Лариса Закривидорога

У мене була одна задача — дійти до аптеки

Вона не вважає себе героїнею, а те, що робить — подвигом. «Я просто виконую свою роботу», — каже Лариса Володимирівна Закривидорога, яка щодня стає за перший стіл, щоб харків’яни мали змогу придбати ліки.

24 лютого у неї був чесно зароблений вихідний. Лариса Володимирівна мріяла виспатися. Але бомби, які російські «друзі» скинули на військову частину поряд з її будинком, розбудили Північну Салтівку о 5-й ранку.

Ми з чоловіком прокинулися і одночасно запитали один одного: «Війна?». Вірити не хотілося. Я взяла собаку і пішла на вулицю. Наш будинок стоїть над дорогою, тому перше, що я побачила, 4 вантажівки з українськими військовими. Вони просили місцевих не виходити на вулицю, особливо вночі.

Ви послухалися?

До ранку не виходила, а о 7-й пішла на роботу.

Під обстрілами?

Приблизно на пів дороги до моєї аптеки Салтівська-1 стоїть церква. Я собі сказала, що маю добігти до неї, і якщо все буде добре, то й день пройде нормально. Бог мене збереже.

Багато ваших колег поїхали з міста?

У нашій аптеці з 12 залишилося троє: я і двоє хлопців — Олексій Володимирович Карпов та Сергій Федорович Гурьєв. Ми назвали нашу команду «Чіп і Дейл поспішають на допомогу». Так втрьох і мігрували з аптеки в аптеку.

А чому довелося мігрувати?

Тому що закінчувався товар. Чимало аптек зачинилися на початку війни, не було кому працювати, а в них залишилися ліки, які були вкрай потрібні людям.

Спочатку ми розпродали весь товар нашої Салтівської-1. Напередодні війни нам зробили величезні запаси! В мирний час такої кількості вистачило б на кілька місяців. Однак з початком бомбардувань багато харків’ян перебралися в метро, а поряд з нашою аптекою знаходиться одна зі станцій. І щоранку біля віконця, через яке ми обслуговували, на нас чекала черга. Наша аптека єдина працювала на вулиці Героїв Праці.

Усі пацієнти приходили зі списками, щоб прискорити процес. Ми працювали з 8.00 до 13.00. Щоправда, я відпрошувалася в хлопців раніше — на Салтівці саме в цей час обстріли посилювалися, то вони вже самі зачиняли аптеку.

І яка аптека прийняла вашу команду після Салтівської-1?

Аптека на Компасі. Там ми теж обслуговували людей через віконце. За 2 тижні впоралися і переїхали в аптеку, що знаходилася в торговельному центрі Дафі на вулиці Героїв Праці, 9. Згодом і з нею довелося розпрощатися. Північну Салтівку російські війська обстрілюють без перестанку — там суцільне пекло. Дуже багато будинків розтрощено. Все чорне, обгоріле. Іноді дорогою на роботу чи з роботи змушена була ховатися в тих під’їздах, коли зовсім близько прилітало. Я навіть плакала від образи. Ну, за що це харків’янам? І наш будинок не встояв, тому довелося переїхати в інший район, де хоча б немає прямих влучень.

Ви розлучилися з хлопцями?

На жаль, обставини змусили. Розпалася наша героїчна команда. Я працювала в аптеці Нові будинки-2. Там спокійніше, ніж на Салтівці.

Але все одно обстріли продовжуються?

Так. Якось до нас в аптеку забігли під час бомбардування п’ятеро поліцейських. І запитують мене: «А ви не боїтеся?». Я посміхнулася і кажу: «Я з Північної Салтівки». Харків’яни зрозуміють!

А вам насправді не страшно?

Мені страшно зараз, коли я пригадую той період. А тоді була лише одна задача — дійти до аптеки. І потім — з аптеки додому. Не можна було боятися, нас чекали люди. Деякі з них обходили пішки пів Харкова у пошуках потрібних ліків. Хіба я могла не вийти? А раптом саме ця таблетка метформіну могла врятувати людині життя, а він її не купив, бо аптека була зачинена?

Фармацевти обрали таку професію, отже, мають виконувати свої обов’язки за будь-яких обставин. Це наша робота. Війна продовжується, але й життя триває. Зараз я працюю завідувачкою «‎Аптеки 9-1-1»‎ в Немишлянському районі Харкова. Вистоїмо!

Дата створення: 07.07.2022                Дата оновлення: 24.08.2022