Оксана Оганесян

Фармація постійно випробовує мене

Завідувачка «Аптеки Оптових Ц..» Чугуївська 5 Оксана Оганесян не любить приймати рішення під впливом емоцій. Саме тому її дорога до фармації видалася довгою, хоча вона не жалкує: «Всьому свій час! Якщо це доля, то вона тебе не омине».
Її дитинство проходило в аптеці в Есхарі Чугуївського району на Харківщині, куди мама Оксани приїхала за розподілом у 1982 році. Завідувачка пригадує: «У маминій аптеці була велика асистентська кімната, в якій готували лікарські засоби. А ми вдвох з сестричкою допомагали – фасували порошки. А ще збирали лікарські рослини для аптеки. Мама провела з нами майстер-клас: розповіла, які саме частинки рослин потрібні, в який час їх потрібно зривати та як сушити. Ми дотримувалися цих правил, бо вона пояснила, що від цього залежить якість ліків, які потім з тих квіточок, листя та коріння зроблять. Так я познайомилася з фармацією і досить довго мріяла працювати в аптеці». 

Крутий віраж

Дорослішаючи, Оксана поступово замінила бажання бути як мама на потяг до самостійності. Оксана прийняла рішення не завдяки, а всупереч: після закінчення школи вступила у Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» і згодом отримала диплом інженера хіміка-технолога. Першим робочим місцем став ХТЗ, але дівчині вистачило всього пів року, щоб зрозуміти: «Не моє!»

Почала шукати себе в різних галузях, але тоді в Україні була економічна криза, тому вибір місць роботи був не надто яскравий.

Згодом сталося так, що мама залишилася в своїй величезній аптеці сама – і за завідувачку, і за фармацевта, і за прибиральницю. Тодішній власник запропонував взяти на роботу її доньку,  і якщо тій сподобається, допомогти здобути фармацевтичну освіту. «Ну як мені могло не сподобатися? Я наче поринула у дитинство! Все було ніби й знайоме, але виникало й багато запитань. Відповіді на них я отримала в НФаУ, куди вступила в 2009 році. Так все повернулося на «круги своя» – я знову стала, як мама», – сміється Оксана.

Троянда як символ

«Під час навчання в НФаУ я потрапила на практику в одну з маленьких аптек на вул. Одеській в Харкові. Та й залишилася там працювати. Щоранку їздила з Есхару на роботу – таке собі задоволення. Тому коли подруга, яка працювала в Чугуївській 1, запропонувала мені перейти в аптеку поруч з домом, я погодилась, не розмірковуючи».

Так 17 серпня 2012 року Оксана Оганесян вийшла на роботу в «Аптеку 9-1-1» біля чугуївської поліклініки – спочатку нічником. І перше ж професійне свято в аптеці стало знаковим. «Брат однієї з колег привітав кожну з нас і подарував троянду. Я принесла її додому і вирішила посадити. Загадала: якщо прийметься і зацвіте, то фармація справді моя справа. Вона не просто прижилася! Виріс цілий трояндовий кущ, повз який ніхто не міг пройти спокійно, бо це була така краса! А я отримала відповідь на своє таємне питання, яке знали тільки я і троянда!»

Під час епідемії COVID Оксана ненадовго сходила попрацювати в іншу мережу, але як тільки дізналася, що в Чугуєві має відкритися нова точка Аптечної мережі 9-1-1, вирішила повернутися на свою маленьку фармацевтичну батьківщину. 23 лютого 2022 року вона звільнилася –  наступного дня на неї чекали у відділі кадрів нашої мережі.

Мрії здійснюються, головне – дочекатися

24 лютого вранці ворог розбомбив в Чугуєві автобусний парк, тому доїхати до Харкова було неможливо. Усі плани пішли шкереберть – Оксана залишилася вдома на майже три місяці.

«17 травня пустили перший автобус і я змогла дістатися відділу кадрів. Там дізналася, що Чугуївську 5, куди я мала йти на завідування, поки що не відкривають, тому пішла на першу ж вакансію в одну з наших аптек. Працювала першостольником, потім завідувачкою «Аптеки Низькі Ц.. №1» в Чугуєві. Так дочекалася відкриття моєї аптеки – це сталося 24 квітня 2023 року».

Транспорт ходив тільки до третьої години дня. Тому Оксані доводилося ночувати в подруги, бо доїхати додому не було жодної можливості. Вона пригадує, як було страшно, бо обстріли міста не припинялися. І часто дорогою в аптеку чи назад ховалися у підвалах та під’їздах.

Але найбільшим викликом війни завідувачка вважає спілкування з людьми. «Хтось втратив рідних, у когось син чи чоловік загинув на фронті, а дехто залишився без даху над головою… Не в кожного вистачає сили тримати себе в руках. Тому фармацевтам зараз непросто знаходити спільну мову з відвідувачами аптек, але ми розуміємо, що винні не люди, а війна. Не ображаємося, намагаємося завжди йти назустріч і допомагати. Це ще одне випробування нашого фаху. Але з огляду на все пережите, ми впораємося…»
 

Дата создания: 23.12.2024                   Дата обновления: 29.04.2025