Сандімун можуть застосовувати тільки лікарі, які мають досвід проведення імуносупресивної терапії і мають можливість забезпечити адекватне спостереження за хворим, включаючи регулярне повне обстеження, вимірювання артеріального тиску і контроль лабораторних показників. Спостереження за хворими, які перенесли трансплантацію та отримували препарат, слід проводити тільки в тих закладах, у яких працює спеціально навчений медичний персонал та забезпечена наявність адекватних лабораторій та інших ресурсів. Лікар, відповідальний за підтримуючу терапію, повинен отримувати повну інформацію щодо ведення хворого.
Щодо поліоксіетильованої рицинової олії, яка входить до складу Сандімуну, були описані випадки анафілактоїдних реакцій після внутрішньовенного застосування, які проявлялися припливами крові до обличчя та верхньої частини тулуба, некардіогенним набряком легень із гострим респіраторним дистрес-синдромом, задишкою та стридорним диханням, коливаннями артеріального тиску та тахікардією. Необхідно ретельно спостерігати за хворими, схильними до алергічних реакцій, а також хворими, яким раніше вводились шляхом внутрішньовенних інфузій або ін’єкцій препарати, що містять поліоксіетильовану рицинову олію (наприклад препарати, які містять Cremophor® EL). Хворі, які отримують Сандімун, концентрат для розчину для інфузій, повинні знаходитись під безперервним наглядом протягом перших 30 хв після початку інфузії та протягом подальшого введення препарату. При перших ознаках анафілактоїдної реакції інфузію потрібно припинити. Відповідні реанімаційні устаткування повинні бути доступними. Слід забезпечити наявність біля хворого водного розчину адреналіну 1:1000 та джерела кисню.
Через ризик анафілактичних реакцій Сандімун, концентрат для розчину для інфузій повинен застосовуватися лише у випадках, коли пероральний прийом препарату неможливий. В подальшому пацієнта необхідно перевести на пероральний прийом препарату Сандімун Неорал®, як тільки це стане можливо.
Для профілактики анафілактоїдних реакцій можна застосовувати антигістамінні препарати (блокатори Н1- та Н2-рецепторів) перед внутрішньовенною інфузією Сандімуну.
Як і інші імунодепресанти, циклоспорин підвищує ризик розвитку лімфом та інших злоякісних новоутворень, особливо шкіри. Підвищений ризик скоріше пов’язаний зі ступенем та тривалістю імуносупресії, ніж із застосуванням специфічних агентів.
Таким чином, лікування, що включає декілька імуносупресивних препаратів (включаючи циклоспорин), слід застосовувати з обережністю, оскільки це може призвести до розвитку лімфопроліферативних захворювань та пухлин солідних органів, деякі з яких, як повідомлялося, були летальними.
Через потенційний ризик виникнення злоякісних змін шкіри пацієнти, які отримують лікування препаратом Сандімун, зокрема ті, що проходили лікування псоріазу або атопічного дерматиту, повинні бути попереджені про шкідливість надмірного перебування на сонці без належного захисту та не повинні одночасно отримувати терапію із застосуванням ультрафіолетового випромінювання типу В або терапію PUVA.
Як і у разі застосування інших імунодепресантів, застосування циклоспорину провокує у пацієнтів розвиток різних бактеріальних, грибкових, паразитарних та вірусних інфекцій, часто за участю опортуністичних патогенів.
У пацієнтів, які отримують циклоспорин, було виявлено активацію латентної інфекції поліомавірусу, що може призвести до виникнення нефропатії, пов’язаної з поліомавірусом (PVAN), зокрема БК-вірусної нефропатії (BKVN), або прогресуючої мультифокальної лейкоенцефалопатії, пов’язаної з JC-вірусом (PML). Ці захворювання часто вторинні відносно до високого рівня загальної імуносупресії і повинні розглядатися в диференційній діагностиці імуносупресивних пацієнтів з погіршенням функції нирок або неврологічними симптомами. Повідомлялося про серйозні, у тому числі летальні наслідки. БК-вірусна нефропатія може призвести до втрати трансплантата. Потрібно використовувати ефективні профілактичні та терапевтичні стратегії, особливо щодо пацієнтів, які потребують багаторазової довготривалої імуносупресивної терапії. Необхідно розглянути можливість імуносупресії для пацієнтів з нефропатією, пов’язаною з поліомавірусом, а також прогресуючою мультифокальною лейкоенцефалопатією, пов’язаною з JC-вірусом, але зниження імуноcупресії також може поставити під загрозу трансплантацію.
Протягом перших декількох тижнів терапії Сандімуном може виникнути часте і потенційно небезпечне ускладнення – підвищення рівня креатиніну і сечовини у сироватці. Ці функціональні зміни минущі і залежать від дози, звичайно реагують на зниження дози. При тривалому лікуванні в деяких хворих можливий розвиток у нирках структурних змін (наприклад інтерстиціального фіброзу), які у пацієнтів з нирковими трансплантатами слід відрізняти від змін при хронічному відторгненні.
Сандімун може спричинити дозозалежне оборотне підвищення рівня білірубіну сироватки і рідко – ферментів печінки. Існують запитувані та спонтанні повідомлення про гепатотоксичність та ураження печінки, включаючи холестаз, жовтяницю, гепатит та печінкову недостатність, що може призвести до летальних наслідків, у пацієнтів, яким застосовували циклоспорин. Більшість повідомлень стосувалися пацієнтів із супутніми захворюваннями, основними станами та сприяючими факторами, включаючи інфекційні ускладнення та одночасно застосовані препарати з гепатотоксичним потенціалом. Іноді повідомлялося про летальні наслідки, особливо у пацієнтів після трансплантації. Необхідне пильне спостереження за показниками функції нирок і печінки. У разі відхилень цих показників від норми може бути необхідним зниження дози.
У реципієнтів ниркового трансплантата, які отримують лікування препаратом Сандімун, час проведення перфузії з використанням автоматизованої системи протягом періоду більше 24 годин та проведення реанастамозу протягом періоду більше 45 хвилин можуть істотно вплинути на функції трансплантата. Обидва ці фактори, вірогідно, збільшують частоту випадків гострого канальцієвого некрозу.
У разі терапії Сандімуном у пацієнтів літнього віку слід ретельно спостерігати за показниками функції нирок.
Для моніторування рівнів циклоспорину у цільній крові віддають перевагу використанню специфічних моноклональних антитіл (вимірювання кількості незміненого препарату). Можна використати метод ВЕРХВТ (високоефективна рідинна хроматографія високого тиску), за допомогою якого також вимірюється концентрація незміненої речовини. Якщо використовується плазма або сироватка, слід дотримуватися стандартної методики сепарації (час і температура). Для початкового моніторування концентрації циклоспорину у хворих з трансплантованою печінкою можна використовувати як специфічні моноклональні антитіла, так і паралельні визначення з використанням специфічних і неспецифічних моноклональних антитіл, щоб досягти дози, яка забезпечує адекватну імуносупресію.
Також потрібно пам’ятати, що концентрація циклоспорину у крові, плазмі крові або сироватці крові є тільки одним із багатьох чинників, які впливають на клінічний стан пацієнта. Тому результати слід розглядати лише як рекомендації щодо призначення лікування в контексті цілого ряду інших клінічних і лабораторних параметрів.
При лікуванні циклоспорином потрібно регулярно контролювати артеріальний тиск, у разі його підвищення слід призначати відповідну антигіпертензивну терапію. Перевагу слід віддавати антигіпертензивному препарату, який не має фармакокінетичної взаємодії з циклоспорином.
У поодиноких випадках застосування Сандімуну може незначно та оборотно підвищувати показники ліпідів сироватки, тому рекомендується визначати рівні ліпідів до початку лікування та через один місяць після початку терапії. У разі підвищення рівня ліпідів слід призначити дієту зі зниженим вмістом жиру та зменшити дозу циклоспорину.
При прийомі циклоспорину зростає ризик виникнення гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з нирковою дисфункцією. Також з обережністю призначають циклоспорин у комбінації з калійзберігаючими препаратами (зокрема калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) або препаратами, які містять калій, або якщо пацієнти знаходяться на дієті, багатій на вміст калію. У таких випадках рекомендовано контролювати рівні калію.
Циклоспорин підвищує кліренс магнію, що може призвести до симптоматичної гіпомагніємії, особливо у перитрансплантаційний період. Контроль за рівнем магнію сироватки рекомендований у перитрансплантаційний період щодо виникнення неврологічних симптомів. За необхідності слід призначати препарати магнію.
Потрібно дотримуватись обережності при лікуванні хворих з гіперурикемією.
Протягом лікування циклоспорином вакцинація може бути менш ефективною, а застосування живих атенуйованих вакцин слід уникати.
Обережності слід дотримуватися при одночасному призначенні лерканідипіну та циклоспорину.
Застосування циклоспорину може призводити до збільшення в крові рівнів одночасно застосовуваних препаратів, які є субстратами Р-глікопротеїну (Pgp) багатьох лікарських засобів, або органічного аніонного транспортного протеїну, таких як аліскірен, дабігатран, бозентан. Слід уникати одночасного застосування циклоспорину та аліскірену, дабігатрану або бозентану.
Застосування циклоспорину може підвищувати ризик розвитку доброякісної внутрішньочерепної гіпертензії. Пацієнти з ознаками підвищеного внутрішньочерепного тиску повинні бути обстежені, і у разі діагностування доброякісної внутрішньочерепної гіпертензії застосування циклоспорину таким пацієнтам слід відмінити через можливість ризику стійкої втрати зору.
Сандімун, концентрат для розчину для інфузій, містить 34,4 % етанолу. У 100 мг дози концентрату препарату Сандімун міститься 556 мг етанолу, що також еквівалентно приблизно 15 мл пива або 5 мл вина. Це може завдати шкоди хворим на алкоголізм, також це слід взяти до уваги при призначенні препарату вагітним або жінкам, які годують груддю, пацієнтам із захворюваннями печінки або епілепсією або при призначенні препарату дітям.
Застосування в період вагітності або годування груддю.
Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність у щурів та кролів.
Досвід застосування Сандімуну вагітним жінкам поки що обмежений. Вагітні, які отримують імуносупресивну терапію після трансплантації із застосуванням циклоспорину або препаратів, що містять циклоспорин, повинні перебувати під наглядом спеціалістів у зв’язку з підвищеним ризиком передчасних пологів (
Була проведена обмежена кількість спостережень за участю дітей віком приблизно до 7 років, які піддавалися впливу циклоспого тиску.
Оскільки адекватні і добре контрольовані дослідження за участю вагітних жінок не проводилися, Сандімун можна застосовувати при вагітності лише тоді, коли очікувана користь виправдовує потенційний ризик для плода.
Циклоспорин виділяється у грудне молоко. Сандімун може призвести до серйозних побічних ефектів у грудних дітей, тому жінки, які застосовують Сандімун, не повинні годувати груддю.
