Алла Леонтьєва

Престиж професії залежить від нас

Люди приносять свої біди і хвороби в аптеку. «Майже щотижня доводиться хворим викликати «швидку». Ми з дівчатами вже звикли приводити до тями тих, хто непритомніє в черзі. Але один випадок запам’ятала на все життя, – пригадує Алла Вікторівна. – До прилавка підійшла дуже бліда і худенька жінка середнього віку. Замовила дитячий сироп від кашлю і… почала  сповзати на підлогу. Ми кинулися до неї, щоб допомогти. Але вона то приходила до тями, то знову непритомніла. Приїхали лікарі і встановили діагноз «дистрофія і виснаження». Виявилося, що жінці 52 роки. В неї загинули на фронті чоловік і зять. Вони вчотирьох – з донькою, однорічною онукою і старенькою мамою тепер ВПО. Мешкають в орендованій квартирі, коштів вистачає тільки заплатити за неї. Навіть на їжу майже не залишається. А тут ще й онука захворіла…»

Кадри з чужого кіно

«Навантаження зростає, але це війна. Кому зараз легко? Іноді в пам’яті спливають фрагменти мирного життя і не віриться, що це було з тобою. Я пригадую, як 20 років тому прийшла працювати в «Аптеку Центральну №1».

До цього в мене був власний бізнес з оптової торгівлі лікарськими засобами. Тому досвіду не мала і в перший же день припустилася помилки: пробила 1 пластинку «Фуросеміду», а відпустила упаковку. Уявіть собі: одна з найбільших аптек Харкова, натовп покупців і величезний асортимент, а я до того ще й з комп’ютерною програмою та касою не надто потоваришувала… Все це виливалося в почуття страху та невпевненості, як у кожного новачка. Але я тоді цього не знала, тому нервувала, вважаючи себе невдахою. Мене в той момент дуже підтримала завідувачка аптеки та колеги. За кілька днів все нормалізувалося, і я навіть почала відчувати гордість за те, що швидко влилася в процес. Але для себе винесла урок – молодих фахівців потрібно навчати та готувати, інакше можна в перший же день їх втратити. Вони підуть з професії, адже вважатимуть, що тут лише випробування та стрес», – Алла Вікторівна посміхається.

Аптека подарувала їй досвід, впевненість і справжнє захоплення своїм фахом. Ними вона як куратор щиро ділилася з юними колегами. Тоді це було сенсом життя.

«Якщо не любити свою професію, нічому молодих спеціалістів не навчиш. Набагато якісніше та швидше засвоюється інформація, коли ти спочатку сам її опанував і розібрався, а потім вже на основі власного досвіду робиш акценти на важливих моментах у роботі. Я досі пам’ятаю кожного свого учня!» 

Алла Вікторівна Леонтьєва – єдиний в нашій компанії Аптекар року. Чи змінилося її професійне життя після отримання цього звання? «Професійне життя – ні, а от ставлення до фаху трохи змінилося.  І до себе як представниці цього фаху. Я відчула, що потрібна людям в скрутний момент. Війна зайвий раз це довела».

Перевірка на міцність – екзамен складений успішно!

24 лютого Алла Вікторівна Леонтьєва переїхала з рідної Салтівки в офіс до сина в Київському районі Харкова. Її «Аптека 9-1-1» зачинилася. Ризик був надто великим – обстріли майже не вщухали.

«Перші 2 місяці з початку повномасштабного вторгнення я працювала віддалено як куратор – налаштовувала роботу харківських аптек. Вони мали працювати, бо в місті залишилися люди. А потім вирішила повернутися в аптеку. Там кожні робочі руки були на вагу золота.

На той момент в аптеці працювали 2 співробітники. Ми прийшли вдвох з колегою. Я не хотіла відбирати зарплату в завідувачки, тому пішла на посаду її заступника. Кадровий голод був досить помітний. Згодом приходили фармацевти, але надовго не затримувалися. З квітня колектив аптеки змінився 5 разів! Зараз дуже важко працювати: відвідувачів значно більше, ніж до війни. Доводиться самим і товар приймати, і людей обслуговувати».

Алла Вікторівна навіть не розглядала можливість виїхати з рідного міста. «Наш фах – дуже непростий. Він, окрім професійних знань, потребує самовіддачі і навіть жертовності. У фармацію мають приходити лише ті, хто дійсно готовий ставити інтереси пацієнта понад усе. Тоді буде і визнання, і вдячність».

Про статус фармацевта і якість фармопіки

Попри всі жертви, на які йдуть працівники аптек заради пацієнтів, доводиться чути, що статус професії вже не той, що фармацевт – це більше продавець ліків, а не працівник охорони здоров’я. Чому так відбувається?

«Одна з причин – доступність медичної інформації людям без медичної освіти. Ставити діагноз за допомогою соцмереж та вікіпедії стало симптомом нашого часу. Скільки таких самовпевнених приходить в аптеку і диктує фармацевту, чого і скільки йому видати. Іноді це такий «букет», що волосся стає дибки. Але Боже спаси запитати, що саме він планує лікувати і тим більше намагатися коригувати дози або робити фармопіку! Вони самі все знають, google їм в поміч. Однак іноді за кілька днів такі горе-пацієнти повертаються до аптеки: один весь обсипаний прищами, інший – з болями у шлунку… В очах замість зухвалості вже сльози розпачу: допоможіть і врятуйте, дорогий фармацевт. І ти рятуєш, адже, на відміну від нього, добре знаєш, по-перше, причину, а, по-друге, тебе понад 6 років цьому вчили в фармацевтичному вузі.

А інша причина, на жаль, в горе-фармацевтах, які не надто переймаються підвищенням своєї кваліфікації. Вони дійсно мало чим відрізняються від продавців ліків. Саме через таких фах втрачає свою престижність. Давайте відповідальніше ставитися до своєї роботи, адже в Україні більшість людей йдуть за допомогою в аптеки. Так було до війни, так є зараз, і, схоже, цей тренд ще довго не втратить своєї актуальності», – говорить на прощання Алла Вікторівна.

Дата створення: 07.04.2023                Дата оновлення: 19.04.2023