається у пацієнтів, у яких попередня терапія діуретиками викликала порушення водно-електролітного балансу. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії енапрілу-Н.

Тривалість лікування залежить від тяжкості перебігу захворювання.

Частою ознакою передозування еналаприлом є виражена артеріальна гіпотензія, починається приблизно через 1:00 після застосування таблеток і супроводжується блокадою ренін-ангіотензин-і ступором. Також може виникати гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, серцебиття, брадикардія, запаморочення, відчуття страху і кашель. Були повідомлення про випадки вживання 300 мг і 400 мг еналаприлу, що призвело відповідно до підвищення рівня еналаприлу в сироватці крові в 100 і 200 разів в порівнянні з рівнями, зазвичай спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз.

Частими ознаками передозування гідрохлортіазидом симптоми, обумовлені зниженням рівня електролітів в сироватці крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурезу. Можуть виникати тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезії, виснаження, порушення свідомості, нудота, блювота, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному при ниркової недостатності). У разі застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія може привести до збільшення серцевих аритмій.

Лікування носить симптоматичний і підтримуючий характер. Специфічного антидоту не існує. У разі передозування слід припинити застосування препарату, хворий повинен знаходитися під контролем. При появі гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення і при необхідності провести інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Можливе проведення інфузії ангіотензину II і / або препаратів катехоламінів групи. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, показано штучне блювання, промивання шлунка, і зменшення абсорбції - застосування активованого вугілля та проносних засобів. Еналаприл може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. Розділ «Особливості застосування»: пацієнти, які перебувають на гемодіалізі). У разі гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію). До нормалізації пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок. При стійкої брадикардії показане застосування кардіостимулятора, при цьому слід проводити безперервний контроль життєвих показників організму і рівня електролітів в сироватці крові.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія (в т.ч. апластична і гемолітична) нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, лейкопенія, аутоімунні захворювання.

З боку ендокринної системи: синдром порушення секреції АДГ.

З боку метаболізму: гіпоглікемія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, втрата апетиту, анорексія, подагра, метаболічний алкалоз, при застосуванні високих доз можливе підвищення рівнів ліпідів крові, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; зниження глюкозотолерантний, що може привести маніфестацію латентного цукрового діабету.

З боку нервової системи: головний біль, сплутаність свідомості, непритомність, порушення сну, сонливість, безсоння, незвичайні сновидіння, підвищена збудливість, дезорієнтація, зміни настрою, нервозність, неспокій, парестезії, вертиго, запаморочення, депресія.

З боку органів чуття: минуще порушення зору, розпливчастість зору, затуманення зору, ксантопсія, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (в т.ч. ортостатична), втрата свідомості, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія, почервоніння шкіри обличчя, припливи, посилене серцебиття; інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, ймовірно, на тлі тяжкої гіпотензії у хворих групи ризику; синдром Рейно.

З боку дихальної системи: кашель, задишка, ринорея, фарингіт, біль у горлі або осиплість голосу, бронхоспазм / астма, легеневі інфільтрати, респіраторний дистрес-синдром (в т.ч. пневмонії і набряк легенів), риніт, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія .

З боку імуннноі системи: анафілактичні реакції, шок.

З боку травної системи: нудота, діарея, біль в животі, зміна смаку, кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсичні розлади, запор, подразнення шлунка, сухість у роті, спрага, запалення слинних залоз, пептичні виразки, метеоризм, стоматит / стоматит, глосит, ангіоневротичний набряк кишечника.

З боку травної системи: печінкова недостатність, некроз печінки (іноді з летальним результатом), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холестаз (включаючи жовтяницю), холецистит (зокрема у хворих з діагностованим холелетіазом).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип (в т.ч. анафілактичний шок), гіперчутливість / ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та / або гортані, посилене потовиділення, свербіж шкіри, кропивянка, алопеція, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, ексфоліативний дерматит, пухирчатка, еритродермія, пурпура, шкірна форма системного червоного вовчака, некротизуючий ангіїт.

Описаний симптомокомплекс, що включає наступні явища: підвищення температури, серозит, васкуліт, міалгія / міозит, артралгія / артрит, позитивний титр АНА (антиядерні антитіл), підвищення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз. Також можливі висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.

З боку кістково-м'язової системи: судоми м'язів, міалгія, артралгія, біль.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: статеві розлади, імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: астенія підвищена стомлюваність, біль у грудній клітці, загальне нездужання, слабкість, підвищення температури тіла.

Зміни лабораторних показників: електролітні порушення (в т.ч. гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія), підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну, холестерину і тригліцеридів в сироватці крові, рівня речовин, виводяться нирками (креатинін, сечовина, сечова кислота).

Інфекції та інвазії: сіалоаденіт.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Епідеміологічні дані про ризик тератогенності внаслідок прийому інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності непереконливі; проте невелике підвищення ризику не можна виключити. Крім випадків, коли продовження прийому препарату вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативну антигіпертензивну терапію з встановленим профілем безпеки для прийому в період вагітності. При виявленні вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити та, якщо необхідно, почати альтернативне лікування.

Інгібітори АПФ при застосуванні жінкам в період II і III триместрів вагітності можуть викликати фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) або неонатальної токсичності (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався протягом II триместру вагітності, рекомендується ультразвукове обстеження нирок і черепа.

За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ, потрібно ретельно спостерігати з метою виявлення в них гіпотензії (див. Розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

У випадках, коли призначення препарату в період вагітності вважається необхідним, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. При виявленні олігоамніону прийом препарату слід припинити, за винятком випадків, коли його призначення вважається життєво необхідним для матері. Однак як лікарі, так і пацієнти повинні знати про те, що олігоамніону може розвинутися вже після появи у плода незворотних ушкоджень.

За новонародженими, матері яких приймали препарат, потрібно ретельно спостерігати з метою виявлення в них гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Енапрілу-Н, який має здатність проникати через плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові. Еналаприл і гідрохлортіазид проникають в грудне молоко. У разі, коли застосування препарату вважається необхідним, годування груддю слід припинити.

Застосування препарату не рекомендується під час годування грудьми недоношених і новонароджених в перші кілька тижнів після народження, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також з-за недостатнього досвіду в цьому питанні.

Препарат не можна застостосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Діти

Безпека і ефективність застосування препарату у дітей не встановлені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід враховувати можливий розвиток запаморочення або втоми.

На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем і виконувати роботу з механізмами. Пізніше ступінь заборони визначається індивідуально лікарем.

Гіпотензивної терапії.

Супутній прийом цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити артеріальний тиск.

Калійзберігаючі препарати калію

Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретиками. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові. Якщо в результаті гіпокаліємії показано одночасне застосування цих препаратів, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію в крові.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики)

Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до зневоднення і виникнення небезпеки артеріальної гіпотензії на перших етапах терапії еналаприлом. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом скасування діуретиків, збільшенням кількості солі та рідини, що вживається шляхом застосування еналаприлу в низьких початкових дозах.

Трициклічні антидепресанти, нейролептики, анестетики, наркотичні засоби.

Можливе значне зниження артеріального тиску при одночасному застосуванні вищенаведених засобів з інгібіторами АПФ.

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) можуть послаблювати діуретичну, натрійуретічеськоє і гіпотензивну дію діуретиків тіазидового ряду. При тривалому застосуванні НПЗП можливе послаблення антигіпертензивного дії інгібіторів АПФ. Одночасний прийом НПЗЗ (в т.ч. інгібіторів ЦОГ-2) та інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II супроводжується адитивним ефектом у вигляді підвищення рівня калію в сироватці крові та може призвести до погіршення функції нирок. Як правило, ці ефекти мають оборотний характер. У рідкісних випадках розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у хворих з порушенням функції нирок, наприклад в літньому віці або у хворих зі зменшеним об'ємом циркулюючої крові, в т.ч. внаслідок інтенсивного застосування діуретиків. Тому такі комбінації слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушенням функції нирок. Пацієнти мають вживати достатню кількість рідини та перебувати під ретельним моніторингом функції нирок на початку супутньої терапії та періодично під час лікування.

Антагоністи рецепторів ангіотензину. В літературі зафіксовано повідомлення про те, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичної хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням кінцевого органу, супутня терапія інгібітором АПФ і антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з високою частотою появи гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) в порівнянні з застосуванням тільки препарату ренін-ангіотензин-(RAAS). Подвійна блокада (наприклад комбінуванням інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II) має обмежуватися до індивідуально визначених випадків з ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-(RAAS). Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітора АПФ до антагоніста рецептора ангіотензину II) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем АТ, функції нирок і рівня електролітів. Під час декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів з встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада ренін-ангіотензин-пов'язана з високою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатністю) у порівнянні з такою при застосуванні одного препарату, що діє на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Не слід застосовувати енапрілу-Н з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв / 1,73 м ^2).

Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, в т.ч. еналаприлу, з препаратами золота, призначеними для ін'єкційних введення (натрію ауротіомалат), були повідомлення про виникнення рідкісних нітроідніх реакцій, що супроводжуються такими симптомами як припливи, нудота, блювота, артеріальна гіпотензія.

Симпатоміметики. Можливо ослаблення дії інгібіторів АПФ.

Пресорні аміни (наприклад адреналін). Можливо ослаблення ефекту пресорних амінів, але не в тій мірі, яка виключила б їх застосування.

Алкоголь. Дія інгібіторів АПФ посилюється.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби.

Одночасне застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах) і тромболітичні коштів небезпеки не представляє.

НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту> 3 г/добу і неселективні НПЗЗ. При одночасному прийомі НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлоротіазиду і посилювати вплив останнього на рівень калію в сироватці крові.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у т.ч. гідрохлортіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект диазоксида.

Амантадин. Тіазиди, в т.ч. гидрохлоротіазід, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, амантадина.

Амфотерицин В (для парентерального введення), карбеноксолон, кортикостероїдні засоби, кортикотропін (АКТГ), проносні засоби стимулюючої дії. Гідрохлортіазид підсилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємії.

Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні анальгетики або антидепресанти. Можливе посилення ортостатичноїгіпотензії.

Протидіабетичні засоби (пероральні цукрознижувальні засоби, інсулін). За даними епідеміологічних досліджень одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних засобів (інсуліну або пероральних засобів) може супроводжуватися значним зниженням рівня глюкози в крові та підвищенням ризику розвитку гіпоглікемії. Це найбільш ймовірно в перші тижні такого лікування і при порушенні функції нирок. У хворих на діабет, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глікемії з метою виявлення гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Можливо ослаблення цукрознижувальної дії під впливом гідрохлортіазиду (на тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантний). Може виникнути необхідність у зміні дозування. Метформін застосовувати з обережністю, враховуючи ризик лактатацидозу за рахунок можливої функціональної ниркової недостатності, обумовленої гідрохлортіазидом.

Солі кальцію. Тіазиди підвищують рівень кальцію в сироватці крові за рахунок зменшення його виведення. Якщо необхідно призначення містять кальцій, харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці крові та відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Лікарські засоби, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гидрохлоротіазід приймати одночасно з препаратами, які впливають на зміни вмісту калію в сироватці крові (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби).

Серцеві глікозиди. На тлі можливої гіпоглікемії, викликаної гідрохлортіазидом, збільшується ризик розвитку інтоксикації препаратами наперстянки.

Глікозиди наперстянки. Викликані тиазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, обумовлених препаратами наперстянки.

Холестирамін і колестипол. Ці кошти можуть зменшувати всмоктування гідрохлортіазиду. Діуретики сульфонамідний групи треба застосовувати менш ніж за 1:00 до або через 6:00 після застосування холестираміну або колестипола.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокуратіну хлорид). Гідрохлортіазид може посилювати дію цих препаратів.

Препарати, що викликають полиморфное тахікардію пірует типу (шлуночкової тахікардії) (в т.ч. деякі антиаритмічні засоби). -За підвищеного ризику розвитку гіпокаліємії слід з обережністю застосовувати гідрохлоротіазид одночасно з препаратами, які можуть викликати поліморфну тахікардію пірует типу, оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії: антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетиліду, ібутилід), деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, тріфторпіразін, ціамемазин, сульпірид, сультопридом, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол), інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл , еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкаміцін для внутрішньовенного введення).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомной гипонатриемии необхідно здійснювати клінічний і біологічний моніторинг.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. Розділ «Особливості застосування»).

Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмістніх контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Імунодепресанти, кортикостероїди системної дії, прокаїнамід. Можливе зниження кількості лейкоцитів, лейкопенія.

Цитостатики (наприклад, циклофосфамід, фторурацил, метотрексат). Можливе посилення токсичної дії на кістковий мозок, зокрема розвиток нейтропенії, через погіршення виведення цих коштів нирками, викликаного гідрохлортіазидом.

Засоби для лікування подагри (наприклад аллопуринол, бензбромарон, пробенецид, сульфінпіразон). Може виникнути необхідність у збільшенні дози цих засобів, оскільки гідрохлоротіазид підвищує рівень сечової кислоти в крові. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біперіденом). Через ослаблення моторики травного тракту і зменшення швидкості випорожнення шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду і метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія і зростати ризик ускладнень начебто подагри.

Клінічні лабораторні дослідження. Гідрохлортіазид може впливати на результати проби з бентіромідом. Тіазиди можуть знижувати в сироватці крові концентрацію йоду, який пов'язаний з білками, при відсутності інших ознак ураження щитоподібної залози.

Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні можливе посилення гіпотензивних ефектів еналаприлу та гідрохлоротіазиду. При поєднанні з нітрогліцерином, іншими нітропрепарати або сосудорасширяющими препаратами можливе зниження артеріального тиску.

Літій. Були повідомлення про оборотне підвищення рівня літію в сироватці крові та його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Тіазиди можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії літію, вже має місце на тлі застосування інгібіторів АПФ. Тому не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію, а в разі необхідності такої терапії слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові.

Супутня терапія інгібітором АПФ і антагоністом рецепторів ангіотензину.

Повідомлялося, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичної хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням кінцевого органу супутня терапія інгібітором АПФ і антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з високою частотою появи гіпотензії, недостатність порівнянні з такою при застосуванні тільки препарату ренін-ангіотензин-.

Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II) повинна обмежуватися індивідуально певними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності - 3 роки.