Руслан Шандиба
Мій девіз – не здаватися ні обставинам, ні ворогу
Сумщині територіально не пощастило. Регіон знаходиться на кордоні з росією. Тому повномасштабне вторгнення ворог розпочав з сіл та міст Сумської області. Однак працівникам аптеки нашої мережі, що знаходяться в цьому регіоні, пощастило з куратором. Руслан Миколайович Шандиба взяв під опіку і контроль не лише торгові точки, а і «своїх дівчат», яких він зазвичай називає колегами.
Які плани у вас були на 24 лютого?
Мій будильник був заведений на 5.45. Я збирався їхати у віддалену аптеку – у Великій Писарівці. Це селище знаходиться майже на російському кордоні. О 5-й годині мене розбудив телефонний дзвінок. У паніці і сльозах телефонувала завідувачка аптеки з Краснопілля Вікторія Семеренко: «У нас обстріл прикордонної застави. Почалася війна!»
Я спробував заспокоїти Вікторію, наскільки це було можливо. І тут новий дзвінок – від Тетяни Лодяної, завідувачки аптеки у Великій Писарівці. Вона живе в селі Олександрівка, в 4-х кілометрах від кордону. «У нас війна! Ідуть танки на Охтирку та Краснопілля…Що робимо?», – запитала завідувачка. Я сказав, що діємо згідно з ситуацією. Головне – берегти себе та рідних.
У Сумах було тихо. Я підійшов до вікна. Ще була темрява і я почув дивний звук, якого ніколи не чув раніше. Потім ми дізналися, що то з Білгородської області летіли над нами ракети в напрямку Києва. Та десь далеко вже було чутно рокіт вибухів.
І скільки аптек на Сумщині відчинилися в той день?
Усі 25 наших аптек! Навіть в прикордонних селах! Попри те, що їхала ворожа техніка, дівчата вийшли на роботу. Я скасував відрядження до Писарівки і вирішив обійти аптеки міста. Це провокація чи справжнє повномасштабне вторгнення? Розумів, що всі нервують, ніхто не знає, що буде далі і як діяти.
Одразу, щойно відкрилася наша центральна аптека міста Сумська-1, я вже був там. Перелякані очі колег я, певно, пам`ятатиму усе життя. Заспокоїв, пообіцяв, що все налагодиться і сказав, що до мене можна звертатися в будь-який час, коли потрібно. Ми разом, я їх не кину і одразу повідомлю, як працюємо далі, тільки-но з'ясується ситуація.
І коли вона з'ясувалася?
Усе стало зрозуміло о 16-й годині 24 лютого. На околицях міста з'явилася ворожа техніка. Я одразу написав у робочу групу: «Зачиняємося! І хутко всі йдемо додому. Як буде далі – повідомлю. Я на зв'язку».
Ввечері почалися бойові дії. Перший бій у Сумах прийняли бійці ТРО та військові з нашого артилерійського училища. Їм вдалося частково зупинити колони ворога. Але бої не припинялися і далі. 25 лютого на трасах, що вели до Сум і з міста, росіяни почали встановлювати свої блок-пости. Вже були окуповані передмістя Сум – у села зайшов ворог. Місто опинилося в облозі. 24-25 лютого передові колони ворожої техніки та військових стояли вже під Охтиркою та Тростянцем.
Як відреагував персонал на ці події? Багато аптек зачинилося?
На тих вулицях міста Суми, де точилися активні бойові дії, аптеки, звісно, не працювали. Але, приміром, в Низах, Сироватці, Краснопіллі та Писарівці працівники продовжували обслуговувати відвідувачів, навіть коли поряд з аптекою йшли російські танки. Людям потрібні були ліки і фармацевти не хотіли залишати пацієнтів без допомоги.
26-27 лютого персонал почав роз'їжджатися. Хтось поїхав в села до батьків і потім не міг повернутися в Суми через облогу. Деякі і зовсім вирішили виїхати. Дехто з дівчат – навіть з ключами від аптек.
На початок березня 6 аптек в регіоні припинили роботу. 19 аптек працювали.
А що було з товаром, адже постачання через облогу припинилося?
Ліки, особливо заспокійливі та серцеві, розкупили ще наприкінці лютого - початку березня. Підбирали заміну. Коли потреба в ліках виникала у військових, вони зазвичай телефонували мені. А я писав дівчатам у нашу групу:
«Шановні колеги! Я вас щиро всіх поважаю і ціную! Зараз дуже складний та страшний час! І нашому поколінню довелося зіткнутися з ним... Ми Переможемо! Мені почали надходити прохання про екстрену допомогу тяжкохворим і пораненим від лікарів, військових. Але в мене немає ключів від аптек! Колеги, дуже вас прошу, якщо я подзвоню вночі, піднімайте слухавку. За вами заїдуть хлопці з тероборони, ви відкриєте аптеку, відпустите ліки, закриєте і вас привезуть додому. Дуже прошу вас, давайте разом допоможемо, наскільки це від нас залежить, нашим людям, нашим військовим! Лише разом ми сила! Лише разом ми перемагаємо!» Дівчата завжди відгукувалися. Збирали все необхідне і віддавали військовим – безкоштовно. Це було погоджено з керівництвом нашої мережі. Таким чином ми забезпечували потреби наших захисників.
А для того, щоб дати місцевим можливість придбати ліки, відкривали свої аптеки, які були зачинені, бо персонал виїхав. Через родичів та знайомих тих завідувачів, які виїхали з ключами від аптек, ми знаходили їх, і таким чином нам вдавалося, не пошкодивши замки, відчиняти ці торгові точки.
Першу таку аптеку в Сумах ми відчинили вже 3 березня. 6 березня – ще дві, останню – 14 березня. Я переводив туди персонал з наших аптек, які вже розпродали майже повністю свій товар.
Ажіотаж зростав. Приміром, аптеку з залишками товару на майже 2 млн гривень розпродали за кілька днів вщент! Тоді я вирішив ввести ліміт: не більше 5 позицій в одні руки і тільки по 1 упаковці. Почали виникати скандали серед відвідувачів. Була навіть спроба побити працівницю аптеки. Я звернувся до тероборони і хлопці «розрулили» конфлікт. Вони завжди швидко реагували на наші запити. Дівчата знали, що їх є кому захистити, тому в разі подібних ситуацій писали чи телефонували мені. А я вже вживав заходів. Приміром, в аптеці на Сумській-10, яку відкрили, коли я знайшов ключі, завжди були великі залишки ліків і тому шалені черги. Хлопцям зі зброєю часом доводилося навіть чергувати на вході. І я теж приїздив. І не тільки для цього.
Щоб полегшити дівчатам життя?
Навантаження було дуже великим, персоналу не вистачало. Приблизно третина людей виїхала. Дівчата просто падали з ніг. Тоді я ставав за сусідню касу і обслуговував відвідувачів. У той період було повністю ручне керування. Коли в якійсь аптеці зовсім не вистачало фахівців, я телефонував нашим помічникам з тероборони, вони їхали в аптеку, де потрібно було забрати працівника і привозили, куди необхідно. Так відбувалося майже щодня. Про жодні графіки в той час не йшлося.
«Я пишаюся вами, мої друзі! Ви Українці з великої літери!!! Ми витримаємо, ми встоїмо! Кожен на своєму місці! Усі разом! Тому що ми потрібні! Кожен з нас потрібен! Ми з вами теж на фронті, на своїй передовій. Ми Одна Родина! Ми Українці! Ми Переможемо!» – писав я їм у групу ввечері, щоб подякувати, підтримати та надихнути. Мої колеги, ті, хто залишилися і працюють досі попри всі випробування, справжні Герої.
А скільки з ваших аптек постраждало під час бойових дій?
Зазнали «поранень» дві аптеки. Одна в Тростянці – там і приміщення постраждало, і мародери попрацювали. А друга – у Великій Писарівці. Там людей врятували рекламні банери, які не дали розлетітися склу. Обидві аптеки ми відновили і вони вже працюють. Спочатку торгували тим, що вдалося врятувати нашій героїчній колезі Віталіні Глущенко з тростянецької аптеки. А потім логістика потроху відновилася.
Коли вам почали завозити товар?
На початку травня постачальники привозили все, що на той час могли, сюди, в Суми. Я обрав аптеку, де ми приймали і розподіляли за напрямком, в яку аптеку, що і в якій кількості відправити. В приміські села та до Краснопілля доставляли ми. А більшість представників аптек з півночі Сумщини приїздили за товаром самі, на власному транспорті до Сум.
А як вас підтримує керівництво мережі?
Керівництво мережі, зокрема мій безпосередній керівник Олена Сегріївна Казека, будь-яке питання вирішує миттєво. Вона завжди на зв'язку, навіть попри те, що зі зв'язком були проблеми. Саме за її погодження ми відпускали ліки військовим, теробороні та волонтерам безкоштовно і в тій кількості, яка була потрібна. Про нас піклуються постійно і всі працівники відчувають цю опіку, тому викладаються на повну.
На Сумщині поки неспокійно, особливо в прикордонних селах. Але, певно, плани на майбутнє все ж будуєте?
Звісно! У вересні плануємо відкривати нові аптеки. Зараз майже всі наші аптеки працюють. Довелося оптимізувати лише роботу аптечних пунктів в Краснопіллі та Нижній Сироватці. Сподіваємося, до того часу повернуться всі наші працівники.
Ми всі дуже чекаємо на Перемогу! І робимо все задля того, щоб це сталося якомога швидше. Я мрію прокинутися вранці від «віддаленого рокоту», як тоді, у лютому… але від рокоту салюту Нашої Перемоги!
Дата створення: 07.07.2022 Дата оновлення: 24.08.2022