Як українцям підтримати своє здоров'я, щоб вийти з пандемії без втрат (частина 2)

Повернімося знову в наше сьогодення. Є запитання, а можливо, й прохання про рекомендацію.

Які звички українців, що ви спостерігаєте, ви б рекомендували прибрати або, навпаки, додати задля того, аби ми були здоровішими?

Рекомендації дам практичні, саме ті, які я даю своїм пацієнтам.

Найперше, що потрібно зробити обов'язково,— розділити житло на зони й узятися до гігієни мозку. Всі телевізори, які є у спальній кімнаті, мають бути зняті зі стін і переміщені до інших кімнат.

Спальня є місцем, у якому люди відпочивають, де вони сплять. Сон — це 1/3, у когось, може, 1/4 доби або й узагалі всього життя. Від якості сну залежить працездатність людини наступного дня.

Ми не спимо в туалетній кімнаті, ми не спимо у ванній кімнаті, ми спимо у спальній кімнаті. Тому там має бути ліжко, там має бути свіже повітря і там має бути мила, добра, рідна людина і все — більше нічого, жодних телефонів, жодних телевізорів.

Те, що ми чуємо, засинаючи, провалюючись у стадію швидкого сну, створює нам якийсь інформаційний поштовх, який, своєю чергою, визначає стан наших м'язів, ступінь їхньої напруженості, скутості, ступінь м'язового тонусу. Зокрема визначає й наші сновидіння, частоту дихання, рівень гормонів.

Також я рекомендую своїм пацієнтам лягати спати о десятій вечора. Це не означає, що слід лягти й заснути. Лягайте о 22:00 у ліжко і, якщо маєте таку можливість, спілкуйтеся із рідною людиною. Ми дуже мало знаємо одне про одного. Ось вона, можливість подивитися, якого кольору очі у близької людини.

Іноді я чую від пацієнтів: «Та ну, про що ми будемо розмовляти? Ми ж уже прийшли, втомилися і за вечерею все обговорили». Я наполягаю: якщо ви хвилин 5–10 полежите, подивитеся людині у вічі, у вас неодмінно виникне якесь запитання, бо ви щось пригадаєте з минулого, захочете обговорити це, а може, схочете поговорити про майбутнє. Це треба робити.

Спілкування бракує, саме через це виникає багато проблем у родинах. Час перед сном ідеально годиться, щоб компенсувати дефіцит спілкування. У момент ось цього стану, коли ми спокійні, нікуди вже не поспішаємо і ми можемо поговорити про важливе, про свою рідну людину й про себе самих.

Таке спілкування — передумова гарного сну і спосіб зміцнити сімейні стосунки, у цілому створює відчуття, що в житті існує не лише біганина та метушня, а є й моменти спокою перед тим, як зануритися в сон і відпочити. Це найперша звичка — гігієна мозку і ставлення до сну.

Друга звичка — не порівнювати себе ні з ким і не орієнтуватися на цінності та стандарти, пропоновані соцмережами.

До мене приходять пацієнти, яких я бачу у Фейсбуку, Інстаграмі, й там вони нереально успішні, красиві, їм усе вдається, та вони й взагалі не хворіють. Коли я бачу їх у житті, я розумію, що не все так добре.

Через образи, які ми створюємо, аби здаватися кращими, ніж ми є, виникає масова невпевненість у собі. Людина починає порівнювати себе ось із цим суспільством, яке є нереально успішним, і розуміє, що вона є лузером. Ясна річ, це впливає на її самооцінку, на мотивацію до самовдосконалення, до розв’язування проблем, і людина навіть у стандартних ситуаціях опускає руки та зараховує себе до невдах.

Важливо розуміти й пам'ятати, що ти — індивідуальність. Треба просто спостерігати за собою і щодня ставати кращим, використовувати власні ресурси, розвивати свої сильні сторони. Не можна ганятися за всім, ставати одночасно успішним спортсменом і політиком. Потрібно розуміти, в чому твоє призначення, й ставати в цьому кращим-кращим-кращим — це саме те, що робить з людини експерта. Псевдоекспертність — вона скоро закінчиться, від неї всі втомляться, і виникне дуже великий попит на справжніх експертів. Тому, навіть якщо людина фантастично пече хліб — це вже круто: вона знає, що вона робить, вона знає, чому цей хліб добрий для здоров'я людини, й може про це розповісти. І по цей хліб стоятиме черга.

Які звички є негативними?

Це переїдання.

Так уже заведено, особливо в людей, які виховувалися наприкінці радянського періоду й на початку пострадянського: мовляв, ознакою здоров'я є добрий апетит.

Добрий апетит є здебільшого харчувальною поведінкою, яка формується у дитини на той момент, коли вона ще не має можливості обирати місце, де вона їсть, і те, що вона їсть. Вона спостерігає за тим, як це все відбувається навколо неї, тобто в родині, садочку, школі.

І ось ця десятиліттями формована харчувальна поведінка часто призводить до того, що кількість їжі, що з'їдається, не відповідає нашим реальним потребам. Навіть коли ми не хочемо їсти, ми суто механічно відкриваємо холодильник.

Я завжди кажу: треба слухати свій організм. Надто коли людина перебуває у стані хвороби, коли в людини висока температура і їй погано — вона не їсть, не має апетиту. А дехто з родичів змушує цих пацієнтів їсти, — цього робити не можна!

Якщо тобі не хочеться їсти — ти не їси, ти п'єш воду. Вода має бути обов'язково, це універсальний розчинник усіх токсинів, вона відповідає за стан крові й виконує важливі функції, у тому числі й імуностимулювальну.

Кількість їжі має визначатися не обстановкою, не якимись сімейними традиціями, а відповіддю на запитання: «Чи хочу я їсти, чи не плутаю я відчуття справжнього голоду з відчуттям того, що мені просто потрібно себе чимось зайняти?». Навчитися в цьому розбиратися — це своєрідне пізнання свого організму, своїх емоцій, своїх почуттів.

Також до поганих звичок можна віднести нестачу рухової активності. Коли я говорю пацієнтам, що їм потрібно більше рухатися й робити зарядку, я чую, мовляв, «я протягом дня на роботі рухаюся й вантажі піднімаю, досить з мене». Потрібно розмежовувати роботу, яка зношує організм, із руховою активністю, яка відновлює організм. Це дві різні активності. Не кожен порух є корисним.

До тіла слід ставитися як до ресурсу, як до машини, яку нам дали в автосалоні й нам потрібно доїхати нею до якоїсь поставленої мети. Явно безглуздо виглядає людина, яка ставить собі запитання: «Чому вчора мені не боліло, до цього нічого не боліло, а сьогодні заболіло?».

Є поняття ресурсу, і колись настане та мить, коли виникнуть захворювання — у разі, якщо ми сьогодні недбало ставитимемось до свого організму, який нам ще не подає про це сигналу; він компенсує, він згладжує, він іще здатен із цим упоратися.

Ставтеся до тіла не як до даності, яка є і це твоє. Нам його дали, і в нас є можливість цим тілом користуватися; але потрібно бути, скажімо так, відповідальним користувачем цього тіла. І якщо ми хочемо стати успішними й домагатися якихось цілей, то за тілом потрібно стежити.

Стежити за тілом означає розуміти, скільки в нас є ресурсів у цьому тілі, для того щоб домогтися якоїсь поставленої в житті мети. Цього можна досягти за допомогою оцінки стану здоров'я, якщо звернутися до лікарів, які зроблять обстеження й скажуть, чи ті органи, які ви плануєте задіяти найближчим часом для досягнення вашої мети, у вас у порядку, чи існують проблеми і чи великі ці проблеми. І тоді це надасть людині змогу:

• не робити нереалістичних планів, щоб не довелося зупинитися на півдорозі й не зазнавати втрат;
• спробувати скоригувати виявлені проблеми і, наново оцінивши ефект лікування, зрозуміти можливості свого організму;
• або підтвердити, що насправді все чудово — це дасть відчуття похвали, що дійсно людина старанно про себе дбає, і подарує їй змогу планувати якісь добрі події в її житті.

Список використаної літератури

• open.edu;
• upjourney.com;
• pubmed.ncbi.nlm.nih.gov.