БУПІВАКАЇН ГРІНДЕКС

Склад

діюча речовина: bupivacaine;

1 мл розчину містить бупівакаїну гідрохлориду 5 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид; 0,1 М розчин кислоти хлористоводневої/0,1 М розчин натрію гідроксиду до рН 4,0–6,5; вода для ін’єкцій до 1 мл.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Фармакотерапевтична група

Засоби для місцевої анестезії. Аміди.

Код АТХ N01В В01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Бупівакаїн є місцевим анестетиком амідного типу тривалої дії. Анестезуючий ефект настає швидко (протягом 5–10 хв). Оборотно блокує проведення імпульсів по нервовому волокну за рахунок впливу на натрієві канали, чинить гіпотензивну дію, уповільнює частоту серцевих скорочень. Побічні ефекти також можуть спостерігатися на збуджувальних мембранах мозку та міокарда. Настання і тривалість місцевої анестезії залежать від місця введення лікарського засобу.

Найбільш значимою властивістю бупівакаїну є довга тривалість його ефекту. Різниця між тривалістю ефекту бупівакаїну в комбінації з адреналіном та без нього є відносно невеликою.

Бупівакаїн особливо придатний для проведення тривалої епідуральної блокади. При застосуванні високих доз досягається хірургічна анестезія, тоді як низькі дози призводять до сенсорної блокади (аналгезії), що супроводжується менш вираженою моторною блокадою. Тому бупівакаїн також може бути придатним для тривалого знеболення (наприклад, під час пологів або в післяопераційний період).

Фармакокінетика

Концентрація бупівакаїну в плазмі залежить від дози, способу введення і кількості кровоносних судин у місці ін’єкції.

Міжреберні блокади призводять до найвищих концентрацій у плазмі (4 мг/л після введення дози 400 мг) через швидку абсорбцію, тоді як підшкірні ін’єкції в ділянку живота призводять до найнижчих концентрацій у плазмі. У дітей швидка абсорбція та високі концентрації у плазмі спостерігаються при каудальній блокаді (приблизно 1,0–1,5 мл/л після введення дози 3 мг/кг).

Після епідурального введення час досягнення максимальної концентрації в крові (t_max) становить 20–21 хв. Період напіввиведення бупівакаїну після загального і двофазного всмоктування з епідурального простору становить відповідно 7 хв і 6 год. Повільна фаза всмоктування є чинником, який обмежує швидкість виведення бупівакаїну.

Загальний кліренс із плазми після ін’єкції становить 580 мл/хв, об’єм розподілу – 73 л, період напіввиведення – 2,7 год, коефіцієнт печінкової екстракції – 0,4. Кліренс бупівакаїну відбувається за рахунок метаболізму в печінці і залежить від печінкового кровообігу й активності печінкових ферментів.

Період напіввиведення у новонароджених до 8 год довший, ніж у дорослих. У дітей віком від 3 місяців період напіввиведення є таким же, як у дорослих.

Зв’язування з білками плазми становить 96 %, зв’язування відбувається переважно з α₁-глікопротеїном. Після значного хірургічного втручання рівень цього білка може підвищитися та дати більшу загальну плазмову концентрацію бупівакаїну. Проте концентрація незв’язаного бупівакаїну залишається незміненою. Це пояснює добру переносимість плазмових концентрацій, які перевищують токсичні рівні.

Бупівакаїн метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання до 4-гідроксибупівакаїну і шляхом N-деалкілування до 2,6-піпеколоксилідину (РРХ), медіатором обох процесів є цитохром Р450 3А4. Таким чином, кліренс залежить від печінкової перфузії та активності метаболізуючого ферменту.

Виводиться головним чином нирками, тільки 5–6 % бупівакаїну виводиться в незміненому вигляді з сечею.

Бупівакаїн проникає крізь плацентарний бар’єр. Зв’язування з білками плазми в організмі плода нижче, ніж в організмі матері, концентрація незв’язаної фракції в організмі плода і матері однакова. Виділяється у грудне молоко.

Показання

• Інфільтраційна анестезія, якщо необхідно досягти звичайної тривалості ефекту, наприклад, для усунення післяопераційного болю;
• тривала провідникова анестезія або епідуральна анестезія, якщо протипоказане додавання адреналіну або небажане застосування сильнодіючих міорелаксантів; анестезія в акушерстві.

Протипоказання

• Підвищена чутливість до будь-яких складових препарату або до місцевих анестетиків групи амідів;
• внутрішньовенна регіонарна анестезія (блокада Бієра), тому що випадкове проникнення бупівакаїну в кровоносне русло може спричинити розвиток гострих системних токсичних реакцій;
• епідуральна анестезія у пацієнтів з вираженою артеріальною гіпотензією, наприклад, у випадку кардіогенного або гіповолемічного шоку;
• парацервікальна блокада у період пологів;
• підвищений внутрішньочеревний тиск.

Епідуральна анестезія незалежно від застосовуваного місцевого анестетика має свої протипоказання, які включають: захворювання нервової системи в активній стадії (менінгіт, поліомієліт, внутрішньочерепний крововилив, підгостра комбінована дегенерація спинного мозку внаслідок перніціозної анемії та пухлин головного та спинного мозку); туберкульоз хребта; гнійна інфекція шкіри в місці або поруч із ділянкою проведення люмбальної пункції; порушення згортання крові або проходження курсу лікування антикоагулянтами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Оскільки системні токсичні ефекти є адитивними, бупівакаїн слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують інші місцеві анестетики або препарати, які за структурою подібні до місцевих анестетиків амідного типу, наприклад певні антиаритмічні препарати, такі як лідокаїн та мексилетин. Специфічні дослідження взаємодій між бупівакаїном та антиаритмічними лікарськими засобами класу ІІІ (наприклад аміодароном) не проводилися, проте у даному випадку рекомендується дотримуватися обережності (див. розділ «Особливості застосування»).

Застосування з інгібіторами МАО (прокарбазин, селегілін) підвищує ризик надмірного зниження артеріального тиску. Місцеві анестетики підсилюють ефект лікарських засобів з пригнічувальною дією до ЦНС, а також підвищують ризик розвитку кровотеч у разі одночасного призначення антикоагулянтів. При обробці місця ін’єкції бупівакаїну дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді болючості та набряку. Поєднання із загальною інгаляційною анестезією галотаном збільшує ризик розвитку кардіотоксичності бупівакаїну. Бупівакаїн підсилює і подовжує ефект міорелаксуючих лікарських засобів, проявляє антагонізм із антиміастенічними лікарськими засобами щодо дії на скелетну мускулатуру, особливо при застосуванні у високих дозах, що потребує додаткової корекції лікування міастенії. Інгібітори холінестерази знижують метаболізм місцевоанестезуючих лікарських засобів.

Особливості застосування

Існують повідомлення про випадки зупинки серця під час застосування бупівакаїну для епідуральної анестезії або блокади периферичних нервів. У деяких випадках реанімація була ускладненою і виникала потреба у проведенні тривалих реанімаційних заходів до досягнення позитивної відповіді з боку пацієнта. Однак у деяких випадках реанімація виявилася неможливою, незважаючи на очевидно адекватну підготовку та належну терапію.

Як і всі місцеві анестетики, бупівакаїн у випадках, коли застосування препарату з метою проведення місцевої анестезії призводить до утворення високих концентрацій препарату в крові, може спричинити розвиток гострих токсичних ефектів з боку центральної нервової та серцево-судинної систем. Це, зокрема, стосується випадків, що розвиваються після випадкового внутрішньосудинного введення препарату або введення препарату в сильно васкуляризовані ділянки. Випадки шлуночкової аритмії, фібриляції шлуночків, раптової серцево-судинної недостатності та смерті були зареєстровані в зв’язку з високими системними концентраціями бупівакаїну.

Відповідне реанімаційне обладнання повинно бути доступним щоразу, коли проводиться місцева або загальна анестезія. Відповідальний лікар повинен вжити необхідних застережних заходів, щоб уникнути внутрішньосудинного введення препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перш ніж розпочати проведення будь-якої блокадної анестезії, необхідно забезпечити доступ для внутрішньовенного введення лікарських засобів з метою проведення реанімаційних заходів. Лікарі повинні отримати відповідний та достатній рівень підготовки для проведення процедури та повинні бути ознайомлені з діагностикою та лікуванням побічних ефектів, системної токсичності або інших ускладнень (див. розділи «Передозування» і «Побічні реакції»).

Блокади великих периферичних нервів можуть вимагати застосування великих об’ємів місцевого анестетика на сильно васкуляризованих ділянках, часто поблизу великих судин, де існує підвищений ризик внутрішньосудинного введення та/або системної абсорбції. Це може призвести до утворення високих концентрацій препарату в плазмі крові.

Передозування або випадкове внутрішньовенне введення препарату може призвести до розвитку токсичних реакцій.

Через повільне накопичення бупівакаїну гідрохлориду введення повторних доз може призвести до значного збільшення рівнів препарату в крові з кожною повторною дозою. Толерантність змінюється залежно від стану пацієнта.

Хоча регіонарна анестезія часто є оптимальним методом проведення анестезії, деякі пацієнти для того, щоб знизити ризик розвитку небезпечних побічних ефектів, потребують особливої уваги:

• пацієнти літнього віку і пацієнти з ослабленим загальним станом здоров'я потребують зменшення дози препарату відповідно до їх фізичного стану;
• пацієнти з частковою або повною блокадою серця (місцеві анестетики можуть пригнічувати провідність міокарда);
• пацієнти з прогресуючим захворюванням печінки або тяжкою нирковою дисфункцією;
• пацієнтки на пізніх стадіях вагітності;
• пацієнти, які приймають антиаритмічні засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон), повинні перебувати під ретельним наглядом медичного персоналу; необхідно проводити ЕКГ-контроль, оскільки кардіологічні ефекти препаратів можуть бути адитивними.

Пацієнти з алергічною реакцією на місцеві анестетики ефірного типу (прокаїн, тетракаїн, бензокаїн і т. д.) не продемонстрували перехресної чутливості до препаратів амідного типу, таких як бупівакаїн.

Деякі процедури, пов'язані з місцевою анестезією, можуть призводити до розвитку серйозних небажаних реакцій незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

• Місцеві анестетики для епідуральної анестезії потрібно застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеною серцево-судинною функцією, оскільки такі пацієнти мають менше можливостей компенсувати функціональні зміни, пов'язані з подовженням AV-провідності, що було викликано дією цих лікарських засобів.
• Фізіологічні ефекти, що розвиваються у результаті проведення центральної невральної блокади, більш виражені при артеріальної гіпотензії. Під час проведення епідуральної анестезії у пацієнтів з гіповолемією будь-якого походження може розвинутися раптова і тяжка артеріальна гіпотензія. Тому пацієнтам з нелікованою гіповолемією або значним порушенням венозного відтоку слід уникати проведення епідуральної анестезії або застосовувати з обережністю.
• У дуже рідких випадках ретробульбарні ін’єкції можуть досягати черепного субарахноїдального простору та спричиняти появу тимчасової сліпоти, серцево-судинної недостатності, апное та судом і т. д.
• Ретро- та навколобульбарні ін’єкції місцевих анестетиків можуть становити певний ризик розвитку стійкої дисфункції очних м’язів. Основними причинами є травматичне ураження нервів та/або місцевий токсичний вплив введеного місцевого анестетика на м’язи та нерви. Тяжкість таких тканинних реакцій залежить від ступеня травми, концентрації місцевого анестетика і тривалості впливу місцевого анестетика на тканини. З цієї причини, як і у разі будь-яких ін’єкцій місцевих анестетиків, слід застосовувати найменшу ефективну дозу в найнижчій ефективній концентрації.
• Судинозвужуючі лікарські засоби можуть посилювати реакції тканин і повинні застососуватися тільки тоді, коли це показано.
• Ненавмисне внутрішньоартеріальне введення низьких доз місцевих анестетиків в ділянку голови та шиї, включаючи ретробульбарні, стоматологічні блокади та блокаду зірчастого вузла, можуть призвести до розвитку системної токсичності.
• Парацервікальна блокада може чинити більший негативний вплив на плід, ніж інші види блокадної анестезії, яка застосовується в акушерстві. Через системну токсичність бупівакаїну особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні бупівакаїну для парацервікальної блокади.
• Після виходу препарату на ринок з’явилися повідомлення про випадки хондролізу в пацієнтів, які у післяопераційний період отримували тривалі внутрішньосуглобові інфузії місцевих анестетиків. У більшості випадків повідомлялося про розвиток хондролізу із залученням плечового суглоба.

Через наявність певної кількості сприяючих причин и суперечливих наукових даних про механізм дії причинно-наслідковий зв’язок встановлений не був. Тривала внутрішньосуглобова інфузія не є затвердженим способом застосування препарату Бупівакаїн Гріндекс.

Проведення епідуральної анестезії будь-яким місцевим анестетиком може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії та брадикардії, появу яких слід передбачати та проводити відповідні запобіжні заходи, що можуть включати попереднє введення в систему кровообігу кристалоїдного або колоїдного розчину. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід внутрішньовенно ввести судинозвужуючий препарат, такий як ефедрин у дозі 10–15 мг. Тяжка артеріальна гіпотензія може виникнути в результаті гіповолемії, що є внаслідком кровотечі або зневоднення, або аорто-порожнистої оклюзії у пацієнтів з масивним асцитом, великими пухлинами черевної порожнини або на пізніх термінах вагітності. Значної артеріальної гіпотензії слід уникати пацієнтам із серцевою декомпенсацією.

Під час проведення епідуральної анестезії у пацієнтів з гіповолемією, що виникла з будь-якої причини, може розвинутися раптова і тяжка артеріальна гіпотензія.

Епідуральна анестезія може викликати параліч міжреберних м’язів, а пацієнти з плевральним випотом можуть страждати від дихальної недостатності. Сепсис може збільшити ризик утворення інтраспінального абсцесу в післяопераційний період.

При введенні бупівакаїну шляхом внутрішньосуглобової ін'єкції рекомендується бути обережними у разі підозри на нещодавню обширну внутрішньосуглобову травму або за наявності обширних відкритих поверхонь в суглобі, утворених під час хірургічних процедур, що може прискорити абсорбцію та призвести до появи підвищеної концентрації в плазмі крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Доказів несприятливого впливу на перебіг вагітності немає, бупівакаїн не слід застосовувати на ранніх термінах вагітності, крім випадків, коли вважається, що користь перевищує ризики.

У разі проведення парацервікальної блокади існує підвищений ризик виникнення у плода побічних реакцій (таких як брадикардія) внаслідок застосування місцевих анестетиків. Такі ефекти можуть бути обумовлені високими концентраціями анестетика, що діють на плід (див. розділ «Особливості застосування»).

Бупівакаїн проникає у грудне молоко, але в такій невеликій кількості, що ризик впливу на дитину при застосуванні препарату у терапевтичних дозах відсутній.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Бупівакаїн має мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Крім прямого впливу анестетиків, місцеві анестетики можуть чинити дуже незначний вплив на психічні функції та координацію рухів навіть при відсутності явного токсичного впливу на ЦНС, а також можуть призводити до тимчасового погіршення рухової активності та уважності.

Спосіб застосування та дози

Досвід лікарів та дані про фізичний стан пацієнта є важливими факторами при розрахунку необхідної дози препарату. Слід застосовувати найнижчі, необхідні для проведення адекватної анестезії, дози препарату. На початку та під час проведення анестезії були випадки індивідуальної мінливості.

Важливо дотримуватися особливої обережності, включаючи ретельну аспірацію, для запобігання випадковим внутрішньосудинним ін’єкціям. При епідуральній анестезії слід ввести тестову дозу 3–5 мл препарату Бупівакаїн Гріндекс з адреналіном, оскільки внутрішьосудинна ін’єкція адреналіну швидко призводить до прискорення серцебиття. Протягом 5 хв після введення тестової дози слід підтримувати вербальний контакт з пацієнтом та проводити періодичні перевірки частоти серцебиття. Крім того, аспіраційну пробу рекомендується провести до та повторити при введенні загальної дози препарату, слід вводити повільно або окремими дозами, зі швидкістю 25–50 мг/хв, одночасно уважно спостерігаючи за життєво важливими функціями пацієнта та підтримуючи з ним вербальний контакт. Випадкову внутрішньосудинну ін’єкцію можна визначити за тимчасовим підвищенням частоти серцевих скорочень, а випадкову інтракальну ін’єкцію – за ознаками спінального блоку. При виникненні симптомів інтоксикації введення препарату слід негайно припинити.

Дозування слід коригувати залежно від ступеня блокади та загального стану пацієнта.

У таблиці 1 представлено рекомендації щодо дозування препарату для дорослих середнього віку при застосуванні найбільш часто використовуваних методів проведення блокади. Цифри відображають очікуваний діапазон середніх допустимих доз препарату. Стандартні навчальні посібники повинні бути взяті до уваги в разі наявності факторів, що впливають на окремо взяті методики проведення блокади, і для забезпечення індивідуальних вимог пацієнтів.

Зверніть увагу! В разі проведення тривалих блокад як шляхом безперервної інфузії, так і шляхом повторного болюсного введення до уваги слід взяти ризики досягнення токсичної концентрації препарату в плазмі крові або ризики місцевого пошкодження нервів.

Таблиця 1. Рекомендації щодо дозування препарату для дорослих

Шлях введення	Концентрація, мг/мл	Об’єм, мл	Доза, мг	Початок дії, хв.	Тривалість ефекту, години
АНЕСТЕЗІЯ ПРИ ХІРУРГІЧНИХ ВТРУЧАННЯХ
Люмбальне епідуральне введення препарату1)
Хірургічне втручання	5,0	15–30	75–150	15–30	2–3
Люмбальне епідуральне введення препарату1)
Кесарів розтин	5,0	15–30	75–150	15–30	2–3
Торакальне епідуральне введення препарату1)
Хірургічне втручання	5,0	5–10	25–50	10–15	2–3
Каудальна епідуральна блокада1)
-	5,0	20–30	100–150	15–30	2–3
Блокада великих нервів2)
(наприклад плечового сплетіння, стегнового, сідничного нервів)	5,0	10–35	50–175	15–30	4–8
Місцева анестезія
(наприклад блокади та інфільтрація невеликих нервів)	5,0	≤ 30	≤ 150	1–10	3–8

¹⁾ Доза включає в себе досліджувану дозу.

²⁾ Дозу для блокади великих нервів слід коригувати залежно від місця введення препарату та стану пацієнта. При міждрабинчастій блокаді та блокадах надключичного плечового нервового сплетіння можливе підвищення частоти серйозних небажаних реакцій незалежно від типу застосованого місцевого анестетика; див. також розділ «Особливості застосування».

Загалом, для анестезії при хірургічному втручанні (наприклад, для епідурального введення) вимагається застосування більш високих доз препарату і в більших концентраціях. Якщо потрібне проведення менш інтенсивної блокади (наприклад, для полегшення пологового болю), показано застосування препарату в більш низькій концентрації. Об'єм застосовуваного препарату впливатиме на ступінь поширення анестезії.

У разі застосування комбінації з опіоїдними засобами дозу бупівакаїну слід знизити.

Протягом періоду інфузії слід вести регулярні спостереження за артеріальним тиском, частотою серцебиття та можливими симптомами інтоксикації у пацієнта. За наявності ознак токсичного ефекту інфузію слід негайно припинити.

Максимальні рекомендовані дози.

При застосуванні бупівакаїну із використанням будь-яких інших технік одному і тому ж пацієнту доза не повинна перевищувати 150 мг протягом 4 годин.

Бупівакаїн Гріндекс по 5 мг/мл: 30 мл (150 мг бупівакаїну гідрохлориду).

Досвід показує, що доза 400 м, яку вводять протягом 24 годин, дорослою людиною середнього віку переноситься добре.

Загальну дозу слід коригувати залежно від віку пацієнта, статури та інших значущих обставин.

Діти.

Дітям Бупівакаїн Гріндекс при таких показаннях не застосовуюся.

Передозування

Симптоми

Системні токсичні реакції головним чином виявляються у ЦНС та в серцево-судинній системі. Найбільш часто симптоми передозування можуть бути спричинені високою концентрацією місцевого анестетика в крові при випадковому внутрішньосудинному введенні, передозуванням або особливо швидкою абсорбцією при сильній циркуляції крові. Симптоми з боку ЦНС схожі для всіх місцевих анестетиків групи амідів, а симптоми з боку серцево-судинної системи більшою мірою залежать від властивостей лікарського засобу, який був введений.

Випадкові внутрішньосудинні ін’єкції місцевих анестетиків можуть спричинити негайні (від кількох секунд до кількох хвилин) системні токсичні реакції. У разі передозування системна токсичність проявляється пізніше (через 15–60 хв після ін’єкції) через повільніше збільшення концентрації місцевого анестетика в крові.

Центральна нервова система.

Токсичний вплив препарату на ЦНС виявляється поступовим розвитком симптомів зі збільшенням тяжкості симптомів та реакцій. Перші симптоми – це легке запаморочення, оніміння навколо рота й оніміння язика, гіперакузія, загострення слуху, шум у вухах і погіршення зору. Більш серйозні порушення проявляються у вигляді артикуляції, судомних рухів або тремору, які з’являються перед генералізованими судомами. Ці ознаки не слід змішувати з невротичною поведінкою. Надалі можливі втрата свідомості та великий епілептичний напад, які можуть тривати від декількох секунд до декількох хвилин. Після судом швидко настає гіпоксія та гіперкапнія через посилену роботу м’язів та недостатній газообмін в легенях. У тяжких випадках можливе апное. Ацидоз, гіперкаліємія та гіпоксія посилюють та подовжують токсичні ефекти місцевих анестетиків.

Зменшення ступеня токсичної реакції залежить від швидкості виділення лікарського засобу з ЦНС, а також від його метаболізму. Це відбувається швидко, за винятком випадків, коли були введені дуже великі кількості лікарського засобу.

Серцево-судинна система.

Токсичні реакції з боку серцево-судинної системи можна спостерігати тільки у тяжких випадках передозування лікарського засобу. Цим ефектам зазвичай передують ознаки токсичності з боку ЦНС, які, однак, можуть маскуватися загальною анестезією або глибокою седацією, що досягається такими препаратами, як бензодіазепіни або барбітурати. Як наслідок високих системних концентрацій місцевих анестетиків можуть розвинутися зниження артеріально тиску, брадикардія, аритмія та навіть зупинка серця. Серцево-судинні токсичні ефекти часто пов’язані з пригніченням системи провідності серця та міокарда, що призводять до зменшення серцевого викиду, гіпотензії, AV-блокаді, брадикардії та іноді до вентрикулярних аритмій, включаючи вентрикулярну тахікардію, вентрикулярну фібриляцію та зупинку серця. Цим станам часто передують ознаки тяжкої токсичності з боку ЦНС, наприклад у вигляді судом, проте в рідких випадках зупинка серця наставала без попередніх ефектів з боку ЦНС. Після дуже швидкої внутрішньовенної ін’єкції в коронарних судинах може досягатися така висока концентрація бупівакаїну в крові, що вплив на систему кровообігу настає самостійно або до виникнення ефектів з боку ЦНС. Враховуючи цей механізм, пригнічення міокарда може розвинутися навіть як перший симптом інтоксикації.

Лікування

При виникненні ознак гострої системної токсичності застосування місцевих анестетиків слід негайно припинити.

Лікування пацієнта із ознаками системної токсичності повинно бути направлено на швидке припинення судом. Необхідне підтримання належної вентиляції легень, оксигенації та кровообігу. Завжди слід давати кисень та у разі потреби проводити штучну вентиляцію легенів (ШВЛ). Після того, як судоми стають контрольованими та забезпечується адекватна вентиляція легень, як правило, необхідності у призначенні іншого лікування немає.

Якщо судоми не припиняються спонтанно через 15–20 секунд, пацієнту слід ввести внутрішньовенно 1–3 мг/кг тіопентону натрію, щоб покращити вентиляцію легенів, або ввести внутрішньовенно 0,1 мг/кг діазепаму (цей засіб діє значно повільніше). Тривалі судоми загрожують диханню пацієнта та оксигенації. Ін’єкція міорелаксантів (наприклад суксаметонію 1 мг/кг) створює більш сприятливі умови для забезпечення вентиляції легенів та оксигенації, проте потребує досвіду проведення трахеальної інтубації та ШВЛ.

Якщо спостерігають небезпечне пригнічення серцево-судинної системи (артеріальна гіпотензія, брадикардія), внутрішньовенно вводять 5–10 мг ефедрину і у разі потреби повторюють введення через 2–3 хв. У разі зупинки кровообігу негайно починають кардіопульмонарну реанімацію.

Важливо підтримувати належну оксигенацію дихання, вентиляцію легень та кровообіг одночасно з корекцією ацидозу.

При передозуванні бупівакаїну гемодіаліз неефективний.

Зупинка серця, викликана застосуванням бупівакаїну, може бути стійкою до електричної дефібриляції, тому протягом тривалого періоду часу необхідно активно продовжувати проведення реанімаційних заходів.

Прояви обширної або повної спинномозкової блокади, що призводять до розвитку дихального паралічу та артеріальної гіпотензії під час епідуральної анестезії, слід лікувати шляхом забезпечення і підтримання вільної прохідності дихальних шляхів, а для полегшення або контролю вентиляції легенів слід дати кисень.

Побічні реакції

Випадкове введення препарату в субарахноїдальний простір може призвести до розвитку дуже високого ступеня спінальної анестезії, можливо, з апное і тяжкою артеріальною гіпотензією.

Небажані ефекти, спричинені бупівакаїном, схожі з такими при застосуванні інших місцевих анестетиків тривалої дії та можуть значно відрізнятися від фізіологічних ефектів блокади нервів (наприклад, зниження артеріального тиску, брадикардія), явищ, спричинених безпосередньо голковою пункцією (наприклад, ушкодження нервів), явищ, непрямою причиною яких стала голкова пункція (наприклад, епідуральний абсцес).

Неврологічні ушкодження є рідкісними, але добре відомими наслідками регіональної і особливо епідуральної та спінальної анестезії. Вони можуть бути пов'язані з декількома причинами, наприклад з прямою травмою спинного мозку або спинномозкових нервів, синдромом ураження передньої спинномозкової артерії, ін'єкцією подразнюючої речовини або ін'єкцією нестерильного розчину. Це може призвести до парестезії або анестезії в локалізованих ділянках, моторної слабкості, втрати контролю над сфінктером і параплегії. Іноді ці явища є довготривалими в часі.

У таблиці 2 приведено побічні реакції, які спостерігалися в клінічних дослідженнях та у період постмаркетингового спостереження застосування бупівакаїну відповідно до системно-органного класу та за частотою. Групи за частотою прояву визначили за такою шкалою: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); невідомо (не може бути оцінена за наявними даними). У межах кожної групи за частотою прояву небажані явища відмічені в порядку зменшення їх тяжкості.

Таблиця 2

Клас систем органів	Частота	Небажані реакції
З боку імунної системи	Рідко	Алергічні реакції, анафілактична реакція/ шок (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку нервової системи	Часто	Парестезії, запаморочення.
	Нечасто	Симптоми токсичності ЦНС (судоми, парестезії слизової оболонки рота, оніміння язика, гіперакузія, порушення зору, втрата свідомості, тремор, легке запаморочення, шум у вухах, дизартрія, судорожні рухи м’язів).
	Рідко	Нейропатія, ураження периферичних нервів, арахноїдит, парез та параплегія.
З боку органів зору	Рідко	Диплопія.
Розлади з боку серця	Часто	Брадикардія (див. розділ «Особливості застосування»).
	Рідко	Зупинка серця (див. розділ «Особливості застосування»), серцеві аритмії.
З боку судин	Дуже часто	Артеріальна гіпотензія (див. розділ «Особливості застосування»).
	Часто	Артеріальна гіпертензія (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння	Рідко	Пригнічення дихання.
З боку травної системи	Дуже часто	Нудота.
	Часто	Блювання.
З боку нирок та сечовидільної системи	Часто	Затримка сечі.

Після повторних ін’єкцій або довгострокових інфузій бупівакаїну були зареєстровані випадки печінкової дисфункції із оборотним підвищенням рівнів АсАТ (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ), лужної фосфатази та білірубіну. Якщо під час лікування бупівакаїном спостерігаються ознаки печінкової дисфункції, застосування препарату слід припинити.

Нижче наведені додаткові небажані явища, про які повідомлялося.

З боку кістково-м´язової системи та сполученої тканини: слабкість та млявість м’язів, біль у спині, біль у місці ін’єкції, некроз тканин.

З боку крові та лімфатичної системи: інгібування агрегації тромбоцитів.

З боку метаболізму та харчування: гіпоглікемія.

Термін придатності

3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °C. Не заморожувати!

Зберігати в недоступному для дітей місці!

Несумісність

Алкалізація може спричинити осад, оскільки бупівакаїн малорозчинний при рН>6,5.

Упаковка

По 10 мл в ампулі з безбарвного скла гідролітичного класу № 1 з лінією або крапкою розлому та двома маркувальними кільцями синього кольору.

По 5 ампул у чарунковій упаковці з плівки полівінілхлоридної без покриття (піддон).

По 1 чарунковій упаковці (піддону) в пачці з картону.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Виробник, який відповідає за випуск серії, включаючи контроль серії/випробування.

АТ «Гріндекс», Латвія.

Адреса

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.

Заявник

АТ «Гріндекс», Латвія.

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.

Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України