Зоя Наливайко
Ми працюємо для людей, тому аптеку під час обстрілів не зачиняємо
В найстрашніші часи, коли тривога тривала до 12 годин поспіль, її аптека працювала. Працює вона і зараз. Зоя Іллівна фахівець «2 в 1». Багато років віддала медицині. З 2004 року змінила фах і тепер дякує долі, що з огляду на свій професійний досвід може зарадити будь-якій проблемі зі здоров’ям у відвідувачів аптеки. «Одного разу до нас забігла жінка з носовою кровотечею. Вона йшла на роботу і потрапила під обстріл. Її трусило, обличчя було синювато-білим – от-от втратить свідомість. Довго тампонували, давали заспокійливе і передали її «швидкій» вже в цілком задовільному стані. Добре, що я все це вмію робити «на автоматі», бо швидко зібратися з думками, коли на вулиці канонада, дуже непросто».
В якій аптеці розпочинали свою роботу?
Починала в аптеці «Мед-Сервіс» нічником. Відпрацювала там чотири роки. А в 2018 в Нікополі відкрилась перша аптека Аптечної мережі 9-1-1. Я була в тій команді.
Потім мене перевели в «Аптеку оптових ц..» Нікополь 2, яка знаходиться неподалік центрального ринку. Там і зустріла війну разом з дівчатами.
Поруч з нами зачинились одразу три аптеки через брак працівників, тому я дуже вдячна своєму колективу, що вони не покинули мене і аптеку в тяжкий час не тільки для нашої мережі, а й для країни.
Було страшно?
До початку липня в нас було відносно тихо. Ми лише чули віддалені вибухи та читали в новинах про те, що відбувається в Енергодарі. А потім почалося… Наша аптека знаходиться в прибережній зоні. За 4 км, через водосховище, в Енергодарі вже стояли російські війська.
Бомбардували щоночі. Жорстоко обстрілювали житлові масиви. Ті, хто залишився, проводили ночі в підвалах. Не спали кілька діб поспіль, а вранці, як могли приводили себе до ладу і йшли на роботу. Навколо нашої аптеки Нікополь 2 пошкоджені будинки, знищений парк, руїни на кожному кроці. Обстріли набирають обертів. Мої незламні дівчата стояли за першим столом з червоними від безсоння очима, але завжди з посмішкою.
Почалися відключення електрики. Часто і подовгу не було світла і зв’язку, в аптеці холодно – всього +6°С. Але ми працювали щодня! Нікому не відмовляли, записували в зошит, а потім роздруковували чеки. Коли встановили генератор, ми зітхнули з полегшенням.
Відвідувачі цінували те, що ви для них робите?
В перші місяці війни черги не вщухали. Товар підвозили, але вистачало не всім. Дівчатам доводилося вислуховувати багато претензій. Керівництво нашої аптечної мережі робило неможливе і в нас, хай і в обмеженій кількості, були і «Корвалол», і валеріана… В інших аптеках в місті взагалі було порожньо. От тоді наші клієнти почали дякувати. І навіть коли доводилося ввести обмеження і відпускати по пластинці в одні руки, не обурювалися.
Досить скоро почали зникати гормональні препарати. Тоді всіх аптечних працівників Нікополя зібрала місцева влада і після того, як ми розповіли, що і як з ліками в аптеках, вони посприяли вирішенню проблеми. Районний ендокринолог щодня отримувала звіт про наявність лікарських засобів для діабетиків і людей з вадами щитоподібної залози в кожній працюючій аптеці міста. Коли вона видавала хворому рецепт на такий препарат, зверху обов’язково писала, в яку аптеку він має звернутися. Так вдавалося уникати конфліктів і забезпечувати людей необхідними ліками.
Під час обстрілів теж працюєте?
Ми під ними живемо! Вони в нас постійно лунають. І люди в аптеці є постійно. То як зачинятися? Коли близько прилітає, відсижуємося всі разом в матеріальній кімнаті. Для безпеки обкладаємось пачками памперсів, щоб уламками не поранило, якщо влучить.
Після того, як поруч з нашими будинками розривалися ракети, нас вже важко налякати. Це пережили і мої дівчата, і я. В мій дім влучив снаряд, щоправда в інший під’їзд, тому квартира не постраждала. А коли дивишся на будинок з діркою, то виникає не страх, а лють.
Ворог нас загартував! Ми українки і тікати з рідного дому не будемо. Рашисти навіть не здогадуються, з ким зв’язалися.
Попри обстріли та небезпеку в Нікополі відкриваються нові аптеки нашої мережі. Розкажіть, як готували до відкриття вашу нинішню «Аптеку оптових ц..» Нікополь 13.
Нікополь 13 (значуще число – саме для військового часу!) готували до відкриття в гарячий період. На співбесіду приходили багато фармацевтів, але я обирала тих, хто готовий вкладати в роботу душу. Колектив зібрала чудовий – кожен на своєму місці. Нас всього п’ятеро разом з санітаркою. Завдання стоїть непросте: напрацювати клієнтів. Під постійними обстрілами це важко, але ми не шукаємо легкого життя і працюємо. Ми відкрилися 15 березня і вже є певні успіхи!
Який досвід здобули під час війни?
По-перше, не боятися. 24 лютого наша завідувачка не вийшла на роботу і навіть не повідомила нікому, на скільки виїжджає. Я взяла на себе відповідальність за колектив та відвідувачів. Тоді я навіть забула про те, що завжди побоювалася такої відповідальності. Але аптека працює, отже, я впоралася.
По-друге, цінувати близьких – це найбільше щастя в житті. 22 лютого у мене був ювілей. Тоді нічого не віщувало біди. З’їхалися діти та гості, а вже 24-го нашу країну накрила чорна хмара. Біда крокувала по коліно в крові, було не до свята. Мій зять того ж дня пішов воювати і тепер я щодня молю Бога, щоб він повернувся живий і здоровий. А ще для мене стали рідними мої колеги і навіть жителі міста. Зараз, під час нашої розмови, мій Нікополь обстрілюють. І я мрію лише про те, щоб не було жертв. Незламність дістається дорогою ціною, за неї платять життям наші захисники. Вони боронять Україну на фронті, а наш обов’язок – боронити країну в тилу. Обіцяю, що ми його виконаємо.
Дата створення: 01.07.2023 Дата оновлення: 09.07.2023