Наталія Адольфівна Чабан

Усі сподівалися, що війна ненадовго

До початку повномасштабного вторгнення Наталія Адольфівна опікувалася 125 аптеками нашої компанії на Луганщині та Донеччині. Вкладала душу, час і зусилля у відкриття нових торгових точок – вона інакше не вміє. Планувала і надалі розвивати свій рідний регіон, оскільки бачила перспективи для компанії, а отже, і для себе. Однак все змінилося за один день…

Пригадайте той день, будь ласка

Уже за якийсь час до початку війни в душі оселилася дуже сильна тривога. Всі бачили — насувається невідворотнє, але так хотілося вірити, що здоровий глузд переможе. Адже XXI століття на дворі...

Але ні, не судилося. Рано-вранці мене розбудив чоловік: «Подивись, що коїться в Телеграм! Війна!».

Це був шок! Одночасно багато міст зазнали ракетних ударів. Здавалося, що то страшний сон, який не може бути правдою. Але правда, на жаль, виявилася ще страшнішою.

Насамперед зателефонувала синам і родичам переконатися, що з ними все гаразд. Після цього одразу почала писати в наші групи аптек, запитувала, як обстановка і чи потрібна комусь допомога. У відповідь колеги надсилали відео з колонами ворожих танків, які їдуть нашими дорогами.

Що відбувалося у ваших аптеках 24 лютого? Паніка була?

Паніки не було. Ми всі вже «проходили» 2014 рік. І гадали, що це не надовго. Було сильне занепокоєння за долю рідних та близьких насамперед дітей. Я намагалася заспокоювати людей особистим прикладом та повідомленнями у групі. Наші аптеки здебільшого працювали.

Чи довелося ставати на касу в аптеках замість працівників, які виїхали?

Так, 24 лютого довелося взяти ключі від однієї з аптек і вийти за касу. На мій заклик допомогти, бо черга була на пів вулиці, відгукнулися кілька співробітників.

Виїжджали та до сусіднього міста з колегами, коли там потрібно було відкрити аптеки. Я розвозила працівників по торгових точках, а потім ставала за касу в одній з них. Збирала інкасації та відносила в банк. Ми разом робили все, що було необхідно. Хотілося і пацієнтам допомогти, і товару якнайбільше реалізувати, ми розуміли, наскільки зараз нашій компанії складно. Тож зосередилися на обслуговуванні людей, не думаючи про те, що буде.

А яка обстановка була в Рубіжному на початку війни?

Усю Луганську область ворог захопив майже без бою за кілька днів. З міста, в перші ж дні, дуже багато людей виїхали на Західну Україну та за кордон.

Вибухи в Рубіжному ставали все гучнішими. Будь-якого ранку ми могли прокинутися вже в окупованому місті. Мій чоловік — офіцер ЗСУ, рік тому вийшов на пенсію за вислугою років. І я чітко уявляла, що буде в цьому випадку з нами... Тому почала збирати речі. Виїхали ми вранці 6 березня під гуркіт канонади. А ввечері у місті розпочалося пекло, яке триває досі.

У вас був певний план?

Хотіли дістатися Західної України — у нас там син. Але через нескінченні блокпости та перевірки на дорогах вирішили заночувати в Полтаві. В результаті затрималися там на місяць. Через кілька днів після приїзду я вже вийшла на роботу в «Аптеку оптових ц..» Полтавська 7. У цьому мені допомогла регіональний куратор Полтавської області Світлана Супрун.

А в Київ як потрапили?

У квітні наш керівник Олена Сергіївна Казека запропонувала приїхати до Києва — була вакансія куратора. Не без побоювань я їхала до столиці, бо ще в усіх були у пам'яті страшні події на Київщині — в Бучі та Ірпені. Квітневий Київ зустрів нас холодом, барикадами, блокпостами чи не на кожному перехресті. Це був не той Київ, до якого я звикла.

Як розпочинали життя з чистого аркуша в столиці?

Довелося шукати житло. І купувати все необхідне – ковдри, подушки, постільну білизну, рушники, ложки, виделки, чашки, тарілки, каструлі… Наше залишилося вдома. Ми нічого не взяли з собою, бо думали, що повернемося за 2 тижні.

Які відмінності київських аптек впали в око?

Що мені подобається в нашій компанії, то це вірність бренду. Аптеки нашої мережі схожі, як близнюки-брати, незалежно від міста та регіону. Маркетинг робить нас впізнаваними, однотипними. Тож нічого нового для мене не було в аптеках Києва. Хіба що відкриті стелажі у фарммаркетах та елітна косметика, яка практично не представлена у нашому регіоні.

Асортимент препаратів та БАДів, лікувальної косметики та медтехніки такий самий, як і по всій Україні. Покупці трохи відрізняються – менш зговірливі. І набагато більше користуються інтернет-замовленнями.

Коли ви стали куратором аптек Києва та регіональним куратором Сумщини та Чернігівщини?

Куратором київських аптек я стала в середині квітня, а регіональним куратором Чернігівської та Сумської областей — у серпні.

Які нагальні проблеми довелося вирішувати?

Проблеми з кадрами, переміщення товару, зараз найнагальніша — встановлення генераторів, щоб аптеки могли безперебійно працювати, коли відключають електрику.

Наскільки складно було налагоджувати стосунки з новими колегами? Хто допомагав вам та підтримував?

Усіх своїх київських колег я знала заочно. Бачились на zoom-конференціях. З деякими спілкувалися раніше телефоном. Багато в чому допомогла Тетяна Булат, регіональний куратор Київської області. І, звичайно, Олена Сергіївна Казека підтримувала і допомагала на новому місці в усьому. Я їй безмежно вдячна!

Чи відкривали ви вже нові аптеки у Києві, в Сумській та Чернігівській областях? Яке відкриття запам'яталося найбільше?

За пів року мого перебування у Києві я відкрила 7 аптек у місті та області та одну — у Чернігівській області. Саме ця аптека у Семенівці та запам'яталася найбільше. Досі згадую колоритну дорогу до села, дерев'яні старовинні будинки та церкви. А ще справжньою зірочкою стала моя помічниця Віолетта Іванова, яку я взяла з собою на відкриття та для навчання персоналу.

Які плани на майбутнє? Плануєте повертатися додому чи залишатися в Києві?

Планів на майбутнє більше не будую. Війна навчила. До 24 лютого вже були плани на майбутнє, яким не судилося збутися. Судячи з того, що я знаю, повертатися нема куди. Місто практично зруйноване. І ворог продовжує його руйнувати. Однак життя триває. Перемога буде за нами! А потім вже і про плани подумаємо.

Дата створення: 07.07.2022                Дата оновлення: 28.12.2022