Як українцям підтримати своє здоров'я, щоб вийти з пандемії без утрат (частина 1)

Сьогодні поспілкувалися з лікарем-терапевтом, медичним психологом Олександром Золотарьовим про майбутнє і сьогодення медицини, про корисні звички та психічне здоров`я.

Основні питання, які порушили:

Норми і стандарти змінюються з плином часу. Як щодо стандарту здоров'я? Що означає «бути здоровою людиною» у 2021 році?

Всесвітня організація охорони здоров'я своїм визначенням стану здоров'я поставила медичну систему у глухий кут, оскільки вона визначає здоров'я не лише як відсутність захворювань, а й як стан цілковитого психічного, фізичного та соціального благополуччя.

Я вважаю це визначення ВООЗ занадто оптимістичним, оскільки «цілковите благополуччя», взяте за стандарт декілька десятків років тому, навряд чи є досяжним. Зокрема через психологічний стан людини нині.

У найближче десятиліття, я гадаю, буде фокус на розладах психоневрологічної сфери: депресіях, порушеннях пам'яті, емоційній нестійкості, виснаженості та деформаціях; порушеннях функцій головного мозку через погіршення кровопостачання, що, своєю чергою, викликане проблемами опорно-рухового апарату.

Ми вже навчилися серйозно ставитися до інших захворювань, наприклад до серцево-судинних патологій: розуміємо, що важливо діагностувати проблеми на ранніх стадіях і не занедбувати їх, аби не боротися потім із наслідками. Зміни з боку психіки поки що недооцінюються за своєю значущістю — як пацієнтами, так і лікарями терапевтичного профілю.

Ми лише починаємо розуміти, хто такий психолог — це гігієніст, який наводить лад у людському мозку — звільняє голову від психоемоційного «сміття». Це потрібно робити систематично задля нормалізації ставлення людини до зовнішніх умов. Робота психолога також нормалізує та гармонізує міжособистісні стосунки та дозволяє через психосоматику домогтися поліпшення фізичного стану людини. Цьому поки ще замало приділяється уваги.

Чому я про це говорю? Тому, що коронавірус, який у 2020 році став основною проблемою для всього світу, у тих країнах, де медична система не була готовою, де вона показала свою неспроможність (на жаль, ми належимо до таких країн), призвів до того, що пацієнти мали дуже високий індекс стресу. Навіть ті, хто не перехворів, отримували суперечливу інформацію та некоректну статистику, чули про неуспішні випадки лікування пацієнтів. Таким чином у людини формується відчуття незахищеності, яке викликає думки на кшталт «я не можу планувати свого найближчого майбутнього, а навіть якщо я це й роблю, то беру на себе підвищені ризики». Такі думки відбиваються на психічному здоров'ї, а психічне здоров'я відбивається на здоров'ї фізичному.

Тож, повертаючись до визначення ВООЗ, говорити про стан цілковитого фізичного, психічного та соціального благополуччя не доводиться.

Я ж визначаю здорову людину так: це така людина, яка зможе бути адаптивною, стресостійкою й позитивною, незважаючи на певні складнощі та мінливість обставин.

Адаптивність залежить від багатьох параметрів, відсампочатку — від психологічних характеристик, темпераменту, життєвого досвіду, соціального статусу, міцності родинних стосунків.

Дуже важливо вміти адаптувати себе психологічно до зовнішніх змін, до можливих захворювань. Фізична адаптація, тобто адаптація на рівні обмінних процесів, на рівні біохімічних процесів, залежить не від ЦНС, не від медитації, а більшою мірою від підготовки організму у фізичному плані до початку захворювання. Тобто — здоровий спосіб життя збільшує вашу адаптивність.

На продовження теми виникло запитання. Якщо основою здоров'я в сучасному світі є здатність організму до адаптації, то чи не варто приділяти цій справі більше уваги? Особливо людям старшого віку. Чи може виникнути потреба в освіті «для дорослих», коли їх навчатимуть, як упоратися з проблемами, переживати кризи й залишатися позитивними?

Може виникнути, і мало того, така інституція нам потрібна, але говорити про неї зарано. Ми досі перебуваємо на стадії усвідомлення проблеми — нашої неготовності до складних ситуацій. А для того, щоб розв’язувати проблему, слід спершу визнати, що вона існує.

Що ми могли б почати робити просто зараз: дати людям надійне та авторитетне джерело інформації, аби вони розуміли реальну картину: існує інфекція, яка є доволі нетиповою, до неї необхідно ставитися акуратно, є ось такі запобіжні заходи, якщо ви захворіли — для вас розроблено такий-от маршрут пацієнта; ви можете розраховувати на таку-от підтримку — медикаментозну, соціальну тощо. Людина почувається набагато спокійнішою, коли точно знає, чого варто очікувати.

Також корисною була б допомога людям віком понад 40 у соціальній реалізації за умов спаду економіки; вони не завжди розуміють, як саме застосувати свій досвід у такому світі, в якому вони нині живуть.

Нині є такий собі тренд на здоров'я: пробіжки, зарядка, йога. Чи достатній це набір заходів для підтримання здоров'я? Чи може людина «спати спокійно», якщо бігає щоранку?

Якщо людина займається спортом, йогою, дихальними практиками, то ризик розвитку захворювання або ускладнень дійсно набагато нижчий.

Фізична активність і дихальні практики не лише знижують ризик захворювання: вони покращують загальне самопочуття, роблять людину працездатнішою, покращують настрій і гормональний обмін. Але захистити від коронавірусу або іншої високовірулентної інфекції (тобто такої, за якої існує високий ступінь здатності інфекції викликати захворювання) спорт не може.

Іноді ж захоплення спортом є надмірним, поясню, про які саме випадки я кажу. У межах «постковідного» стану я спостерігаю ситуацію, коли люди, пройшовши через гостру стадію хвороби, намагаються швидко відновитися й повернутися до колишньої форми, бо потрібно знов ставати до роботи, виявляти активність, виглядати гідно, повернути втрачені під час хвороби кілограми, усунути набряки тощо.

І люди дають собі навантаження, які є непорівнянними з можливостями організму після перенесеного захворювання. Роблять це непрофесійно, без оцінювання потенційних ресурсів організму, нехтуючи рекомендаціями лікарів, а потім з’являються ускладнення у вигляді активізації аутоімунних процесів — виникає збій імунної системи, яка починає ушкоджувати власні органи.

Фізична активність, якщо застосовується нерозумно, завдає лише шкоди.

Поміркуймо на тему розвитку людини в майбутньому.

Є гра «Cyberpunk-2077», яка декларує, що 2077 року більшість людей матиме у своєму організмі бодай щось із того, що ми нині називаємо імплантами.

Імпланти будуть не лише там, де потрібно врятувати здоров'я чи відновити якийсь відсутній орган або кінцівку. Це буде поліпшення, апґрейд.

Технічний директор компанії Google розповідає, що нам лишилося дотерпіти до 2026 року і після цього всі органи будуть замінними.

Чого чекати людині через 50 років? Чи залишиться вона людиною в тому розумінні, в якому є нею нині? Чим стане людина за 50 років?

Я думаю, що, дійсно, людину буде нашпиговано гаджетами, ендопротезами; та я й не вважаю, що це погано. Наприклад, стоматологія раніше існувала лише для того, щоб видалити зуб, який болить. На сьогоднішній день стоматологія — це значною мірою й заміщення втраченої функції або втраченого органа. Саме так усе й відбуватиметься і з тілом людини.

На сьогодні заміна надп’ятково-гомілкового або тазостегнового суглоба не є проблемою. Працюють також із судинами (шунтування, стентування). Найскладнішими й не до кінця опрацьованими з погляду технічної реалізації та збереження функцій є маніпуляції на головному мозку.

Цікавими є також припущення щодо можливості після нашої смерті переписувати інформацію, яка зберігається у нашій пам'яті, на інший носій. Це видається мені правдоподібним.

Але тут одразу з'явиться інша складність: якщо всі будуть здоровими, все буде добре, у нас покращиться народжуваність та знизиться смертність, то постане питання перенаселення планети. І якими катастрофами відповість на це планета — можна лише здогадуватися. Можливо, що й коронавірус є одним із проявів недбалого й неохайного спілкування із природою, зриву балансу екосистеми — аж до тієї міри, що вона дає нам отакий зворотній зв'язок.

З іншого боку, напевно, є в цьому якийсь великий задум Творця — у тому, аби людина вмирала. Що більш невразливими ми стаємо за допомогою технологій, «безсмертними», то менше цінуємо те, що маємо.

Раніше, в доіндустріальну епоху, людина не просто розуміла, що є смертною: середня тривалість життя була близько 40 років, треба було поспішати. Люди встигали зробити багато, лишили після себе епоху Ренесансу, залишили багато спадщини, якою ми захоплюємося навіть сьогодні.

А натепер життя людини в середньому триває 80 років, однак чомусь ми стали менше встигати — попри наявність тих-таки гаджетів, про які ми ось говоримо; ми маємо протези, маємо вставні зуби, маємо все інше.

Мені здається, це схоже на якусь гру, коли, переходячи з рівня на рівень, ми забуваємо, що гра колись закінчиться і що швидше ми підіймаємось цими рівнями, то ближче опиняємося до таблички, на якій буде написано «GAME OVER» — «Гру скінчено».

Список використаної літератури

• learn.freshcap.com;
• patient.info;
• pubmed.ncbi.nlm.nih.gov.