Парацетамол:
– при одночасному застосуванні з препаратами, що сповільнюють евакуацію шлункового вмісту, наприклад з пропантеліном, може зменшуватись всмоктування, а отже і ефективність парацетамолу;
– при одночасному застосуванні з препаратами, що прискорюють евакуацію шлункового вмісту, наприклад з метоклопрамідом, може підвищуватись всмоктування, а отже і ефективність парацетамолу;
– при одночасному застосуванні з азидотимідином (зидовудин) підвищується ризик розвитку нейтропенії. Тому препарат слід застосовувати з азидотимідином лише після консультації з лікарем;
– одночасне застосування з пробенецидом інгібує зв’язування парацетамолу глюкуроновою кислотою та призводить до зменшення кліренсу парацетамолу приблизно в 2 рази. При одночасному застосуванні з пробенецидом слід зменшувати дозу парацетамолу;
– саліцилати можуть подовжувати період напіввиведення парацетамолу;
– слід бути обережними при одночасному застосуванні з індукторами ферментів та потенційно гепатотоксичними засобами;
– повторне застосування парацетамолу протягом кількох тижнів підвищує ефект антикоагулянтів;
– холестирамін зменшує всмоктування парацетамолу;
– швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися домперидоном і зменшуватися холестираміном;
– протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), що стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення препарату на гепатотоксичні метаболіти;
– антикоагуляційний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений при одночасному тривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу, з підвищенням ризику кровотечі. Періодичний прийом не має значного ефекту;
– барбітурати знижують жарознижувальний ефект парацетамолу;
– при одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку;
– одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому;
– парацетамол знижує ефективність діуретиків;
– не застосовувати одночасно з алкоголем.
Хлорфеніраміну малеат:
одночасне застосування препарату з нижчевказаними лікарськими засобами може значно збільшити пригнічувальну дію хлорфеніраміну малеату: снодійні засоби, транквілізатори.
Хлорфенірамін посилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, трициклічних антидепресантів, протипаркінсонічних препаратів.
Одночасне застосування із заспокійливими препаратами центральної дії чи алкоголем потенціює седативний ефект.
Одночасне застосування препарату з нижчевказаними лікарськими засобами може значно збільшити пригнічувальну дію хлорфеніраміну малеату: барбітурати; нейролептики; анестетики; наркотичні анальгетики; алкоголь.
Кофеїн:
– кофеїн може послаблювати седативний ефект барбітуратів, антигістамінних засобів;
– кофеїн має синергічну дію з симпатоміметиками, тироксином (підвищує швидкість скорочення серця);
– при одночасному застосуванні з теофіліном зменшує елімінацію останнього;
– кофеїн підсилює адитивний потенціал речовин ефедринового типу;
– у разі комбінації з препаратами широкого спектра дії (наприклад, бензодіазепіни) можуть розвинутись різні непередбачувані реакції;
– пероральні контрацептиви, циметидин та дисульфірам зменшують розпад кофеїну у печінці; барбітурати та нікотин його посилюють;
– циметидин, гормональні контрацептиви, ізоніазид посилюють дію кофеїну;
– одночасне застосування інгібіторів хінолінкарбоксилгідрази може зменшувати елімінацію кофеїну та його метаболіту параксантину;
– кофеїн посилює ефект (покращує біодоступність) аналгетиків-антипіретиків, потенціює ефекти похідних ксантину, α- та β-адреноміметиків, психостимулюючих засобів;
– кофеїн знижує ефект опіоїдних аналгетиків, анксіолітиків, снодійних і седативних засобів, є антагоністом засобів для наркозу та інших препаратів, що пригнічують центральну нервову систему, конкурентним антагоністом препаратів аденозину, ангіотензинперетворюючого ферменту;
– при одночасному застосуванні кофеїну з ерготаміном покращується всмоктування ерготаміну у шлунково-кишковому тракті, з тиреотропними засобами – підвищується тиреоїдний ефект;
– кофеїн знижує концентрацію літію в крові.
Антидепресанти, протипаркінсонічні та антипсихотичні препарати, фенотіазинові похідні підвищують ризик розвитку затримки сечі, сухості у роті, закрепів.
Одночасне застосування кофеїну з інгібіторами МАО може викликати небезпечне підвищення артеріального тиску.
Аскорбінова кислота:
всмоктування аскорбінової кислоти знижується при одночасному застосуванні пероральних контрацептивних засобів, вживанні фруктових або овочевих соків, лужного пиття; аскорбінова кислота при пероральному застосуванні підвищує абсорбцію пеніциліну, тетрацикліну, заліза, знижує ефективність гепарину та непрямих антикоагулянтів, підвищує ризик розвитку кристалурії при лікуванні саліцилатами; аскорбінову кислоту можна приймати лише через 2 години після ін’єкції дефероксаміну; одночасний прийом аскорбінової кислоти і дефероксаміну підвищує тканинну токсичність заліза, особливо у серцевому м’язі, що може призвести до декомпенсації системи кровообігу. Аскорбінова кислота підвищує загальний кліренс етилового спирту; препарати хінолінового ряду, кальцію хлорид, саліцилати, кортикостероїди при тривалому застосуванні зменшують запаси аскорбінової кислоти в організмі.
Тривалий прийом доз у осіб, які лікуються дисульфірамом, гальмує дисульфірам-алкогольну реакцію.
Великі дози препарату зменшують ефективність трициклічних депресантів.
Слід враховувати можливість взаємодії між даним препаратом та іншими засобами: при одночасному застосуванні барбітуратів (фенобарбітал, белласпон), антидепресантів (амітриптилін, флуоксетин), а також прийомі алкоголю значно підвищується ризик негативного впливу на печінку.
Препарат посилює ефект засобів, що пригнічують центральну нервову систему (аміназин, діазепам, імован та ін.), що супроводжується підвищеним збудженням, високою температурою, а також зміною функції дихання та кровообігу.
Глюкокортикостероїди збільшують ризик розвитку глаукоми.
