Марина Довбиш
Страшно було вночі, вдень рятувала робота
Єдине, що втримало від відчаю – професія. Для Марини завжди на першому місці були люди, яким потрібна допомога. Щоб не залишати місцевих жителів без ліків, фармацевти налаштували обслуговування людей… по журналу.
Це вибухи! Почалося…
«24 лютого 2022 року мене розбудив мій кіт Кузя, який занепокоєно бігав будинком та кричав. Я спросоння не зрозуміла, що так гупає. Може, гроза? Від шуму прокинувся чоловік і ми вийшли на вулицю. В усіх сусідів горіло світло, ніхто не спав. Подивилася на годинник, бо спочатку перелякалася, що проспала роботу, було пів на п’яту. Чоловік прислухався і каже: «Це вибухи! Почалося…».
За годину завідувачка зателефонувала куратору Владу Сіличу і повідомила про ситуацію в місті. Тоді вона ще не знала, що за кілька годин підірвуть міст, а в місто зайдуть ворожі війська і техніка. «Наша аптека знаходилася на їхньому шляху. Єдине, що нас захищало – скляні двері та вікна. Колони йшли, все здригалося, тремтіли стіни… Здавалося, це триватиме безкінечно». Було прийняте рішення не відчиняти аптеку, поки не мине небезпека для працівників.
«Обстрілами були пошкоджені лінії електромереж, на 14 днів зникли електрика та зв’язок. В місто зайшла російська військова поліція і почала наводити свої порядки. Нишпорили по дворах, щось вишукували. Ніхто не розумів, що буде далі. Городня принишкла в очікуванні».
Єдина дорога, якою раніше завозили продукти, проходила через міст. Коли його підірвали, місто потрапило в облогу. Ні виїхати з окупованої Городні, ні заїхати було неможливо. Очікувати допомоги було марно, адже навкруги йшли бої.
«Для того, щоб забезпечити місцевих жителів необхідними медикаментами, ми створили журнал, куди заносили всю інформацію про продані ліки. Вказували, які препарати, за якою ціною і в якій кількості були відпущені (записували штрих коди, щоб уникнути пересорту при закритті чеків). Працювали кожен там, де мешкає, обслуговували спочатку сусідів, потім почали приходити люди з усієї Городні. Це були найважчі два тижні в нашому професійному житті».
Згодом аптека відновила роботу. «Коли були обстріли, ми зачиняли аптеку і бігли в найближче бомбосховище. Намагались працювати кожного дня хоча б кілька годин. Наша «Аптека оптових ц..» мала найбільший асортимент ліків, тому попри те, що поставок не було майже до травня, наших запасів вистачало. В кінці вже доводилося замінювати відсутні лікарські засоби БАДами та фітопрепаратами, але то було краще, ніж нічого».
Колектив аптеки працював у повному складі. Професійно і без паніки. Паніка охоплювала вночі, коли містом їздили вантажівки з позначкою «Z» на бортах. «Нам, певно, пощастило, але окупанти нас не займали. Навіть в аптеку жодного разу не зайшли, бо не уявляю, що ми тоді зробили би. Ми розуміли усі ризики, але не вийти в аптеку не могли. Хто б допомагав і підтримував людей, якщо б ми піддалися страху?
Мої любі, файні та круті дівчатка! Велике дякую Олені Проценко, Катерині Сементовській, Катерині Завалій та Вікторії Марценюк за підтримку та взаємодопомогу. Разом ми подолали всі труднощі і страхи».
Коли починався обстріл чи лунала сирена, дівчата зачиняли аптеку. В першу чергу, щоб відвідувачі не постраждали від уламків скла, якщо вибуховою хвилею пошкодить вікна чи вітрини. «Безпека клієнтів є нашим пріоритетом, – каже Марина. – На початку квітня Городню звільнили і ми відновили роботу в повному обсязі».
Фармацевт потрібен людям навіть більше за лікаря
Марино, а якщо б можливість виїхати була, ви б нею скористалися?
Ні, я стала фармацевтом не лише тому що це престижно. Ми необхідні людям. Хворі йдуть за допомогою саме в аптеку навіть в мирний час. Лікарні досить часто в окупованій зоні не працюють. А аптека має працювати завжди.
Я не одразу це зрозуміла. Коли навчалась в школі, мені подобалась медицина. Моя бабуся все життя працювала медичною сестрою, спочатку в терапевтичному відділенні, а потім в стоматологічному кабінеті. Її приклад і привів мене свого часу в медичний коледж. Я мріяла працювати фельдшером на станції швидкої допомоги. Але вже під час навчання зрозуміла, що мені цього буде замало і вирішила знайти роботу по душі.
І ви почали її шукати…
… в аптечних мережах Чернігова. На той час я вже зробила свій вибір, але, скоріше, підсвідомо. А коли почала придивлятися до роботи фармацевтів, зрозуміла, що це моє. Фармацевт більше, ніж просто медик. Щоб людина одужала, їй потрібні не тільки ліки, а й підтримка. Ми психологи, які повинні вислухати, заспокоїти, порекомендувати.
Яку мережу можете назвати своїм коучем?
Нашу рідну Аптечну мережу 9-1-1. Вона надихнула мене отримати фармацевтичну освіту. Так я стала студенткою Національного фармацевтичного університету. А в 2018 році вже прийшла на роботу в нашу мережу.
Свій перший робочий день в «Аптеці Низькі Ціни №1» біля центрального ринку пам’ятаю досі. Де що знаходиться? Від чого та для чого? Що краще – краплі чи таблетки? Як спілкуватися з покупцем? Спочатку голова йшла обертом. Найбільше вразило те, що люди довіряють фармацевту більше, ніж лікарю.
А як ви стали завідувачкою «Аптеки оптових ц..» в Городні?
В 2020 році разом з чоловіком повернулися до свого рідного містечка Городня. Аптечна мережа 9-1-1 ще не була в нас представлена, тому влаштувалася в аптеку «Ліки України». Через деякий час мені зателефонував Юрій Юрійович Чаленко, який тоді був куратором, і запропонував стати завідувачкою першої аптеки нашої мережі в Городні. Зрозуміло, що я з радістю погодилась.
10 березня 2020 року ми відкрили «Аптеку оптових ц..». Спочатку дуже хвилювалася, як мене прийме колектив, чи зможу завоювати довіру колег, адже я була наймолодшою. Ми спрацювалися дуже швидко. А під час війни наша команда перетворилася на родину. Інакше ми б не витримали тієї напруги. В нас навіть мрія одна на всіх – Перемога нашої вільної і незалежної України! Тому працюємо.
Дата створення: 01.07.2023 Дата оновлення: 09.07.2023