Марина Кравченко
Війна дала мені 5 уроків виживання
В 2005 році Марина закінчила фаховий коледж НФаУ і прийшла працювати в маленьку приватну аптеку при міському онкологічному диспансері. В 2019 році, коли аптека зачинилися, жінка шукала роботу, а Аптечна мережа 9-1-1 – фармацевта. Так вони і зустрілися в «Аптеці оптових ц..» Краматорськ 7. Три роки збігли, як один день: робота, дім, дитина.
24 лютого 2022 року її життя, як і в усіх українців, розділилося на «до» та «після» і змусило сформувати для себе нові правила.
Правило №1: роби, що маєш, і будь як буде
В перший день повномасштабного вторгнення Краматорськ потрапив під обстріли. Місцеві жителі добре знали, що таке війна – події 2014 року не залишали жодних ілюзій на мирний варіант з’ясовування стосунків з агресивним російським сусідом.
Ранок видався недобрим – о 5-й ранку зателефонувала колега: «Почалася війна. Виходимо на роботу?» Марину це питання здивувало. «А як інакше? Там же, певно, людей море», – відповіла вона і почала збиратися.
«Під аптекою стояла черга. Всі озиралися – чи то на нас чекали, чи просто з остраху. Ми ледь встигли зайти і зняти аптеку з охорони, як почалося… Такого попиту я не пригадую за весь свій час роботи. Ліки, дитяче харчування, навіть шампуні і гелі для душу – розмітали все! Ми не мали хвилинки навіть на те, щоб перевести подих. Наша санітарочка подавала пакети і приносила нам води попити, бо ми не відходили від кас. І так до 21.00. Думати про страшне не було часу, а потім вже й сил».
Правило №2: безвихідних ситуацій не буває
Вже ввечері 24 лютого полиці аптеки майже спорожніли. «Чекати надходження товару було марним – постачальники боялися їхати до нас. Завідувачка звернулася до куратора і нам потроху підкидали ліки то зі Слов’янська, то з Дніпра».
Ситуація в Краматорську погіршувалася. Ракети прилітали з окупованої Донеччини регулярно. Ночі в коридорі разом з дитиною, вдень – виснажлива робота в аптеці під звуки сирен і обстрілів. Тотальний страх і відчуття безвиході. 6 квітня в Краматорську оголосили евакуацію.
«Ракетний обстріл вокзалу, що стався 8 квітня, під час якого загинули понад п’ятдесят людей і сотні отримали поранення, спричинив паніку. Люди почали виїжджати з міста, наші фармацевти теж поїхали.
Ліків в аптеці не залишилося. Розпродали все. 22 квітня евакуювалися і ми. Аптека за кілька днів зачинилася…»
Вже після свого від’їзду Марина дізнається про прильот в її зачинену аптеку. І подякує Богу, що все сталося саме так – люди не постраждали.
Правило №3: ми потрібні там, де народилися
В вересні Марину Кравченко запросили на роботу в «Аптеку оптових ц..» Київська 58, і жінка зголосилася. Так розпочалися її довгі 10 місяців життя в столиці. «Тут було не так страшно, хоча на Київ теж летіли і ракети, і дрони. Почалися блекаути, ми працювали за допомогою програми offline-продажів. Згодом в аптеці встановили генератор, стало трохи легше».
Але Марина дуже хотіла назад в Краматорськ, бо в гостях добре, а вдома – це вдома.
Правило №4: не вір, не бійся, не проси
Щодня жінка читала новини і плакала, коли бачила фото зруйнованих будинків в Краматорську. «Ми все життя заробляли, щоб жити в нормальних умовах, щоб наші діти мали свої кімнати, комп’ютери, іграшки. А зараз ми це можемо втратити і залишитися без даху над головою. За що?»
А найстрашнішим було те, що прильоти по об’єктах в Краматорську не були випадковими. «Люди, з якими ти жив поруч, і можливо навіть відпускав їм ліки в аптеці, працювали коригувальниками і наводили ракети на наші будинки. Це просто не вкладалося в голові! Виходить, тим «щирим» посмішкам не варто вірити, так само, як і просити росіян припинити війну?»
Марина приймає рішення повернутися в рідне місто. «Останньою краплею став обстріл піцерії в липні. Я зрозуміла, що більше не можу жити в постійному страху побачити в новинах фото свого зруйнованого будинку. Війна надовго, отже, потрібно навчитися з цим жити вдома». В серпні 2023 року фармацевт Марина Кравченко вийшла на роботу в краматорську «Аптеку оптових ц..» на вул. Сіверська, 58.
Правило №5: не здавайся – життя продовжується!
В місті багато руїн, а більшість чоловіків – у військовій формі. Однак потроху повертаються жінки з дітьми попри те, що ситуація і досі залишається небезпечною, адже керманич російських мародерів мріє долучити Донеччину до свого царства.
2 тижні Марина відпрацювала на Сіверській, а потім долучилася до відновлення своєї рідної аптеки Краматорськ 7. «Коли вперше зайшла туди, жахнулася. Вікон не було. Шибки забиті фанерою. В аптеці, наче на смітнику. Але засукали рукави і взялися мити та наводити лад. 16 серпня наша «Аптека оптових ц..» Краматорськ 7 знову відкрилася. Сподіваюся, що тепер назавжди!»
Дата створення: 11.11.2023 Дата оновлення: 21.11.2023