Наша аптека вже двічі ставала жертвою ворожих обстрілів
Тетяна Василівна багатьох знає особисто – з 1996 року працювала в лікарні дільничною медсестрою та на «швидкій». Потім, коли розпочалася медична реформа, змінила спеціалізацію і пішла у фармацію. «Якби можливо було повернутися в свої 16 років, то однозначно обрала б фах фармацевта. Він дає можливість допомогти значно більшій кількості людей – до медичного закладу доходить лише один з десяти, а дев’ятеро йдуть в аптеку. Так було до повномасштабного вторгнення, а зараз і поготів!»
Коли Київ, Харків та інші міста вже потерпали від обстрілів, в Дружбі було тихо. Містяни спочатку не хотіли вірити в страшні новини, а коли вибору не залишилося, масово кинулися в аптеки і магазини – робити запаси.
24 лютого Тетяні зателефонував син, який навчався в Сумах, і розповів, що в них дуже гучно. Потім подзвонили розгублені фармацевти і запитали, чи відкривати аптеку. «Так, працюємо!» – відповіла завідувачка і вирушила на допомогу колегам попри те, що в неї був вихідний.
«Ще на підході я почула галас, як на базарі. В аптеці не було вільного місця, а у дівчат – навіть хвилинки, щоб перевести подих. Почала збирати товар і так втрьох ми гарували до вечора. Ледь живі розходилися по домівках, а вранці знову вийшли на вахту.
Попит зростав щодня! Розпродали ліки, далі пішли фітозбори – кілька місяців протрималися на тому, що було. Вивчили напам’ять склад кожного препарату, коли підбирали заміну відсутнім лікарським засобам».
Їхати на Сумщину постачальники не ризикували аж до травня. Та й потім до Дружби не доїжджали – досі доставляють товар в Шостку, вже звідти місцеві водії привозять його раз на тиждень в аптеку. «В нас тут брянська область на відстані 10 км. От і порахуйте, за скільки звідти долітає ракета, швидкість якої 4000 км на годину, – зітхає завідувачка. – Навіть тривога за нею не встигає. Спочатку прильот, а потім сирена…»
14 лютого 2024 року в Тетяни Василівни був черговий вихідний. Близько першої години дня вона почула страшний вибух з боку залізниці. На зміні було двоє фармацевтів та стажер. «Аптека оптових ц…» знаходиться в приміщенні супермаркету, де, на щастя, є підвал. Він і врятував тоді життя фармацевтам і відвідувачам.
«Перший снаряд розірвався неподалік. Будівлю струснуло і всі побігли вниз до «бомбосховища». Другий прильот стався за кілька хвилин. Влучило у супермаркет. Коли дівчата зателефонували мені, то сказали, що враження було таке, ніби будівля зараз злетить у повітря. Я пішла до них.
В аптеці підлога була всіяна уламками розтрощених вікон, частково обрушилася стеля. Я викликала бригаду АГЧ. Хлопці зашивали вікна OSB-плитами, а ми з дівчатами взялася прибирати. Аптеку не зачиняли, обслуговували людей до 9-ї вечора».
А за півтора місяці – 22 березня стався ще один обстріл, який «добив» скло у вікнах. КАБ прилетіла вночі в магазин, який знаходиться на відстані 50 метрів. Зникло світло і вранці потрібно було вмикати генератор, тому Тетяна прийшла допомогти, адже одній людині це зробити не до снаги.
«Знову нас зустріли понівечені вікна, скляні крихти, розкидані ліки. «Дубль два», – так прокоментувала колега побачене в аптеці. Підключили генератор і взялися прибирати», – згадує завідувачка.
В Дружбі не почуєш на вулицях дитячий сміх. За останній рік майже всіх малюків вивезли. Після кожного обстрілу на вокзалі натовп виїжджаючих. Людей все менше, залишаються самі старенькі.
«Ми працюємо разом з Катериною Іванівною Ольховик вдвох, колеги роз’їхалися після того, як влучили в наш супермаркет. Не витримали… Нам теж страшно, але зачинити аптеку я не маю морального права. В Дружбі, крім нас, працює тільки маленька місцева аптечка, де дуже обмежений запас товару. А в нас завжди є в потрібній кількості препарати за програмою «Доступні ліки», які зараз лікарі виписують на кілька місяців наперед, щоб пацієнтам не доводилося зайвий раз ходити в поліклініку. Тому тримаємося і віримо, що вистоїмо – іншого виходу немає. Якщо всі поїдуть, то не буде сенсу захищати Україну».
Дата створення: 21.05.2024 Дата оновлення: 11.06.2024