МОНТЕЛУКАСТ-ІНТЕЛІ

Склад

діюча речовина: монтелукаст;

1 саше містить 4,16 мг монтелукасту натрію еквівалентно монтелукасту 4 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), гіпромелоза, магнію стеарат.

Лiкарська форма

Гранули.

Основні фізико-хімічні властивості: саше, що містять білі або майже білі гранули.

Фармакотерапевтична група

Засоби для системного застосування при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Блокатори лейкотрієнових рецепторів.

Код АТХ R03D C03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Цистеїніллейкотрієни (LTC4, LTD4, LTE4) є потужними ейкозаноїдами запалення, що виділяються різними клітинами, у тому числі опасистими клітинами та еозинофілами. Ці важливі проастматичні медіатори зв’язуються з цистеїніллейкотрієновими рецепторами (CysLT). Рецептор CysLT 1-го типу (CysLT1) знаходиться у дихальних шляхах людини (включаючи гладком'язові клітини дихальних шляхів та макрофаги у дихальних шляхах), а також на інших прозапальних клітинах (включаючи еозинофіли та певні мієлоїдні стовбурові клітини). Наявність рецепторів CysLT корелює з патофізіологією астми та алергічного риніту. При астмі опосередковані лейкотрієнами ефекти включають бронхоконстрикцію, секрецію слизу, проникність судин і еозинофілію. При алергічному риніті білок CysLT виділяється зі слизової оболонки носа після впливу алергену при розвитку реакцій як раннього, так і пізнього типу, і це супроводжується симптомами алергічного риніту. Згідно досліджень, інтраназальне введення CysLT призводило до підвищення резистентності дихальних носових шляхів та симптомів назальної обструкції.

Монтелукаст при пероральному застосуванні є активною сполукою, яка з високою вибірковістю і спорідненістю зв’язується з CysLT1-рецепторами. Згідно з клінічними дослідженнями, монтелукаст пригнічує бронхоспазм після інгаляції LTD4 у дозі 5 мг. Бронходилатація спостерігається упродовж 2 годин після перорального застосування, цей ефект був адитивним до бронходилатації, спричиненої β-агоністами. Лікування монтелукастом пригнічувало як ранню, так і пізню фази бронхоконстрикції, спричиненої антигенною стимуляцією. Монтелукаст порівняно з плацебо зменшує кількість еозинофілів периферичної крові у дорослих пацієнтів та дітей. У ході окремого дослідження прийом монтелукасту значно зменшував кількість еозинофілів у дихальних шляхах (за вимірами мокротиння) і периферичної крові та покращує клінічний контроль астми.

Під час досліджень з участю дорослих монтелукаст у дозі 10 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо продемонстрував значне поліпшення показника ранкового ОФВ1 (зміна від початкового на 10,4 % і 2,7 % відповідно), ранкової пікової швидкості видиху (РПШВ) (зміна від початкового на 24,5 л/хв і 3,3 л/хв відповідно) і достовірне зменшення загального застосування β-агоністів (зміна від початкового на –26,1 % і –4,6 % відповідно). Поліпшення повідомлених пацієнтом показників денних і нічних симптомів астми було достовірно кращим, ніж для плацебо.

Дослідження з участю дорослих продемонстрували здатність монтелукасту доповнювати клінічний ефект інгаляційних кортикостероїдів (зміна (в %) початкового показника для інгаляційного беклометазону плюс монтелукаст порівняно з беклометазоном відповідно для ОФВ1: 5,43 % та 1,04 %; застосування β-агоністів: –8,70 % та 2,64 %). Порівняно з інгаляційним беклометазоном (200 мкг 2 рази на добу, спейсерний пристрій), монтелукаст продемонстрував більш швидшу початкову відповідь, хоча упродовж 12-тижневого дослідження беклометазон призводив до більш вираженого середнього терапевтичного ефекту (% зміна початкового показника для монтелукасту порівняно з беклометазоном відповідно для ОФВ1: 7,49 % та 13,3 %; застосування β-агоніста: –28,28 % та –43,89 %). Проте порівняно з беклометазоном у більшої кількості пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, досягнута подібна клінічна відповідь (тобто у 50 % пацієнтів, які отримували лікування беклометазоном, досягнуто поліпшення ОФВ1 приблизно на 11 % і більше порівняно з початковим, тоді як у 42 % пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, досягнуто такої ж відповіді).

Для оцінки монтелукасту як засобу для симптоматичного лікування сезонного алергічного риніту у пацієнтів віком від 15 років з астмою та супутнім сезонним алергічним ринітом було проведено клінічне дослідження. У цьому дослідженні було продемонстровано, що монтелукаст у таблетках при прийомі у дозі 10 мг один раз на добу порівняно з плацебо демонстрував статистично значуще покращення середньоденного показника симптомів риніту. Середньоденний показник симптомів риніту є середньою величиною, отриманою при оцінці назальних симптомів у денний час (середня закладеність носа, ринорея, чхання, свербіж у носі) та у нічний час (середня закладеність носа при пробудженні, труднощі при засинанні та частота нічних пробуджень). Порівняно із застосуванням плацебо були отримані значно кращі результати загальної оцінки лікування алергічного риніту пацієнтами та лікарями. Оцінка ефективності такого лікування при астмі не була головною метою цього дослідження.

У ході 8-тижневого дослідження з участю дітей віком від 6 до 14 років монтелукаст у дозі

5 мг 1 раз на добу порівняно з плацебо достовірно покращував респіраторну функцію (зміна від початкового показника ОФВ1: 8,71 % порівняно з 4,16 %, зміна показника ранкової ПШВ: 27,9 л/хв порівняно з 17,8 л/хв) і знижував частоту застосування β-агоністів за потребою (зміна від початкового показника на –11,7 % порівняно з +8,2 %).

Достовірне зменшення бронхоспазму, пов’язаного з фізичним навантаженням (БФН), було продемонстровано під час 12-тижневого дослідження у дорослих (максимальне зниження ОФВ1 22,33 % для монтелукасту порівняно з 32,40 % для плацебо; час до відновлення у межах 5 % від початкового ОФВ1 44,22 хв порівняно з 60,64 хв). Цей ефект спостерігався упродовж 12-тижневого періоду дослідження. Зниження БФН також було продемонстровано під час короткого дослідження з участю дітей віком від 6 до 14 років (максимальне зниження ОФВ1 18,27 % порівняно з 26,11 %; час до відновлення у межах 5 % від початкового ОФВ1 17,76 хв порівняно з 27,98 хв). Ефект в обох дослідженнях був продемонстрований у кінці інтервалу при прийомі один раз на добу.

У пацієнтів із чутливістю до аспірину, які отримували поточну терапію інгаляційними і/або пероральними кортикостероїдами, лікування монтелукастом порівняно з плацебо призводило до значного поліпшення контролю астми (зміна початкового показника ОФВ1 становить 8,55 % проти –1,74 % і зміна від початкового у зниженні загального застосування β-агоніста –27,78 % проти 2,09 %).

Фармакокінетика.

Абсорбція

Монтелукаст швидко всмоктується після перорального прийому. Після застосування дорослими натще таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 10 мг, середня максимальна концентрація (Cmax) у плазмі крові досягалася через 3 години (Tmax). Середня біодоступність при пероральному застосуванні становить 64 %. Прийом звичайної їжі не впливав на біодоступність і на Cmax при пероральному застосуванні. Безпека і ефективність були підтверджені під час клінічних досліджень при застосуванні таблеток, вкритих плівковою оболонкою, 10 мг, незалежно від часу прийому їжі.

Для таблеток жувальних по 5 мг показник Cmax у дорослих досягався через 2 години після прийому натще. Середня біодоступність при пероральному застосуванні становить 73 % і знижується до 63 % при прийомі зі стандартною їжею.

Після прийому жувальних таблеток по 4 мг дітьми віком від 2 до 5 років натщесерце значення Cmax досягалося вже через 2 години. Середнє значення Cmax у дітей було на 66 % вищим, ніж у дорослих, які приймали таблетки по 10 мг, проте середнє значення Cmin було нижчим.

Гранули по 4 мг демонстрували біоеквівалентність жувальним таблеткам по 4 мг у дорослих після прийому натщесерце. У дітей віком від 6 місяців до 2 років Cmax досягалося вже через 2 години після прийому гранул по 4 мг. Значення Cmax у дітей майже вдвічі перевищувало відповідне значення у дорослих після прийому таблеток по 10 мг. Прийом гранул разом із яблучним пюре або жирною стандартною їжею клінічно значущим чином не впливав на фармакокінетику монтелукаста, визначену за значенням AUC (1225,7 і 1223,1 нг∙год/мл після прийому з або без пюре відповідно і 1191,8 і 1148,5 нг∙год./мл після прийому з чи без жирної стандартної їжі відповідно).

Розподіл

Понад 99 % монтелукасту зв'язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу монтелукасту у стаціонарній фазі в середньому становить від 8 до 11 літрів. У ході досліджень на щурах із застосуванням радіоактивно міченого монтелукасту проходження через гематоенцефалічний бар'єр було мінімальним. Крім того, у всіх інших тканинах концентрації позначеного радіоізотопом матеріалу через 24 години після прийому дози також виявилися мінімальними.

Метаболізм

Монтелукаст активно метаболізується. Під час досліджень із застосуванням терапевтичних доз концентрації метаболітів монтелукасту у стаціонарному стані плазми крові в дорослих і пацієнтів дитячого віку не визначаються.

Цитохром Р450 2С8 є основним ферментом у метаболізмі монтелукасту. Крім того, цитохроми CYP 3A4 і 2С9 відіграють незначну роль у метаболізмі монтелукасту, хоча ітраконазол (інгібітор CYP 3А4) не змінював фармакокінетичні показники монтелукасту у здорових добровольців, які отримували 10 мг монтелукасту на добу. Згідно з результатами досліджень in vitro з використанням мікросом печінки людини, терапевтичні плазмові концентрації монтелукасту не пригнічують цитохроми Р450 3А4, 2С9, 1А2, 2А6, 2С19 і 2D6. Участь метаболітів у терапевтичній дії монтелукасту є мінімальною.

Виведення

Кліренс монтелукасту із плазми крові у здорових дорослих добровольців у середньому становить 45 мл/хв. Після перорального прийому монтелукасту, міченого ізотопом, 86 % виводиться з калом протягом 5 днів і менше 0,2 % – із сечею. У сукупності з біодоступністю монтелукасту при пероральному застосуванні цей факт вказує, що монтелукаст і його метаболіти майже повністю виводяться з жовчю.

Фармакокінетика в різних груп пацієнтів

Для пацієнтів із порушенням функції печінки легкого і середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Дослідження з участю пацієнтів з порушенням функції нирок не проводили. Оскільки монтелукаст і його метаболіти виводяться з жовчю, корекція дози для пацієнтів із порушенням функції нирок не вважається необхідною. Даних про характер фармакокінетики монтелукасту у пацієнтів із порушенням функції печінки тяжкого ступеня (понад 9 балів за шкалою Чайлда-П'ю) немає.

При прийомі великих доз монтелукасту (що в 20 та 60 разів перевищували дозу, рекомендовану для дорослих) спостерігалося зниження концентрації теофіліну у плазмі крові. Цей ефект не спостерігається при прийомі рекомендованої дози 10 мг один раз на добу.

Показання

Додаткове лікування бронхіальної астми у дітей віком від 6 місяців до 5 років із персистуючою бронхіальною астмою від легкого до середнього ступеня, яка недостатньо контролюється інгаляційними кортикостероїдами, а також при недостатньому клінічному контролі астми за допомогою агоністів β-адренорецепторів короткої дії, які застосовують при необхідності.

Як альтернативний метод лікування замість низьких доз інгаляційних кортикостероїдів для пацієнтів віком від 2 до 5 років з персистуючою астмою легкого ступеня, у яких не відзначали протягом останнього часу серйозних нападів бронхіальної астми, що потребують застосування пероральних кортикостероїдів, а також які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Профілактика астми, домінуючим компонентом якої є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням, у пацієнтів віком від 2 років.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

МОНТЕЛУКАСТ-ІНТЕЛІ можна призначати разом з іншими препаратами, що зазвичай застосовують для профілактики або тривалого лікування астми. При дослідженні взаємодії між лікарськими засобами рекомендована клінічна доза монтелукасту не мала важливого клінічного впливу на фармакокінетику таких препаратів: теофілін, преднізон, преднізолон, пероральні контрацептиви (етинілестрадіол/норетиндрон 35/1), терфенадин, дигоксин та варфарин.

У пацієнтів, які одночасно приймали фенобарбітал, площа під кривою «концентрація-час» (AUC) для монтелукасту знижувалася приблизно на 40 %. Оскільки монтелукаст метаболізуєтся СYР 3А4, 2C8 і 2C9, необхідно бути обережним, особливо щодо дітей, якщо монтелукаст призначати одночасно з індукторами СYР 3А4, 2C8 і 2C9, наприклад фенітоїном, фенобарбіталом і рифампіцином.

Дослідження in vitro показали, що монтелукаст є потужним інгібітором CYP 2C8. Проте дані клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів, що включають монтелукаст і розиглітазон (маркерний субстрат; препарат, що метаболізується за допомогою CYP 2C8), показали, що монтелукаст не є інгібітором CYP 2C8 in vivo. Таким чином, монтелукаст не впливає значною мірою на метаболізм препаратів, що метаболізуються за допомогою цього ферменту (наприклад паклітакселу, розиглітазону та репаглініду).

Під час досліджень in vitro було встановлено, що монтелукаст є субстратом CYP 2C8 і меншою мірою 2C9 та 3A4. У ході клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів із застосуванням монтелукасту і гемфіброзилу (інгібітору CYP2C8 і 2С9) гемфіброзил підвищував системну експозицію монтелукасту в 4,4 раза. При одночасному застосуванні з гемфіброзилом або іншими потужними інгібіторами CYP 2C8 корекція дози монтелукасту не потрібна, але лікар повинен враховувати підвищений ризик виникнення побічних реакцій.

За результатами досліджень in vitro, не очікується виникнення клінічно важливих взаємодій із менш потужними інгібіторами CYP2C8 (наприклад, з триметопримом). Одночасне застосування монтелукасту з ітраконазолом, сильним інгібітором CYP 3A4, не призводило до істотного підвищення системної експозиції монтелукасту.

Особливості застосування

Діагноз персистуючої бронхіальної астми у дітей віком від 6 місяців до 2 років повинен бути встановлений педіатром або пульмонологом.

Пацієнтів необхідно попередити, що МОНТЕЛУКАСТ-ІНТЕЛІ для перорального застосування ніколи не слід застосовувати для лікування гострих нападів астми, а також про те, що вони повинні завжди мати при собі відповідний препарат екстреної допомоги. При гострому нападі слід застосовувати інгаляційні β-агоністи короткої дії. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, якщо вони потребують більшої кількості

β-агоніста короткої дії, ніж зазвичай.

Не слід різко замінювати монтелукастом терапію інгаляційними або пероральними кортикостероїдними препаратами.

Немає даних, які підтверджують, що дозу пероральних кортикостероїдів можна зменшити при одночасному застосуванні монтелукасту.

Повідомляли про виникнення психоневрологічних явищ у пацієнтів, які приймають монтелукаст (див. розділ «Побічні реакції»). Оскільки на ці явища можуть впливати інші фактори, невідомо, чи пов’язані ці явища із застосування препарату МОНТЕЛУКАСТ-ІНТЕЛІ. Лікарі повинні обговорити ці небажані явища зі своїми пацієнтами та/або їх доглядальниками. Пацієнтам та/або доглядальникам слід дати вказівки про те, щоб вони повідомляли свого лікаря про виникнення таких змін. Лікарі повинні ретельно оцінювати ризики та переваги продовження застосування лікарського засобу, якщо такі реакції виникають.

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують протиастматичні засоби, в тому числі монтелукаст, може спостерігатися системна еозинофілія, інколи разом з клінічними проявами васкуліту, так званий синдром Чарга-Стросса, лікування якого проводиться за допомогою системної кортикостероїдної терапії. Такі випадки зазвичай (але не завжди), були пов’язані зі зменшенням дози або відміною кортикостероїдного препарату. Імовірність того, що антагоністи лейкотрієнових рецепторів можуть бути пов’язані з появою синдрому Чарга-Стросса, неможливо спростувати або підтвердити. Лікарі повинні пам’ятати про можливість виникнення у пацієнтів еозинофілії, васкулітного висипання, погіршання легеневої симптоматики, ускладнення з боку серця та/або нейропатії. Пацієнтів, у яких виникли такі симптоми, слід повторно обстежити і переглянути їх схему лікування.

Лікування монтелукастом не дозволяє пацієнтам з аспіринзалежною астмою застосовувати аспірин або інші нестероїдні протизапальні препарати.

Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на саше, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дану лікарську форму можна застосовувати дітям віком від 6 місяців до 5 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дану лікарську форму застосовують дітям віком від 6 місяців до 5 років.

Спосіб застосування та дози

Препарат МОНТЕЛУКАСТ-ІНТЕЛІ, гранули по 4 мг, слід давати дітям під наглядом дорослих. Доза для дітей віком від 6 місяців до 5 років дорівнює вмісту одного саше по 4 мг на добу, що слід приймати ввечері. Немає необхідності корегувати дозу у цій віковій групі. Дані щодо ефективності, отримані у ході клінічних досліджень з участю дітей віком від 6 місяців до 2 років зі стійкою бронхіальною астмою, обмежені. Терапевтичну відповідь пацієнтів на лікування монтелукастом слід оцінювати через 2-4 тижні. Якщо такої відповіді не відзначають, лікування слід припинити. Препарат МОНТЕЛУКАСТ-ІНТЕЛІ, гранули по 4 мг, не рекомендований дітям віком до 6 місяців.

Застосування препарату Монтелукаст у гранулах

Монтелукаст можна приймати безпосередньо через рот чи змішувати з ложкою м’якої їжі холодної або кімнатної температури (наприклад, яблучного пюре, морозива, моркви і рису). Саше не слід відкривати завчасно. Після відкриття саше слід негайно (впродовж 15 хвилин) прийняти всю дозу гранул монтелукаста. У разі прийому з їжею підготовані гранули монтелукаста не можна залишати на потім. Перед прийомом гранули монтелукаста не слід розчиняти у рідині, проте їх можна запивати рідиною. Гранули монтелукаста можна приймати незалежно від їди.

Загальні рекомендації

Терапевтичний вплив монтелукаста на параметри контролю бронхіальної астми розпочинається впродовж одного дня. Пацієнтам слід рекомендувати продовжувати прийом монтелукаста, навіть у разі контролю симптомів бронхіальної астми, а також у періоди загострення бронхіальної астми.

Немає необхідності у корекції дози для пацієнтів з нирковою недостатністю або печінковою недостатністю легкого чи середнього ступеня тяжкості. Дані щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю відсутні. Дозування для хлопчиків та дівчаток однакові.

Застосування монтелукаста у якості альтернативи низьким дозам інгаляційних кортикостероїдів для лікування легкої стійкої бронхіальної астми

Пацієнтам зі стійкою бронхіальною астмою середньої тяжкості не рекомендовано застосовувати монтелукаст у якості монотерапії. Застосування монтелукаста у якості альтернативи низьким дозам інгаляційних кортикостероїдів у пацієнтів віком від 2 до 5 років із легкою стійкою бронхіальною астмою слід розглядати лише у тому разі, якщо ці пацієнти останнім часом не відзначали тяжких нападів бронхіальної астми, що вимагали би застосування пероральних кортикостероїдів, і довели нездатність застосовувати інгаляційні кортикостероїди. Легкою стійкою бронхіальною астмою вважають бронхіальну астму з частотою симптомів більше одного разу на тиждень, але менше одного разу на день, а також із частотою нічних симптомів більше двох разів на місяць, але менше одного разу на тиждень та нормальною функцією легенів між нападами. Якщо достатнього контролю такої бронхіальної астми не можна досягти впродовж приблизно одного місяця, слід розглянути необхідність призначення інших або додаткових протизапальних засобів згідно з поетапною системою лікування бронхіальної астми. Слід періодично оцінювати стан пацієнтів і ступінь контролю бронхіальної астми.

Застосування монтелукаста для профілактики бронхіальної астми у пацієнтів віком від 2 до 5 років, якщо бронхоспазм спричинений переважно фізичним навантаженням

Бронхоспазм, спричинений фізичним навантаженням, у пацієнтів віком від 2 до 5 років може бути основним проявом стійкої бронхіальної астми, що вимагає лікування інгаляційними кортикостероїдами. Стан таких пацієнтів слід оцінювати через 2-4 тижні лікування монтелукастом. Якщо досягти задовільної терапевтичної відповіді не вдалося, слід розглянути додаткове чи інше лікування.

Зв'язок лікування монтелукастом з іншими типами лікування бронхіальної астми

У разі застосування монтелукаста у рамках додаткової терапії з інгаляційними кортикостероїдами їх не слід раптово заміняти на монтелукаст.

Дорослі і підлітки віком від 15 років можуть приймати таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг.

Для дітей віком від 6 до 14 років випускають жувальні таблетки по 5 мг.

Для дітей віком від 2 до 5 років випускають жувальні таблетки по 4 мг.

Діти. Препарат МОНТЕЛУКАСТ-ІНТЕЛІ, гранули по 4 мг, не рекомендований дітям віком до 6 місяців.

Передозування

Детальна інформація щодо лікування передозування монтелукаста відсутня. У ході досліджень хронічної бронхіальної астми пацієнти застосовували монтелукаст у дозах до 200 мг/добу впродовж 22 тижнів, а у ході короткочасних досліджень – у дозах до 900 мг/добу впродовж приблизно одного тижня, при цьому жоден пацієнт не відзначав розвитку клінічно значущих побічних реакцій.

У післяреєстраційному досвіді та у ході клінічних досліджень монтелукаста надходили повідомлення про гостре передозування. Вони включали повідомлення про дорослих і дітей, які приймали дози до 1000 мг (приблизно 61 мг/кг для 42-тижневої дитини). Клінічні і лабораторні дані відповідали профілю безпеки, відзначеному у дорослих та дітей. У більшості випадків передозування пацієнти не відзначали жодних побічних реакцій. Найчастіші побічні реакції відповідали профілю безпеки монтелукаста і включали біль у животі, сонливість, спрагу, головний біль, блювання і психомоторну гіперактивність.

Лікування

Невідомо, чи виводиться монтелукаст під час перитонеального діалізу або гемодіалізу.

Побічні реакції

Монтелукаст оцінювався під час клінічних досліджень:

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг – приблизно у 4 000 пацієнтів з астмою віком від 15 років;

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг – приблизно у 400 пацієнтів з астмою і сезонним алергічним ринітом віком від 15 років;

таблетки жувальні по 5 мг – приблизно у 1750 пацієнтів з астмою віком від 6 до 14 років;

жувальні таблетки по 4 мг вивчали у 851 дітей віком від 2 до 5 років;

гранули по 4 мг вивчали у 175 дітей віком від 6 місяців до 2 років.

У ході клінічних досліджень про нижчезазначені побічні реакції повідомляли часто (від ≥1/100 до

Таблиця 1

Під час клінічних дослідженнях при пролонгованому лікуванні невеликої кількості дорослих пацієнтів упродовж 2 років і дітей віком від 6 до 14 років упродовж 12 місяців профіль безпеки не змінювався.

Загалом лікування монтелукастом упродовж принаймні 3 місяців отримали 502 дитини віком від 2 до 5 років, з яких 338 дітей лікувалися впродовж 6 місяців або довше, а 534 дитини – впродовж 12 місяців або довше. У ході довгочасного лікування профіль безпеки у таких пацієнтів не змінювався.

Профіль безпеки у дітей віком від 6 місяців до 2 років не змінювався й у ході лікування тривалістю до 3 місяців.

Постмаркетинговий період

Побічні реакції, про які повідомляли у постмаркетинговий період, вказані згідно з класами систем органів і спеціальними термінами, подані у Таблиці 2. Частота встановлена за даними відповідних клінічних досліджень.

Таблиця 2

Повідомлення щодо підозрюваних побічних реакцій

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 ºС в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

Гранули у саше. По 28 саше у картонній коробці.

Категорiя відпуску

За рецептом.

Виробник

ЛАБОРАТОРІОС НОРМОН, С.А.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Ронда де Вальдекаррізо, 6, Трес Кантос 28760 (Мадрид) Іспанія.

Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України