Фармакодинаміка
Комбінований засіб. Чинить мембраностабілізуючу, гепатопротекторну та противірусну дію.
Фосфатидилхолін (основний компонент фосфоліпідів) є основним структурним елементом клітинних та внутрішньоклітинних мембран, здатний відновлювати їх структуру та функції при ураженні, проявляючи цитопротекторну дію. Нормалізує білковий та ліпідний обмін, попереджує втрату гепатоцидами ферментів та інших активних речовин, відновлює детоксикуючу функцію печінки, інгібує формування сполучної тканини, зменшуючи ризик фіброзу та цирозу печінки.
Гліциризинова кислота чинить протизапальну дію, пригнічує репродукцію вірусів у печінці та інших органах за рахунок стимуляції продукції інтерферонів, підвищення фагоцитозу, збільшення активності природних клітин-кілерів. Чинить гепатопротекторну дію завдяки антиоксидантній і мембраностабілізуючій активності. Потенціює дію ендогенних глюкокортикостероїдів, чинить протизапальну та протиалергічну дію при неінфекційних ураженнях печінки.
При ураженнях шкіри за рахунок мембраностабілізучої та протизапальної дії компонентів обмежує розповсюдження процесу і сприяє регресу захворювання.
Фармакокінетика
Фосфатидилхолін. Більше 90 % прийнятих всередину фосфоліпідів всмоктуються у тонкій кишці. Більша частина їх розщеплюється фосфоліпазою А до 1-ацетил-лізофосфатидилхоліну, 50 % яких піддаються зворотному ацетилуванню у поліненасичений фосфатидилхолін у процесі всмоктування у слизовій оболонці кишечнику. Поліненасичений фосфатидилхолін по лімфі потрапляє в кров, звідки в зв’язаному з ліпопротеїдами високої густини вигляді потрапляє в печінку. Фармакокінетика у людей вивчалась за допомогою діленолеїлфосфатидилхоліну з радіаційної міткою – 3Н (холінова частина) та 14С (залишок лінолевої кислоти). Максимальна концентрація 3Н досягається через 6–24 години, складаючи 19,9 % від прийнятої дози; 14С – через 4–12 годин, тобто 27,9 % від прийнятої дози. Період напіввиведення холінового компоненту - 66 годин, залишок лінолевої кислоти – 32 години. В калі залишається 2 % 3Н та 4,5 % – 14С; в сечі – 6 % 3Н та мінімальна кількість 14С. Обидва ізотопи всмоктуються в кишечнику більш ніж на 90 %.
Гліциризинова кислота. Після перорального прийому в кишечнику під впливом ферменту β-глюкорунідази, продукованого бактеріями нормальної мікрофлори, із глициризинової кислоти утворюється активний метаболіт – β-гліцеритова кислота, яка всмоктується в системний кровотік. У крові β-гліцеритова кислота зв’язується з альбуміном і практично повністю транспортується в печінку. Виділення β-гліцеритової кислоти відбувається переважно з жовчю, надлишкова кількість – із сечею. За експериментальними даними, фосфоліпіди покращують ліпофільні властивості гліциризинової кислоти, збільшуючи інтенсивність та швидкість її всмоктування та швидкість її всмоктування більш ніж у 2 рази.
